Постанова № 75407496, 11.07.2018, Апеляційний суд Кіровоградської області

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 липня 2018 року м. Кропивницький

справа № 761/15973/17

провадження № 22-ц/781/1037/18

Апеляційний суд Кіровоградської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді - Письменного О.А.,

суддів – Єгорової С.М., Чельник О.І.,

при секретарі – Демешко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «КРЕДІ ОСОБА_1» на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області у складі судді Коліуш Г.В. від 19 березня 2018 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «КРЕДІ ОСОБА_1» до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості, -

встановив:

У травні 2017 року публічне акціонерне товариство «КРЕДІ ОСОБА_1» звернулося в суд із зазначеним позовом мотивуючи його тим, що між ним та ОСОБА_2 було укладено комплексний договір № 1/2684459, відповідно до якого відповідачу був наданий кредит в сумі 11 689,05 грн. строком до 17.04.2018 року, зі сплатою відсотків в розмірі 15 % річних і комісійної винагороди в розмірі 2,3% в місяць від суми кредиту. Внаслідок неналежного виконання умов кредитного договору, відповідач має заборгованість станом на 21.04.2017 року в сумі 14 557,94 грн., в тому числі: строкова заборгованість за кредитом 6175,17 грн., прострочена заборгованість за кредитом – 4142,93 грн., нараховані відсотки – 17,20 грн., нарахована комісія – 268,85 грн., прострочені відсотки – 1130,55 грн., прострочена комісія – 2150,80 грн., пеня за несвоєчасне погашення кредиту, відсотків, комісії – 672,44 грн. Посилаючись на ці обставини, позивач просив стягнути з відповідача зазначену суму боргу та понесені витрати зі сплати судового збору.

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 19 березня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь банку кредитну заборгованість в розмірі 11 963,41 грн., з яких: 6175,17 грн. - строкова заборгованість за кредитом, 4142,93 грн. – прострочена заборгованість за кредитом, 17,20 грн. - нараховані відсотки, 1130,55 грн. - прострочені відсотки, 391,53 грн. - пеня за прострочення сплати заборгованості, 106,03 грн. – пеня за прострочення сплати відсотків. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із зазначеним рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог, скаржник просить рішення суду в цій частині змінити з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, задовольнивши вимоги банку в повному обсязі. Зокрема, вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що умовами договору не визначено за які послуги сплачується комісійна винагорода, оскільки пунктом 6.7 Тарифів визначено, що обслуговування кредитної заборгованості включає: моніторинг заборгованості, під яким розуміється електронне інформування (нагадування) про здійснення щомісячних платежів по кредиту та процентам, інформування клієнта, в тому числі документальне, щодо погашення заборгованості, своєчасності сплати платежів, тощо. Також зазначає, що висновок суду про нікчемність положення кредитного договору в частині сплати комісії є безпідставним, оскільки відповідачем договір в цій частині не оспорювався.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 18 квітня 2016 року між сторонами було укладено комплексний договір № 1/2684459, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит на споживчі потреби у сумі 11 689,05 грн., строком на 24 місяці – з 18.04.2016 року до 17.04.2018 року (включно).

Згідно пункту п. 1.3. цього Договору, за користування кредитом позичальник сплачує: процентну винагороду щомісячно в розмірі 15 % річних за користування кредитом, починаючи з дня надання кредиту до моменту повного погашення заборгованості за договором та комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 2,30 % в місяць від суми кредиту.

Пунктом 3.1. Договору, передбачено, що у разі прострочення сплати поточної заборгованості за кредитом, процентами, комісійною винагородою, згідно умов Договору, позичальник сплачує банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки від суми простроченої заборгованості за Договором за кожний день прострочення платежу.

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості, кредитна заборгованість відповідача станом на 21.04.2017 року становить 14 557,94 грн., в тому числі: строкова заборгованість за кредитом 6175,17 грн., прострочена заборгованість за кредитом – 4142,93 грн., нараховані відсотки – 17,20 грн., нарахована комісія – 268,85 грн., прострочені відсотки – 1130,55 грн., прострочена комісія – 2150,80 грн., пеня за несвоєчасне погашення кредиту, відсотків, комісії – 672,44 грн. При цьому, нарахована пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по комісії становить 180,92 грн. /а.с.4./.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення комісії та пені за прострочення сплати комісії, суд першої інстанції виходив з того, що визначена умовами договору сплата комісії є нікчемною, оскільки не є послугою в розумінні пункту 17 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів».

Такий висновок суду є правильним з огляду на наступне.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені також і Законом України «Про захист прав споживачів».

За положеннями частини п'ятої статті 11, частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Згідно з абзацами 2, 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Відповідно до п. 17 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Отже, передбачена умовами договору комісійна винагорода банку за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 2,30 %, це дії, які банк здійснює на власну користь, а тому не є послугою в розумінні положень Закону України «Про захист прав споживачів».

Тому висновок суду про нікчемність умов кредитного договору в частині сплати комісійної винагороди ґрунтується на вимогах закону.

Крім того, слід зазначити, що частиною 2 статті 215 ЦПК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Доводи апеляційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «КРЕДІ ОСОБА_1» залишити без задоволення.

Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 19 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 19.07.2018 року.

Головуючий:

Судді: