Постанова № 75414739, 18.07.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа № 643/5271/16-ц Головуючий суддя І інстанції Майстренко О. М.

Провадження № 22-ц/790/3202/18 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Спори про право власності та інші речові права володіння чужим майном

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2018 року м. Харків.

Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів палати у цивільних справах:

головуючого судді Яцини В.Б.

суддів колегії: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

за участю секретаря судового засідання Колесник О.Е.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Харківської міської радина рішення Московського районного суду м. Харкова від 07 липня 2017 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про витребування майна із чужого незаконного володіння,

встановив :

У травні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про витребування майна із чужого незаконного володіння.

В обґрунтування посилається на те, що відповідно до рішення Виконавчого комітету Кулиничівської селищної ради народних депутатів Харківського району Харківської області № 423 від 13 грудня 1994 року «Про надання земельної ділянки для розширення автогаражного кооперативу «Металіст» було надано земельну ділянку розміром 645 кв.м. для розширення автогаражного кооперативу «Металіст» за рахунок земель господарства «Українка».

Вказав, що він є власником нежитлової будівлі, що представляє собою гараж № 810, на підтвердження чого Гаражним кооперативом була видана довідка №70 від 29 жовтня 2004 року, в якій вказано, що зазначений гараж належить йому на праві приватної власності.

Зазначив, що у квітні місяці 2014 року він на прохання, ОСОБА_4, надав йому в тимчасове користування зазначену нежитлову будівлю, з метою використання цієї будівлі як побутового підсобного приміщення, для збереження його особистих речей. Оскільки зі ОСОБА_4 у нього були досить дружні стосунки то ніяких угод по користуванню будівлею між ними укладено не було.

Вказав, наприкінці минулого року відносини між ним і ОСОБА_4 істотно зіпсувалися в результаті чого вони майже перестали спілкуватися. На його вимогу повернути гараж відповів відмовою, мотивуючи свої слова тим, що зазначена будівля йому самому необхідна і що поверне її лише за грошову компенсацію у 1500 доларів США, які він нібито витратив на благоустрій гаражу. Доступу до гаражу він не має через те що ОСОБА_4 змінив замки, ключі від яких є тільки у нього.

Відповідно до замовленого ним технічного паспорта будівлі, що представляє собою гараж № 810, утворюються з підвального приміщення 64,9 кв.м., та основного приміщення 70,8 кв. м., що розташований за адресою: вул. Тимурівців, 56-Г у м. Харкові.

На підставі вищевикладеного, ОСОБА_5 просив витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 ОСОБА_3 гараж №810, загальною площею 135, м2, що розташований за адресою вул. Тимурівців, 56-Г у м. Харкові. Визнати за ним - ОСОБА_3 право власності на гараж № 810, загальною площею 135, м2, що розташований за адресою вул. Тимурівців, 56-Г у м. Харкові.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 07 липня 2017 року позов задоволено. Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 ОСОБА_3 (ін. НОМЕР_1) гараж №810, загальною площею 135, м2, що розташований за адресою вул. Тимурівців, 56-Г у м. Харкові. Визнано за ОСОБА_3 (ін. НОМЕР_2) право власності на гараж № 810, загальною площею 135, кв. м , що розташований за адресою вул. Тимурівців, 56-Г у м. Харкові.

В апеляційній скарзі Харківська міська рада просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову та стягнути судовий збір. При цьому посилалася на неповне з’ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Вважала, що суд не надав належної оцінки доказам у справі, не звернув уваги на те, що будівля гаражу самочинно побудована; що позивач свідомо не виконав вимоги закону не тільки не звернувся до компетентних органів з метою прийняття в експлуатацію об’єкта нерухомого майна, а навпаки ініціював штучний спір з метою незаконного, в обхід встановленого порядку, узаконення самочинно збудованого майна тим самим беззаперечно діяв недобросовісно; що доказів про наявність у позивача дозвільних документів на право виконання будівельних робіт з будівництва об’єктів та вводу їх в експлуатацію у встановленому законодавством порядку до матеріалів справи не долучено; що особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього, а є лише власником будівельних матеріалів, обладнання тощо, що були використані в процесі його будівництва; що передумовою для виникнення права власності на новостворене нерухоме майно, є прийняття такого нерухомого майна в експлуатацію; що якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації; що інспекція державного архітектурно-будівельного контролю є єдиним органом державної влади, уповноваженим на встановлення факту готовності об’єкту до експлуатації та прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів; що самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об’єкти нерухомого майна не підлягають поділу, оскільки не є об’єктом права власності; що визнання права власності на самочинно збудовані об’єкти нерухомого майна судом (в обхід встановленого порядку) призвело до вибуття із володіння, користування й розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у власності територіальної громади м. Харкова та зробило неможливим використання її для власних або інших цілей.

Апеляційна скарга мотивована тим, що згідно з Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», Положенням про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 294 від 09.07.2014 та Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою КМУ № 553 від 23.05.2011, основним завданням Держархбудінспекції та її територіальних органів є виконання дозвільних, реєстраційних функцій та здійснення контролю і нагляду у сфері будівництва, містобудування та архітектури. Крім того, інспекція державного архітектурно-будівельного контролю є єдиним органом державної влади уповноваженим на встановлення факту готовності об’єкту до експлуатації та приймати в експлуатацію закінчені будівництвом об’єкти. Прийняття в експлуатацію об’єктів проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об’єкта до експлуатації або на підставі акта готовності об’єкта до експлуатації шляхом видачі Інспекцією сертифікату. Доказів про наявність дозвільних документів на право виконання будівельних робіт з будівництва об’єкту та вводу його в експлуатацію у встановленому законодавством порядку до матеріалів справи не долучено.

Довідка №70 від 29 жовтня 2004 року, видана гаражним кооперативом, в якій вказано, що зазначений гараж належить позивачу на праві приватної власності не є належним доказом законності побудови вказаної будівлі та належності її на праві приватної власності ОСОБА_3 Таким чином, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього, а є лише власником будівельних матеріалів, обладнання тощо, що були використані в процесі цього будівництва.

В апеляційній скарзі посилається на те, що згідно ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта є дата реєстрації декларації про готовність об’єкта до .експлуатації або видачі сертифіката. Експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється. інспекція державного архітектурно- будівельного контролю є єдиним органом державної влади уповноваженим на встановлення факту готовності об’єкту до експлуатації та на прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів. Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду України від 18.11.2015 у справі №6-388цс15, від 16.12.2015 у справі №6-2710цс15, у правовому висновку викладеному у постанові Верховного Суду України від 18.02.2015 у справі № 6-244цс14 зазначено наступне:

«... Слід зазначити, що ні зазначеними нормами, ні нормою статті 331 ЦК України не передбачено виникнення права власності на новостворений об'єкт нерухомості на підставі судового рішення». При розгляді справ про визнання права власності на самочинне будівництво суди повинні належним чином перевіряти, чи було питання оформлення такого права власності предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи відсутність останнього давали б підстави говорити про наявність спору про право.

Зазначив, що суд не повинен підміняти органи, які зобов’язані видавати дозволи на будівництво й узгоджувати забудови; визнання права власності на самочинне будівництво в судовому порядку має залишатися винятковим способом захисту права. Тому судам необхідно з’ясовувати, чи звертався позивач до компетентних органів з питання узаконення самочинного будівництва, чи було відмовлено компетентними органами у вирішенні цього питання.

