Постанова № 75415152, 18.07.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

П О С Т А Н О В А

іменем України

18 липня 2018 року

м. Харків

справа № 643/4086/17-ц

провадження № 22ц/790/3382/18

Апеляційний суд Харківської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого – Котелевець А.В.,

суддів - Піддубного Р.М., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря – Огар І.В.,

імена (найменування сторін):

позивач – ОСОБА_1,

відповідач – Харківська міська рада,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 – представника Харківської міської ради на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2017 року в складі судді Сугачової О.О.,

у с т а н о в и в:

В березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася у суд із позовом до Харківської міської ради (далі – ХМР), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Об’єднання житлових кооперативів «ЛЕВАДА» (далі – ОЖК «ЛЕВАДА»), про визнання права власності на квартиру та встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу.

Позовна заява, з урахуванням уточнень, мотивована тим, що з 22 липня 1972 року по 31 серпня 1983 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_3. 30 серпня 1974 року на підставі рішення Виконавчого комітету Червонозаводської ради депутатів м. Харкова від 21 серпня 1974 року № 303/100 ОСОБА_3 видано ордер № 1259 Серії А на сім’ю з двох осіб на право зайняття двохкімнатної квартири № 21 загальною площею 30,95 кв. м. в будинку № 42-а по проспекту Ювілейному (колишня назва – проспект 50 років ВЛКСМ) в м. Харкові. За дане житло ОСОБА_3 сплачував пайові внески в ОЖК ««ЛЕВАДА», членом якого він був. Останній платіж був внесений в жовтні 1988 року, однак свідоцтво про право власності видано не було. Після розірвання шлюбу вони продовжували проживати однією сім’єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство. Оскільки спірну квартиру набуто частково в період шлюбу, а частково – в період проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, тому це майно є спільним сумісним майном.

02 червня 2016 року ОСОБА_3 помер. Після його смерті відкрилась спадщина на вказану квартиру. Вона в установлений законом строк звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, однак їй було відмовлено у видачі Свідоцтва про право на спадщину, оскільки відсутні документи, що підтверджують факт родинних стосунків.

На підставі викладеного, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила встановити факт спільного проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 на момент смерті; визнати право власності на квартиру № 21 загальною площею 30,95 кв. м. в будинку № 42-а по проспекту Ювілейному (колишня назва – проспект 50 років ВЛКСМ) в м. Харкові: на ? частину – як на частку в спільному майні подружжя; на ? частину – у порядку успадкування за законом.

18 серпня 2017 року ОСОБА_2 – представник ХМР подав заперечення на позов. Заперечення мотивовані тим, що належних доказів на підтвердження факту, що позивач проживала останні 5 років зі спадкодавцем однією сім’єю, матеріали справи не містять. Крім того, не підтверджено коло спадкоємців, які мають право на обов’язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_3, померлого 02 червня 2016 року.

Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2017 року позов задоволено. Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 однією сім’єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 на момент смерті – 02 червня 2016 року. Визнано за ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири № 21 загальною площею 30,95 кв. м. в будинку № 42-а по проспекту Ювілейному (колишня назва – проспект 50 років ВЛКСМ) в м. Харкові в порядку поділу майна подружжя. Визнано за ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири № 21 загальною площею 30,95 кв. м. в будинку № 42-а по проспекту Ювілейному (колишня назва – проспект 50 років ВЛКСМ) в м. Харкові в порядку успадкування за законом.

Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна квартира набута подружжям у період шлюбу, оскільки частина коштів сплачена у період перебування сторін у шлюбі, решта сплачена ОСОБА_3, померлим 02 червня 2016 року, після розірвання шлюбу. При цьому позивач та ОСОБА_3 після розірвання шлюбу продовжували проживати однією сім’єю, були пов’язані спільним побутом, бюджетом, тощо.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 04 квітня 2018 року заява ОСОБА_2 – представника ХМР про перегляд заочного рішення Московського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2017 року залишена без задоволення.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що відсутні правові підстави для скасування заочного рішення суду першої інстанції, оскільки заява фактично відтворює зміст заперечень на позов та не містить посилань на докази, які мають істотне значення щодо перегляду заочного рішення.

07 травня 2018 року ОСОБА_2 – представника ХМР подав апеляційну скаргу. Посилаючись на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що належних доказів на підтвердження факту, що позивач проживала останні 5 років зі спадкодавцем однією сім’єю, матеріали справи не містять. Крім того, не підтверджено коло спадкоємців, які мають право на обов’язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_3, померлого 02 червня 2016 року.

ОСОБА_1, ОЖК «ЛЕВАДА» заочне рішення не оскаржили, правом на відзив на апеляційну скаргу не скористались.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункт 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України – в межах доводів і вимог апеляційної скарги - судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

До спірних правовідносин застосуванню підлягають положення Кодексу про шлюб та сім’ю України та Закону України «Про власність».

Спірне майно придбано до набрання Сімейним Кодексом України (далі – СК України) чинності 01 січня 2004 року, тому положення статті 74 СК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

З урахуванням змісту заявлених позовних вимог та мети встановлення факту проживання позивача однією сім’єю з ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу, яка зумовлена необхідністю офіційного визнання права спільної сумісної власності на майно, набуте під час спільного проживання однією сім’єю, періодом спірних правовідносин є період з 31 серпня 1983 року по 02 червня 2016 року.

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі з 22 липня 1972 року, який було розірвано 31 серпня 1983 року Відділом РАГС Московського району м. Харкова за актовим записом № 1098.

У період шлюбу 30 серпня 1974 року на підставі рішення Виконавчого комітету Червонозаводської ради депутатів м. Харкова від 21 серпня 1974 року № 303/100 ОСОБА_3 видано ордер № 1259 Серії А на сім’ю з двох осіб на право зайняття двохкімнатної квартири № 21 загальною площею 30,95 кв. м. в будинку № 42-а по проспекту Ювілейному (колишня назва – проспект 50 років ВЛКСМ) в м. Харкові. За дане житло ОСОБА_3 сплачував пайові внески в ОЖК ««ЛЕВАДА», членом якого він був. Останній платіж був внесений в жовтні 1988 року. Вказані обставини підтверджено також показами свідків.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: час набуття майна; кошти, за які майно було набуте (джерело набуття).

У разі придбання майна хоча й період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об’єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об’єктів права спільної сумісної власності подружжя.

ОСОБА_3 був членом Житлового кооперативу «ЛЕВАДА-42», який входив до складу ОЖК «ЛЕВАДА», та за життя сплачував вартість квартири № 21 загальною площею 30,95 кв. м. в будинку № 42-а по проспекту Ювілейному (колишня назва – проспект 50 років ВЛКСМ) в м. Харкові. Згідно з довідкою ОЖК ««ЛЕВАДА» від 29 липня 2016 року № 28, перший пайовий внесок виплачено ОСОБА_3 в листопаді 1973 року, останній пайовий внесок виплачено ним же у жовтні 1988 року (а. с. 17).

Позивачем не надано належних і допустимих доказів участі у набуті спірного майна. Отже, станом на час розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 спірна квартира не була набута позивачем. Вартість даного житла була сплачена ОСОБА_3 повністю вже після розірвання шлюбу.

Факт проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу набув юридичного значення після набрання чинності СК України та ЦК України з 01 січня 2004 року. КпШС Української РСР не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживали разом без реєстрації шлюбу.

Таким чином, виходячи з положень статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, факт спільного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_1 до 01 січня 2004 року однією сім’єю не має юридичного значення як підстава для визнання набутої в 1988 році квартири спільним сумісним майном подружжя. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що спірне майно набуте подружжям за їхні спільні кошти або спільною працею.

Згідно з частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя.

За приписами частини другої статті 4 СК України сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Подружжя вважається сім’єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв’язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Для встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати наявність у сукупності ознак, що притаманні наведеному визначенню. При цьому, слід зауважити, що таке проживання не є підставою для виникнення у чоловіка і жінки прав та обов’язків подружжя (частина друга статті 21 СК України). Отже, чоловік і жінка, які спільно проживають без шлюбу, можуть складати сім’ю, але статусу подружжя не набувають.

В пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз’яснено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менше як п’ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Зазначений п’ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім’єю до набрання чинності цим Кодексом.

ОСОБА_1 зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_1 (колишня назва – проспект 50 років ВЛКСМ) в м. Харкові. з 26 грудня 1974 року та проживає там на даний час, здійснює оплату комунальних послуг, що підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями за 2011-2016 роки (а. с. 13).

Таким чином позивачем надано належні та допустимі докази проживання протягом п’яти останніх років з ОСОБА_3 однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по день його смерті - 02 червня 2016 року.

Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім’єю не менше як п’ять років до часу відкриття спадщини.

З огляду на викладене, за ОСОБА_1 підлягає визнанню право власності на квартиру № 21 загальною площею 30,95 кв. м. в будинку № 42-а по проспекту Ювілейному (колишня назва – проспект 50 років ВЛКСМ) в м. Харкові в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, який помер 02 червня 2016 року.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішення суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України).

Оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції – скасуванню з постановленням нової ухвали про часткове задоволення позову, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв’язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв’язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції немає.

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 2, 376, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – представника Харківської міської ради задовольнити частково.

Рішення заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2017 року скасувати та ухвалити нову постанову.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 однією сім’єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3, який помер 02 червня 2016 року, з 01 січня 2004 року по день його смерті.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру № 21 загальною площею 30,95 кв. м. в будинку № 42-а по проспекту Ювілейному (колишня назва – проспект 50 років ВЛКСМ) в м. Харкові в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, який помер 02 червня 2016 року.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 20 липня 2018 року.

Головуючий А.В.Котелевець

Судді Р.М.Піддубний

ОСОБА_4