Рішення № 75401793, 20.07.2018, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/2521/18

Провадження № 2/0182/2064/2018

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.07.2018 року Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого суддіОСОБА_1при секретаріОСОБА_2

розглянувши у судовому засіданні в залі суду м. Нікополя цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до Державної установи «Покровський виправний центр (№79)» про стягнення заробітної плати, зобов’язання вчинити певні дії, –

ВСТАНОВИВ:

Позивач 12.04.2018 року звернувся до суду з вказаним позовом (а.с.1-3). Просить суд стягнути з Державної установи «Покровський виправний центр (№79)» на його користь середній заробіток за період з 01.04.2017 року по день винесення рішення; зобов’язати Державну установу «Покровський виправний центр (№79)» продовжити нарахування та виплату середнього заробітку на строк до закінчення контракту або до дня фактичного звільнення, допустити негайне виконання судового рішення у межах платежу за один місяць. В обґрунтування позовних вимог посилається на наступні обставини.

30.01.2017 року відповідно до наказу №14/ОС-17 з 01.02.2017 року його було прийнято на посаду інженера групи з охорони праці Державної установи «Покровський виправний центр (№79)». 28.03.2017 року Нікопольським об’єднаним міжміським військовим комісаріатом його було повідомлено, що він підлягає військовому призову. 29.03.2017 року його було відправлено до навчального центру ЗС України у м. Немирів Яворівського району Львівської області. 31.03.2017 року він уклав контракт про проходження військової служби у Збройних силах України строком на три роки. З 31.03.2017 року по теперішній час він перебуває на військовій службі у військовій частині пп В4264. До Державної установи «Покровський виправний центр (№79)» він направив довідку про те, що є кандидатом для проходження служби за контрактом, довідку про проходження служби та копію контракту. Заяви про звільнення з посади інженера групи з охорони праці Державної установи «Покровський виправний центр (№79)» він не писав та до установи не подавав. Вважає припинення нарахування та виплати йому середнього заробітку від Державної установи «Покровський виправний центр (№79)» з початку проходження ним військової служби у Збройних силах України є порушенням законних гарантій працівників, які виконують військовий обов’язок, передбачених ст.119 КЗпП України. Роз’яснень від відповідача він не отримав, тому змушений звернутися до суду з вказаним позовом.

Ухвалою судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17.04.2018 року (а.с.16,17), позовну заяву ОСОБА_3 до Державної установи «Покровський виправний центр (№79)» про стягнення заробітної плати, зобов’язання вчинити певні дії прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін; відкрито провадження по справі.

Ухвалою судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17.04.2018 року (а.с.18), заяву ОСОБА_3 задоволено; витребувано у Державної установи «Покровський виправний центр (№79)» завірені належним чином довідку про розмір заробітної плати ОСОБА_3, який перебуває на посаді інженера групи з охорони праці з 01.02.2017 року по теперішній час та довідку про розмір заборгованості із заробітної плати ОСОБА_3 з 01.02.2017 року по теперішній час.

Ухвалою судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04.06.2018 року (а.с.48), у задоволенні клопотання Державної установи «Покровський виправний центр (№79)» про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін – відмовлено.

22.05.2018 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позов з додатками (а.с.24-46), згідно якого відповідач в задоволенні позовних вимог просить відмовити в повному обсязі за безпідставністю. Послався на наступні обставини. З 01.02.2017 року ОСОБА_3 було призначено на посаду інженера групи з охорони праці наказом Державної установи «Покровський виправний центр (№79)» від 30.01.2017 року №14/ОС-17. На підставі ст.27 КЗпП України позивачу встановлено випробувальний термін строком 1 місяць. У заяві про прийняття на роботу від 31.01.2017 року, написаної власноруч ОСОБА_3, позивач зазначив, що ознайомлений та згодний з умовами випробувального терміну. Відпрацювавши на посаді тринадцять днів позивач не вийшов до роботи у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, повідомивши 14.02.2017 року в телефонному режимі про те, що він знаходиться на лікуванні. Він перебував на лікарняному з 14.02.2017 року по 28.03.2017 року. За період роботи на зазначеній посаді (до настання тимчасової непрацездатності), у порушення вимог ст.18 Закону України «Про охорону праці», ОСОБА_3 не пройдено навчання та перевірку знань з питань охорони праці. 02.02.2017 року заступником начальника установи з нагляду і безпеки та оперативної роботи позивачу було надано розпорядження щодо подання заявки до КП «Навчально-курсовий комбінат» ДОР м. Нікополь на проходження навчання співробітниками установи. Дане розпорядження позивачем не було виконано. Окрім того, згідно доповідної записки начальника сектору по роботі з персоналом ОСОБА_4 від 10.02.2017 року, позивачем не виконувались і інші обов’язки, передбачені посадою інженера групи з охорони праці, зокрема, в частині своєчасного подання обов’язкової звітності – декларації екологічного податку. 28.03.2017 року позивач з’явився до установи, надавши листи тимчасової непрацездатності. Того ж дня його було проінформовано, що його буде звільнено, так як він не пройшов випробувальний термін та не відповідає займаній посаді. 29.03.2017 року на засіданні кадрової (атестаційної) комісії була надана оцінка відповідності позивача обумовленій роботі. На яку він був прийнятий з випробувальним терміном та прийнято рішення, оформлене протоколом № 7 від 29.03.2017 року, з урахуванням доповідної записки ОСОБА_4 та рапорту майору внутрішньої служби ОСОБА_5, про звільнення позивача з займаної посади за незадовільні результати випробування та невідповідність займаній посаді на підставі ст.28 КЗпПУ. Наказом №55/ОС-17 від 29.03.2017 року ОСОБА_3 було звільнено з посади за п.11 ст.40 КЗпП України, як такого, що не пройшов випробувальний термін, з 03.04.2017 року, про що відповідно до ч.2 ст.28 КЗпП України його було за три дні письмово повідомлено листом від 29.03.2017 року, оскільки 29.03.2017 року позивач на роботу не з’явився, та внесено відповідний запис до його трудової книжки. Заробітна плата позивачу була нарахована та виплачена за час його роботи в установі повністю з урахуванням лікарняного та компенсації за невикористані відпустки, що підтверджується довідкою № 79/4-2013 від 17.05.2018 року. Таким чином, звільнення позивача відбулося на законних підставах, з додержанням норм трудового законодавства, враховуючи ті обставини, що позивач при прийнятті на роботу та даючи згоду на випробування, фактично надав згоду і на можливість розірвання з ним трудового договору, якщо протягом строку випробування встановлено невідповідність його роботі, на яку його прийнято. Звільнення позивача відбулося незалежно від укладення ним контракту про проходження військової служби у Збройних силах України. Також зазначив, що припинення трудового договору з позивачем відбулося не на підставі п.3 ч.1 ст.36 КЗпП України, а на підставі п.11 ст.40 КЗпП України. Враховуючи зазначене, та те, що позивач був звільнений не на підставі Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 14.01.2015 року №113-VІІІ, затвердженого Законом України від 15.01.2015 року №113-VІІІ, тому відповідно до норм ст.ст.36,119 КЗпП України, Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу», вважає, що позивач не мав права на збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на період призову на строкову військову службу.

Від позивача відповіді на відзив не надійшло.

Вивчивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» передбачено, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК (в редакції закону 2004 року), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Судом встановлено, що спір між сторонами виник з трудових правовідносин.

Відповідно до наказу №14/ОС-17 від 30.01.2017 року (а.с.6,30,31) призначено ОСОБА_3, новоприйнятого, з випробувальним терміном 1 місяць, інженером групи з охорони праці установи, установивши 7 тарифний розряд, з посадовим окладом 2464,00 грн., з 01 лютого 2017 року. Підставою зазначено заяву ОСОБА_3, яка написана ним власноруч (а.с.29). Згідно наказу ДДУПВП від 03.10.2004 року №190 та наказу ОВЦ-79 від 03.01.2017 р. №38/ОД-17 підвищено посадовий оклад на 4 відсотки ОСОБА_3, інженеру групи з охорони праці установи, з 01 лютого 2017 року.

З 14.02.2017 року по 21.02.2017 року включно та з 22.02.2017 року по 28.03.2017 року включно позивач знаходився на лікарняному, що підтверджується листами непрацездатності Серія АДБ №105891, АДБ №650495 (а.с.32,33).

Як вбачається з протоколу №7 засідання кадрової (атестаційної) комісії державної установи «Покровський виправний центр (№79)» від 29.03.2017 року (а.с.36-37), керуючись ст.28 КЗпП України, враховуючи доповідну записку ОСОБА_4, рапорт майора внутрішньої служби ОСОБА_5, (а.с.34,35) було вирішено звільнити ОСОБА_3, інженера групи з охорони праці, із займаної посади за незадовільні результати випробування та невідповідність займаній посаді.

Наказом №55/ОС-17 від 29.03.2017 року (а.с.38) звільнено ОСОБА_3, інженера групи з охорони праці, із займаної посади з 03 квітня 2017 року за п.11 ч.3 ст.40 Кодексу законів про працю України (за незадовільні результати випробування та невідповідність займаній посаді), з виплатою компенсації за невикористану щорічну відпустку - чотири календарних дні.

