Постанова № 75414836, 10.07.2018, Апеляційний суд Харківської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2018 року

м. Харків

Справа № 639/6488/17

Провадження № 22-ц/790/3498/18

Апеляційний суд Харківської області в складі колегії суддів:

головуючого - Бровченко І.О.,

суддів: Хорошевського О.М., Яцини В.Б.,

за участю секретаря - Сінченко І.В.,

імена (найменування) сторін:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

інші учасники справи:

заінтересовані особи - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Новобаварського району Харківської міської ради, Шевченківське об’єднане управління пенсійного фонду України міста Харкова, Четверта державна нотаріальна контора Індустріального району міста Харкова

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду у місті Харкові апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 квітня 2018 року у складі судді Труханович В.В. по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, заінтересовані особи: Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Новобаварського району Харківської міської ради, Шевченківське об’єднане управління пенсійного фонду України міста Харкова, Четверта державна нотаріальна контора Індустріального району міста Харкова про встановлення факту проживання однією сім’єю, встановлення батьківства,

ВСТАНОВИВ :

31 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2, заінтересовані особи: Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Новобаварського району Харківської міської ради, Шевченківське об’єднане управління пенсійного фонду України міста Харкова, Четверта державна нотаріальна контора Індустріального району міста Харкова, про встановлення факту проживання однією сім’єю, встановлення батьківства, відповідно до якої, з урахуванням уточнень просила суд встановити факт проживання однією сім’єю ОСОБА_1 та ОСОБА_4, як чоловіка та жінки без шлюбу у період з березня 2005 року по 29 квітня 2017 року; визнати ОСОБА_4, який помер 29 квітня 2017 року, рідним батьком неповнолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1; визнати ОСОБА_4, який помер 29 квітня 2017 року, рідним батьком неповнолітньої ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позовна заява мотивована тим, що з березня 2005 року вони почали проживати з ОСОБА_4 однією сім’єю, як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу. За час проживання однією сім’єю вони намагалися завести дітей, але у них нічого не вийшло. Саме тому у 2010 році вони дійшли згоди про штучне запліднення за участю двох донорів, одним з яких був ОСОБА_4

04 січня 2011 року у ОСОБА_1 народилося дві дівчинки - ОСОБА_5 та ОСОБА_6. Діти були записані зі слів матері на її прізвище, а по батькові було визначено виходячи з ім’я другого донора – ОСОБА_5.

За час проживання однією сім’єю ОСОБА_4 проявив себе як гарний чоловік та батько, він приймав участь у вихованні та утриманні дітей, водив їх до лікарів, дитячого садку, позашкільного навчального закладу.

29 квітня 2017 року ОСОБА_4 помер. Усі витрати на поховання померлого та на поминки позивач взяла на себе.

Після смерті ОСОБА_4 позивач звернулась до Четвертої державної нотаріальної контори Індустріального району міста Харкова для оформлення спадкової справи, однак їй було відмовлено, оскільки вона не була дружиною померлого та рекомендовано було звернутися до суду з заявою про встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу.

14 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Четвертої державної нотаріальної контори Індустріального району міста Харкова в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_5, для визнання їх спадкоємцями першої черги після смерті їх батька ОСОБА_4, однак їй також було роз’яснено, що з вказаною заявою вона має право звернутися до суду.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 квітня 2018 року в задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, заінтересовані особи: Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Новобаварського району Харківської міської ради, Шевченківське об’єднане управління пенсійного фонду України міста Харкова, Четверта державна нотаріальна контора Індустріального району міста Харкова про встановлення факту проживання однією сім’єю, встановлення батьківства відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 не було надано суду жодних належних доказів, які б свідчили про її спільне проживання з ОСОБА_4 однією сім’єю, як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, позивачем не було надано достатніх доказів на підтвердження того, що ОСОБА_4 є батьком ОСОБА_6 та ОСОБА_5, тому суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду представник ОСОБА_1 – ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що заявлені позовні вимоги є достатньо обґрунтованими та підтверджуються допитом свідків, не зважаючи на наявні докази суд вважав, що не було належних та допустимих доказів, які б свідчили про спільне проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_7 однією сім’єю без реєстрації шлюбу, суд не взяв до уваги пояснення свідків, неправильно надав оцінку поясненням свідків та документам, наданих до суду.

