Постанова № 75414459, 18.07.2018, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 593/740/16Головуючий у 1-й інстанції Крамар В.М. Провадження № 22-ц/789/675/18 Доповідач - Шевчук Г.М.Категорія - 48

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 липня 2018 року м. Тернопіль

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Шевчук Г.М.

суддів - Міщій О. Я., Ткач З.Є.

за участю секретаря - Сидорко О.Д.

та сторін : представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу № 593/740/16 за апеляційною скаргою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 13 квітня 2018 року, ухваленого суддею Крамар В.М., повний текст якого складено 19 квітня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про поділ майна подружжя та визнання договору недійсним.

ВСТАНОВИЛА:

02.06.2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 19.07.2000 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 Під час шлюбу за спільні кошти подружжя придбали автомобіль марки HYUNDAI ACCENT, 2012 року випуску.

01.06.2016 року ОСОБА_1 звернулася до Бережанського районного суду Тернопільської області з позовом про розірвання шлюбу, а 02.06.2016 року з позовом про поділ майна подружжя.

12.09.2016 року, після відкриття провадження по справі про поділ майна подружжя, ОСОБА_3 без її згоди відчужив належний на праві спільної сумісної власності подружжя спірний автомобіль ОСОБА_4 згідно договору купівлі продажу транспортного засобу № 650/01/4641/2016 від 18.06.2016 року.

Посилаючись на вимоги ст. 65 СК України, ст.ст. 203, 215 ЦК України просить визнати вказаний договір купівлі продажу недійсним, оскільки вона своєї згоди на відчуження спірного автомобіля не давала, а ще до укладення оспорюваного договору звернулася до суду з позовом про поділ автомобіля.

З урахуванням уточнень позовних вимог позивач просить: визнати недійсним договір купівлі продажу транспортного засобу № 650/01/4641/2016 від 18.06.2016 року автомобіля марки HYUNDAI ACCENT, 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_4; провести поділ вказаного автомобіля, визнавши за нею право власності на автомобіль з компенсацією нею ОСОБА_3 вартості 1/2 частини зазначеного автомобіля в розмірі 133370 грн; стягнути з відповідачів судові витрати.

Рішенням Бережанського районного суду Тернопільської області від 13 квітня 2018 року ухвалено:

“Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі продажу транспортного засобу № 650/01/4641/2016 від 18.06.2016 р. автомобіля марки HYUNDAI ACCENT, 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, укладений між ОСОБА_5 і ОСОБА_4.

Провести поділ автомобіля, як спільного майна подружжя між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, визнавши за ОСОБА_1 право власності на автомобіль марки HYUNDAI ACCENT, 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, з компенсацією ОСОБА_3 вартість 1/2 частини автомобіля в розмірі 133370 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 10088,40 грн. (десять тисяч вісімдесят вісім гривень сорок копійок) судових витрат. ”

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 просять скасувати вищезазначене рішення суду та ухвалити нове рішення у зв'язку з не з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні суду, обставинам справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права

Посилаються на те, що суд не врахував факту того, що автомобіль належить ОСОБА_4, який є добросовісним набувачем і договір купівлі продажу автомобіля за своєю правовою природою не потребував письмової згоди другого з подружжя на його укладення.

В відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу ОСОБА_5 та ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вказує, що відповідач ОСОБА_4 не міг не знати, що спірний автомобіль є спільною власністю подружжя, а ОСОБА_5 діяв недобросовісно, оскільки знав, що автомобіль є спільною власністю подружжя і згоди на його відчуження другий з подружжя не давав.

В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_2 апеляційну скаргу заперечив рішення суду вважає законним і обґрунтованим.

Позивачка ОСОБА_1, відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 в судове засідання не з’явились хоч належним чином були повідомлені про час і місце судового засідання.

У відповідності до вимог ст.ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у його відсутності.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивачки, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав для задоволення вимог. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при відчуженні спірного автомобіля порушено вимоги частини третьої статті 65 СК України, оскільки при укладенні оспорюваної угоди не була отримана письмова згода другого з подружжя на продаж майна, відповідачі діяли недобросовісно, а тому визнав недійсним договір купівлі продажу автомобіля та провів поділ автомобіля, як спільного майна подружжя визнавши за ОСОБА_1 право власності на автомобіль з компенсацією ОСОБА_3 вартості 1/2 частини автомобіля .

Колегія суддів з даним висновком суду першої інстанції не погоджується з огляду на наступне.

Згідно з ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до п.2 ч.2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 19.07.2000 року по 19.09.2016 року, який розірвано рішенням Бережанського районного суду від 29.08.2016 року, яке набрало законної сили 19.09.2016 року (а.с. 252).

Відповідно до рахунку фактури № 32895 від 25.01.2013 року (а.с.5) та квитанції №2 від 25.01.2013 року (а.с.6) ОСОБА_3 було сплачено за автомобіль HYUNDAI ACCENT, номер кузова НОМЕР_1, - 133400 грн.