Викладене також підтверджується копією трудової книжки (а.с.42-44), заведеної на ім’я ОСОБА_3, Серії БТ-ІІ № 6422495.

29.03.2017 року, згідно поштового штампу на конверті, повідомлення про звільнення за вих. №79/16-1696 від 29.03.2017р. було направлено на адресу позивача (а.с.39,40), 28.04.2017 року за закінченням термінів зберігання конверт з наказом про звільнення повернувся на адресу державної установи «Покровський виправний центр (№79)» (а.с.39).

Відповідно до довідки Державної установи «Покровський виправний центр (№79)» № 79/4-2013 від 17.05.2018 року (а.с.41), в квітні 2017 року ОСОБА_3, який дійсно працював в державній уставі «Покровський виправний центр (№79)» на посаді інженера групи з охорони праці, було нараховано заробітної плати у сумі 5351, 55 грн., а саме: посадовий оклад – 465,68 грн., підвищення до посадового окладу за роботу з засудженими – 18,63 грн., лікарняні листи за рахунок установи – 554,40 грн., лікарняні листи за рахунок ФСС з ТВП – 4213,44 грн., компенсація за дні невикористаної відпустки - 99,40 грн. Нарахована заробітна плата з урахуванням податків і зборів виплачена в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями № 263 від 13.04.2017 року (910,33 грн., з яких 446,29 грн. – оплата лікарняних листів за рахунок установи та 464,04 грн. – заробітна плата за квітень 2017 року) та № 343 від 15.05.2017 року (3391,82 грн. – оплата лікарняних за рахунок ФСС з ТВП).

Також встановлено, що 31.03.2017 року між Міністерством оборони України в особі: начальника ТВО Командира військової частини – польова пошта В4264 підполковника ОСОБА_6 та ОСОБА_3 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу строком на три роки (а.с.9-10).

Відповідно до довідки №2/946 від 28.03.2017р., виданої військовим комісаром Нікопольського ОМВК (а.с.7), ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, дійсно є кандидатом для проходження служби за контрактом у Збройних силах України та подальшого проходження служби в Збройних силах України. Відправка кандидата до навчального центру ЗС України відбудеться 29 березня 2017 року.

Відповідно до довідки військової частини ппВ4264 (а.с.8), солдат ОСОБА_3 перебуває на військовій службі у військовій частині ппВ4264 з 31.03.2017 року по теперішній час.

Вказані документи були направлені позивачем на адресу відповідача 11.04.2017 року з м. Немирів Львівської області, що підтверджується описом вкладення до поштового відправлення (ас.12).

За умовами ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Положеннями п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» визначено, що згідно зі ст. 24 КЗпП укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу.

Згідно ст. 28 КЗпП України , у разі встановлення власником або уповноваженим ним органом невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі він має право протягом строку випробування звільнити такого працівника, письмово попередивши його про це за три дні. Розірвання трудового договору з цих підстав може бути оскаржене працівником в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів у питаннях звільнення.

Відповідно до п.11.ч.1 ст.40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: встановлення невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі протягом строку випробування.

Судом встановлено, що позивача було прийнято на роботу з випробувальним терміном з 01.02.2017 року. Наказом № 55/ОС-17 від 29.03.2017 року позивача було звільнено з займаної посади з 03.04.2017 року. 29.03.2017 року позивача було повідомлено про його звільнення у зв’язку з незадовільними результатами випробування та невідповідністю займаній посаді. Наказ про звільнення позивачем не оскаржувався, доказів такого суду не представлено.

За положеннями ч. 3 ст. 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.

Аналогічні гарантії містяться у ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу».

Відповідно до п. 2 прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20.05.2014 року № 1275-VII поширено дію ч. 2 і 3 обов’язок, ч. 3 ст. 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та ч. 3 ст. 119 КЗпП України на громадян України, які були призвані на військову службу на підставі Указу Президента України «Про часткову мобілізацію».

Визначення «особливого періоду» міститься в абзаці 11 статті 1 Закону України «Про оборону України», у якому передбачено, що особливий період це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період закінчення воєнних дій.

У відповідності до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року, особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни, мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після воєнних дій.

У свою чергу, мобілізація це комплекс заходів, здійснених з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань. Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (абзац 4 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Отже, за змістом наведених норм особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, а в разі оголошення стану війни воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В умовах відсутності рішення про оголошення війни або мобілізації, чи закінчення строків, встановлених для проведення мобілізації, особливий період не діє.

17.03.2014 року виконуючим обов’язки Президента України видано Указ «Про часткову мобілізацію» №303/2014, який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України» «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 року.

Згідно пункту 8 цього Указу він набирає чинності після його затвердження Верховною Радою України.