Вважає, що під час ухвалення рішення по справі суд необ’єктивно та з порушенням діючого законодавства України неповно з’ясував обставини, які мають значення для справи, неправильно дослідив докази, неправильно надав оцінку доказам у справі.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 22 травня 2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 квітня 2018 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, заінтересовані особи: Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Новобаварського району Харківської міської ради, Шевченківське об’єднане управління пенсійного фонду України міста Харкова, Четверта державна нотаріальна контора Індустріального району міста Харкова про встановлення факту проживання однією сім’єю, встановлення батьківства.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 31 травня 2018 року закінчено підготовку апеляційного розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, заінтересовані особи: Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Новобаварського району Харківської міської ради, Шевченківське об’єднане управління пенсійного фонду України міста Харкова, Четверта державна нотаріальна контора Індустріального району міста Харкова про встановлення факту проживання однією сім’єю, встановлення батьківства.

Призначено цивільну справу за позовом до розгляду судом апеляційної інстанції в судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Харківської області на 09 год. 40 хв. 12 червня 2018 року.

06 липня 2018 року ОСОБА_2 подано відзив на апеляційну скаргу, в якій просив апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення, рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 квітня 2018 року залишити без змін.

Зазначає, що жоден з допитаних у судовому засіданні свідків, а саме, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, не підтвердили достовірно той факт, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживали однією сім’єю як чоловік та жінка, більшість з вказаних свідків ніколи не були в квартирі, де вони мешкали, і взагалі не були обізнані щодо сумісного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4

До суду першої інстанції подавалося клопотання, в задоволенні якого було відмовлено, про долучення до матеріалів справи довідки з місця проживання про реєстрацію та склад сім’ї ОСОБА_4, який помер 29 квітня 2017 року, згідно якої останній на день смерті був зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, відомості про те, що з ним проживали другі особи відсутні.

Крім того, згідно довідки КП «Харківводоканал», за адресою: АДРЕСА_1, особовий рахунок відкрито на ім’я ОСОБА_4, зареєстрована одна особа, нарахування за надані послуги водопостачання та водовідведення здійснювались з розрахунку на одну особу, згідно довідки ПАТ «Харківміськгаз» особовий рахунок на оплату послуг з газопостачання за адресою: АДРЕСА_1, відкритий на ім’я ОСОБА_4 до 29 квітня 2017 року за даною адресою рахувалася одна особа.

Згідно інформації, яка міститься в паспорті ОСОБА_1 вона зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3 з 11 квітня 2004 року, тобто ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстровані за різними адресами, доказів, які б підтверджували їх спільне проживання однією своєю за адресою: АДРЕСА_1, немає.

Вказує на те, що ОСОБА_9, яка підтвердила, що було штучне запліднення не відповідає дійсності, оскільки остання була нібито присутня в пологовому будинку, коли народжувала ОСОБА_1, в квартирі, де мешкали ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ніколи не була.

Відповідно до довідки № 335 Харківської міської ради з 01 вересня 2013 року по 30 червня 2017 року перебували вихованки ОСОБА_6 та ОСОБА_5, які є рідними сестрами, вихователька ОСОБА_12 повідомила, що участь у навчально-виховному процесі дітей приймала лише мати – ОСОБА_1, про будь-яку участь в утриманні та вихованні дітей ОСОБА_4 виховательці не відомо.

Інформація, яка міститься в довідках про те, що лікар педіатр ОСОБА_13 та дитячий лікар ОСОБА_14 відвідували дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_5 за адресою:м. Харків, АДРЕСА_2, протягом 2011-2017 років не може стверджуватися самим лікарем без відома завідуючого або головного лікаря, виїзд лікаря повинен фіксуватися в первинній медичній документації, лікарі ОСОБА_13, ОСОБА_14 не були допитані як свідки в судовому засіданні.

Щодо отримання коштів в борг, які ОСОБА_1 з ОСОБА_4 отримали від ОСОБА_15 в сумі 10 000 грн. на купівлю подарунків дітям, то згідно розписки їх брала ОСОБА_1 і повертала ОСОБА_1, а не ОСОБА_4

Факт того, що кошти в сумі 75000 грн., які отримала ОСОБА_4 в борг від ОСОБА_15 були призначені саме для проведення операції на серці ОСОБА_4 не підтверджено.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, з’явившихся у судове засідання, дослідивши матеріали справи відповідно до статті 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Допитана в судовому засіданні в суді першої інстанції ОСОБА_1 пояснила, що з 2005 року вона почала проживати з ОСОБА_4 за адресою: м. Харків, вул. Тарасівська, б. 17, кв. 306. За вказаною адресою вони проживали разом, вели сумісний побут, спільно купували продукти харчування, готували їжу, робили ремонт у квартирі. Шлюб з ОСОБА_4 вони не хотіли реєструвати, адже у родині ОСОБА_4 всі жінки помирали рано. Померла рано і колишня дружина ОСОБА_4 – ОСОБА_16, що підтверджується копією Свідоцтва про одруження та копією Свідоцтва про смерть. (а. с. 12, 13)

За приписами частини 2 статті 3 Сімейного Кодексу України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всіх ознак, що притаманні наведеному визначенню.

Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства, закріпленому у ст.1 Закону України «Про Всеукраїнський перепис населення», згідно якої, домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об’єднують та витрачають кошти. Взаємність прав та обов'язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов'язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з'ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім’єю спрямоване на довготривалі відносини.

Практика Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що відносини де - факто, як і відносини, що ґрунтуються на шлюбі, можуть вважатися сімейним життям, якщо заявники прожили спільно близько 15 років, вони складають сім'ю, а тому мають право на захист, незважаючи на те, що їх зв'язок існує поза шлюбом.

Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

На підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 за клопотання останньої в судовому засіданні були допитані свідки.

Так, допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_17 пояснила, що є подругою ОСОБА_1 Остання більшість часу проживала з ОСОБА_4 в його квартирі, іноді вона жила у себе вдома. ОСОБА_4 та ОСОБА_1 разом купували продукти. Декілька разів ОСОБА_17 була у квартирі ОСОБА_4, а увесь інший час відвідувала ОСОБА_1 у її квартирі.

Виходячи з вказаних показань, суд дійшов висновку, що свідок ОСОБА_17 достовірно підтвердити факт того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживали однією сім’єю, як чоловік з жінкою, не може.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 пояснила, що вона є двоюрідною сестрою ОСОБА_4, вона бачила як він з ОСОБА_1 жили однією сім’єю, вели сумісний побут, разом зустрічали та проводжали свідка на вокзал.

Разом із тим, свідок пояснила, що постійно в м. Харкові не проживала, а лише інколи приїжджала у гості до ОСОБА_18

ОСОБА_10, яка також біла допитана в якості свідка пояснила, що є сусідкою ОСОБА_4 Близько 14-15 років вона бачила ОСОБА_1 в квартирі ОСОБА_4 по вулиці Тарасівській. Але свідок не може стверджувати про те, що ОСОБА_1 залишалася ночувати в квартирі ОСОБА_4, про ведення ними спільного господарства свідку невідомо.

Свідок ОСОБА_9 зазначила, що є подругою ОСОБА_1 Їй відомо про те, що остання жила з ОСОБА_4 близько 10 років, вони разом купували продукти харчування, у них був спільний бюджет. При цьому свідок зазначила, що жодного разу у них вдома вона не була. Отже, суд критично ставиться до пояснень даного свідка, оскільки інформація про яку вона повідомила, їй відома зі слів її подруги ОСОБА_1

Свідок ОСОБА_15 в судовому засіданні зазначила, що працює разом з ОСОБА_1 близько 9-10 років. ОСОБА_1 разом з ОСОБА_4 займали у неї грошові кошти у розмірі 10 000, 00 грн., і саме ОСОБА_4 їх повертав.

Однак з наявних в матеріалах справи копій боргової розписки від 15 грудня 2014 року та розписки від 20 квітня 2015 року вбачається, що грошові кошти у розмірі 10 000, 00 грн. були позичені та повернуті саме ОСОБА_1, а не ОСОБА_4 (а.с. 20, 21)

В матеріалах справи містяться заяви ОСОБА_19 та ОСОБА_20, які пояснили по вказаній цивільній справі, що вони можуть підтвердити факт сумісного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім’єю, та факт того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 мешкали за однією адресою, вели сумісний побут, купували продукти харчування.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 ЦПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не я доказом показання свідка, який не може назвати джерело своєї обізнаності щодо певної обставини (в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення).

Порядок допиту свідків встановлений ст. 230 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення).

Враховуючи те, що ОСОБА_19 та ОСОБА_20 не були допитані в судовому засіданні як свідки, не було встановлено їх особи, не було приведено свідків до присяги, не було попереджено їх про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань та за дачу завідома неправдивих показань, суд дійшов висновку, що вказані заяви ОСОБА_19 та ОСОБА_20 не можуть бути прийняті судом як показання свідків.

Отже, вказані заяви ОСОБА_19 та ОСОБА_20 не можуть братися до уваги та оцінюватися судом як належні та допустимі письмові докази по справі.

18 квітня 2017 року ОСОБА_4 захворів та потрапив до лікарні, що підтверджується копією виписки з медичної картки стаціонарного хворого № 2581. Йому було проведено операцію на серці. (а.с. 26, 27, 28)

Для проведення вказаної операції ОСОБА_1 займала кошти у розмірі 75 000, 00 грн. у ОСОБА_15, що підтверджується копією боргової розписки від 18 квітня 2017 року та копією розписки про повернення коштів від 01 червня 2017 року. (а.с. 22, 23)

Жодних доказів того, що за вказані кошти було проведено лікування ОСОБА_4 позивачем надано не було. З рахунку виданого ФОП ОСОБА_21 вбачається купівлі товару для коронарного стенування на суму 7 100, 00 грн., який відповідно до чеку сплатив ОСОБА_4 (а.с. 28)

29 квітня 2017 року ОСОБА_4 помер, причиною смерті став гострий інфаркт міокарду, що підтверджується копією Довідки про причину смерті від 03 травня 2017 року та копією Свідоцтва про смерть серії І-ВЛ № 592210, виданого Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області 03 травня 2017 року та Витягом з державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання № 00017995796 від 03 травня 2017 року. (а.с. 29, 30, 31)

ОСОБА_1 в судовому засіданні в суді першої інстанції пояснила, що похованням ОСОБА_4 займалася вона, що підтверджується рахунком-замовленням № 3 від 03 травня 2017 року, свідоцтвом про поховання, копіями чеків та рахунком замовленням № 1099 від 04 травня 2017 року на проведення поминання у кафе «Шансон». ( а.с. 32, 33, 34, 35)

17 травня 2017 року після смерті ОСОБА_4 Четвертою Харківською державною нотаріальною конторою було заведено спадкову справу № 60655925, що підтверджується копією ОСОБА_4 про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 47749223 від 17 травня 2017 року. (а.с. 37)

Як зазначено в Постанові № 7 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008, при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК про те, що сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Зазначений п’ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім’єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім’єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов’язані спільним побутом, мали взаємні права та обов’язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім’ї, тощо.

Окремо зазначено про те, що проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Стаття 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно вимог статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Для встановлення спільного проживання однією сім’єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім’ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

Стосовно допиту свідків суд доходить висновку, що достовірно підтвердити той факт, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 дійсно проживали однією сім’єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу жоден з допитаних у судовому засіданні свідків підтвердити не зміг.

Крім того, з копії паспорту ОСОБА_4 вбачається що він був зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, б. 17, кв. 306, з 07 грудня 2004 року. (а.с.14)

Як вбачається з копії паспорту ОСОБА_1В, вона зареєстрована за іншою адресою: м. Харків, проспект Постишева, б. 30, кв. 37, з 11 квітня 2000 року. (а.с.9-10)

Місце проживання – це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік (ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»)

Зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_4 були за різними адресами, а будь-яких інших доказів фактично їх спільного проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, б. 17, кв. 306, окрім показів свідків, до яких суд ставиться критично, надано не було.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, доводи ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, не доведено обставини, на які ОСОБА_1 посилається як на підставу своїх вимог про встановлення факту проживання однією сім’єю та спростовуються іншими матеріалами справи.

Згідно вимог статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього.

Відповідно до довідки з місця проживання про реєстрацію та склад сім’ї, виданої житловим кооперативом «Артема-2» № 497 від 25 січня 2018 року, ОСОБА_4 помер 29 квітня 2017 року, свідоцтво про смерть ОСОБА_22 І-ВЛ № 592210. На день смерті він дійсно був зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5. Відомостей про те, що з ним проживали другі особи в правлінні ЖК «Артема-2» немає. Знятий з реєстрації 09 серпня 2017 року. Особовий рахунок на квартиру відкрито на ім’я ОСОБА_4 (а. с. 271).

