Рішення № 75415188, 16.07.2018, Херсонський міський суд Херсонської області

Справа № 766/6874/18

н/п 2/766/6091/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.07.2018 року Херсонський міський суд Херсонської області у складі:

головуючого судді Дрошинської В.Е.,

при секретарі Філіпенко І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Херсоні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» про захист прав споживача шляхом визнання договору недійсним ,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом до ТОВ «Максус Лізинг» про визнання договору фінансового лізингу № 01044 від 22.03.2018 року недійсним, стягнення з відповідача сплачених на виконання договору коштів у розмірі 19900,00 грн. та стягнення моральної шкоди у розмірі 5000 грн. В обґрунтування позову зазначає, що в березні 2018 року в мережі Інтернет знайшов оголошення про продаж відповідачем автомобілів марки ВАЗ, а саме Largus 2015 року за 69000 грн. Він приїхав в офіс компанії в м. Павлоград та після пояснень менеджера сплатив на користь відповідача предоплату в сумі 19900,00 грн., після чого уклав Договір фінансового лізингу № 01044. Однак після детального вивчення тексту Договору виявив, що предметом Договору є інший автомобіль і його вартість значно вища ніж він розраховував. На що йому менеджер пояснила, що це їх внутрішні справи, і що виробник автомобіля ВАЗ – Росія і щоб не виникало питань вони вказують інший транспортний засіб та пообіцяли доставити належний автомобіль. Через два дні авто не доставлено, на телефонний дзвінок менеджер пояснила, що транспортний засіб в несправному стані, тому йому необхідно чекати коли відремонтують, інші транспортні засоби тієї ж марки теж не можуть доставити, оскільки вся партія виявилась з несправною електронікою. Оскільки у вказані в Договорі строки позивач не отримав автомобіль він 28.03.2018року звернувся з заявою про розірвання договору лізингу з посиланням на ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», що його умови є несправедливими з огляду на те, що в Договорі виключені та обмежені права лізингоотримувача, як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов’язків, передбачених договором та законом; звужені обов’язки лізингодавця, які передбачені в законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України; повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов’язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі неналежної якості; значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства. Також вважає, що всупереч положень ст.ст. 799, 806 ЦК України договір фінансового лізингу не був нотаріально посвідчений. Тому просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 23.04.2018 року по справі відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 279 ЦПК України сторони в судове засідання не викликалися, проте відповідачу було встановлено строк в п’ятнадцять днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження на подачу відзиву на позовну заяву.

На адресу відповідача було направлено копію ухвали про відкриття провадження від 23.04.2018року та матеріали позовної заяви, які відповідачем отримані, про що свідчить поштове повідомлення. Крім того, відповідачем на адресу суду надіслано відзив відповідно до якого позовні вимоги ОСОБА_1 не визнають у повному обсязі вважають, що позивачем неправильно розтлумачено норму ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», не встановлено в чому саме полягає несправедливість окремих положень договору і не вказано чи є зазначені обставини підставою для зміни або визнання недійсним договору. Вважають, що під час укладання договору сторони дійшли згоди щодо всіх його істотних умов, а сам договір є договором фінансового непрямого лізингу, а не змішаним договором. Тому вимоги щодо нотаріального посвідчення є неправомірними. Відповідач вважає, що посилання позивача стосовно несправедливості умов договору, які завдають шкоди позивачу не відповідають дійсності і не підтверджуються поясненнями позивача та доказами по справі. Позов спрямований на наведення необ’єктивних тлумачень, що суперечать чинному законодавству України. Спірний договір фінансового лізингу укладений з дотриманням вимог ЦК України, Закону України «Про фінансовий лізинг», Закону України «Про захист прав споживачів», містить основні істотні умови, встановлені законом, вчинений в письмовій формі, а тому не може бути визнаний судом недійним.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи позивача, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Так, судом встановлено, що 22 березня 2018 року між ОСОБА_1, та ТОВ «Максус Лізинг» укладено договір фінансового лізингу №01044, предметом якого є придбання позивачем у лізинг автомобілю марки Lada Largus за ціною 7467,17 дол. США, що еквівалентно гривні та становить 199 000,00 грн.

Згідно п. 1.3 договору, лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність (отримати право власності на предмет лізингу) та передати предмет лізингу у користуваня лізингоодержувачу на термін та на умовах, передбачених цим договором. Лізингоодержувач користується предметом лізингу на умовах даного договору та згідно з положеннями чинного законодавства.

Відповідно до п. 1.7 Договору, предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: комісії за організацію договору; авансового платежу; комісії за передачу Предмета лізингу; у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п.9.4 ст. 9 даного договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у 9.5. ст. 9 даного договору.

Відповідно до п. 10.1 Договору, лізинговий періодичний платіж - це платіж, що сплачується кожного місяця лізингоодержувачем на користь лізингодавця відповідно до графіку сплати лізингових періодичних платежів (додаток №1 до договору). Кожний лізинговий періодичний платіж включає відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування в розмірі 18,49 відсотків річних на залишок частини від обсягу фінансування ( винагорода Лізингодавця за отримане у лізинг майно); - частина від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу);

Відповідно до п. 10.11 Договору, Дострокове погашення може відбуватися не раніше ніж через 12 календарних місяців після підписання Акту приймання передачі Предмету Лізингу між Лізингодавцем та Лізингоодержувачем. При цьому сторони зобов'язані укласти відповідну додаткову угоду до догововору якою буде закріплено наступний порядок такого дострокового закриття.

Відповідно до п. 10.13 Договору, у випадку настання істотних змін на кредитно-грошовому ринку України та/або при виникненні процесів, які зумовили зміну валюти резервів НБУ та комерційних банів та/або обрання Продавцями/Постачальниками Предметів лізингу за договорами інших грошових еквівалентів зобов'язання ніж долар або евро, сторони дійшли згоди, що грошовий еквівалент виконання Лізингоодержувачем зобов'язання в іноземній валюті буде обрано Лізингодавцем зіставно із виниклими змінами. При настанні зазначених у цьому пункті подій Лізингодавець розробляє нові Додатки №1 до доданого догору із зазначенням нових розрахунків лізингових платежів та курсу грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті на момент надсилання таких Додатків Лізингоодержувачу. Доказом отримання Лізингоодержувачем Додатків є поштова квитанція/повідомлення про таке відправлення на його адресу Лізингоодержувач погоджується, що підписанні з боку Лізингодавця Додатки є дійсними, правомочними та такими, що підлягають виконанню Сторонами.

Пунктом 12.1 Договору фінансового лізингу передбачено, що лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п. 1.7. та. 4.1., та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 20% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію угоди в такому випадку не повертається.

Пунктом 12.2. Договору фінансового лізингу передбачено, що лізингодавець має право розірвати даний договір в односторонньому порядку з лізингоодержувачем, який не сплатив Авансовий платіж в повному обсязі протягом строку, що встановлено п. 9.3. даного договору, про що повідомляє лізингоодержувача у письмовій формі. В такому випадку, лізингодавець повертає лізингоодержувачу сплачений ним Авансовий платіж за вирахуванням 10% від суми сплаченого авансового платежу. Комісія організацію договору в такому випадку поверненню не підлягає.

22.03.2018року на виконання п.9.1 договору фінансового лізингу № 01044 від 22.03.2018року, позивач сплатив ТОВ «Максус Лізинг» комісію за організацію по договору лізингу № 01044 від 22.03.2018 року в розмірі 19900 грн.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК Українипро лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж,Законом України «Про фінансовий лізинг».

Згідно з частиною 1 статті 806 ЦК України,за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати у власність другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату.

Відповідно до частини другоїстатті 806 ЦК України,до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно ізстаттею 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним, а згідно ч.ч. 1,2 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним із застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду вразі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.

Судом встановлено, що Договір фінансового лізингу від 22 березня 2018 року, укладений між позивачем та ТОВ «МАКСУС ЛІЗИНГ» нотаріально посвідчено не було. Посилання відповідача у відзиві стосовно того, що спірний договір не є змішаним, не приймаються судом до уваги, а тому такий договір підлягає нотаріальному посвідченню.

Суд вважає, що укладений договір є нікчемним у зв’язку з відсутністю його нотаріального посвідчення, а тому визнання його недійсним судом не вимагається. Крім того, відповідно до п.17 ч.1 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб, а отже на послуги фінансового лізингу поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів». Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Відповідно до ч.5 ст.18 вищевказаного закону, визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч.6 ст.18 Закону). Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч.2 ст.18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу. Таким чином, умови договору є несправедливими при наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (п.п.2, 3 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів»); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (п.4 ч.3 ст.18 Закону).

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов переконання про обґрунтованість доводів позивача про те, що при укладанні договору сторони не дійшли згоди щодо істотних умов договору, оскільки остаточно не визначили предмета лізингу та його індивідуальних ознак, його вартості, не погодили графіку сплати лізингових платежів згідно з додатком №1 до договору, на який робиться посилання у змісті договору фінансового лізингу як на невід'ємний додаток, проте який до договору не доданий, а також з тим, що додаток до договору фінансового лізингу ним не був отриманий. Крім того, як встановлено судом із змісту спірного договору №01044 фінансового лізингу від 22 березня 2018 року, укладеного між сторонами, в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача, як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом; звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені Законом України «Про фінансовий лізинг», одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства. Крім того, зі змісту частин 1, 2 ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг» вбачається, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно д п.9.1 Договору комісія за організацію договору являє собою погоджений відсоток від вартості Предмета лізингу в розмірі 10 %, який Лізингоодержувач сплачує на користь Лізингодавця після укладення Договору за його організацію протягом строку дії договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір комісії за організацію Договору зазначено у Додатку №1 до договору. Комісія за організацію договору входить до обов'язкових лізингових платежів.

Відповідно д п.9.2 Договору авансовий платіж складає частину від вартості Предмета лізингу в розмірі 25 відсотків від вартості предмета лізингу, зазначеного у даному договорі та у Додатку №1 до нього.

