Постанова № 75406452, 18.07.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/1318/16-ц

Провадження № 22-ц/779/869/2018

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Татарінова О.А.

Суддя-доповідач Матківський

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд в складі колегії суддів:

головуючого Матківського Р.Й.

суддів Василишин Л.В., Максюти І.О.

секретаря Петріва Д.Б.

з участю представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про стягнення коштів, з апеляційною скаргою ОСОБА_3 рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03 травня 2018 року,

в с т а н о в и в:

У лютому 2016 року позивач звернувся до суду з даним позовом та після уточнення позовних вимог просив стягнути з відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_4 в солідарному порядку 239 777, 18 гривень боргу в регресному порядку та судові витрати.

Заявлені вимоги позивач обґрунтував тим, що позичальник ОСОБА_1 уклав з ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитний договір № IFU0GА00000226 від 19 червня 2006 року та отримав кредит у розмірі 15000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12% річних на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення 19 червня 2010 року. На забезпечення виконання умов кредитного договору відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 уклали з ПАТ КБ «ПриватБанк» договори поруки. Крім цього, ним було укладено договір іпотеки від 20 червня 2006 року на все домоволодіння за адресою: вул. Гайова, 1 в с. Вовчинець Івано-Франківської міської ради. 08 лютого 2007 року ним також укладено договір іпотеки на земельну ділянку площею 0,0846га, кадастровий номер 2610190501090020093 за адресою розміщення домоволодіння, тобто він став майновим поручителем. Відповідач ОСОБА_1 свої зобов’язання перед ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором добросовісно не виконував, а тому на 25 лютого 2009 року виникла заборгованість.

Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 29 вересня 2009 року позов Банку про погашення кредитної заборгованості позичальника ОСОБА_1 було задоволено. Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 19 листопада 2009 року дане заочне рішення було скасовано, а в подальшому під час розгляду справи по суті ухвалою Івано-Франківського міського суду від 18 квітня 2011 року позов Банку залишено без розгляду за заявою позивача, оскільки він, ОСОБА_3, як майновий поручитель 09 лютого 2011 року погасив всю заборгованість ОСОБА_1 по кредитному договору від 19 червня 2006 року перед ПАТ КБ «ПриватБанк» в розмірі 13 206, 26 доларів США та 9 927,12 гривень пені та штрафів.

Згідно вимог законодавства до поручителя, який виконав зобов’язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов’язанні, в тому числі і ті, що забезпечували його виконання. За регресним зобов’язанням звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідачів в солідарному порядку грошових коштів після виконання ним зобов’язання за договором особисто. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 15 травня 2014 року його позов задоволено частково.

У зв’язку з тим, що він оплатив борг відповідачів за кредитним договором у доларах США, а на час розгляду справи, 2014 рік, курс долара був нижчим, у нього виникла необхідність у зверненні з позовом про стягнення додаткової суми з врахуванням того, що ОСОБА_5 свою частину боргу в сумі 5 250 доларів США заборгованості в рахунок виконання регресного зобов’язання повернув, що підтверджується відповідною розпискою від 05 квітня 2016 року. Позивач звернувся з регресним зобов’язанням до інших двох відповідачів, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про стягнення 208 613,13 гривень (7 956, 26 доларів США), що становить решту від суми 13206,26 доларів США (за мінусом 5 250 доларів США). Тому, позивач вважає, що загальна сума стягнення з відповідачів складає 9144,82 доларів США, що по курсу на час уточнення позовних вимог 26,22 гривень за один долар США становить 239 777, 18грн.

Відповідно до вимог ст. 623, 625 ЦК України відповідачі, на 17 вересня 2017 року грошових коштів йому не повернули, тому зобов’язані сплатити йому щорічно по 396, 18 доларів США як 3% річних від суми 13 206, 26 доларів США, що за три роки становить 1188, 56 доларів США.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 03 травня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

На дане рішення позивач ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, просить його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Вважає оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Судом першої інстанції не враховано, що ним особисто 09 лютого 2011 року було погашено всю заборгованість відповідача ОСОБА_1 по кредитному договору від 19 червня 2006 року в розмірі 13 206, 26 доларів США та 9 927,12 гривень пені та штрафів.

Враховуючи вимоги ст. 623, 625 ЦК України відповідачі зобов’язані сплатити 3% річних від суми 13 206, 26 доларів США за три роки – 1188, 56 доларів США та усі спричинені йому збитки. На 17 вересня 2017 року відповідачі жодної суми грошових коштів йому не повернули.

