Вирок № 75400755, 20.07.2018, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/11837/15-к

Провадження № 1-кп/127/127/17

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.07.2018 м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Ковальчук Л.В.,

секретаря Гончарук А.М.,

за участю прокурора Серветника В.П.,

захисників ОСОБА_1,ОСОБА_2,

обвинуваченого ОСОБА_3,

представників потерпілого ОСОБА_4, ОСОБА_5,

потерпілого ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12014020010008323 за обвинуваченням

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, одруженого, приватного підприємця, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, раніше не судимого,

у скоєнні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 190, ч. 1 ст. 383 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

13.10.2014 року о 9:30 год. ОСОБА_3 здійснив до чергової частини Вінницького міського відділу УМБС України у Вінницькій області, по лінії спеціального виклику «102», завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, а саме угону його автомобіля марки «TOYOTA AVALON», державний номерний знак НОМЕР_2. При цьому ОСОБА_3 достовірно знав, що вищевказаний автомобіль марки «TOYOTA AVALON» 30.03.2009 року він добровільно передав ОСОБА_6 на підставі усної домовленості під час позики грошей в ОСОБА_6 сумі 15000 доларів США.

Крім того досудовим розслідуванням ОСОБА_3 обвинувачується також у наступному.

На протязі восьми років, за період спільного знайомства, між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 склались довірливі відносини. В невстановлений момент у ОСОБА_3 виник злочинний умисел, спрямований на заволодіння грошовими коштами ОСОБА_6

30.03.2009 року ОСОБА_3 перебував неподалік будинку, що за адресою: м. Вінниця вул. Лермонтова, 173. Реалізуючи свій злочинний умисел, діючи умисно, керуючись корисливим мотивом, маскуючи свої злочинні дії під цивільно-правову угоду, а саме позику грошових коштів під заставу автомобіля НОМЕР_3, ОСОБА_3 шляхом зловживання довірою ОСОБА_6, приховуючи при цьому достовірні відомі про те, що вищевказаний автомобіль, відповідно до договору № 5699-078/07Р від 14.11.2007 року, знаходиться у заставі банку «Правекс - Банк» та будь - яке розпорядження ним заборонене, передав вказаний автомобіль ОСОБА_6 При цьому ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_6 грошові кошти в сумі п'ятнадцять тисяч доларів США, гарантуючи повернути грошові кошти на протязі 15-30 днів.

В момент передачі автомобіля ОСОБА_6 та отримання від останнього грошових коштів, ОСОБА_3, усвідомлюючи можливість викриття, оскільки в свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу марки «TOYOTA AVALON» наявна відмітка про обтяження автомобіля, бажаючи приховати свої злочинні наміри, повідомив ОСОБА_6 завідомо неправдиві відомості, про те, що не має можливості відразу передати йому свідоцтво про реєстрацію вказаного автомобіля та передасть його на протязі декількох годин. Крім цього ОСОБА_3, бажаючи довести свій злочинний умисел до завершення, власноручно написав розписку про позику в ОСОБА_6 грошових коштів в сумі п'ятнадцять тисяч доларів США терміном на 15-30 днів.

Однак грошові кошти ОСОБА_3 в встановлений розпискою термін не повернув.

25.10.2009 року ОСОБА_3 перебував неподалік будинку, що за адресою: м. Вінниця вул. Лермонтова, 173. Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, діючи умисно, достовірно знаючи про наявну значну кредитну заборгованість перед банком «Правекс - Банк» в заставі якого знаходиться автомобіль «TOYOTA AVALON», з метою заволодіння грошовими коштами ОСОБА_6, ОСОБА_3 повідомив останньому завідомо неправдиві відомості про те, що передасть йому у власність в оплату за борг в сумі 15000 доларів США вищевказаний автомобіль. Однак при цьому ОСОБА_3 повідомив, що для погашення кредиту в банку «Правекс - Банк» та зняття автомобіля з обліку, необхідно ще п’ять тисяч доларів США. В подальшому ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_6 вищевказану суму та написав власноручно розписку про позику в ОСОБА_6 грошових коштів в сумі п'ять тисяч доларів США терміном до 25.11.2009 року.

Однак грошові кошти ОСОБА_3 у встановлений розпискою термін не повернув та кредитні зобов’язання перед банком «Правекс - Банк», в заставі якого знаходиться автомобіль марки «TOYOTA AVALON», не виконав.

Відповідно до офіційного курсу Національного банку України, вартість 100 доларів США станом на 30.03.2013 року становить 770 грн.

Таким чином своїми умисними діями ОСОБА_3 завдав ОСОБА_6 матеріальної шкоди на загальну суму 115500 грн., що в 381,8 раз перевищує неподатковий мінімум доходів громадян встановлений на 1 січня 2009 року.

Відповідно до офіційного курсу Національного банку України вартість 100 доларів США станом на 25.10.2009 року становить 800,50 грн.

Своїми умисними діями ОСОБА_3 завдав ОСОБА_6 матеріальної шкоди на загальну суму 40025 гривень.

Таким чином, ОСОБА_3 своїми злочинними діями завдав ОСОБА_6 матеріальної шкоди на загальну суму 155525 грн., що в 514,1 раз перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян встановлений на 1 січня 2009 року.

Такі дії ОСОБА_3 досудовим розслідуванням кваліфіковано за ч. 3 ст. 190 КК України.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у скоєнні інкримінованих йому злочинів при зазначених вище обставинах не визнав, суду пояснив наступне. Він дійсно на протязі тривалого часу перебував у довірливих відносинах з ОСОБА_6А, в нього з останнім були також комерційні справи.

Він позичав у ОСОБА_6 кошти та при цьому запитав останнього, що він хоче отримати в заставу. ОСОБА_6 забажав отримати його автомобіль марки «TOYOTA AVALON». Він попередив ОСОБА_6, що даний автомобіль перебуває у заставі банку, однак ОСОБА_6 наполіг на його отриманні. В цей час він був винен банку 34000 доларів США.

В подальшому він отримав від ОСОБА_6 грошові кошти в сумі п'ятнадцять тисяч доларів США, написав про це розписку та передав ОСОБА_6 автомобіль марки «TOYOTA AVALON» з технічним паспортом і двома ключами. При цьому він не продавав даний автомобіль ОСОБА_6, а передав в якості заставного майна. За користування грішми ОСОБА_6 він мав сплатити останньому 7% від загальної суми.

Протягом першого місяця він сплатив ОСОБА_6 5% за користування грішми, а у вересні 2009 року біля будинку ОСОБА_6 повернув останньому гроші, які позичав в сумі п'ятнадцять тисяч доларів США. При передачі даних коштів був присутній ОСОБА_7.

25.10.2009 року він позичив у ОСОБА_6 гроші в сумі п’ять тисяч доларів США на термін п’ять днів під 0,5 %. Про це він написав ОСОБА_6 розписку, в якій зазначив, що несе відповідальність усім своїм особистим майном за кожен день прострочення.

04.11.2009 року він позичав у ОСОБА_6 20000 доларів США на один місяць. 05.11.2009 року він також позичив у ОСОБА_6 гроші в сумі 64000 доларів США та 17500 Євро на термін один рік під заставу земельних ділянок. В подальшому ОСОБА_6 забрав все його майно.

На даний час він нічого не винен ОСОБА_6

Він зробив заяву про викрадення його автомобіля марки «TOYOTA AVALON» тому, що побачив даний автомобіль на вулиці, намагався його зупинити, однак не зміг цього зробити. Він не бачив, що за кермом ОСОБА_6, тому подумав, що автомобіль викрали. По приїзді працівників поліції, він не писав заяву, а викликав керівника банку, яка вирішила забрати автомобіль на стоянку банку.

Кошти в банк за автомобіль він востаннє сплачував у 2010 році.

У нього зіпсувалися відносини з ОСОБА_6 десь в 2010-2011 роках.

В судовому засіданні потерпілий ОСОБА_6 суду повідомив наступне. Він знає ОСОБА_3 з 2006 року. Їх познайомила дочка останнього, з якою він раніше зустрічався і мав намір одружитися. У нього з ОСОБА_3 склалися дружні стосунки. Тому на прохання ОСОБА_3 позичити йому гроші в сумі 15000 доларів США на кілька днів, він погодився.

Вони з ОСОБА_3 домовилися про зустріч. Крім них на дану зустріч приїхав ОСОБА_8 Він передав ОСОБА_3 гроші, а останній на капоті автомобіля марки «TOYOTA AVALON» написав розписку та віддав йому ключі від даного автомобіля.

Він би позичив ОСОБА_3 гроші й без автомобіля, оскільки в них склалися певні стосунки.

В момент угоди ОСОБА_3 не передав йому техпаспорт від даного автомобіля, повідомивши, що дружина поїхала з ним у село. Далі вони разом поїхали на вул. 600-річчя та залишили автомобіль там на автостоянці. Через кілька днів ОСОБА_3 передав йому техпаспорт. Тоді він побачив, що автомобіль марки «TOYOTA AVALON» перебуває в заставі банку.

25.10.2009 року ОСОБА_3 знову попросив позичити йому 5000 доларів США, щоб погасити кредит перед банком за автомобіль марки «TOYOTA AVALON» та переоформити даний автомобіль на нього. Він передав дані кошти ОСОБА_3

Він витрачав багато коштів на оплату автостоянки, тому через деякий час перегнав автомобіль «TOYOTA AVALON» зі стоянки на базу свого знайомого на вул. Гонти.

Одного дня він з батьком на автомобілі марки «TOYOTA AVALON» їхали по вул. Київській. На перехресті він зупинився, щоб подзвонити. В цей час до нього під’їхав ОСОБА_3, однак з автомобіля не виходив. Він поїхав далі, а на наступному перехресті його зупинили працівники ДАІ. Далі до них під’їхав ОСОБА_3 та почав кричати, що він викрав його автомобіль. Він пояснював працівникам ДАІ, що автомобіль він купив, і власник отримав за нього 20000 доларів США. Працівники ДАІ викликали слідчо-оперативну групу, а він зателефонував до ОСОБА_9 – директора «Правекс банку». Остання приїхала з водієм та забрала автомобіль «TOYOTA AVALON» на стоянку банку. При цьому вони домовилися, що наступного дня він та ОСОБА_3 приїдуть до «Правекс банку», і там ОСОБА_3 поверне йому позичені гроші.

Після даного випадку, він зрозумів, що ОСОБА_3 вчинив відносно нього шахрайство.

В судовому засіданні був допитаний свідок ОСОБА_8, який надав суду наступні показання. Він знайомий з ОСОБА_6, у них дружні стосунки. Одного дня ОСОБА_6 попросив його приїхати у двір його будинку з посвідченням водія. Він приїхав на вказане місце, де ОСОБА_6 сказав йому, що потрібно поїхати забрати автомобіль, який він має отримати як заставу під позику грошей в сумі 15000 доларів США. Вони приїхали на вказане ОСОБА_6 місце, де стояв автомобіль та був ОСОБА_3 ОСОБА_5 ОСОБА_6 та ОСОБА_3 відійшли, поговорили про щось, ОСОБА_6 передав гроші, ОСОБА_3 перерахував їх та написав розписку. Далі ОСОБА_6 забрав автомобіль, однак без техпаспорта. ОСОБА_3 повідомив, що ключі від сейфа, де зберігається техпаспорт, зберігаються у його дружини, і він обіцяв привезти його наступного дня.

З місця зустрічі вони їхали на різних автомобілях: він – на джипі, ОСОБА_6 – на «TOYOTA AVALON». Приїхавши на стоянку, ОСОБА_6 припаркував автомобіль «TOYOTA AVALON» та попросив нікому його не давати, навіть, якщо особа прийде з ключами та техпаспортом.

В судовому засіданні був допитаний свідок ОСОБА_10, який суду повідомив наступне. В 2009 році ОСОБА_3 позичив у його сина ОСОБА_6 гроші в сумі 15000 доларів США та передав останньому автомобіль «TOYOTA AVALON» в якості застави. Це він знає зі слів сина.

Спочатку даний автомобіль стояв на стоянці, а через деякий час його син перевіз автомобіль до свого друга, щоб не сплачувати гроші за стоянку.

Одного дня, коли він з сином їхали на автомобілі «TOYOTA AVALON», їх зупинили працівники ДАІ та повідомили, що даний автомобіль викрадений, вони отримали таке повідомлення по спецлінії «102». Далі до них під’їхав ОСОБА_3 та почав кричати, що вони викрали його автомобіль. Зрозумівши, що працівники ДАІ вірять ОСОБА_3, його син зателефонував до ОСОБА_9 та попросив приїхати. Остання приїхала та забрала автомобіль. При цьому ОСОБА_9, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 домовилися про зустріч у приміщенні «Правекс банку» наступного дня о 10 годині. однак на дану зустріч ОСОБА_3 не приїхав.

За тиждень до даного випадку він з сином зустрічалися з ОСОБА_3 та просили останнього переписати розписку, однак той відмовився.

В судовому засіданні була допитана свідок ОСОБА_9, яка надала суду наступні показання. Вона працює директором відділення «Правекс банку». У 2007 році ОСОБА_3 отримав кредит у банку на купівлю автомобіля «TOYOTA AVALON». Даний кредит був виданий до 14.11.2012 року. З квітня 2010 року ОСОБА_3 припинив сплачував відсотки за користування кредитом та тіло кредиту. На сьогоднішній день у ОСОБА_3 перед банком є заборгованість в сумі 80937 доларів США, яка складається з тіла кредиту та нарахованої пені.

Коли ОСОБА_3 перестав сплачувати кошти, вона дізналася від останнього та ОСОБА_6, що автомобіль «TOYOTA AVALON» перебуває в ОСОБА_6, який передав ОСОБА_3 більше 20000 доларів США.

13.10.2014 року до неї зателефонував ОСОБА_6 та повідомив, що автомобіль «TOYOTA AVALON» зупинили працівники ДАІ, як викрадений. Коли вона приїхала, то працівники ДАІ повідомили, що їм надійшло повідомлення про викрадення даного автомобіля. ОСОБА_3 також повідомив їй, що автомобіль у нього викрали. Їй було відомо, що автомобіль «TOYOTA AVALON» на той час перебував у ОСОБА_6 в якості застави за отримані грошові кошти.

Цього ж дня автомобіль був поставлений на стоянку банку. Крім того, вона домовилася з ОСОБА_3 та ОСОБА_6 про зустріч наступного дня для вирішення питань про заборгованість. Однак на дану зустріч ОСОБА_3 не з’явився.

ОСОБА_3 пропонував, щоб банк реалізував автомобіль і закрив його заборгованість, але банк, в особі керівника у м. Києві, не погодився це робити.

В судовому засіданні був допитаний свідок ОСОБА_11, який надав суду наступні показання. У 2014 році він працював у ДАІ. Одного дня оперативний черговий повідомив їм по рації про те, що надійшла заява про викрадення автомобіля марки «TOYOTA AVALON». Він побачив даний автомобіль та зупинив його. Водій автомобіля ОСОБА_6 надав документи, агресії не виражав, був здивований, говорив, що купив даний автомобіль.

ОСОБА_3 теж приїхав на місце, але він з ним не розмовляв. Через деякий час приїхали слідчо-оперативна група і представники банку. Він не чув про що говорили останні, але з розмови зрозумів, що автомобіль перебуває в заставі банку.

В судовому засіданні був допитаний свідок ОСОБА_12, який надав суду наступні показання. Він приїхав в складі СОГ на виклик. На місці стояли патрульні автомобілі ДАІ та автомобіль марки «TOYOTA». Люди, які там були сперечалися між собою. Він опитував ОСОБА_3, однак останній утікав, сперечався, однак підтвердив, що це він звернувся з заявою про викрадення автомобіля. ОСОБА_3 повідомив йому, що побачив у місті свій автомобіль, який перебував під заставою в банку, під керуванням ОСОБА_6 Тому він повідомив про викрадення даного автомобіля в поліцію. Також ОСОБА_3 сказав, що даний автомобіль він передав ОСОБА_6 як заставу за позичені кошти. В подальшому, ОСОБА_3 віддав ОСОБА_6 позичені гроші, однак останній автомобіль йому не повернув.

Через деякий час на місце приїхала керівник банку ОСОБА_9 та вирішила забрати автомобіль, оскільки він перебував у заставі банку. ОСОБА_3 нервував через те, що йому не повертають автомобіль.

Про те, що ОСОБА_3 заявив про викрадення автомобіля, він дізнався від чергового, який отримав виклик по спецлінії «102».

В судовому засіданні був допитаний свідок ОСОБА_13, який надав суду наступні показання. Він знає ОСОБА_3, вони часто спілкувалися по телефону та зустрічалися, в нього з ОСОБА_3 був контракт з 2005 року, згідно якого він розраховувався, однак наприкінці 2009 року була криза, і він затримав платіж. Він пам’ятає, що привіз ОСОБА_3 на вул. Порика. Там він передав ОСОБА_3 гроші в сумі 15500 доларів США. ОСОБА_3 взяв собі 500 доларів США, а 15000 доларів США віддав ОСОБА_6

Йому відомо, що в ОСОБА_3 та ОСОБА_6 були якісь ділові стосунки. Також йому відомо, що між останніми була домовленість про позику 15000 доларів США.

Через місяць після того, як він передав ОСОБА_3 15500 доларів США, в ОСОБА_3 була ще одна зустріч з ОСОБА_6 При даній зустрічі розмова між останніми була грубою. Також ОСОБА_3 передав ОСОБА_6 гроші, однак суму він точно не знає – 5000 чи 10000 доларів США. Йому не відомо за що ОСОБА_3 віддавав ОСОБА_6 гроші. ОСОБА_3 вимагав від ОСОБА_6 якийсь документ.

Після передачі грошей вкінці вересня ні ОСОБА_3, ні ОСОБА_6 ніяких документів не підписували.

Він також пам’ятає випадок, коли в його присутності ОСОБА_3 говорив ОСОБА_6, що якщо останній передасть йому 5000 доларів США, то він розрахується з банком.

Йому відомо про те, що працівники ДАІ зупиняли автомобіль марки «TOYOTA AVALON». В подальшому працівники ДАІ викликали СОГ. По приїзді останні відібрали пояснення в ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_9

Після всього вирішили автомобіль марки «TOYOTA AVALON» поставити на стоянку банку.