З витягу сформованого 19.07.2016 року (а.с. 48) та копії заяви ОСОБА_3 від 31.01.2013 року (а.с.49), наданих Територіальним сервісним центром МВС у Львівській області випливає, що автомобіль марки HYUNDAI ACCENT, 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 зареєстровано за ОСОБА_3 31.01.2013 року. Згідно акту прийому передачі (а.с.6) вказаний автомобіль було передано ОСОБА_3 01.02.2013 року.

З витягу, сформованого 19.07.2016 року (а.с. 48) та копії заяви ОСОБА_4 від 18.06.2016 року (а.с.56), наданих Територіальним сервісним центром МВС у Львівській області випливає, що автомобіль марки HYUNDAI ACCENT, 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, 18.06.2016 року зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі продажу транспортного засобу № 650/01/4641/2016 від 18.06.2016 року.

З договору купівлі продажу транспортного засобу № 650/01/4641/2016 від 18.06.2016 року (а.с. 57) вбачається, що за вказаним договором ОСОБА_3 продав ОСОБА_4 транспортний засіб марки HYUNDAI ACCENT, 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, купівлю продаж вчинено за 120000 грн.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За статтею 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Законодавством не передбачено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про визнання недійсними правочинів з підстави його відчуження без письмової згоди одного з подружжя суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна.

Разом з тим, відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.

Пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв'язку можна дійти висновку, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року № 6-54цс17.

Відповідно до частини другої статті 369 Цивільного кодексу України та частини другої статті 65 Сімейного кодексу України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. З цих же підстав уважається, що кошти від продажу спільного майна є спільними коштами подружжя, аж поки не буде встановлено інше.

У позовній заяві позивачка зазначає, що під час укладення вказаного договору відповідачі діяли недобросовісно.

Однак недобросовісність ОСОБА_3 та ОСОБА_4 належними доказами не підтверджується, а самі по собі посилання позивача на ті обставини, що ОСОБА_4В як покупець мав змогу перевірити паспорт ОСОБА_3 де вказано, що він перебуває в шлюбі і як наслідок автомобіль є спільним майном подружжя, що передбачає письмову згоду дружини на відчуження майна не дають підстав уважати їх установленими судом та не можуть бути підставою для визнання договору недійсним.

На інші обставини в обґрунтування позовних вимог позивач не посилається.

У запереченні на позовну заяву представник відповідача ОСОБА_6 стверджувала, що купуючи автомобіль, ОСОБА_4 не був був обізнаний, що автомобіль був придбаний під час перебування ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі .

Ні у суді першої інстанції, ні у апеляційному суді позивач та її представник не надали доказів, що відповідач був обізнаний, що спірний автомобіль є спільним майном подружжя і позивачка не надала згоди на його відчуження .

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Частиною 1, 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Позивачем не надано суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 діяли не добросовісно при укладанні спірного правочину.

Колегія суддів зазначає, що договір купівлі-продажу на підставі якого був відчужений спірний автомобіль не є договором, для укладення якого частиною третьою статті 65 СК України передбачена необхідність подачі другим із подружжя письмової згоди.

Реєстрація автомобіля на ім'я ОСОБА_4 здійснена уповноваженим суб'єктом на підставі договору купівлі-продажу. Подача письмової згоди другого з подружжя для такої реєстрації законодавством не передбачена (Порядок здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200).

Суд першої інстанції на зазначені обставини уваги не звернув, та дійшов невірного висновку, щодо визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним.

За таких обставин, колегія суддів вважає встановленим, що на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу покупець ОСОБА_4 не знав і не міг знати про те, що спірний автомобіль належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_3 і що остання не давала згоди ОСОБА_3 на укладення цього договору, а тому правових підстав, передбачених частиною другою статті 65 СК України, для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу немає.

Законодавством не передбачено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про поділ цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів з його відчуження без письмової згоди одного з подружжя за наявності згоди іншого з подружжя суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна (Постанова Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року № 6-1587цс16).

Враховуючи викладене ОСОБА_7 має право на відповідну компенсацію вартості відчуженого автомобіля за умови, що таке відчуження відбулося не в інтересах сім'ї. Оскільки зазначені обставини не були предметом судового розгляду в зазначеній справі, колегія суддів вважає відсутність підстав для задоволення позову про поділ майна подружжя.

Як вбачається з вимог позовної заяви (а.с. 3), збільшених позовних вимог (а.с. 65) позивачем не ставились вимоги про компенсацію їй 1/2 вартості відчуженого автомобіля.

Згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених позивачем вимог.

Оскільки вимоги про компенсацію 1/2 вартості автомобіля ОСОБА_1 не ставились і не були предметом судового розгляду в зазначеній справі в суді першої інстанції, то колегія суддів вважає, що в задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч. 9 ст. 158 ЦПК України у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України колегія судді вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 - 2832,30 грн судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 13 квітня 2018 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про поділ майна подружжя та визнання договору недійсним.

Скасувати заходи забезпечення позову накладені ухвалою Бережанського районного суду Тернопільської області від 12 вересня 2016 року.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 2832,30 грн судового збору.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 20 липня 2018 року.

Головуючий Шевчук Г.М.

Судді: Міщій О.Я.

ОСОБА_8