Рішення № 75407396, 16.07.2018, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа №521/4834/17

Провадження №2/521/1185/18

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2018 року Малиновський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді – Поліщук І.О.,

при секретарі – Бєрової А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальності «Кредитні ініціативи», за участю третьої особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, –

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» третя особа Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису нотаріусу таким, що не підлягає виконанню, в якому просить суд визнати виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 № 15283 від 06.08.2016 року таким, що не підлягає виконанню. В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка посилається на те, що на початку лютого 2017 року вона, ОСОБА_1 дізналася від державної виконавчої служби про те, що 06 серпня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 було вчинено виконавчий напис № 15283 на кредитному договорі, який був укладений між нею та ПАТ «Сведбанк», на користь ТОВ «Кредитні ініціативи», який позивачка вважає таким, що не підлягає виконанню. Так, виконавчий напис, що був вчинений нотаріусом містить у собі посилання на період стягнення, а саме у ньому зазначено, що період стягнення коштів з 01 вересня 2013 року по 06 червня 2016 року. 06 січня 2012 року, на договорі іпотеки № 1501/0907\71-180-Z-1 був вчинений виконавчий напис нотаріусу із зазначенням тієї самої суми заборгованості, як і у цьому надписі. 04 червня 2013 року відповідач звернувся до позивачки з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. До свого позову відповідач додав лист-повідомлення, який він надіслав у березні 2013 року на адресу позивачки, з вимогою достроково повернути кредит з усіма нарахованими відсотками та штрафами. Таким чином позивачка стверджує, що пред’явивши вимогу до неї у березні 2013 року, відповідач змінив строк виконання основного зобов’язання. З березня 2013 року по серпень 2016 року пройшло вже більш ніж три роки, тому позивачка вважає, що нотаріус та відповідач в порушення положень статті 88 Закону України «Про нотаріат», а саме що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, вчинив виконавчий напис на кредитному договорі. Адже на момент вчинення напису вже минуло більше трьох років від дня виникнення права вимоги у відповідача. Посилаючись на викладене позивачка звернулась до суду з наведеним позовом.

Представник позивачки в судове засідання не з’явився, надав до суду заяву в якій просив розглянути справу за його відсутності, а також вказав, що не заперечує проти заочного розгляду справи.

Представник відповідача у судові засідання не з’являвся, про дату час та місце судових засідань повідомлявся належним чином, проти позовних вимог заперечував в повному обсязі, однак заяву про розгляд справи за його відсутністю, відзиву та заперечень не надавав.

Третя особа – приватний нотаріус ОСОБА_2 у судові засідання не з’являвся, про дату час та місце судових засідань повідомлявся належним чином, заяву про розгляд справи за його відсутністю, відзиву та заперечень не надавав.

За таких обставин суд, зі згоди представника позивачки, ухвалює заочне рішення, згідно до ст.280 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

06 серпня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 було вчинено виконавчий напис № 15283 на кредитному договорі № 1501/0907/71-180 від 12 вересня 2007 року, який був укладений між позивачкою та ПАТ «Сведбанк», на користь нового кредитора, якому були відступлені права вимоги, ТОВ «Кредитні ініціативи». У виконавчому написі № 15283 зазначено, що період стягнення коштів з 01 вересня 2013 року по 06 червня 2016 року.

Разом із тим позивачка надає копію позовної заяви, відповідно до якої 04.06.2013 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернувся до Приморського районного суду м. Одеси із позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Позовні вимоги мотивовані заборгованістю за кредитним договором № 1501/0907/71-180 від 12 вересня 2007 року, який був укладений між позивачкою та ПАТ «Сведбанк». До подачі позовної заяви, у березні 2013 року ТОВ «Кредитні ініціативи» було направлено вимогу до позивачки про дострокове повернення кредитних коштів.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, 2. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 9 листопада 2016 року у справі № 6-2251цс16, Пред’явлення кредитором вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом змінює строк виконання зобов'язання та зумовлює перебіг позовної давності.

Пред’явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами банку про повернення кредиту та платежів за ним почався з наступного дня, зазначеного кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту як кінцевого строку виконання її умов.

Отже, пред’явивши вимогу до позивачки у березні 2013 року, відповідач змінив строк виконання основного зобов’язання.

Відповідно до статті 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями – не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Пунктом 286 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачено, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи надано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса» (далі - Перелік) для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов’язання.

Отже, право вимоги у Відповідача за кредитним договором № 1501/0907/71-180 від 12 вересня 2007 року виникло ще у березні 2013 року, а тому ним було пропущено трирічний строк для звернення до нотаріуса за вчинення виконавчого напису на договорі.

Окрім цього, наявність судової справи щодо звернення стягнення на предмет іпотеки за кредитним договором № 1501/0907/71-180 від 12 вересня 2007 року між тими самими сторонами виключає безспірність.

Отже, нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису належним чином не переконався у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, чим припустився порушень вимог Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів.

Відповідно до ст. 50 Закону України «Про нотаріат», нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Крім того, як встановлено судом, здійснюючи виконавчий напис приватний нотаріус не отримав ні від відповідача, ні від позивача первинних бухгалтерських документів про видачу кредиту і здійснення його часткового погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо), тому у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості позичальника перед банком, а також суми нарахованих процентів за користування кредитом, зазначені у виконавчому написі, є безспірними.

Здійснена працівником Банку розрахунок заборгованість за кредитним договором є лише відображенням односторонніх арифметичних розрахунків стягувача.

Незважаючи на це, всупереч вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» приватний нотаріус вважав розрахунок заборгованості, здійснений Банком, документом, який підтверджує безспірність заборгованості позичальника.

Таким чином, нотаріусом вчинено виконавчий напис на заборгованості, яка не є безспірною.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч.1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до правової позиції висловленої Верховним Судом України в постанові від 05.07.2017 р. у справі № 6-887цс17 при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Суд погоджується із твердженнями представника позивача, що на момент вчинення виконавчого напису були відсутні документи підтверджуючі безспірність заборгованості боржника.

Окрім того, звернення відповідача до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки свідчить про наявність спірних правовідносин, про котрі відповідач знав, проте звернувся до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, що свідчить про зловживання з його сторони своїми правами.

Враховуючи вищевикладене, на підставі ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 258-259, 263, 268, 280-285 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальності «Кредитні ініціативи», за участю третьої особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню– задовольнити.

Визнати виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 № 15283 від 06.08.2016 року таким, що не підлягає виконанню.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його оголошення.

Позивачем рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Одеської області в загальному порядку в тридцятиденний термін.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене загальному порядку.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільно-процесуальним Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Головуючий: