Постанова № 75406071, 18.07.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №310/5472/16 Головуючий у 1 інстанції Черткова Н.І.

Провадження № 22-ц/778/2650/18 Суддя-доповідач ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Бєлки В.Ю.

ОСОБА_2

за участю секретаря судового засідання Путій Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Продмаркет» на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25 квітня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Продмаркет» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ТОВ «ТД Продмаркет» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди.

В позові, уточненому в ході судового розгляду, зазначала, що 28.01.2016 року її було прийнято до ТОВ «ТД Продмаркет» на посаду головного бухгалтера.

19.07.2016 р. її було звільнено з посади головного бухгалтера ТОВ «ТД Продмаркет» за власним бажанням. Ні в день звільнення, ні в подальшому і до теперішнього часу розрахунку по заробітній платі з нею проведено не було. Вважає необхідним стягнути з відповідача середній заробіток за термін затримки виплати заробітної плати за період з 19.07.2016 р. по 25.04.2018 р.

Вона неодноразово зверталася до відповідача з проханням щодо виплати їй середнього У зв'язку із постійними затримками виплат усіх належних їй від підприємства сум вона відчувала моральні страждання, втратила нормальні життєві зв'язки, була змушена економити на забезпеченні власних елементарних потреб, не мала змоги вчасно оплачувати комунальні послуги, була змушена позичати кошти у сторонніх осіб. Через постійне нервове напруження, почалися проблеми зі здоров'ям. 26.07.2016р. вона почала лікуватися амбулаторно. У зв’язку з наведеним позивач прохає стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду у розмірі 3000,00 грн.

Посилаючись на вищевикладені обставини, просила суд стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за термін затримки виплати заробітної плати за період з 19.07.2016 р. по 25.04.2018 р. - 73803,80 грн. та моральну шкоду у розмірі 3000 грн.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25 квітня 2018 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «ТД Продмаркет» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнення за період з 19.07.2016 року по 25.04.2018 року у розмірі 73803, 80 грн.

Стягнуто з ТОВ «ТД Продмаркет» на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 500 грн.

Стягнуто з ТОВ «ТД Продмаркет» на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 1167,20 грн.

В задоволенні позову в частині стягнення з ТОВ «ТД Продмаркет» на користь ОСОБА_3 моральної шкоди у розмірі 2500 грн. відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ТОВ «ТД Продмаркет» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції не надана оцінка таким обставинам: судом не встановлена дата початку перебігу зобов’язання ТОВ «ТД Продмаркет» перед ОСОБА_3, що є основною єдиною передумовою для застосування положень ст.. 117 КЗпП яка має посилання на ст.. 116 КЗпП щодо строку. Вважає, що суд мав всі підстави для застосування принципу співмірності та відмовити задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Вимоги щодо стягнення моральної шкоди є похідними від вимог про стягнення відшкодування.

ОСОБА_4 надала суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для скасування рішення суду відсутні. Просила суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог в відповідній частині, з чим погоджується судова колегія з огляду на наступне.

Встановлено, що ОСОБА_3 працювала на ТОВ «ТД Продмаркет » в період з 28.01.2016 року по 19.07.2016 року на посаді головного бухгалтера.

Відповідно до наказу №5-К від 19.07.2016 року ОСОБА_3 звільнилася з посади 19.07.2016 року за власним бажанням відповідно до ст. 38 КзПП України, що підтверджується записами в її трудовій книжці.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівнику належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.

Статтею116 КЗпП України закріплено, що при звільненні працівника виплата усіх належних йому від підприємства, проводиться у день звільнення.

Згідно з ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до положень п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» судам роз'яснено, що не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належить йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що остаточний розрахунок із заборгованості по заробітній плати передбачений ст. 116 КЗпП України при звільненні позивача проведений відповідачем не був.

Відповідно до рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 14.12.2017 року по цивільній справі № 310/148/17, яке 22.03.2018 року постановою Апеляційного суду Запорізької області було залишено без змін, позов ОСОБА_3 до ТОВ «ТД Продмаркет» про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку було задоволено частково, а саме стягнуто з ТОВ «ТД Продмаркет» на користь ОСОБА_3 1234, 28 грн заробітної плати та 1125, 20 грн. компенсації за невикористану відпустку, а всього 2359, 48 грн; у задоволені решти позовних вимог було відмовлено.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що остаточного розрахунку із заборгованості по заробітній платі з ОСОБА_3 на день розгляду справи -25.04.2018 року здійснено не було.

Суд першої інстанції, перевіривши розрахунок, проведений позивачем відповідно до п.2, п.5, п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позов про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні таким, що підлягає задоволенню та стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 73803,80 грн.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з противоправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в іншій спосіб одноразову або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Згідно з п.п. 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями) роз’яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Враховуючи положення вищезазначених норм закону, характер страждань ОСОБА_3, їх період, матеріальний стан, а також принципи розумності і справедливості, суд дійшов правильного висновку про стягнення моральної шкоди у розмірі 500 гривень.

Доводи апеляційної скарги про те, що середній заробіток необхідно стягнути не з дати звільнення позивача, а з дати винесення постанови Апеляційного суду Запорізької області від 22.03.2018 року, не можуть прийняті судом до уваги, оскільки вони суперечать положенням ст. 117 КЗпП України.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності і вона повинна відшкодувати відповідачу майнову шкоду у розмірі, який перевищує розмір середнього заробітку, є безпідставними, оскільки відповідач не позбавлений права звернутися з відповідним позовом до ОСОБА_3

З огляду на наведене вбачається, що суд з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Продмаркет» залишити без задоволення.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25 квітня 2018 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 20 липня 2018 року.

Головуючий

Судді: