Постанова № 75414918, 10.07.2018, Апеляційний суд Харківської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2018 року

м. Харків

Справа № 641/10427/16-ц

Провадження № 22ц/790/3676/18

Апеляційний суд Харківської області в складі:

головуючого – Бровченко І.О.,

суддів: Бурлака І.В., Хорошевського О.М.,

за участю секретаря – Сінченко І.В.,

імена (найменування) сторін:

позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1

відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2

відповідач за зустрічним позовом - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 17 листопада 2017 року у складі судді Боговського Д.Є. за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію,

встановив:

30 грудня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив усунути йому перешкоди у користуванні його власністю - квартирою № 19 по вул. Дизельній,18 в м. Харкові, шляхом виселення ОСОБА_2 та інших осіб з неї, звільнення квартири від сторонніх речей та майна та вселення позивача до цієї квартири, відшкодувати судові витрати.

В ході розгляду справи позивач ОСОБА_1 уточнив свої вимоги та просив визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою № 19 по вул. Дизельній,18 в м. Харкові, посилаючись на те, що він є власником жилого приміщення, у родинних відносинах із відповідачем ОСОБА_2 не перебуває, спільного господарства вони не ведуть, жодних угод про порядок користування не укладали. В супереч положенням діючого законодавства у належній позивачу квартирі зареєстрована стороння особа, що заважає власнику вільно користуватися та розпоряджатися жилим приміщенням, призводить до безліч інших незручностей, відповідач ОСОБА_2 самостійно заяву про зняття її з реєстраційного обліку не подає, що змушує ОСОБА_1 звернутися із відповідним позовом до суду.

Відповідач ОСОБА_2, не погоджуючись із позовними вимогами ОСОБА_1, звернулась із зустрічними вимогами та просила визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 грудня 2016 року за індексним номером 32995855, прийняте ПН ХМНО ОСОБА_3 щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_2 посилається на те, що підставою для звернення ОСОБА_1 до суду є укладений між ним та ОСОБА_5 договір від 06 червня 2016 року про відступлення права вимоги за договором про задоволення вимог іпотеко держателя та оформлення ОСОБА_1 права власності на предмет іпотеки – квартиру АДРЕСА_1. ОСОБА_2 вважає, що оформлення права власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 відбулось незаконно.

Так, договір позики та договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 07 травня 2007 року, укладені між нею та ОСОБА_5, є документами, щодо яких наявне судове рішення та відкрите виконавче провадження, а тому питання щодо заміни кредитора у зобов’язанні має вирішуватися лише в судовому порядку. Крім того, ОСОБА_5 звернувся до суду у із позовом щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, обравши спосіб звернення на предмет іпотеки шляхом надання іпотекодержателю права на продаж предмета іпотеки будь-якій третій особі, однак судовим рішенням було визначено звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу з публічних торгів із встановленням початкової ціни продажу. Всупереч встановленому чинним судовим рішенням порядку звернення стягнення на предмет іпотеки – шляхом продажу з публічних торгів, ОСОБА_1 було подано заяву про реєстрацію права власності на предмет іпотеки. ОСОБА_2 вважає, що одночасне існування виконавчого провадження про стягнення з неї заборгованості, рішення суду щодо звернення стягнення на предмет іпотеки та звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом оформлення права власності за іпотекодержателем суперечить принципи про недопустимість бути двічі притягнутим до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Водночас, нотаріус має посвідчити перехід права власності лише із дотриманням визначеної процедури.

