Рішення № 75404663, 11.07.2018, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

Провадження № 2/331/61/2018

Справа № 331/3245/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2018 року м. Запоріжжя

Жовтневий районний суд міста Запоріжжя в складі:

головуючого - судді - Скользнєвої Н.Г.,

при секретарі - Постарнак М.М.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1,

відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі справу за позовом Кредитної спілки Хортиця (місцезнаходження: 69002, АДРЕСА_1) до ОСОБА_2 ( зареєстроване місце проживання: 69104, АДРЕСА_2), ОСОБА_3 ( зареєстроване місце проживання : 69104, АДРЕСА_3) про стягнення заборгованості за кредитним договором № 45-14 від 23 липня 2014 року,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2017 року Кредитна спілка “Хортиця” звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 45-14 від 23 липня 2014 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 23 липня 2014 року між КС “Хортиця” та ОСОБА_2 було укладено договір кредиту № 45-14, згідно якого ОСОБА_2 отримала від КС «Хортиця» кредит у сумі 8 000, 00 грн.

Відповідно до п. 1.1., 5.1.3. Договору кредиту № 45-14 від 23.07.2014 р. ОСОБА_2 зобов'язаласяся своєчасно та в повному обсязі сплачувати Кредитодавцю платежі щодо погашення кредиту і процентів, нарахованих за користування кредитом.

В забезпечення виконання зобов’язань за договором кредиту, між КС „Хортиця” та ОСОБА_3 було укладено договір поруки від 23.07.2014 р., згідно з яким ОСОБА_3 взяла на себе зобов’язання нести солідарну відповідальність з ОСОБА_2 за зобов'язаннями перед кредитною спілкою.

Відповідно до п. 1.1 зазначеного договору поруки ОСОБА_3 зобов’язалася відповідати за зобов’язанням ОСОБА_2 перед кредитною спілкою “Хортиця” в повному обсязі солідарно з боржником.

На протязі строку дії договору кредиту ОСОБА_2 постійно порушувала умови договору, кредит не повертала, проценти за користування кредитом не сплачувала.

Оскільки ОСОБА_2, ОСОБА_3 свої зобов'язання за договором кредиту та договором поруки належним чином не виконали, рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14.06.2016 р. по справі № 331/5210/15-ц за позовом КС “Хортиця” до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, з відповідачів на користь КС “Хортиця” було стягнуто суму боргу за кредитним договором у розмірі 24 718, 25 грн., в тому числі суму боргу за тілом кредиту у розмірі 7 689, 00 грн. Зазначене рішення набрало законної сили 17.01.2017 р., проте відповідачі ні в добровільному, ні в примусовому порядку, обов’язок зі сплати грошової суми, покладений на них рішенням суду, в повному обсязі не виконали.

Станом на 16 травня 2017 року відповідачі фактично не виконали свої зобов’язання, у зв’язку з чим, у них утворилась заборгованість на загальну суму 39 639 гривень 33 копійки.

На підставі викладеного, просить суд стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь Кредитної спілки «Хортиця» заборгованість за кредитним договором № 45-14 від 23 липня 2014 року у розмірі 39639 гривень 33 копійок (з них: 38002 гривень 62 копійок – проценти згідно з п. 6.3. Договору кредиту, 1 636 гривень 71 копійка – інфляційні втрати за період з серпня 2015 р. по квітень 2017 р.), а також судовий збір в розмірі 1 600 гривень 00 копійок.

В процесі розгляду справи позивач уточнив свої позовні вимоги та остаточно просив суд стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором № 45-14 від 23 липня 2014 року на загальну суму 22 863 гривні 77 копійок (з них: 21 227 гривень 06 копійок – проценти згідно з п. 6.3. Договору кредиту за період з 30.07.2015 р. по 30.07.2016 р., 1 636 гривень 71 копійка – інфляційні втрати за період з серпня 2015 р. по квітень 2017 р.). (а.с. 54)

В судовому засіданні представник позивача зазначив, що на позовних вимогах Кредитної спілки “Хортиця” до ОСОБА_2, ОСОБА_3 наполягає та просить їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2, у судовому засіданні проти задоволення позову не заперечувала, але зазначила, що не має можливості виплатити зазначену суму одноразовим платежем. Вона вживала заходи щодо врегулювання спору мирним шляхом, проте внаслідок неможливості швидкого продажу належного їй майна вона не має можливості погасити одразу ж всю суму заборгованості.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з’явилася, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином. Причини своєї неявки суду не повідомила. Заяв або клопотань, які б перешкоджали розгляду справи від неї до суду не надходило.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 17 травня 2017 року провадження у справі відкрито (а.с. 24).

11.12.2017 року позивач надав суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій просив суд стягнути з відповідачів солідарно процентів, згідно з п.6.3. Договору кредиту у розмірі 21 227, 06 грн., інфляційних втрат у розмірі 1 636, 71 грн., а всього 22 863, 77 грн. та судовий збір в розмірі 1 600, 00 грн., з доданими документами. (а.с. 54-56).

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу Адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017 року, котрим ЦПК України викладено в новій редакції.

У відповідності до п.п. 9 п. 1 Розділу ХIII Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції справи в судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Таким чином, подальший розгляд цієї справи відбувався за правилами, що передбачені новою редакцією ЦПК України.

Ухвалою суду від 24 січня 2018 року зазначена справа призначена до розгляду у підготовче судове засідання. (а.с. 62-63)

Ухвалою суду від 26 лютого 2018 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті. (а.с. 70-71)

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, відповідача ОСОБА_2, вивчивши позовні вимоги позивача, перевіривши наявні в матеріалах справи докази, приходить до наступного.

Частиною 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз'яснено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до вимог ст.. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обовязків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Із змісту вказаної норми права вбачається, що відомості про факти, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, повинні бути одержані із зазначених у законі джерел і передбаченими у законі способами.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Матеріалами справи встановлено, що 23 липня 2014 р. між Кредитною спілкою “Хортиця” та ОСОБА_2 був укладений Договір кредиту № 45-14, відповідно до п. 1.1. якого Кредитодавець зобов'язується надати Позичальнику кредит у розмірі 8 000, 00 грн. на засадах строковості, зворотності, цільового характеру використання, платності та забезпеченості, а Позичальник зобов'язується повернути кредит Кредитодавцю та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, в порядку та в строки, визначені цим Договором. (а.с. 12-14)

Отримання відповідачем ОСОБА_2 кредитних коштів, згідно умов Договору кредиту № 45-14 від 23 липня 2014 року, підтверджується видатковим касовим ордером № 196 від 23.07.2014 р. на суму 8 000, 00 грн. (а.с. 16).

Відповідно до п. 1.1., 5.1.3. Договору кредиту № 45-14 від 23.07.2014 р. ОСОБА_2 зобов'язалася своєчасно та в повному обсязі сплачувати Кредитодавцю платежі щодо погашення кредиту і процентів, нарахованих за користування кредитом.

А згідно з п. 6.3. Договору кредиту № 45-14 від 23.07.2014 р. за прострочення Позичальником строків сплати, передбачених графіком розрахунків та/або п. 5.1.5.. 8.6 цього Договору, Позичальник, згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, сплачує Кредитодавцю на його вимогу суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 275% річних від простроченої суми.

В забезпечення виконання зобов’язань за договором кредиту, між КС „Хортиця” та ОСОБА_3 було укладено договір поруки від 23.07.2014 р., згідно з яким ОСОБА_3 взяла на себе зобов’язання нести солідарну відповідальність з ОСОБА_2 за зобов'язаннями перед кредитною спілкою. (а.с. 15)

Відповідно до п. 1.1 зазначеного договору поруки ОСОБА_3 зобов’язувалася відповідати за зобов’язанням ОСОБА_2 перед кредитною спілкою “Хортиця” в повному обсязі солідарно з боржником.

На протязі строку дії договору кредиту ОСОБА_2 постійно порушувала умови договору, кредит не повертала, проценти за користування кредитом не сплачувала.

Оскільки ОСОБА_2, ОСОБА_3 свої зобов'язання за договором кредиту та договором поруки належним чином не виконали, рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14.06.2016 р. по справі № 331/5210/15-ц за позовом КС “Хортиця” до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, з відповідачів на користь КС “Хортиця” було стягнуто суму боргу за кредитним договором у розмірі 24 718, 25 грн., в тому числі суму боргу за тілом кредиту у розмірі 7 689, 00 грн. Зазначене рішення набрало законної сили 17.01.2017 р., проте відповідачі ні в добровільному, ні в примусовому порядку, обов’язок зі сплати грошової суми, покладений на них рішенням суду, в повному обсязі не виконали. (а.с. 17-18)

Станом на 16 травня 2017 року відповідачі фактично не виконали свої зобов’язання у зв’язку з чим у них утворилась заборгованість на загальну суму 22 863 гривні 77 копійок (з них: 21 227 гривень 06 копійок – проценти згідно з п. 6.3. Договору кредиту за період з 30.07.2015 р. по 30.07.2016 р., 1 636 гривень 71 копійка – інфляційні втрати за період з серпня 2015 р. по квітень 2017 р.). (а.с. 55-56)

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог—відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

Згідно ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченного порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов”язання, на вимогу кредитора зобов”язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов’язання передбачені статтями 599-601, 604-609 ЦК України, зокрема за статтею 559 ЦК України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов’язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов’язки сторін зобов’язання.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі иа на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядок, що встановлені договором.

Відповідно до ст. ст. 1049, 1050 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у справі № 6-190 цс14 від 21 січня 2015 року.

У листі від 01.07.2014 р. «Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві» зазначено, що неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником.

Водночас формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі N 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі N 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 р. у справі N 6-42цс11).

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до роз'яснень у п.18 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 № 5 за змістом ст.552, ч.2 ст.625 ЦК України, 3 % річних - є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому суд має виходити з того, що ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання. Ця позиція підтверджується практикою Верховного Суду України (постанова від 29.05.2013 у справі № 6-39цс13).

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є законними, обґрунтованими, доведеними та вказують на наявність підстав для задоволення позовної заяви КС «Хортиця» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 45-14 від 23 липня 2014 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При подачі позовної заяви до суду позивач по справі КС «Хортиця» сплатила судові витрати при розгляді справи: а саме судовий збір у сумі 1 600, 00 грн. (а.с. 2), а тому, оскільки позов задоволено в повному обсязі, сплачений судовий збір підлягає стягнення з відповідачів на користь позивача по справі.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 259, 263-265 ЦПК України, ст. ст.. 526, 527, 530, 549, 551, 610, 622, 625, 629, 1048, 1049, 1054 ЦК України, суд

В И Р І ШИВ:

Позовну заяву Кредитної спілки Хортиця (місцезнаходження : 69002, АДРЕСА_1) задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_4, (ІПН: НОМЕР_1), ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_5 (ІПН: НОМЕР_2), на користь Кредитної спілки «Хортиця» (69002, АДРЕСА_6, р/р 265013011417 в ТВБВ №10007/0223 ф-ї ЗОУ АТ “Ощадбанк” м. Запоріжжя, ЄДРПОУ 25891901, МФО 313957) заборгованість за кредитним договором № 45-14 від 23 липня 2014 року у розмірі 22863 (двадцять дві тисячі вісімсот шістдесят три) гривні 77 копійок (з них: 21227 (двадцять одна тисяча двісті двадцять сім) гривень 06 копійок – проценти за користування кредитом за період з 30.07.2015 року по 30.07.2016 р., 1636 (одна тисяча шістсот тридцять шість) гривень 71 копійок – інфляційні втрати), а також судовий збір в розмірі 1600 (одна тисяча шістсот) гривень 00 копійок, а всього - 24463 (дванадцять чотири тисячі чотириста шістдесят три) гривні 77 копійок.

Повне рішення суду складено 20 липня 2018 року

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Запорізької області протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя: Н.Г.Скользнєва

11.07.2018