Закон України від 17.03.2014 року «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізаціє» набрав чинності з дня його опублікування, а саме - з 18.03.2014 року.

Відповідно до п. 3 вказаного Указу мобілізація проводиться протягом 45 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Таким чином, з 18.03.2014 року в Україні відповідно до абзацу 11 статті 1 Закону України «Про оборону України» та абзацу 4 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» настав особливий період, тривалість якого пов’язується з тривалістю мобілізації, строк якої встановлено пунктом 3 Указу, тобто 45 діб.

Отже, тривалість особливого періоду відповідно до Указу виконуючого обов’язки Президента України від 17.03.2014 року становила 45 діб: з 18.03.2014 року по 02.05.2014 року.

Указом виконуючого обов’язки Президента України від 06.05.2014 року № 454/2014 «Про часткову мобілізацію», який затверджено Законом України № 1240 -VII від 06.05.2014 року, оголошено часткову мобілізацію тривалістю 45 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Закон України № 1240-VII від 06.05.2014 року «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» набрав чинності 07.05.2014 року, отже, тривалість особливого періоду відповідно до Указу виконуючого обов’язки Президента України від 06.05.2014 року № 454/2014 становила 45 діб з 07.05.2014 року по 21.06.2014 року.

Указом Президента України від 21.07.2014 року № 607/2014, який затверджено Законом України від 22.07.2014 року № 1595-VII, оголошено часткову мобілізацію тривалістю 45 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Закон України від 22.07.2014 року № 1595-VII «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» набрав чинності 24.07.2014 року, отже, тривалість особливого періоду відповідно до Указу Президента України від 21.07.2014 року № 6072014 становила 45 діб: з 24.07.2014 року по 07.09.2014 року.

Указом Президента України від 14.01.2015 року № 15, який затверджено Законом України від 15.01.2015 року № 113-VIII, оголошено протягом 2015 року часткову мобілізацію у три черги протягом 210 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Закон України від 15.01.2015 року №113-VIII «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» набрав чинності 20.01.2015 року, отже, тривалість особливого періоду відповідно до Указу Президента України від 14.01.2015 року № 15 становила 210 діб: з 20.01.2014 року по 22.08.2014 року.

Таким чином, особливий період в Україні діяв з 18 березня 2014 року по 2 травня 2014 року; з 7 травня 2014 року по 21 червня 2014 року; з 24 липня 2014 року по 7 вересня 2014 року; з 20 січня 2015 року по 22 серпня 2015 року.

Нормативно-правових актів з приводу виникнення в Україні кризової ситуації або оголошення про введення воєнного стану, на час укладення військового контракту не прийнято, остання мобілізація закінчилася в серпні 2015 року.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вище наведене, суд приходить до висновку, що позивач добровільно уклав контракт на три роки, не був призваний на військову службу під час мобілізації, на особливий період або прийнятий на військову службу у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та оголошення воєнного стану, на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації.

Враховуючи викладене, те, що позивача звільнено з займаної посади з 03.04.2017 року, позивачу у зв’язку із звільненням нарахована і виплачена заробітна плата з урахуванням податків і зборів в повному обсязі, те, що позивачем обставин викладених в позові в обґрунтування позовних вимог не доведено, доказів суду не представлено, суд вважає за необхідне у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 щодо стягнення середнього заробітку за період з 01.04.2017 року по день винесення рішення - відмовити.

Так як в цій вимозі позивачу відмовлено, то не підлягають задоволенню і вимоги позову щодо зобов’язання Державної установи «Покровський виправний центр (№79)» продовжити нарахування та виплату середнього заробітку на строк до закінчення контракту або до дня фактичного звільнення, які тісно пов’язані з первісною вимогою, в якій позивачу відмовлено.

Враховуючи те, що у позові ОСОБА_3 відмовлено повністю, що позивач у відповідності до ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, то у відповідності до ст.141 ЦПК України, судовий збір в розмірі 1409 грн. 60 коп. (за одну вимогу майнового характеру 704 грн. 80 коп. + за одну вимогу немайнового характеру 704 грн. 80 коп.) необхідно компенсувати за рахунок держави.

Керуючись ст.ст.12,13,76-78,81,89,141,259,263-265,268 ЦПК України, п.п.15.5 п.15 ч.1 Перехідних положень ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

У задоволені позовної заяви ОСОБА_3 (місце реєстрації: 53200, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Державної установи «Покровський виправний центр (№79)» (місцезнаходження: 53300, Дніпропетровська область, м. Покров, Код ЄДРПОУ 14319076) про стягнення заробітної плати, зобов’язання вчинити певні дії – відмовити.

Судовий збір в розмірі 1409,60 грн. компенсувати за рахунок держави.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг) до або через Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: ОСОБА_1