Постанова № 75414908, 18.07.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа № 644/2195/17 Головуючий суддя І інстанції Глібко О. В.

Провадження № 22-ц/790/2499/18 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Звільнення майна з-під арешту (виключення майна з опису)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2018 року м. Харків.

Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Яцини В.Б.

суддів Бровченка І.О., Бурлака І.В.,

за участю секретаря Колесник О.Е.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 15 лютого 2018 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_1, треті особи: Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5, Акціонерне товариство «ОТП-Банк», про звільнення майна з-під арешту,

в с т а н о в и в :

У квітні 2017 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права власності та звільнення майна з під арешту, які виникли на підставі ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Харкова по справі № 2029/2-2007/11 від 04.11.2011 року та постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження Орджонікідзевського Відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції № 33100799 від 18.06.2012 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що, між ним та Акціонерним товариством «ОТП Банк» 21 вересня 2015 року був укладений договір про відступлення права вимоги за кредитним договором № ML-702/014/2007 від 07 лютого 2007 року. Згідно умов якого позивач став новим кредитором у зобов`язанні боржника – ОСОБА_4 перед банком, та до нього перейшли всі права кредитора у вказаному зобов’язанні. Того ж дня, за умовами вказаного договору, позивачем було виконано грошове зобов’язання боржника у сумі 167 625, 86 грн. Забезпеченням по кредиту перед банком була однокімнатна квартира № 33, по вул. Зубарєва буд. 35 «А», у м. Харкові, яка увійшла до договору іпотеки № 927 від 07 лютого 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_6

Між позивачем та боржником у зобов`язанні – ОСОБА_4, 18 березня 2016 року відповідно до вимог ст. 37 Закону України «Про іпотеку» був укладений договір про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_5 за реєстровим № 304, за умовами якого боржник передав у власність позивачу однокімнатну квартиру № 33, по вул. Зубарєва буд. 35 «А», у м. Харкові. Того ж дня, на підставі вищезазначеного договору, нотаріусом була здійснена державна реєстрація права власності позивача на вказане майно, та внесені відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно. Позивачем зазначено, що можливість укладання вищезгаданого договору передбачено Законом України «Про іпотеку».

У позові зазначено, що можливість укладання вищезгаданого договору передбачено положеннями Закону України «Про іпотеку», що нерухоме майно було предметом договору іпотеки то і перехід права власності до позивача відбувався на підставі договору іпотеки № 927 від 07 лютого 2007 року, та порядку передбаченого ЗУ «Про іпотеку», а право іпотекодержателя позивачу належить на підставі договору про відступлення права вимоги від 21 вересня 2015 року за кредитним договором № ML 702/014/2007 від 07 лютого 2007 року.

Позивач послався на Закон України «Про іпотеку», згідно з яким право іпотекодержателя на задоволення вимог за основним зобов’язанням забезпеченим іпотекою є абсолютним та переважним перед правами та вимогами інших осіб на предмет іпотеки.

У ході розгляду справи дійсність договорів, за якими позивач набув право власності на іпотечне майно було підтверджено з його боку ухвалою Апеляційного суду Харківської області по справі № 644/6747/16-ц, яке 20 вересня 2017 року набрало законної сили.

Таким чином, позивач просив суд постановити судове рішення та усунути перешкоди у здійсненні права власності на квартиру № 33, в будинку № 35 «А» по вул. Зубарєва, у м. Харкові, що виникли у власника ОСОБА_3, скасувати арешт Орджонікідзевського районного суду м. Харкова по справі №2029/2-2700/11, накладений ухвалою від 04.11.2011 року, скасувати арешт Орджонікідзевського ВДВС Харківського МУЮ, накладений постановою від 18.06.2012 року у виконавчому провадженні № 33100799 та стягнути з ОСОБА_4, ІПН 34952498, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, б. 35 «А», кв. 33 і ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, б. 6, кв. 87, на користь ОСОБА_3, ІПН НОМЕР_2, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3, б. 56, суму сплаченого судового збору – 1700 (одна тисяча сімсот) грн.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 15 лютого 2018 року позов ОСОБА_3 – задоволено.

Усунуто перешкоди у здійсненні права власності на квартиру № 33, в будинку № 35 «А» по вул. Зубарєва, у м. Харкові, що виникли у власника гр. ОСОБА_3.

Скасовано арешт Орджонікідзевського районного суду м. Харкова по справі №2029/2-2700/11, накладений ухвалою від 04.11.2011 року.

Скасовано арешт Орджонікідзевського ВДВС Харківського МУЮ, накладений постановою від 18.06.2012 року у виконавчому провадженні № 33100799.

Стягнуто з ОСОБА_4, ІПН 34952498, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, б. 35 «А», кв. 33, ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, б. 6, кв. 87, на користь ОСОБА_3, ІПН НОМЕР_2, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3, б. 56 суму сплаченого судового збору – 1700 (одна тисяча сімсот) грн. по 850 грн. з кожного..