Крім того, згідно довідки КП «Харківводоканал», за адресою: АДРЕСА_1, особовий рахунок відкрито на ім’я ОСОБА_4, зареєстрована одна особа, а саме, ОСОБА_4, нарахування за надані послуги водопостачання та водовідведення здійснювались з розрахунку на одну особу, також згідно довідки ПАТ «Харківміськгаз» особовий рахунок на оплату послуг з газопостачання за адресою: АДРЕСА_1, відкритий на ім’я ОСОБА_4 до 29 квітня 2017 року за даною адресою рахувалася одна особа, а саме, ОСОБА_4 (а.с. 278).

Відповідно до довідки № 335 Харківської міської ради з 01 вересня 2013 року по 30 червня 2017 року перебували вихованки ОСОБА_6 та ОСОБА_5, які є рідними сестрами, вихователька ОСОБА_12 повідомила, що участь у навчально-виховному процесі дітей приймала лише мати – ОСОБА_1, про будь-яку участь в утриманні та вихованні дітей ОСОБА_4 виховательці не відомо. (а.с. 280).

Інформація, яка міститься в довідках про те, що лікар педіатр ОСОБА_13 та дитячий лікар ОСОБА_14 відвідували дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_5 за адресою:м. Харків, АДРЕСА_2, протягом 2011-2017 років не може стверджуватися самим лікарем без відома завідуючого або головного лікаря, виїзд лікаря повинен фіксуватися в первинній медичній документації, лікарі ОСОБА_13, ОСОБА_14 не були допитані, які видали та підписували дані довідки також не допитувалися як свідки в судовому засіданні.

Отже, вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім’єю без шлюбу, а саме, що вони дійсно фактично спільно проживала за однією адресою з ОСОБА_4, вели спільне господарство, мали спільні витрати, купували майно для спільного користування, разом брали участь у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п., не підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами у справі, а тому є недоведеними.

Отже, враховуючи те, що ОСОБА_1 не було надано суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження тих обставин, які б у своїй сукупності дали суду змогу дійти висновку, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 спільно проживали однією сім’єю як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в задоволенні вимог ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією своєю чоловіка та жінки без шлюбу слід відмовити.

Надані позивачем докази у своїй сукупності не дають змогу колегії суддів дійти висновку про ведення ОСОБА_1 та ОСОБА_4 спільного господарства.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, вважає його законним та обґрунтованим.

Також, ОСОБА_1 просила суд визнати ОСОБА_4, який помер 29 квітня 2017 року, рідним батьком неповнолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та визнати ОСОБА_4, який помер 29 квітня 2017 року, рідним батьком неповнолітньої ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

У судовому засіданні було встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що 04 січня 2011 року народилася ОСОБА_5, батьками якої в Свідоцтві про народження серії 1-ВЛ № 226579, виданому Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції 28 січня 2011 року, записані батько - ОСОБА_23, мати ОСОБА_1. (а.с. 14)

04 січня 2011 року народилася ОСОБА_6, батьками якої в Свідоцтві про народження серії 1-ВЛ № 226580, виданому Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції 28 січня 2011 року, записані батько - ОСОБА_23, мати ОСОБА_1. (а.с. 15)

З копій свідоцтв про хрещення від 20 лютого 2011 року вбачається, що по-батькові дітей зазначено як - «Вікторівна». (а.с. 92, 93)

Відповідно до ст. 122 СК України права та обов’язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 (визначення походження дитини від матері та батька, які перебувають у шлюбі між собою) та 125 (визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою) цього Кодексу.

Згідно ст. 125 СК України якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров’я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: 1) за заявою матері та батька дитини; 2) за рішенням суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану. За відсутності такої заяви, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України (ч. ч. 1, 2 ст. 128 СК України).

У пунктах 15, 17, 18 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 52/5 від 18 жовтня 2000 року, зазначено, що якщо батьки не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі одного із документів, передбачених у пункті 2 цієї глави, а походження дитини від батька визначається за заявою матері та батька дитини про визнання батьківства. Якщо заява про визнання батьківства не може бути подана особисто, вона може бути подана через представника або надіслана поштою за умови нотаріального засвідчення справжності підпису заявника на цій заяві. Повноваження представника мають ґрунтуватись на нотаріально посвідченій довіреності. Якщо мати дитини не перебуває у шлюбі та немає спільної заяви батьків, прізвище та громадянство батька дитини зазначається за прізвищем та громадянством матері, а власне ім'я та по батькові - за вказівкою матері у заяві про державну реєстрацію народження відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім’я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Факт перебування жінки у шлюбі встановлюється, як правило, на момент народження дитини. Згідно зі ст. 122 СК України походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров’я про народження дружиною дитини.

Якщо на момент народження дитини жінка не перебуває у шлюбі (наприклад, її чоловік помер до народження дитини або шлюб визнаний недійсним), при визначенні батьківства юридичне значення має факт зачаття дитини у шлюбі. При цьому строк із моменту припинення шлюбу або визнання його недійсним до моменту народження дитини не повинен перевищувати десяти місяців.

Визначення походження дитини від батька, матері при штучному заплідненні та імплантації зародка регулюється ст. 123 СК України і має особливості.

Виходячи з того, що у спільній заяві-зобов’язанні подружжя бере на себе рівні права та обов’язки батьків із виховання й утримання майбутньої дитини, у разі застосування до них лікувальних програм допоміжних репродуктивних технологій вони обоє записуються батьками дитини.

У разі штучного запліднення дружини, проведеного за письмовою згодою її чоловіка, він записується батьком дитини, яка народжена його дружиною.

Якщо зародок, зачатий чоловіком, який перебуває у шлюбі, та іншою жінкою, імплантовано до організму його дружини, дитина вважається такою, що походить від подружжя. У разі ж імплантації до організму іншої жінки зародка, зачатого подружжям, батьками дитини є подружжя.

У разі народження дитини жінкою, якій було імплантовано зародок, зачатий подружжям, реєстрація народження здійснюється за заявою подружжя, яке дало згоду на імплантацію. При цьому одночасно з документом, що підтверджує факт народження дитини цією жінкою, подається посвідчена нотаріусом письмова згода останньої на запис подружжя батьками дитини.

Особи, що перебувають у шлюбі між собою і дали свою згоду в письмовій формі на перенесення до організму іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям у результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, із метою його виношування, можуть бути записані батьками дитини в будь-якому випадку. При цьому нотаріально завірену заяву (згоду) надають сурогатна матір про зазначення подружжя (біологічних батьків) батьками дитини та чоловік сурогатної матері на участь його дружини у програмі сурогатного материнства.

У випадку, коли мати і батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров’я про народження нею дитини (ст. 125 СК України). Тобто у цьому разі походження дитини від батька визначається як у добровільному порядку, так і за рішенням суду.

Визначення походження дитини від батька можливе за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою за відсутності заяви, право на подання якої встановлене ст. 126 СК України (походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою) (ч. 1 ст. 128 СК України).

Суть заяви жінки і чоловіка полягає в тому, що чоловік добровільно виявляє свою волю щодо визначення себе батьком зазначеної у заяві дитини. Мати дитини дає на це свою згоду. При цьому кровна спорідненість між батьком та дитиною не встановлюється і закон цього не вимагає. Однак відповідно до п. 5 ст. 136 СК не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є батьком, а також особа, яка дала згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій відповідно до ч. 1 ст. 123 СК України.

Заява про визнання батьківства жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, подається у письмовій формі. Вона може бути подана до органу державної реєстрації актів цивільного стану як до, так і після народження дитини.

Звернення до органу РАЦСу жінки і чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, із заявою до народження дитини допустиме тоді, коли є підстави вважати, що подання спільної заяви ними після народження дитини буде неможливим чи ускладнюватиметься. За наявності такої заяви державна реєстрація встановлення батьківства здійснюється одночасно з державною реєстрацією народження дитини і повна заява не вимагається.

Якщо заява про визнання батьківства не може бути подана особисто, закон дозволяє подати її через представника або надіслати поштою. У цьому разі вона обов’язково потребує нотаріального посвідчення.

Спільна заява жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, є підставою для внесення відповідних змін до Книги реєстрації народжень і видачі нового свідоцтва про народження органом державної реєстрації актів цивільного стану.

Можливою є ситуація, коли жінка та чоловік не перебувають у шлюбі, через що виникає питання про визнання чоловіка батьком дитини за рішенням суду.

Визнання батьківства – це волевиявлення особи, яка вважає себе батьком дитини. У загальному випадку воно може відбуватися за добровільним порядком. (ст. 126 СК України).

Однак існують моменти, коли таке волевиявлення відсутнє або воно є, але для настання правових наслідків щодо визнання себе батьком певної дитини цього недостатньо.

