Постанова № 75414522, 18.07.2018, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 596/12159/17Головуючий у 1-й інстанції Першко О.О. Провадження № 22-ц/789/724/18 Доповідач - Парандюк Т.С.Категорія - 48

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 липня 2018 року м. Тернопіль

Апеляційний суд Тернопільської області в складі:

Головуючої - Парандюк Т.С.

Суддів - Дикун С. І., Храпак Н. М.,

за участю секретаря - Коваль О.І.

та сторін - заявника ОСОБА_1 та її представника адвоката ОСОБА_2; відповідача ОСОБА_3

розглянувши у режимі відеоконференції цивільну справу № 596/12159/17 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 березня 2018 року, ухваленого суддею Першко О.О., повний текст якого складено 27 березня 2018 року, в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради про надання дозволу про виїзд за кордон та зміну прізвища неповнолітньої дитини, -

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом (згодом уточнивши вимоги) до ОСОБА_3 про надання дозволу про виїзд за кордон та зміну прізвища неповнолітньої дитини, посилаючись на те, що вони перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого у них народився син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1

Зазначила, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 11 жовтня 2013 року шлюб між нею та відповідачем розірвано та син проживає з нею. Відповідач участі в утриманні та вихованні сина не бере, з сином не зустрічається, не відвідує його, не телефонує та не утримував його фінансово.

Незважаючи на висновок служби у справах дітей та рішення суду про встановлення днів та годин побачень, відповідач не виконує вказані рішення та не з'являється на побачення із сином. У спілкуванні поводить себе агресивно.

Вказує, що з 2015 року вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 та від даного шлюбу у них народилася дочка - ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2 У сина дуже гарні та дружні відносини з вітчимом, останній не тільки матеріально забезпечує сина, а й приділяє увагу та турботу, внаслідок чого дитина вважає його батьком та хоче бути схожим на нього. Вказала, що відмінне прізвище сина від інших членів сім'ї його засмучує і з цього приводу вона неодноразово зверталася до психологів, які порадили змінити прізвище дитини на «ОСОБА_1».

В обгрунтування зазначила, що влітку вони сім'єю хотіли поїхати на відпочинок у Турцію, щоб оздоровити дітей на морі, однак відповідач відмовив у наданні дозволу на виїзд сина за кордон. Крім того, син хоче відвідувати гурток "Робототехніка", де умовою навчання у даному гуртку є можливість виїзду за кордон.

У зв'язку з цим просила суд надати дозвіл на тимчасові виїзди за межі України до Республіки Польщі та до країн Шенгенської угоди неповнолітній дитині ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в її супроводі без нотаріально посвідченої згоди та супроводу батька ОСОБА_7 з обов'язковим поверненням до місця постійного проживання в Україну, на загальний строк тимчасових виїздів не більше 90 днів протягом одного календарного року до досягнення дитиною 16 років та змінити прізвище сина з «ОСОБА_4» на «ОСОБА_1».

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 22 березня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

В обгрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 вказала на те, що судове рішення не відповідає принципам розумності та справедливості, оскільки вона немає змоги кілька разів на рік звертатися до суду для отримання дозволу про виїзд сина за кордон без згоди батька, а її письмове прохання з'явитись до нотаріуса та надати дозвіл на виїзд сина за кордон ОСОБА_3 проігнорував, а сплата аліментів в розмірі 10 грн. свідчить про неналежне виконання батьківських обов'язків по утриманню малолітньої дитини. Свідома відмова відповідача від поїздок до Києва для побачень із сином є ухилення від участі у вихованні дитини. Крім того, судом безпідставно не взято до уваги висновки психологів, які можуть дати об'єктивну оцінку чи відповідає інтересам дитини зміна прізвища.

Відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_3 не надіслав.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник адвокат ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримали в повному обсязі, зіславшись на доводи, викладені в ній.

Відповідач ОСОБА_3 апеляційну скаргу не визнав, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обгрунтованим, посилаючись на те, що позивачка виїхала на постійне місце проживання в м. Київ, скривши від нього адресу свого проживання, а тому він був позбавлений можливості спілкування із сином. Категорично заперечує проти зміни прізвища дитини на прізвище вітчима. Щодо дачі згоди на вивіз сина за кордон не давав, так як позивачкою не було зазначено коли і на який період має намір вивезти дитину.

Третя особа служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради належним чином повідомлена про день, час і місце розгляду справи, про що свідчить рекомендоване повідомлення, а тому у відповідності до вимог ст. 372 ч.2 ЦПК України неявка учасника процесу належним чином повідомленим про день, час і місце розгляду справи не перешкоджає її розгляду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Згідно ст.375 ЦПК України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення залишає без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави для зміни прізвища дитини та позивачем не зазначено конкретної країни виїзду дитини, строку та мети виїзду, що призведе до порушення прав та інтересів батька, який має право бути обізнаним про місце перебування своєї дитини, умови її проживання та інші обставини стосовно неї.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд.

Відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Відповідно до ч.1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Судом встановлено, що з 27 серпня 2010 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають неповнолітнього сина - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.5).

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 11 жовтня 2013 року шлюб між сторонами розірвано, неповнолітнього сина - ОСОБА_4 залишено проживати з матір'ю та стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1. аліменти на утримання сина ОСОБА_4 в розмірі 35% від всіх видів заробітку (доходів), але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 28 травня 2013 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с.3-4).

02.03.2017 року відносно ОСОБА_3 відкрито кримінальне провадження №12017180010001479 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164 КК України за ухилення від сплати аліментів на неповнолітнього сина.

Постановою від 29 травня 2017 року кримінальне провадження №12017180010001479 закрито у зв'язку з відсутністю в діянні ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення.(а.с.99).

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 02 квітня 2015 року зобов'язано ОСОБА_1. не перешкоджати батькові малолітньої дитини - ОСОБА_3 брати участь у вихованні малолітнього сина ОСОБА_4 встановивши можливість побачень: щотижня у вівторок та четвер з 17.00 год. до 20.00 год., з правом забирати дитину з садочку особисто у визначену годину, та день; II і ІV тиждень місяця у неділю з 10.00 год. до 20.00 год. (а.с.100-101).

10.08.2015 року позивач ОСОБА_8 зареєструвала шлюб із ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 виконавчим комітетом Деражненської сільської ради Костопільського району Рівненської області. (а.с.19).

Після одруження позивач змінила прізвище на «ОСОБА_1».

Від даного шлюбу народилася донька ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, що стверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 виданого Рівненським міським відділом державної РАЦС Головного територіального управління юстиції у Рівненській області (а.с.9).

Судом встановлено, що позивачка з сім'єю та малолітнім сином ОСОБА_9 ( від першого шлюбу) проживає у м. Києві, а відповідач - у м. Рівне.

Статтею 313 ЦК України визначено, що фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років, має право пересуватися по території України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 р. (ратифікована Україною 27 лютого 1991 р., дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 р.) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У Принципі 6 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН та ратифікованою Україною 27 січня 1991 року, що є основним документом, який визначає правові стандарти у сфері захисту прав дітей, зазначено, що дитина для повного та гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою та відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку у атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Відповідно до ст. 145 СК України прізвище дитини визначається за прізвищем батьків. Якщо мати, батько мають різні прізвища, прізвище дитини визначається за їхньою згодою. Спір між батьками щодо прізвища дитини можуть вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

За правилами ч. ч. 3, 5 ст. 148 СК України, у разі зміни прізвища одного із батьків, прізвище дитини може бути змінено за згодою обох батьків та за згодою дитини, яка досягла семи років.

У разі заперечення одним із батьків щодо зміни прізвища дитини спір між ними, щодо такої зміни може також вирішуватися органом опіки та піклування або судом. При вирішенні спору беруться до уваги виконання батьками своїх обов'язків щодо дитини, а також інші обставини, які засвідчують відповідність зміна прізвища інтересам дитини.

Пунктом 71 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 866 від 24.09.2008 року, врегульовано порядок розв'язання спорів між батьками, щодо визначення імені, прізвища, по батькові дитини.

Відповідно до цього пункту, для розв'язання спору, що виник між батьками, щодо визначення імені, прізвища, по батькові дитини, один з батьків подає службі у справах дітей за місцем проживання дитини заяву, копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності).

Служба у справах дітей з метою вивчення ситуації та підготовки висновку щодо визначення або зміни прізвища, імені та по батькові дитини проводить бесіду з матір'ю, батьком та дитиною, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може висловити свою думку.

З матеріалів справи вбачається, що 03.01.2017 року ОСОБА_1 звернулась в службу у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради з заявою про вирішення питання щодо зміни прізвища дитини з «ОСОБА_4» на «ОСОБА_1» (а.с.78). і причиною звернення до суду із даним позовом назвала необхідність убезпечити сина в майбутньому від непорозумінь та відповідних труднощів у спілкуванні з людьми та позбавлення неповноцінності.

У суді позивачка підтвердила той факт, що на даний час проживає із дітьми в м. Києві та не повідомляє відповідачу фактичне місце проживання, а повідомила тільки службу у справах дітей Рівненської міської ради, тому її доводи, що відповідач не приїжджає до дитини та не виховує його, не можуть вважатись обгрунтованими.