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та його представник просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування скарги зазначено, що оскаржуване рішення є необґрунтованим ат підлягає скасуванню.

Вказано, що арешт не позбавляє права володіння та користування арештованим майно, та суд безпідставно послався на ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Зауважено, що позивачем не було доведено порушення або обмеження його прав щодо спірної квартири, оскільки про арешт вказаного майна йому було відомо на момент укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Послався на те, що судом було проігноровано той факт, що арешт має діяти до повного виконання рішення суду, на забезпечення якого його було накладено.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього.

Згідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи.

Колегія суддів, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України вислухала доповідь суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі договору про відступлення права вимоги від 21 вересня 2015 року за кредитним договором № ML 702/014/2007 від 07 лютого 2007 року, укладеним між АТ «ОТП Банк» та відповідачем ОСОБА_4 позивачу належить право іпотекодержателя на однокімнатну квартиру № 33, по вул. Зубарєва буд. 35 «А», у м. Харкові ( а.с. 11-12).

Позивач набув право власності на нерухоме майно, що знаходиться під арештом суду та державної виконавчої служби.

18 березня 2016 року у межах дії договору іпотеки PML № 702/014/2007 від 07 лютого 2007 року та у відповідності до дії договору про задоволення вимог іпотекодержателя № 304 від, посвідченого третьою особою – приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 проведена державна реєстрація права власності позивача на вказане майно, та внесені відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с.13-16).

Стягнення на предмет іпотеки проведено у відповідності до вимог ст. 33, 37 Закону України «Про іпотеку».

В якості обґрунтування своїх вимог позивачем надана ухвала Апеляційного суду Харківської області від 20 вересня 2017 року, згідно якої відхилена апеляційна скарга ОСОБА_1І на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова по справі № 644/6747/16-ц від 21 червня 2017 року «про визнання договору недійсним», яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (а.с.95-99)

При укладені договорів про відступлення права вимоги за кредитним договором та про задоволення вимого іпотекодержателя позивачем та АТ «ОТП Банк» та відповідно ОСОБА_4 доведено додержання вимог ст. 203 Цивільного кодексу України, та ст. 37 Закону України «Про іпотеку»

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, на час звернення з позовом до суду містяться відомості про арешти, накладені ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова по справі № 2029/2-2007/11 від 04.11.2011 року та постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження третьої особи по справі - Орджонікідзевського Відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, № 33100799 від 18.06.2012 року (а. с. 14-16).

Позивач посилається на виниклі в нього та доведені суду обмеження правом розпорядження власним майном. Раніше він звертався до суду з заявами про зняття арешту з майна, але не у позовному провадженні, тому питання по суті вирішено не було.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції свої висновки мотивував тим, що ОСОБА_3 є законним власником нерухомого майна та будь - які обмеження в праві користування, володіння та розпорядження неприпустимі, без обґрунтованих на те підстав.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

За змістом ст. ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 41 Конституції України передбачено право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно з ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст.ст. 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до положень ст. ст. 12, 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки допускається у різний спосіб, одним з яких є договір про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.37 Закону України «Про іпотеку» іпотеко держатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Як було вірно встановлено судом першої інстанції, законність набуття права власності ОСОБА_3 на спірне майно була встановлена рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 21 червня 2017 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 20 вересня 2017 року.

Нормою ч. 7 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, обтяження спірного майна на підставі договору іпотеки було зареєстровано 07.02.2007, тобто раніше, ніж обтяження, вчинені в інтересах ОСОБА_1

Таким чином, ОСОБА_3 набув пріоритет на задоволення своїх вимог за рахунок предмету іпотеки, і це право підлягає захисту у той же мірі, як і право іншого власника на арештоване майно.

Тому, враховуючи наявність передбаченого законом пріоритету, вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню за рахунок майна, на яке визнано право власності за ОСОБА_3

Доводи апеляційної скарги про те, що арешт майна не обмежує права його володільця колегія суддів відхиляє, за їх безпідставністю.

Також, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скарги про те, що ОСОБА_3 не було доведено дійсного наміру знімати обтяження з нерухомого майна з метою отримати кредит у банківській установі, оскільки він є повноправним власником спірного майна, яким має право розпоряджатись на власний розсуд, та він не має зобов’язань перед ОСОБА_1

З огляду на те, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення було додержано вимог закону, доводи апеляційної інстанції висновків суду не спростовують, тому колегія суддів на підставі ст. 375 ЦПК України залишає без задоволення апеляційну скаргу, а рішення районного суду – без змін.

Таким чином, оскільки рішення суду першої інстанції залишено без змін, не підлягають перерозподілу судові витрати відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст.375, 381-384, 389-392 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

постановив :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 -залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 15 лютого 2018 року-залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складний 19.07.2018.

Головуючий – В.Б.Яцина.

Судді - І.О.Бровченко.

ОСОБА_7.