Відповідач – ПН ХМНО ОСОБА_3 у судове засідання не з’явилась, за даними Головного територіального управління юстиції у Харківській області місце знаходження ПН ОСОБА_3 управлінню не відомо, наявна інформація слідчих органів про оголошення її у розшук з зв’язку із досудовим розслідуванням кримінального провадження.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з’явився, надав суду заяву про підтримання уточнених позовних вимог у повному обсязі, розгляд справи та ухвалення рішення за його відсутності. Додатково надав суду заперечення проти зустрічних вимог ОСОБА_2, в яких посилався на те, що оскаржуване рішення не порушує її права як боржника, визначений договором спосіб задоволення вимог іпотеко держателя не перешкоджає іпотеко держателю застосувати інші встановлені законом способи звернення на предмет іпотеки, рішення ПН ХМНО ОСОБА_6 про державну реєстрацію права власності є законним та обґрунтованим, ОСОБА_1 з урахуванням неухильного дотримання всіх вимог закону набув права власності на нерухоме майно на підставі іпотечного договору про задоволення вимог іпотеко держателя, а тому зустрічні вимоги ОСОБА_2 заявлені не обґрунтовано.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_7 у судовому засіданні заперечували проти первісним вимог ОСОБА_1 з підстав, викладених в обґрунтування зустрічних вимог, просили відмовити в їх задоволенні, зустрічні вимоги просили задовольнити. Представник відповідача додатково зазначала, що в ході виконавчого провадження державним виконавцем було накладено арешт на спірну квартиру, яка є предметом іпотеки, який наявний і до теперішнього часу, виконавче провадження не закрито, а тому нотаріус не мала достатніх підстав для реєстрації права власності на нерухоме майно, на яке накладено арешт.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 17 листопада 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням залишено без задоволення.

Зустрічні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1, приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 грудня 2016 року за індексним номером 32995855, прийняте приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1.

Вирішено питання про судові витрати.

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 17 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 17 листопада 2017 року у складі судді Боговського Д.Є. за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію залишено без задоволення.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 17 листопада 2017 року залишено без змін.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що враховуючи наявність обтяження прав на нерухоме майно, нотаріус як державний реєстратор не мав права приймати рішення про державну реєстрацію права власності на це майно, а тому суд дійшов в висновку, що зустрічні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню.

Інші доводи ОСОБА_2 в обґрунтування своїх вимог суд вважав безпідставними.

Враховуючи, що рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1, визнається судом незаконним та скасовується, відсутні правові підстави для задоволення його вимог про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, оскільки дане питання згідно ст. 150 Житлового кодексу Української РСР та ст. 405 ЦК України вправі ставити лише власник житлового приміщення.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та в задоволені позовних вимог ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду порушує її права, оскільки державна реєстрація права власності відбулась в період шлюбу та відповідно спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, але вона як дружина власника спірної квартири, а отже, співвласниця до у часті у справі залучена не була.

Оскільки реєстрація права власності на іпотечну квартиру за ОСОБА_1 відбувалась під час перебування останнього в зареєстрованому шлюбі, дружина власника – ОСОБА_4 у відповідності до положень ст. 60 СК України, вважається співвласником спірної квартири, а отже, має приймати участь у справі в якості співвідповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 31 травня 2018 року клопотання ОСОБА_4 про поновлення строку задоволено. Поновлено ОСОБА_4 строк на апеляційне оскарження рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 17 листопада 2017 року.

Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргу ОСОБА_4 на рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 17 листопада 2017 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію.

Зупинено виконання рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 17 листопада 2017 року у справі № 641/10427/16-ц.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 31 травня 2018 року закінчено підготовку апеляційного розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію

Призначено цивільну справу до розгляду судом апеляційної інстанції в судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Харківської області на 09 год. 20 хв. 12 червня 2018 року.

Повідомлено учасників справи про судове засідання.

Відзиву на апеляційну скаргу подано не було.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи відповідно до статті 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, за таких підстав.

Судом встановлено та підтверджено наявним в матеріалах справи доказами, що 07 травня 2007 року між ОСОБА_2 (позичальником) та ОСОБА_5 (позикодавцем) укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстровим № 955. Відповідно до умов даного договору позикодавець передав у власність позичальника, а позичальник прийняв валютні цінності в натурі у розмірі 8060 доларів США.

У забезпечення виконання зобов’язань за вищевказаним договором позики, 07 травня 2007 року між ОСОБА_2 (іпотекодавцем) та ОСОБА_5 (іпотекодержателем) укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстровим № 957.

Відповідно до умов даного договору іпотекодавець віддав, а іпотекодержатель прийняв під заставу квартиру під № 19, що в будинку №18 по вул. Дизельній в м. Харкові. Також умовами вказаного договору (п.1, 6) передбачено право та можливість на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу іпотекодержателем або отримання ним у власність при порушенні іпотекодавцем обовязку з повернення позики до 07 травня 2008 року.

У зв’язку з невиконанням ОСОБА_2 своїх зобовязань за договором позики від 07 травня 2007 року перед ОСОБА_5, останній звернувся до суду з позовом про стягнення відповідної заборгованості.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 заборгованість розмірі 221100 грн. 27 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 2211 грн., а всього 223311 грн. 27 коп., в решті позову відмовлено.

27 лютого 2015 року старшим державним виконавцем Комінтернівського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження з виконання рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2014 року та 30 квітня 2015 року з метою виконання рішення суду накладено арешт на все майно боржника в межах суми боргу.

11 лютого 2016 року державним виконавцем Комінтернівського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції складено акт опису та арешту майна, відповідно до якого квартира № 18 по вул. Дизельна у м. Харкові передана на відповідальне зберігання ОСОБА_9

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 08 серпня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про стягнення процентів за користування коштами, трьох процентів річних, неустойки та звернення виконання на предмет іпотеки задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 проценти за користування грошовими коштами у сумі 33 614 грн. 08 коп., 3% річних у сумі 6274 грн. 20 коп., та неустойку у сумі 600 грн. 00 коп. В рахунок погашення заборгованості, встановленої рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2014 року у сумі 223 311 грн. 27 коп., процентів за користування грошовими коштами у сумі 33 614 грн. 08 коп., 3% річних у сумі 6274 грн. 20 коп., та неустойки у сумі 600 грн. 00 коп., а всього 263799 грн. 55 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру № 19, що в будинку №18 по вул. Дизельній в м. Харкові шляхом продажу предмету іпотеки з публічних торгів. Встановлено початкову ціну продажу предмета іпотеки на рівні, не нижчому за 631361 грн. 00 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

06 червня 2016 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладеного договір відступлення права вимоги за іпотечним договором (договором про задоволення вимог іпотекодержателя), посвідченим ОСОБА_8 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу 07 травня 2007 року за реєстровим № 957. Відповідно до умов договору первісний іпотекодержатель передав новому іпотекодержателю, а новий іпотекодержатель прийняв від первісного іпотекодержателя всі права та обовязки первісного іпотекодержателя за іпотечним договором за реєстровим № 957, який був укладений в забезпечення виконання зобовязання за договором позики від 07 травня 2007 року.

09 червня 2016 року ОСОБА_5 направив ОСОБА_2 повідомлення про відступлення права вимоги за договором позики та про відступлення вимоги за іпотечним договором.

20 вересня 2016 року ОСОБА_1 направив ОСОБА_2 вимогу про усунення порушень виконання зобов’язань з повернення боргу за договором позики, з викладом їх стислого змісту та вимогою про їх виконання у тридцятиденний строк, з попередженням про звільнення стягнення на предмет іпотеки в разі її невиконання (на виконання вимог норми ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку»), а також з вимогою про добровільне звільнення предмета іпотеки (згідно ст. 40 Закону України «Про іпотеку).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 17 грудня 2016 року прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 32995855, яким право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого 07 травня 2007 року ПН ХМНО ОСОБА_8, реєстровий № 952; договору відступлення права вимоги за іпотечним договором (договором про задоволення вимог іпотекодержателя), посвідченим 07 травня 2007 року ПН ХМНО ОСОБА_8, реєстровий № 957, посвідченого 06 червня 2016 року ПН КМНО ОСОБА_10, реєстровий № 768.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна щодо субєкта станом на 27 жовтня 2017 року, наявна інформація про державну реєстрацію обтяжень, а саме наявність арешту нерухомого майна боржника ОСОБА_2 (всього нерухомого майна, в тому числі і квартири АДРЕСА_3 в межах суми звернення 223311,27 грн.), встановленого постановою старшого державного виконавця Комінтернівського ВДВС ХМУЮ ОСОБА_11 від 30 квітня 2015 року про арешт боржника та оголошення заборони на його відчуження; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень прийнято ОСОБА_11 30 квітня 2015 року за індексним номером 21051141.

З урахуванням наведеного суду першої інстанції дійшов висновку, що нотаріусом як державним реєстратором рішення про державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно не було враховано наявність обтяження на це майно, враховуючи наявність обтяження прав на нерухоме майно, нотаріус як державний реєстратор не мав права приймати рішення про державну реєстрацію права власності на це майно, а тому зустрічні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню; оскільки рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1, визнається судом незаконним та скасовується, відсутні правові підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, оскільки дане питання згідно ст. 150 Житлового кодексу Української РСР та ст. 405 ЦК України вправі ставити лише власник житлового приміщення.