Коли автомобіль марки «TOYOTA AVALON» їхав по дорозі та зупинився біля меблевого магазину, то ОСОБА_3, який під’їжджав до даного автомобіля, було видно, що в автомобілі знаходяться ОСОБА_6.

В судовому засіданні були досліджені документи, надані сторонами кримінального провадження, а саме:

- розписка ОСОБА_3 від 30.03.2009 року, згідно з якою останній взяв у ОСОБА_14 на строк 15-30 днів, під заставу автомобіля «TOYOTA AVALON», 15000 тисяч доларів США під 7% місячних, під 0,5% за день прострочення;

- розписка ОСОБА_3 від 25.10.2009 року, згідно з якою останній взяв у ОСОБА_14 під заставу автомобіля «TOYOTA AVALON», 5000 тисяч доларів США під 7% місячних, під 0,5% за день прострочення;

- протокол огляду предмета (документів) від 16.04.2015 року, згідно якого оглядалась розписка від імені ОСОБА_3 про отримання в борг 15 тис. доларів США;

- постанова про визнання доказом та передачу його на зберігання від 16.04.2015 року;

- рапорт працівника міліції ОСОБА_15 від 13.10.2014 року, згідно з яким по тел. 102 надійшло повідомлення про те, що ОСОБА_3 переслідує свій автомобіль НОМЕР_4, який з його слів викрали декілька тижнів назад;

- заява на ім’я начальника Вінницького ВМВ УМВС України у Вінницькій області про відкриття кримінального провадження від 04.11.2014 року, згідно якої ОСОБА_6 просить притягнути до кримінальної відповідальності ОСОБА_3, який шахрайським шляхом заволодів його грошовими коштами, шляхом обману та зловживання довірою, оставивши йому завідомо заставний автомобіль у якості застави за грошову позику;

- акт прийому та передачі автомобіля НОМЕР_5 на зберігання;

- витяг про виконавче провадження від 23.12.2014 року;

- рапорт працівника міліції М.Г. ОСОБА_16 від 13.10.2014 року, згідно з яким по тел. 102 надійшло повідомлення про те, що ОСОБА_3 переслідує свій автомобіль НОМЕР_4, який з його слів викрали декілька тижнів назад;

- журнал карток проведених технологічних операцій від 26.12.2014 року;

- заява ОСОБА_6 про видачу оригінала боргової розписки ОСОБА_3 від 04.03.2015 року, для проведення почеркознавчої експертизи;

- протокол отримання зразків почерку та підпису ОСОБА_3 від 03.03.2015 року;

- постанова про призначення судово-почеркознавчої експертизи від 05.03.2015 року;

- висновок експерта №122-п від 12.03.2015 року, згідно з яким підписи біля прізвища «Гнатик» та під словом «Погашены» у розписці від 30.03.2009 року, підписи під прізвищем «Гнатик Борис Вікторович» та біля рукописного запису «12-го-11-2009 року» (з однієї сторони аркуша) та підписи біля прізвища «ОСОБА_3В.» (з іншої сторони аркуша) у розписці від 25.10.2009 року виконані ОСОБА_3. Рукописні тексти у вказаних розписках виконані ОСОБА_3;

- договір позики №1 від 01.11.2005 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_17 ОСОБА_17 Сінан;

- додаткова угода до договору №1 позики від 01.11.2005 року;

- боргова розписка ОСОБА_17 ОСОБА_17 Сінан від 01.11.2005 року;

- протокол тимчасового доступу до речей та документів від 02.04.2015 року;

- протокол №5699-078/07Р засідання кредитного комітету АКБ «Правекс-Банк» від 13.11.2007 року згідно якого банком був наданий кредит ОСОБА_3 на купівлю автомобіля «TOYOTA AVALON»;

- кредитний договір №5699-078/07Р від 14.11.2007 року, згідно з яким ОСОБА_3 банк надав грошові кошти у кредит на купівлю автомобіля з додатком до нього;

- витяг орієнтовних витрат при оформленні і повному погашенні кредиту на купівлю автомобіля від 14.11.2007 року;

- договір застави транспортного засобу №5699-078/07Р від 14.11.2007 року;

- витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про додаткові застави від 14.11.2007 року;

- витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 14.11.2007 року;

- договір поруки від 14.11.2007 року;

- клопотання ОСОБА_3 про надання кредиту на купівлю автомобіля «TOYOTA AVALON»;

- анкета - заява ОСОБА_3 на кредит та купівлю автомобіля від 12.11.2007 року;

- анкета - заява поручителя ОСОБА_18 на кредит та купівлю автомобіля від 12.11.2007 року;

- анкета клієнта банку від 12.11.2007 року;