Посилається на рішення Європейського суду з прав людини-«Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, «Хаджинастасиу проти Греції», «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року. Вказав, що лише посилання судом на норму права не може вважатися належною мотивацією рішення або висновку; судам слід мати на увазі, що в разі визнання відповідачем позову, суд ухвалює рішення про задоволення позову лише у випадках наявності для того законних підстав. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд відмовляє в прийнятті визнання відповідачем позову та продовжує розгляд справи (ч. 4 ст. 206 ЦПК). Обґрунтування визнання права власності на самочинно збудовані об’єкти нерухомого майна в обхід встановленого порядку, у рішенні Московського районного суду від 07.07.2016 відсутні, відсутні також посилання на ст. 376 ЦК України, що є грубим порушенням матеріального та процесуального закону при розгляді справ про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника апелянта, за відсутністю інших учасників справи, які були належним чином повідомлені, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

У статті 263 ЦПК України визначені наступні вимоги до законності і обґрунтованість судового рішення:

1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

3. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документів, який засвідчує його право власності.

Так, згідно ч.1 ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Вказані забудови проведені без належного дозволу та належно затвердженого проекту, а отже є самочинними.

За загальним правилом особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього(ч.2 ст.376 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Законодавством встановлено спеціальний режим правового регулювання відносин у сфері набуття права власності на новостворене нерухоме майно.

Відповідно до ч.2 ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва(створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття в експлуатацію.

Відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №923 від 8 жовтня 2008 року, прийняття в експлуатацію полягає у підтвердженні готовності об'єкта нового будівництва та реконструкції до експлуатації шляхом видачі інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю свідоцтва про відповідність об'єкту проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил.

Згідно Закону України “Про архітектурну діяльність” державний контроль та нагляд у системі центрального органу виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури здійснює Державна архітектурно- будівельна інспекція України та її територіальні органи.

Встановлення факту готовності об'єкту до експлуатації і видача свідоцтва про відповідність збудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил відноситься до виключної компетенції територіальної інспекції державного архітектурно-будівельного контролю.

ОСОБА_3 не звертався до інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області із заявою про прийняття самочинно реконструйованого і збудованого об’єкта в експлуатацію.

Відповідно до ч.3 ст.376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була йому відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

В матеріалах справи відсутні докази, що за цим гаражем закріплено земельну ділянку. Не надано таких доказів і в суді апеляційної інстанції.

До того ж, суд першої інстанції не залучив до участі у справі Інспекцію державного архітектурно- будівельного контролю у Харківській області.

Як вбачається з матеріалів справи відповідно до рішення Виконавчого комітету Кулиничівської селищної ради народних депутатів Харківського району Харківської області № 423 від 13 грудня 1994 року «Про надання земельної ділянки для розширення автогаражного кооперативу «Металіст» було надано земельну ділянку розміром 645 кв.м. для розширення автогаражного кооперативу «Металіст» за рахунок земель господарства «Українка», як знаходиться у власності територіальної громади міста Харкова.

Земельна ділянка для будівництва гаражних боксів відведена не була. Гаражний бокс побудовано без оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи та належно затвердженого проекту.

За змістом частини 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право володіння, користування та розпорядження своїм майном належить тільки власникові (стаття 317 ЦК України).

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина 1 статті 182 ЦК України).

Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини 2 статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до вимог закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту такої реєстрації.

Отже, стаття 331 ЦК України встановила загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об’єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об’єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об’єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Однак стаття 331 ЦК України визначає загальні підстави та порядок набуття права власності на нове майно, створене з додержанням вимог закону, та не регулює правовий режим самочинного будівництва.

Крім того, нормою статті 331 ЦК України не передбачено виникнення права власності на новостворений об’єкт нерухомості на підставі судового рішення.

Поняття самочинного будівництва, а також правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені статтею 376 ЦК України, яка є спеціальною у врегулюванні спірних правовідносин, оскільки урегульовує правовідносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та нормативно-правових актів при створенні нової речі, тобто самочинному будівництві, були порушені.