Стосовно доводів апеляційної скарги, що квартира АДРЕСА_4, яка набута ОСОБА_1 17 грудня 2016 року у власність є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4, оскільки набута у власність одним із подружжя за час шлюбу, однак дружина власника квартири, а отже, співвласниця, ОСОБА_4 не була залучена судом до участі у справі необхідно зазначити наступне.

Зі змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України, власність у сім’ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в статті 60 СК України.

За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.

Стаття 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

В загальних положеннях ст. 369 ЦК, щодо розпорядження майном, яке є об’єктом права спільної сумісної власності, ст. 65 СК України закріплює принцип взаємної згоди дружини та чоловіка у відносинах розпорядження спільним майном, а також презумпцію згоди другого з подружжя при вчиненні іншим з подружжя правочину, спрямованого на розпорядження спільним майном.

Частиною третьою ст. 61 СК України передбачено, що якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 65 СК України визначено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

За нормами частини четвертої статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.

Як було встановлено вище судом, 07 травня 2007 року між ОСОБА_2 (позичальником) та ОСОБА_5 (позикодавцем) укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстровим № 955. Відповідно до умов даного договору позикодавець передав у власність позичальника, а позичальник прийняв валютні цінності в натурі у розмірі 8060 доларів США.

06 червня 2016 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладеного договір відступлення права вимоги за іпотечним договором (договором про задоволення вимог іпотекодержателя), посвідченим ОСОБА_8 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу 07 травня 2007 року за реєстровим № 957. Відповідно до умов договору первісний іпотекодержатель передав новому іпотекодержателю, а новий іпотекодержатель прийняв від первісного іпотекодержателя всі права та обов’язки первісного іпотекодержателя за іпотечним договором за реєстровим № 957, який був укладений в забезпечення виконання зобов’язання за договором позики від 07 травня 2007 року.

09 червня 2016 року ОСОБА_5 направив ОСОБА_2 повідомлення про відступлення права вимоги за договором позики та про відступлення вимоги за іпотечним договором.

20 вересня 2016 року ОСОБА_1 направив ОСОБА_2 вимогу про усунення порушень виконання зобов’язань з повернення боргу за договором позики, з викладом їх стислого змісту та вимогою про їх виконання у тридцятиденний строк, з попередженням про звільнення стягнення на предмет іпотеки в разі її невиконання (на виконання вимог норми ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку»), а також з вимогою про добровільне звільнення предмета іпотеки (згідно ст. 40 Закону України «Про іпотеку).

Право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого 07 травня 2007 року ПН ХМНО ОСОБА_8, реєстровий № 952; договору відступлення права вимоги за іпотечним договором (договором про задоволення вимог іпотекодержателя), посвідченим 07 травня 2007 року ПН ХМНО ОСОБА_8, реєстровий № 957, посвідченого 06 червня 2016 року ПН КМНО ОСОБА_10, реєстровий № 768.

Однак, апелянтом не надано та в матеріалах справи відсутні належні, допустимі, достовірні та достатні докази на підтвердження того, що договір відступлення права вимоги за іпотечним договором, за яким до ОСОБА_1 перейшло право вимоги за договором позики, та договір про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчені 07 травня 2007 року ПН ХМНО ОСОБА_8, реєстровий № 957, та посвідчені 06 червня 2016 року ПН КМНО ОСОБА_10, реєстровий № 768, на підставі яких за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_5 спрямовані на розпорядження спільним майном та є укладеними одним із подружжя в інтересах сім’ї.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Як вбачається з положень частини 1 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 33 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. Після заміни відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача справа за клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розглядається спочатку.

Відповідно до положень ч. 1, ч. 3 ст. 352 ЦПК України встановлено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов’язки учасника справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 є недоведеними, тому доводи апелянта про те, що рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова від 17 листопада 2017 року вирішувалось питання про права, інтереси та (або) обов’язки ОСОБА_4 є передчасними.

Згідно з ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, які є обґрунтованими та підтверджуються матеріалами справи.

За таких обставин суд апеляційної інстанції доходить висновку, що судом першої інстанції повно і всебічно з’ясовано обставини справи, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України надана правильна правова оцінка доказам по справі, рішення суду відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України і доводами скарги не спростовується, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального праві, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 17 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 16 липня 2018 року.

Головуючий -

Судді :