Рішення № 75414004, 11.07.2018, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/4116/18

Провадження № 2/643/3555/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.07.2018 Московський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого Поліщук Т. В.,

за участю секретаря судового засідання Насирової М.М.,

представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики,-

встановив:

ОСОБА_2 28.03.2017 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4, з урахуванням уточнень, просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором позики від 01.12.2013, а саме: 678340 грн. – суму позики, 474845,57 грн. – проценти за користування позиковими коштами (у період з 02.12.2013 по 10.03.2018), 66681,87- 3% річних (у період з 01.12.2014 по 10.03.2018).

В обґрунтування позову позивач зазначив, що 01.12.2013 ним укладено договір позики з відповідачем, відповідно до якого позивачем передано в борг грошові кошти в розмірі 26000 доларів США строком до 01.12.2014. Договір позики укладено у вигляді розписки, написаної та підписаної власноруч відповідачем.

Оскільки ОСОБА_4 грошові кошти у визначений термін не повернув, позивач звернувся з даним позовом до суду.

У судовому засіданні представники позивача позов, з урахуванням уточнень підтримали, прохали задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, просив у задоволенні позову відмовити. Підтвердила факт написання власноруч відповідачем вказаної вище розписки, але зазначила, що грошей відповідач не отримував, вказана розписка являється тільки проектом договору позики.

Суд, вислухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи встановив такі факти та відповідні ним правовідносини.

Як вбачається з оригіналу розписку, ОСОБА_5 позичив грошову суму у розмірі 26000 доларів США по ринковому курсу строком на 1 рік до 01.12.2014 з щомісячною сплатою в сумі 2000 дол. США у ОСОБА_2, вказану суму гарантував усім своїм рухомим та нерухомим майном. Розписка власноруч написана та підписана ОСОБА_5 01.12.2013, що підтвердили сторони у судовому засіданні. (а.с. 139).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що наданий позивачем оригінал розписки свідчить про отримання ОСОБА_5 в позику 26000 дол. США також, що позивач підтвердив належними та допустимими доказами наявність боргових зобов`язань відповідача.

Відповідно до ст. 192 ЦК України платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 524 цього Кодексу зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Згідно зі ст. 533 цього ж Кодексу грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Положення чинного законодавства визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, хоча і не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті.

Таким чином, сума заборгованості за договором позики від 01.12.2013, станом на день винесення рішення 11.07.2018 складає за офіційним курсом НБУ (100 дол. США =2620,9172) 681438,00 грн.

Щодо стягнення відсотків за користування грошима, суд виходить з наступного.

У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи вищезазначені положення закону та у випадку не встановлення договором розміру процентів після спливу визначеного у договорі строку їх повернення, слід дійти висновку про визначення розміру процентів на рівні облікової ставки Національного банку України.

Таким чином, проценти, які підлягають стягнення з відповідача на користь позивача за період з 01.12.2014 по 10.03.2018 становлять 411706,33 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Як вбачається з ч. 2 ст. 625 ЦПК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, з позивача на користь відповідача підлягають стягнення 3% річних за період з 01.12.2014 по 10.03.2018 у розмірі 66930,28 грн. (681438,00 х 3 / 100/ 365 х 1196).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2.

Судові витрати суд розподіляє на підставі ст. 141 ЦПК України, з урахуванням пропорційності задоволених позовних вимог (95,1% = 7608,00 грн.), які підлягають стягненню з відповідача на користь держави, оскільки при подачі позову на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 «Про судовий збір», позивач був звільнений від сплати судового збору, як інвалід 2 групи.

Керуючись ст. ст. 12,13, 77-82, 89, 141, 264-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_6 (ІНФОРМАЦІЯ_1, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) на користь ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2, АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_2) заборгованість за договором позики від 01.12.2013 у розмірі 681438,47 грн., 66930,28 грн. – 3% річних за період з 01.12.2014 по 10.03.2018 та 411 706,33 грн. преценти за користування позикою за період з 01.12.2014 по 10.03.2018, а всього 1160075,08 (один мільйон сто шістдесят тисяч сімдесят п’ять) гривень 08 копійок.

Стягнути з ОСОБА_6 (ІНФОРМАЦІЯ_1, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) на користь ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2, АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_2) на користь держави судовий збір у розмірі 7608,00 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду апеляційної інстанції

Згідно п.15.5 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 20.07.2018.

Суддя Т.В. Поліщук