- розписка ОСОБА_3 про ознайомлення з нормами закону та настання відповідальності від 12.11.2007 року;

- розписка поручителя ОСОБА_18 про ознайомлення з нормами закону та настання відповідальності від 12.11.2007 року;

- пам’ятка клієнта банку від 15.11.2007 року;

- розрахунок процентної ставки та строків поповнення від 15.11.2007 року;

- рахунок фактура №СФ0000409 від 10.11.2007 року;

- договір купівлі продажу №07/11-07 від 13.12.2007 року;

- копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії АВС 049605 від 14.11.2007 року;

- квитанції №5211 /з23 та №5211/з24 від 13.11.2007 року; №5211/з14 та №5211/з15 від 15.11.2007 року, №№18,19,20, 98000018 від 15.11.2007 року;

- заява ОСОБА_3 про видачу кредиту від 15.11.2007 року;

- довіреність на право представництва ОСОБА_3 банком «ПРАВЕКС-БАНК» перед ТОВ «ПРАВЕКС – СТРАХУВАННЯ»;

- сертифікат до договору добровільного страхування транспортного засобу, наданого у заставу від 14.11.2007 року;

- страховий поліс №ВА1882414 від 15.11.2007 року;

- квитанції №5211/з7 та №5211/з8 від 15.11.2007 року;

- витяг про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна від 21.11.2007 року, згідно з яким відчуження автомобіля НОМЕР_6 заборонено;

- рішення Вінницького міського суду від 27.10.2014 року;

- ухвала Вінницького міського суду від 21.06.2013 року;

- ухвала Апеляційного суду Вінницької області від 08.01.2015 року;

- ухвала Апеляційного суду Вінницької області від 13.05.2013 року;

- журнал карток проведених технологічних операцій від 05.03.2015 року;

- витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна від 14.04.2015 року;

- витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна на запит органу державної влади від 16.04.2015 року;

- протокол огляду предмета (документів) від 16.04.2015 року, згідно якого оглядалась розписка від імені ОСОБА_3 про отримання в борг 15 тис. доларів США;

- протокол огляду предмета від 16.04.2015 року, згідно якого оглядалась розписка ОСОБА_3 про отримання в якості позики від ОСОБА_6 п’яти тисяч доларів США;

- постанова про визнання доказом та передачу його на зберігання від 16.04.2015 року;

- виписки з банку за період з 15.11.2007 року по 23.05.2012 року по рахунку ОСОБА_3 від 29.04.2015 року;

- виписка з банку за період з 20.05.2012 року по 24.11.2014 року по рахунку ОСОБА_3 від 29.04.2015 року;

- виписка з банку за період з 30.12.2010 року по 23.05.2012 року по рахунку ОСОБА_3 від 29.04.2015 року;

- виписка з банку за період з 12.10.2009 року по 23.05.2012 року по рахунку ОСОБА_3 від 29.04.2015 року;

- виписка з банку за період з 11.05.2010 року по 23.05.2012 року по рахунку ОСОБА_3 від 29.04.2015 року;

- виписка з банку за період з 11.06.2010 року по 23.05.2012 року по рахунку ОСОБА_3 від 29.04.2015 року.

- постанова про закінчення виконавчого провадження ВП № 38179592 від 04.05.2017 року;

- інформація про виконавче провадження № 38179592;

- договір іпотеки від 21.12.2005 року;

- постанова про закінчення виконавчого провадження ВП № 51515331 від 04.05.2017 року;

- інформація про виконавче провадження № 51515331;

- постанова про закінчення виконавчого провадження ВП № 46196452 від 04.05.2017 року;

- інформація про виконавче провадження № 46196452;

- лист начальника відділу Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області від 12.05.2017 року;

- рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18.03.2013 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 боргу за договором позики (розпискою);

- роздруківка з Інтернет ресурсу про час сходу та заходу сонця 13.10.2014 року;

- фотокопії автомобіля марки «Тойота Авалон», д.н.з. НОМЕР_2;

- копія листа начальника відділу Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області № 4154/02.1-25/8 від 19.05.2017 року;

- висновок за результатами звернення ЖЄО № 29517 від 13.10.2014 року;

- розписка ОСОБА_3 про отримання автомобіля.

Оцінивши кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд дійшов наступних висновків.

По епізоду завідомо неправдивого повідомлення про злочин, суд вважає, що винуватість ОСОБА_3 повністю підтверджується належними та допустимими доказами, дослідженими в судовому засіданні з огляду на таке.

Так сам обвинувачений не заперечував, що він подзвонив на номер телефону міліції «102» та повідомив про угон належного йому автомобіля «Тойота Авалон» державний номер НОМЕР_7. Цей факт також підтверджується показаннями свідка ОСОБА_12 та потерпілого ОСОБА_6, які в судовому засіданні підтвердили, що вказаний автомобіль був зупинений 13.10.2014 працівниками ДАІ як такий, що згідно повідомлення власника викрадений; рапортом о/ч Вінницького МВ майора міліції ОСОБА_15 та диском з аудіо записом повідомлення про злочин, з яких вбачається, що ОСОБА_3 13.10.2014 о 19:30 повідомив міліції по телефону «102», що в нього викрали автомобіль декілька тижнів тому.

Твердження ОСОБА_3 в судовому засіданні про те, що він не бачив, хто керує автомобілем та помилково вважав, що автомобіль викрали, суд вважає непереконливими, а тому неправдивими, оскільки ОСОБА_3 знав, що автомобіль ще з 2009 року перебуває в ОСОБА_6, повідомляючи міліцію про злочин, він мав можливість перевірити, де автомобіль, зателефонувавши ОСОБА_6, після зупинення автомобіля працівниками ДАІ він повідомив свідку ОСОБА_19, який прибув в складі слідчо-оперативної групи для перевірки обставин за заявою ОСОБА_3, про те, що побачив свій автомобіль у місті під керуванням ОСОБА_6

Для кваліфікації дій винної особи за ч. 1 ст. 383 КК України не має значення в який спосіб особа повідомила про злочин – усно, письмово, по телефону, важливим є усвідомлення особи, що злочин фактично скоєний не був. В даному випадку ОСОБА_3 усвідомлював, що автомобілем керує особа, якій він сам добровільно надав автомобіль з ключем та техпаспортом, тобто особа керує ним на законних підставах.

За таких обставин суд кваліфікує дії ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 383 КК України тобто як завідомо неправдиве повідомлення органу досудового розслідування про вчинення злочину.

При визначенні виду та міри покарання суд враховує особу обвинуваченого, тяжкість злочину та обставини, що обтяжують та пом’якшують покарання.

Так судом враховано, що ОСОБА_3 раніше не судимий, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, позитивно характеризується як за місцем свого проживання так і в сфері громадської діяльності.

Однак, враховуючи, що він вину у злочині не визнав, не розкаявся у скоєному, намагався ввести суд в оману, суд вважає, що йому має бути призначене покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

Разом з тим суд вважає, що ОСОБА_3 на підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України має бути звільненим від відбування покарання за ч. 1 ст. 383 КК України, оскільки даний злочин є злочином невеликої тяжкості відповідно до положень ст. 12 КК України, з моменту його вчинення спливло більше ніж 3 роки.

За епізодом обвинувачення ОСОБА_3 у шахрайському заволодінні грошима ОСОБА_6 в судовому засіданні було встановлено наступне.

ОСОБА_3 позичив в ОСОБА_6 гроші в сумі 15000 доларів США та 5000 доларів США, про що свідчать розписки від 30.03.2009 р. та 25.10.2009 р., написані ОСОБА_3 власноручно. Цей факт сторонами підтверджено в судовому засіданні та ніким не оспорюється. Тобто в потерпілого ОСОБА_6 виникло право вимоги повернення боргу у визначений в першій розписці час, а саме через 30 календарних днів, тобто 30.04.2009, а в ОСОБА_3 виник обов’язок повернути борг 30.04.2009. Відповідно такі ж самі права та обов’язки виникли в сторін цих правовідносин за розпискою від 25.10.2009 р.- 12.11.2009 р., як про це зазначено в самій розписці.

Разом з тим ОСОБА_3 стороною обвинувачення ставиться у провину те, що він заволодів грошима ОСОБА_6 шахрайським шляхом, маскував свої дійсні наміри під цивільно-правові відносини, а саме договір позики грошей під заставу автомобіля «Тойота Авалон» державний номерний знак НОМЕР_8. Цей автомобіль ОСОБА_6 передав ОСОБА_3, та, бажаючи приховати свої дійсні наміри щодо неповернення грошей, повідомив потерпілому завідомо неправдиві відомості про те, що не може одразу надати техпаспорт на вказаний автомобіль, приховав від ОСОБА_6 відомості про те, що насправді цей автомобіль перебуває в заставі банку. Доводячи свій злочинний умисел до кінця Гнатик б. В. написав розписку про позику грошей в ОСОБА_6 в сумі 15000 доларів США терміном на 15-30 днів.

При кваліфікації дій винного як шахрайських, тобто вчинених із застосуванням обману або зловживання довірою під час укладення договору цивільно-правового характеру необхідно в обов’язковому порядку встановити умисел обвинуваченого на заволодіння грошима в момент їх отримання без виконання зобов’язання повернути борг. В іншому випадку можливо говорити про відсутність складу злочину та наявність цивільно-правових відносин між обвинуваченим та потерпілим.