Визначення батьківства за рішенням суду передбачене ст. 128 СК України, тобто за наявності спору щодо особи, яка є батьком дитини.

За відсутності заяви, право на подання якої встановлене ст. 126 СК України (визначення походження дитини від батька за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою), батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду (ст. 128 СК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 128 СК України позов про визнання батьківства може бути пред’явлений матір’ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, дитиною, яка досягла повноліття, особою, яка вважає себе батьком дитини.

Визнання батьківства у судовому порядку можливе лише за умови, що запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до вказівок матері.

Як було встановлено судом, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не перебували у шлюбі та факт проживання їх однією сім’єю без шлюбу є недоведеним.

ОСОБА_1 пояснила, що діти народилися внаслідок штучного запліднення, адже вони з ОСОБА_4 не мали спільних дітей через його похилий вік. Донорами були ОСОБА_4 та інший чоловік, ім’я якого ОСОБА_23, з почуття поваги до якого вони і дали по батькові дітям.

Частина 7 ст. 281 ЦК України встановлює норму, згідно з якою повнолітні жінка або чоловік мають право за медичними показаннями на проведення щодо них лікувальних програм допоміжних репродуктивних технологій згідно з порядком та умовами, встановленими законодавством. А ч. 1 ст. 290 ЦК України дозволяє повнолітній дієздатній фізичній особі бути донором крові, її компонентів, а також органів та інших анатомічних матеріалів та репродуктивних клітин.

Основи законодавства України про охорону здоров’я в ст. 48 містять регламентацію штучного запліднення та імплантації ембріона. За даною нормою застосування штучного запліднення та імплантації ембріона здійснюється згідно з умовами та порядком, встановленими центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я, за медичними показаннями повнолітньої жінки, з якою проводиться така дія, за умови наявності письмової згоди подружжя, забезпечення анонімності донора та збереження лікарської таємниці.

Жодних належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 зверталась до клініки «Імплант», тобто того, що діти народилися шляхом штучного запліднення позивачем надано не було. Не було також надано доказів того, що ОСОБА_4 проходив обстеження, що він був донором.

Разом із цим, як стверджує ОСОБА_1 ОСОБА_4 вважав себе батьком дитини, однак спільної заяви про визнання батьківства жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, у письмовій формі до органу державної реєстрації актів цивільного стану ними подано не було, натомість, у свідоцтвах про народження зі слів матері батьком дітей був записаний ОСОБА_23, по батькові дітей було записано як «Олександра Олександрівна» та «Дарія Олександрівна» (а.с. 14, 15).

В матеріалах справи міститься заява ОСОБА_20, в якій вона зазначає, що працювала акушером-гінекологом в 5 пологовому будинку, який зараз називається КЗОЗ «Харківський обласний клінічний перинатальний центр» на посаді головного лікаря медичної частини. 04 січня 2011 року вона робила кесарів розтин ОСОБА_1, яка народила двох доньок після штучного запліднення. Під час операції разом з нею знаходився її чоловік ОСОБА_4, який також її відвідував після операції, приносив їй ліки, продукти харчування.

Дана довідка не може бути прийнята судом у якості належного та допустимого доказу згідно вимог ст. ст. 77, 78 ЦПК України.

Клопотання про допит ОСОБА_20 під час апеляційного перегляду справи не заявлялось.

ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_4 приймав участь у вихованні дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6, водив їх у дитячий садок, ходив на дитячі свята, займався лікуванням дітей.

Зазначені позивачем факти також підтвердили допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_17, ОСОБА_15, ОСОБА_9, ОСОБА_11, які вказали, що батьком дітей є ОСОБА_4, який займався вихованням дітей, водив їх у дитячий садок, на гуртки, завжди добре ставився до них.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_24 пояснила, що працює нянькою в дитячому садочку, який знаходиться на вул. Слинько, в який до 2017 року ходили дівчатка. До садочку їх приводили мама та папа які також відвідували і свята.

Вказані покази свідка ставлять під сумнів факт проживання дітей разом з ОСОБА_4 за адресою: м. Харків, вул. Тарасівська, б. 17, кв. 306, адже дитячий садок територіально знаходиться у іншому районі міста Харкова.