З урахуванням викладеного, дослідивши надані позивачем письмові докази, суд дійшов висновку, що сплативши 19900,00 грн. (яка складає 10 % від вартості Предмета лізингу), позивач фактично сплатив комісію за організацію договору, передбачену п.9.1

Відповідно до п.12.1 договору, у випадку розірвання договору, поверненню підлягають 80 % від сплаченого авансового платежу або частини авансових платежів, 20 % лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію договору в такому випадку не повертається.

Суд погоджується з доводами відповідача, що вищевказана комісія (яка у платіжних документах визначена як платіж за товар) не відноситься до витрат відповідача, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору, тобто не є лізинговим платежем, разом з тим є несправедливою умовою договору. Відповідач не обґрунтував співмірності розміру цього платежу за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладання договору і вартості виконаної послуги, яка в розумінні ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг» не вважається лізинговим платежем, а фактично полягала лише у виготовленні типової форми договору, оскільки, по-перше, дана умова порушує принцип добросовісності, встановлений п.6 ч.1 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України, тому що комісія за організацію договору фінансового лізингу у сумі 19900,00 грн. є неспівмірною із затратами лізингодавця при укладенні договору, оскільки за вчинення лізингодавцем інших дій на виконання договору, передбачені інші платежі, які належить сплатити лізингоодержувачу. По-друге, дана умова договору призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, оскільки на порушення вимог п.4 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» оспорюваним договором не встановлено право позивача, як споживача, на одержання відповідної компенсації від ТОВ «МАКСУС ЛІЗИНГ», як виконавця, у зв'язку з розірванням договору. У випадку розірвання договору відповідальність за це покладається тільки на позивача. По-третє, даний пункт договору завдає шкоди споживачеві, оскільки сплачені ним кошти після розірвання договору залишаються у лізингової компанії.

Суд вважає, що є несправедливими умови договору фінансового лізингу про нарахування штрафних санкцій за дострокову сплату лізингових платежів, а також є несправедливими умови договору фінансового лізингу, які передбачають жорстку відповідальність лізингоодержувача за невиконання умов укладеного договору та відсутність відповідальності лізингодавця за невиконання останнім умов договору, а також умови договору в частині того, що у випадку розірвання договору комісія за організацію договору лізингоодержувачу не повертається, а авансовий платіж повертається лише у розмірі 80 відсотків, оскільки такі умови договору призводять до істотного дисбалансу прав та обов'язків сторін.

Таким чином, судом встановлено, що в договорі фінансового лізингу №01044 від 22.03.2018 року відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування, місцезнаходження; встановлена жорстка відповідальність лізингоодержувача, як споживача за порушення умов договору; усувається відповідальність лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом; звужені права лізингоодержувача як споживача, в тому числі вимагати дострокового розірвання договору; передбачено покладення на споживача штрафу за дострокове розірвання договору (п.12.1 договору), звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг» та нормами ЦК України; не передбачено відповідальності лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості; вказаний договір не посвідчений нотаріально.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд приходить до обґрунтованого висновку, що умови оспореного договору є такими, що суперечать нормам ЦК, Закону України «Про фінансовий лізинг», Закону України «Про захист прав споживачів», порушують принцип добросовісності (п.6 ч.1 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України), призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві.

З огляду на викладене, суд вважає, що існують правові підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним Договору фінансового лізингу від 22.03.2018 року та в частині стягнення з відповідача платежу в розмірі 19900,00 гривень як наслідку його недійсності.

Разом з цим, позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди підлягають, частковому задоволенню, оскільки вбачається що внаслідок несправедливих умов договору, неповерненням грошових коштів, не отримання автомобіля, безумовно вплинуло на позивача , у зв’язку з чим суд, з урахуванням обставин справи, ступеня й тривалості порушення звичайного образу життя позивача, вважає можливим стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди на користь: позивача - 1500 грн., відповідно до ст. 1168 ЦК України.

Крім того, судові витрати відносяться за рахунок відповідача.

Керучись ст.ст. 6-13, 19, 81, 133, 141, 247, 258, 259, 263, 264, 265, 354 ЦПК України ст. 203,215,227,627,807 ,1168 ЦК України, ЗУ «Про фінансовий лізинг», суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ТОВ «Максус Лізинг», про захист прав споживачів та визнання договору фінансового лізингу недійсними – задовольнити частково.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 01044 від 22 березня 2018 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» та ОСОБА_1.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» (ЄДРПОУ 41597671, 02093, м. Київ, вул. Бориспільська, 11-А, оф. 404-3) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) комісію за організацію по договору лізингу № 01044 від 22.03.2018 року, в сумі 19900,00грн (дев’ятнадцять тисяч дев’ятсот гривень).

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» (ЄДРПОУ 41597671, 02093, м. Київ, вул. Бориспільська, 11-А, оф. 404-3) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в рахунок відшкодування моральної шкоди у розмірі 1500,00 грн (одну тисячу п’ятсот гривень).

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» (ЄДРПОУ 41597671, 02093, м. Київ, вул. Бориспільська, 11-А, оф. 404-3) на користь держави 704,80 грн.

В іншій частині відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Суддя В.Е. Дорошинська