У зв’язку з тим, що він оплатив борг за відповідачів у доларах США, а на час розгляду справи курс долара був нижчим, у нього виникла необхідність звернутися з позовом про стягнення втраченої суми. Саме тому і звернувся з регресним позовом та уточненими вимогами про стягнення з відповідачів у солідарному порядку грошових коштів у сумі 7 956, 26 доларів США та 1188, 56 доларів США 3% річних за три роки невиконання зобов’язання.

Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Судом першої інстанції не враховано, що в договорі не зазначено розміру процентів, тому цивільно-правова відповідальність за порушення грошового зобов’язання настає на підставі вимог ст. 625 ЦК України. Дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов’язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов’язань.

Суд першої інстанції не врахував, що ч.2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов’язання, а не на виконання судового рішення.

Вислухавши суддю-доповідача, представника ОСОБА_1, який вимоги скарги заперечив, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що рішенням суду було визначено стягнення з відповідачів у солідарному порядку 122 180, 15 гривень заборгованості за кредитним договором від 19 червня 2006 року, що свідчить про те, зобов’язання відповідачів повинно бути виконане у грошовій одиниці – гривні, тому необґрунтованим є твердження позивача про обов’язок відповідача виконати зобов’язання в доларах США. З відповідачів вже стягнуто заборгованість в гривнях в сумі 122180, 16 гривень рішенням суду, тому позивачем крім погашення основного зобов’язання отримано ще 14291, 49 гривень (різниця сум за рішенням та повернутими відповідачем коштами позивачу).

Колегія суддів вважає такий висновок суду зроблено при неповному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи, висновки суду у цій частині не відповідають обставинам справи, порушено норм матеріального права, що є підставою для його скасування і ухвалення нового судового рішення.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За статтею 367 ЦПК, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову ( субсидіарну ) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки ( ч.1, 2 ст.554 ЦК України ).

Судом встановлено, що у зв’язку з тим, що позичальник за кредитним договором № IFIU0GA00000226 від 19 червня 2006 року ОСОБА_1 неналежно виконував умови кредитного договору, у нього виникла заборгованість в розмірі 122 180, 16 гривень, яка була погашена іпотекодавцем за договором іпотеки від 20 червня 2006 року на забезпечення належного виконання зобов’язань позичальника за кредитним договором від 19 червня 2006 року ОСОБА_3, який передав в іпотеку Банку домоволодіння №1 по вул. Гайовій в с. Вовчинець (а.с.5-6).

У відповідності до ч. 2 ст. 556 ЦК України, до поручителя, який виконав зобов’язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов’язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

За змістом ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором.

Частинами першою та другою ст. 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є витрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Поряд з цим, для вжиття такої міри відповідальності, як стягнення збитків, необхідна наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинного зв’язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини.

При відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не наступає.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв’язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність є причиною, а збитки, що виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.

Отже, оскільки відшкодування збитків є заходом цивільно-правової відповідальності, його застосування можливе лише за наявності умов відповідальності, передбаченої законом. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести факт порушення зобов’язання контрагентом, наявність і розмір понесених збитків, а також причинний зв’язок між правопорушенням і збитками. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (ст. 614 ЦК України).

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено ст. 16 цього Кодексу.

Позивач ОСОБА_3 звернувся з позовом про стягнення боргу у зв’язку із зростанням курсу долара США, оскільки зазнав реальних збитків порушенням відповідачами зобов’язання.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 15 травня 2014 року встановлено (а.с.5-6), що 09 лютого 2011 року ОСОБА_6 здійснено погашення кредитної заборгованості в розмірі 13 206, 26 доларів США та 9 927, 12 гривень пені і штрафів, і згідно розрахунку стягувача зазначена сума в сукупності в гривневому еквіваленті становить 122180, 16 гривень.

Відповідачі у даній справі не заперечили, що зазначена у рішенні суду сума 122180, 16 гривень до цього часу не сплачена.

Позивачем доведено, що 05 квітня 2016 року ОСОБА_5 погасив свою частину заборгованості в сумі 5 250 доларів США в рахунок виконання зобов’язання, що підтверджено розпискою.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 30 січня 2018 року провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_4 про стягнення коштів в частині позовних вимог щодо стягнення з ОСОБА_5 215 704,44 грн. боргу, 2000 гривень витрат на оплату праці адвоката та інших судових витрат закрито.

Як встановлено в судовому засіданні, відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 свої зобов’язання не виконали і на спростування доводів позивача доказів не надали.

Відповідно до ст. 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею в Україні є гривня. При цьому, ОСОБА_7 не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Відповідно до ст. 192 ЦК України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку встановлених законом.