Витягом з протоколу №3 комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Рівненської міської ради від 01.03.2017 року встановлено, що ОСОБА_3 заперечував щодо зміни прізвища його малолітнього сина та після розмови з психологом дитина без особливих вагань пішла до батька, обійнявшись з ним. У зв'язку з цим комісією вирішено, що недоцільно змінювати прізвище малолітнього ОСОБА_4 з «ОСОБА_4» на «ОСОБА_1». (а.с.81).

Крім того, із матеріалів справи вбачається, що відповідач неодноразово звертався як в службу дітей Рівненської міськради, так і до суду з вирішенням питання щодо прийняття участі у вихованні сина, так як позивачка, змінивши місце проживання, не повідомила його.

Голослівними є посилання заявниці на те, що відповідач не виконує рішення щодо побачень з сином, оскільки даним рішенням суду від 02.04.2015 року зобов'язано її не перешкоджати батькові приймати участь у вихованні дитини. Як встановлено судом, що ОСОБА_1 у жовтні 2015 року переїхала проживати у м. Київ, не повідомивши адресу відповідачу.

Проаналізувавши вказані норми матеріального права та наявні в матеріалах справи докази, суд апеляційної інстанції вважає, що висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для зміни прізвища дитини з "ОСОБА_4" на "ОСОБА_1" є обґрунтованим та таким, що відповідає інтересам дитини. Встановлено, що відповідач заперечує щодо зміни прізвища сина та відсутній факт умисного ухилення відповідачем від виконання батьківських обов'язків щодо виховання та утримання ним малолітнього сина. Заборгованість, яка виникла внаслідок не повідомлення про місце проживання позивачки, на час розгляду справи щодо сплати аліментів відсутня, аліменти в розмірі 1000грн. сплачуються регулярно, що не заперечується самою позивачкою.

Посилання апелянта на висновки психологів про рекомендації змінити прізвище малолітньої дитини на "ОСОБА_1" не заслуговують на увагу, оскільки мають рекомендаційний характер та спростовуються наявним в матеріалах справи протоколом комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Рівненської міської ради, на засіданні якої були присутні обоє з батьків та дитина не мала яскраво вираженого бажання щодо зміни прізвища. Як встановлено, що бесіди з дитиною психологи (а.с.10-12) проводили у відсутності біологічного батька ОСОБА_3., що не заперечується позивачкою.

Згідно зі статтею 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

В уточненій позовній заяві (а.с.54) ОСОБА_1 просила надати дозвіл на виїзд неповнолітньої дитини за межі України терміном не більше 90 днів протягом календарного року до досягнення дитиною 16 річного віку, при цьому не зазначила конкретної країни прямування, а в заяві від 20.06.2017 р. (а.с.14) і на яку посилається в апеляційній інстанції просила надати дозвіл на вивіз сина в Турцію, але без відповідного часового проміжку, без визначення його початку й закінчення, що суперечить вимогам Закону та порушує право відповідача, визначене ст.15 Закону України "Про охорону дитинства", ст. ст. 151, 153, 157-159 СК України, щодо підтримання регулярних особистих стосунків і прямих контактів з дітьми, участі у їх вихованні, а той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати іншому спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні.

У підп. 1 п. 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.

Тимчасовий виїзд малолітньої дитини за межі України повинен відбуватись лише за погодженням з іншим з батьків, оскільки такий переїзд спричиняє зміну режиму спілкування дитини з іншим з батьків, порядок участі у вихованні дитини, зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання.

Виходячи з положень зазначених норм матеріального права дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення.

Відповідно до ч.3 ст.9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Таким чином, з урахуванням установлених судом обставин вірно прийшов до висновку, що надання дозволу на виїзд дитини за кордон за відсутності згоди другого з батьків може бути виданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку та закінчення та зазначенням країни. В суді ОСОБА_3 погоджується надавати дозвіл на виїзд сина за кордон при умові, якщо буде вказано місце та період його перебування.

Крім того, твердження апелянта про те, що судове рішення суперечить інтересам її неповнолітнього сина, а вимоги про чітке зазначення країни та терміну перебування не відповідають принципам розумності та справедливості є не обгрунтованими, оскільки чинне законодавство визначає рівність прав та обов'язків обох батьків відносно виховання дитини.

Інші доводи апеляційної скарги не являються суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильність рішення суду першої інстанції.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, на представлених доказах, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачає.

Судові витрати у відповідності до ст. 141 ЦПК України покласти на позивача в межах ним понесених.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України , суд апеляційної інстанції,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 березня 2018 року - залишити без змін.

Судові витрати покласти на позивача в межах ним понесених.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 20 липня 2018 року.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області Т.С. Парандюк