Як вбачається з відповіді Комунального закладу «Палац дитячої та юнацької творчості «Істок» Харківської міської ради» від 08 червня 2017 року № 01-40/51, з 2013 року і по теперішній час ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відвідують гуртки вищезазначеного комунального закладу, благодійність, та всі витрати, пов’язані з навчально-тренувальними зайняттями, виготовленням інвентаря для виступів на концертах та ін. постійно виконують батьки дітей: ОСОБА_1 та ОСОБА_4, які також особисто супроводжують дітей до закладу місця проведення святкових концертів. (а.с. 17)

Територіально Комунальний заклад «Палац дитячої та юнацької творчості «Істок» Харківської міської ради» також знаходиться далеко від вул. Тарасівської, що також ставить під сумнів факт проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за вказаною адресою. Жодних доказів чи пояснень того, чому діти відвідували самі ці заклади позивачем надано не було.

Як вбачається з довідки, виданої педіатром Харківської міської дитячої поліклініки № 1 02 червня 2017 року ОСОБА_13, вона протягом 2011-2017 року неодноразово відвідувала хворих ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за адресою: м. Харків, вул. Тарасівська, б. 17, кв. 306, батьками яких є ОСОБА_5 та ОСОБА_4 ОСОБА_4 проявляв турботу та завжди цікавився здоров’ям дітей. (а.с. 18)

Разом із тим, вона була видана лікарем педіатром Харківської міської дитячої поліклініки № 1, яка не є районною поліклінікою, яка обслуговує жителів за адресою: м. Харків, вул. Тарасівська, б. 17.

В матеріалах справи міститься ще одна довідка дитячого лікаря ОСОБА_14, відповідно до якої він зазначає, що він неодноразово протягом 2011 – 2017 рокуі відвідував хворих ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за адресою: м. Харків, вул. Тарасівська, б. 17, кв. 306. Виклик лікаря здійснювали ОСОБА_1 та ОСОБА_25, ОСОБА_25 завжди цікавився здоров’ям дітей. (а.с. 19)

Однак з вказаної довідки не вбачається лікарем якої поліклініки є ОСОБА_14, чи дійсно він обслуговує жителів району за вказаною адресою.

В матеріалах справи також міститься дві копії світлин, на яких зображений чоловік з двома дівчатами, однак це не є доказом того, що ОСОБА_4 був батьком ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ОСОБА_1 не було надано жодних інших світлин, які б підтверджували факт того, що ОСОБА_4 забирав дівчат з пологового будинку, відвідував свята у дитячому садочку, їздив на відпочинок разом з дівчатками тощо. (а.с. 16)

Пленум Верховного Суду України в п. 15 Постанови № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» зазначив, що суд розглядає заяви про встановлення факту батьківства в разі смерті особи, яку заявник вважає батьком дитини. Заяви про встановлення фактів батьківства чи визнання батьківства розглядаються судом, якщо у свідоцтві про народження певна особа не вказана батьком дитини.

В третьому абзаці п.13 вказаної постанови, Пленум Верховного Суду України вказав, що факт батьківства може бути встановлено за наявності однієї з таких обставин: 1) спільне проживання батьків дитини і ведення ними спільного господарства, яке не припинилось до її зачаття; 2) спільне виховання дитини; 3) спільне утримання дитини; 4) докази, що з вірогідністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.

Крім цього, Пленум Верховного Суду України в абз. 3-5 п. 7постанови № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», вказав, що у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, факт батьківства може бути встановлено за рішенням суду в окремому провадженні. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

Положеннями п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз’яснено, що питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ст. 212 ЦПК України, згідно з якою жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.

Як вбачається з положень частини 1 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, заслухавши показання свідків, допитаних у судовому засіданні, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1 не було надано достатніх доказів на підтвердження тих обставин, що ОСОБА_4 є батьком ОСОБА_6 та ОСОБА_5, а отже, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення батьківства також слід відмовити.

Враховуючи зазначені положення діючого законодавства, встановлені судом обставини справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не доведено належними і допустимими доказами.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позову повністю.

Згідно з ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, які є обґрунтованими та підтверджуються матеріалами справи.

За таких обставин суд апеляційної інстанції доходить висновку, що судом першої інстанції повно і всебічно з’ясовано обставини справи, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України надана правильна правова оцінка доказам по справі, рішення суду відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України і доводами скарги не спростовується, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального праві, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 16 липня 2018 року.

Головуючий -

Судді колегії :