Статтею 533 ЦК України встановлено, якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором, або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Враховуючи, що рішенням Івано-Франківського міського суду від 15 травня 2014 року на користь ОСОБА_3 вже стягнуто 122 180,16 гривень, стягнення цих коштів суми призведе до подвійного стягнення суми боргу.

Тому, врахувавши офіційний курс долара США на час звернення позивача до суду з уточненням позовних вимог – 26, 22 гривень, заявлена до стягнення позивачем сума становить 208 613, 13 гривень, які є реальними збитками у зв’язку з понесеними витратами на виконання кредитного зобов’язання 09 лютого 2011 року перед Банком, що доведено рішенням Івано-Франківського міського суду від 15 травня 2014 року.

Відрахувавши від цієї суми 122 180, 16 гривень, стягнутих рішенням Івано-Франківського міського суду від 15 травня 2014 року, сума завданих збитків за порушення зобов’язання відповідачами, яка підлягає до стягнення на користь позивача в регресному порядку становить 86 433 гривень.

Така сума збитків підтверджується наступним розрахунком: 13 206, 26 доларів США як сума погашення ОСОБА_6 кредитної заборгованості – 5 250 доларів США, сплачених ОСОБА_5 в рахунок виконання зобов’язання = 7 956, 26 доларів США залишку реальних збитків для позивача, що, враховуючи курс долара на час звернення позивача з уточненими позовними вимогами 26, 22 гривень за 1 долар еквівалентно 208 613, 13 реального збитку. Відрахувавши від цієї суми 122 180, 16 гривень, присуджених ОСОБА_3 рішенням Івано-Франківського міського суду від 15 травня 2014 року, отримуємо 86 433 гривень безпосередніх і реальних збитків для позивача, які підлягають поверненню.

Колегія суддів вважає, що між діями відповідачів, які своєчасно не виконали зобов’язання за кредитним договором та розрахованими збитками позивачем є безпосередній і прямий зв’язок, відповідачами порушені договірні зобов’язання, а також не виконано рішення суду про повернення 122 180, 16 гривень, позивачем повністю доведено, які витрати він повинен зробити для відновлення своїх реальних збитків, тому визначені реальні збитки у розмірі 86 433 гривень підлягають поверненню.

У статті 1050 ЦК України зазначено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

ОСОБА_3 в наданих розрахунках 3% річних від простроченої суми вирахував із несплаченої суми заборгованості в розмірі 13 206, 26 доларів США.

Колегія суддів вважає, що визначаючи суму 3% річних від простроченої суми слід виходи з того, що трирічний період обраховується з 18 вересня 2014 року по 18 вересня 2017 року, часу звернення ОСОБА_3 з уточненою позовною заявою, та вирахуванню підлягає сплачений ОСОБА_5 борг у розмірі 5250 доларів США, а тому:

за період з 18 вересня 2014 року по 18 вересня 2015 року сума 3% річних вираховуватиметься із суми боргу 13 206, 26 доларів США та становитиме 396,18 доларів США;

за період з 19 вересня 2015 року по 05 квітня 2015 року – 200 доларів США;

Надалі 3% річних вираховуватимуться із суми 7 956, 26 доларів США, враховуючи сплату 05 квітня 2016 року 5250 доларів США ОСОБА_5 , тому

за період з 06 квітня 2016 року по 18 вересня 2016 року 3% річних становитиме 108, 06 доларів США;

за період з 19 вересня 2016 року по 18 вересня 2017 року – 238,68 доларів США.

Таким чином, 3% річних за трирічний період становить 943 долари США, що враховуючи зазначений позивачем курс 26, 22 гривень за 1 долар = 24 725, 46 гривень.

Відповідно до ч.1ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних із розглядом справи.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір необхідно покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а не у повній мірі як помилково зазначає позивач.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03 травня 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про стягнення коштів задовольнити частково.

Стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрований за адресою: с. Крихівці Івано-Франківської міської ради, вул. 22 січня, буд. 362, ідентифікаційний номер – НОМЕР_2 на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрований за адресою: с. Вовчинець Івано-Франківської міської ради, вул. Гайова, 1, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 – 86 433 гривень завданих збитків за порушення зобов’язання та три відсотки річних в розмірі 24 725, 46 гривень, а всього стягнути солідарно 111 158 гривень.

Стягнути ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 по 1250 гривень судового збору та по 1000 гривень витрат на професійну правничу допомогу з кожного.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Повний текст судового рішення складено 20 липня 2018 року.

Головуючий: Р.Й. Матківський

Судді: Л.В. Василишин

ОСОБА_8