У положеннях спеціальної матеріально-правової норми, що міститься в частині першій статті 376 ЦК України, поняття самочинного будівництва визначено через сукупність його основних ознак, які виступають умовами або підставами, за наявності яких об’єкт нерухомості може бути визначений самочинним, а саме, якщо: він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; об’єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; об’єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об’єкт нерухомості є самочинним.

За загальним правилом, закріпленим у частині 2 статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Водночас згідно з частиною 3 статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Ця умова є єдиною для визнання права власності на самочинно збудований об’єкт нерухомості за такою особою на підставі рішення суду.

Зазначена норма поширюється на випадки, коли самочинне будівництво здійснено на ділянці, що не була відведена для цієї мети (для будівництва відповідного об’єкта) незалежно від того, хто є власником цієї земельної ділянки (особа, яка здійснила самочинне будівництво, чи інша особа).

З контексту частин третьої, четвертої статті 376 ЦК України випливає, що частина третя цієї статті застосовується не лише до випадків порушення вимог законодавства щодо цільового призначення земель, а й до випадків, коли такого порушення немає, але особа здійснює будівництво на земельній ділянці, яка їй не належить.

Аналіз норм частини третьої статті 376 ЦК України дає підстави для висновку про те, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки забудовнику власником та користувачем, якщо такий є та не являється забудовником.

Ця умова є єдиною для визнання права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості за такою особою на підставі рішення суду.

При цьому слід ураховувати положення частини першої статті 376 ЦК України, а саме: наявність в особи, що здійснила будівництво, належного дозволу та належно затвердженого проекту, а також відсутність істотних порушень будівельних норм і правил у збудованому об'єкті нерухомості.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15.

Установлено, що здійснене позивачем будівництво є самочинним, так як відсутні докази того, що будівництво здійснювалось позивачем на земельній ділянці, що була відведена йому в установленому порядку для цієї мети, а також те, що об'єкт нерухомості збудовано за наявності належного дозволу чи належно затвердженого проекту.

Із роз’яснень, які містяться в пункті 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного Кодексу України (Про правовий режим самочинного будівництва)» № 6 від 30 березня 2012 року вбачається що будівництвом об'єкта нерухомості на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, вважається спорудження таких об'єктів на земельній ділянці, що не віднесена до земель житлової й громадської забудови, зокрема, наданій для ведення городництва, сінокосіння, випасання худоби тощо, цільове призначення або вид використання якої не змінено в установленому законом порядку.

Під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою.

Не може вважатися наданням земельної ділянки лише рішення компетентного органу влади про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або для розробки проекту забудови.

Під метою надання земельної ділянки слід розуміти вид використання земельної ділянки (стаття 19 Земельного Кодексу, Класифікація видів цільового призначення земель, затверджена наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548), зазначений у рішенні відповідного компетентного органу державної влади чи місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у користування або передачу у власність з урахуванням цільового призначення земельної ділянки.

Під належним дозволом слід розуміти передбачений Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» дозвільний документ (статті 35 - 37), що дає право виконувати підготовчі та будівельні роботи саме того об'єкту і на тій земельній ділянці, яка передана з цією метою певній особі.

Під проектом слід розуміти залежно від категорії об’єкта будівництва відповідний склад документації, визначеної статтями 1, 7 та 8 Закону України «Про архітектурну діяльність», отриманої відповідно до статей 29, 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також будівельний паспорт та технічні умови, отримані відповідно до статей 27, 30 зазначеного Закону.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 28 січня 2015 року у справі № 6-225цс14, суд може визнати право власності на самочинне будівництво тільки за умови надання земельної ділянки особі, що здійснила самочинне будівництво, у встановленому порядку, зокрема, у випадках: безоплатної передачі земельної ділянки громадянину із земель державної або комунальної власності (стаття 121 Земельного кодексу України); набуття особою, що здійснила самочинне будівництво, земельної ділянки, що надана для даної цілі іншій особі, у власність; укладення договору оренди, іншого цивільно-правового договору, що дає право забудови земельної ділянки; прийняття відповідним органом виконавчої влади чи місцевого самоврядування рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки тощо.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 ЦК України).

Із контексту частин третьої та четвертої статті 376 ЦК України випливає, що частина третя цієї статті застосовується не лише до випадків порушення вимог законодавства щодо цільового призначення земель, а й до випадків, коли такого порушення немає, але особа здійснює будівництво на земельній ділянці, яка їй не належить.

Згідно зі статтями 13, 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля та її надра є об’єктами права власності Українського народу, від імені якого право власності здійснюють органи державної влади і місцевого самоврядування у межах, визначених Конституцією України і Законами України.

Відповідно до положень частини 2 статті 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Згідно зі статтею 373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України.

Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до змісту цієї норми Закону право власності або право користування земельною ділянкою із земель державної або комунальної власності виникає лише за наявності рішення зазначених органів і тільки в межах, вказаних в цих рішеннях.

Згідно статей 125, 126, ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

За змістом частин 4, 5 статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Проектування та будівництво об’єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: отримання замовником або проектувальником вихідних даних; розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; затвердження проектної документації; виконання підготовчих та будівельних робіт; прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів; реєстрація права власності на об’єкт містобудування.

Отже, до початку реалізації права на забудову конкретної земельної ділянки особа зобов’язана у встановленому порядку набути право власності або користування на цю земельну ділянку.

Особа, яка здійснила самочинне будівництво об’єкта на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, не може набути право власності на нього в порядку статті 331 ЦК України.

З матеріалів справи не вбачається, що земельна ділянка, на якій було самочинно побудовано нерухоме майно, перебуває у власності або надана у користування ОСОБА_3

Зважаючи на те, що основною умовою визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно є надання особі земельної ділянки в установленому порядку під вже самочинно збудоване нерухоме майно, або отримання від власника (користувача) земельної ділянки відповідної згоди, ОСОБА_3 здійснив будівництво об’єктів нерухомості на земельній ділянці, яка не була їм надана в установленому порядку під уже збудоване нерухоме майно, а Харківська міська рада заперечує правомірність будівництва вказаних об’єктів, правові підстави для визнання за сторонами права власності на спірні об’єкти нерухомості відповідно до положень частини третьої статті 376 ЦК України відсутні.

Крім того, при розгляді справ про визнання права власності на самочинне будівництво суд повинен належним чином перевірити, чи було питання оформлення такого права власності предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи відсутність останнього давали підстави говорити про наявність спору про право. При цьому суд не повинен підміняти органи, які зобов'язані видавати дозволи на будівництво й узгоджувати забудови; визнання права власності на самочинне будівництво в судовому порядку має залишитися винятковим способом захисту права. При вирішенні таких спорів в першу чергу необхідно з'ясувати чи звертався позивач до компетентних органів з питання узаконення самочинного будівництва, чи було відмовлено компетентними органами у вирішенні цього питання.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» від 20 травня 1999 року (№ 687-ХIV) будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об’єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року виконання будівельних робіт дозволяється після подання повідомлення чи видачі органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт.

Згідно частин 5, 8 статті 39 цього Закону датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта є дата реєстрації декларації про готовність об’єкта до експлуатації або видачі сертифіката. Експлуатація закінчених будівництвом об’єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Пунктами 3, 4 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13 квітня 2011 року, передбачено, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об’єктів з незначними наслідками (СС1), та об’єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об’єкта до експлуатації.

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об’єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, а також комплексів (будов), до складу яких входять об’єкти з різними класами наслідків (відповідальності), здійснюється на підставі акта готовності об’єкта до експлуатації шляхом видачі відповідними органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката.

Надання (реєстрація), повернення (відмова у видачі) чи скасування реєстрації документів, що підтверджують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю, визначеними статтею 7 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Відповідно до Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 липня 2014 року № 294, основними завданнями Держархбудінспекції є реалізація державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, а саме: здійснення в межах повноважень, визначених законом, державного архітектурно-будівельного контролю за дотриманням замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт; виконання дозвільних та реєстраційних функцій у будівництві у визначених законодавством випадках.

Державна архітектурно-будівельна інспекція відповідно до покладених на неї завдань: отримує повідомлення про початок виконання підготовчих робіт, повідомлення про початок виконання будівельних робіт, здійснює внесення змін до них, а також скасовує право на початок виконання підготовчих або будівельних робіт, набуте на підставі поданого повідомлення; видає дозволи на виконання будівельних робіт, повідомлення про внесення змін до них, відмовляє у видачі таких дозволів, анулює дозволи на виконання будівельних робіт; приймає в установленому порядку в експлуатацію закінчені будівництвом об’єкти (видає відповідні сертифікати або відмовляє у їх видачі, реєструє декларації про готовність об’єкта до експлуатації, внесення змін до них, а також повертає такі декларації та скасовує їх реєстрацію) та ін.

Таким чином, Державна архітектурно-будівельна інспекція є органом державної влади, уповноваженим на встановлення факту готовності об'єкту до експлуатації й видачу документів про відповідність збудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельним нормам і правил.

Вказаних вище документів, які були б видані Державною архітектурно-будівельною інспекцією, суду не надано. Матеріали справи містять тільки технічний паспорт на гаражний бокс № 810 у 2015 році виготовлений Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНВЕНТ - ХАРКІВ», проте, цей документ не може замінити собою документ, виданий державним органом.

Позивачем не надано до суду доказів на підтвердження того, що він в установленому законом порядку звертався до компетентних органів за вирішенням питання про введення збудованих об'єктів до експлуатації, надання у користування або у власність самовільно зайнятої земельної ділянки під будівництво, що йому в цьому було безпідставно відмовлено.

Відповідно до викладеної правової позиції у Постанові Верховного Суду України від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14, за правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред’явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

При цьому суд також вирішив питання, яке стосується прав та обов’язків Гаражного кооперативу «Металист», якому за рішенням № 423 від 13 грудня 1994 року було виділено відповідну земельну ділянку, де розташований гараж про захист права на який було заявлено позов. Вказаний кооператив не був залучений до участі у розгляді справи (а.с.13).

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, в даному випадку ухвалене судом першої інстанції у справі рішення не відповідає зазначеним вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Позивачем до матеріалів справи не долучено документ, який підтверджує право власності на спірний гараж. Наявна у справі копія довідки ГК «Металіст» про належність гаражу № 810 у кооперативі «Металіст» на праві приватної власності не є належним і допустимим доказом права власності (а.с. 10).

Наданий позивачем технічний паспорт про відповідність об’єкта нерухомості будівельним нормам колегія суддів також не вважає належним доказом права власності.

Оскільки суд першої інстанції неповно з’ясував обставин, що мають значення для справи; ухвалив рішення при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, то відповідно до п.п. 1,2, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції повністю та ухвалює нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Питання щодо стягнення судового збору в розмірі 826,81 грн. вирішено відповідно до статті 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року із змінами та доповненнями та підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь Харківської міської ради за подачу апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 268, 367,368, п. 2 ч.1 ст.374, ст.ст. 376, 381, 382, 383, 384, 388-392 ЦПК України, та пунктом 8 частини першої Розділу ХIII Перехідних положень ЦПК України, суд апеляційної інстанції

постановив:

Апеляційну скаргу Харківської міської ради- задовольнити.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 07 липня 2017 року скасувати, та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, НОМЕР_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, зареєстрований за адресою:ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь Харківської міської ради, код 04059243, рахунок 35417005032986, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області, МФО 851011 за апеляційний перегляд справи судовий збір у сумі 826 грн.81 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 19.07.2018 року.

Головуючий: В.Б. Яцина.

Судді: І.О.Бровченко.

ОСОБА_2.