З точки зору кримінального права обман або зловживання довірою при заволодінні чужим майном має використовуватися винним як спосіб заволодіння чужим майном. Наявність довірливих стосунків між потерпілим та обвинуваченим надає можливість винному обманути потерпілого, створити в нього уяву про дійсність намірів винного щодо умов виконання договору та в такий спосіб заволодіти його майном протиправно. Разом з тим доведення наявності такого злочинного умислу в особи саме на заволодіння чужим майном з метою його незаконного привласнення шляхом зловживання довірою й є завданням сторони обвинувачення.

Для правильної кваліфікації діяння особи як шахрайства необхідними є наступні ознаки:

1) предмет злочину – майно або права на майно;

2) потерпілий - особа яка є власником майна (суб’єктом прав на майно);

3) винна особа, яка є загальним суб’єктом злочину, передбаченого ст. 190 КК України;

4) протизаконний психічний вплив на таку особу у формі обману та/або зловживання довірою, внаслідок чого дана особа вводиться в оману і має спотворене уявлення про обставини, в яких вона добровільно передає предмет злочину винній особі.

Відсутність принаймні однієї з даних ознак може бути підставою для визнання відсутності складу злочину, передбаченого ст. 190 КК України.

Договірні відносини між сторонами завжди містять певний ризик невиконання сторонами або однією із сторін своїх зобов’язань. При цьому не завжди таке невиконання зобов’язань стороною має ознаки кримінального правопорушення, зокрема, шахрайства.

Такий висновок зробив Верховний суд України у постанові від 24.11.2016 р., зокрема про те, що обов’язковою ознакою шахрайства визнається вже згадувана добровільність передачі майна чи права на нього; щоправда, така добровільність має умовний (уявний) характер, адже насправді дії зазначених осіб щодо передачі майна чи права на нього зумовлені тим, що вони введені в оману. Між діянням винного і помилкою потерпілої особи, яка передає майно, повинен бути причинний зв’язок.

Потерпілий ОСОБА_6 стверджував в судовому засіданні, що він довіряв ОСОБА_3, в них були триваючи дружні стосунки, вони разом відпочивали, тому він погодився позичити ОСОБА_3 гроші. Він позичив би йому гроші без застави автомобіля.

Як вбачається із розписки від 30.03.2009 р. ОСОБА_3 отримав в борг гроші в сумі 15000 доларів США під заставу автомобіля «Тойота Авалон». Вказану розписку суд приймає до уваги як документ, що підтверджує виникнення договірних відносин між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 з приводу позики грошей. Разом з тим суд не може сприймати цей документ одночасно як договір застави, оскільки він таким не є ані за формою, ані за змістом.

Так відповідно до ст. 585 ЦК України право застави виникає з моменту укладення договору застави. Статею 584 цього Кодексу визначено, що у договорі застави визначаються суть, розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору, тобто договір має бути письмовим та містити певні відомості. Такий договір сторонами не укладався, тому відсутні підстави вважати автомобіль «Тойота Авалон» державний номерний знак НОМЕР_8 заставним майном, яке забезпечує зобов’язання Гнатика б. В. перед ОСОБА_6 Враховуючи, що ОСОБА_3 добровільно передав автомобіль ОСОБА_6, це обидві сторони не заперечували, між ними існували певні усні домовленості, однак прав та обов’язків, які виникають при укладенні договору застави, між ними не виникло.

Більш того, виникає обґрунтований сумнів щодо необізнаності потерпілого в момент передачі 5000 доларів США про те, що автомобіль «Тойота Авалон» державний номерний знак НОМЕР_8 не може бути предметом застави при укладенні будь-яких договорів між ним та ОСОБА_3 б. В., оскільки перебуває під заставою за кредитним договором між ОСОБА_3 та банком. Сам потерпілий стверджував в судовому засіданні, що приблизно через тиждень після передачі 15000 доларів США ОСОБА_3, той йому техпаспорт на автомобіль надав, і потерпілий зміг пересвідчитися, що автомобіль перебуває в заставі в банку. Однак після з’ясування цієї обставини потерпілий не вжив жодних дій щодо вимоги повернення боргу, він не звертався в правоохоронні органи чи в суд і після спливу строку повернення боргу, визначеного сторонами в розписці.

Сумнів викликають також твердження потерпілого про те, що він надав ОСОБА_3 кошти в сумі 5000 доларів США для погашення заборгованості перед банком для звернення автомобіля на його користь в якості погашення боргу, оскільки в справі відсутні будь-які докази, що саме цієї суми було достатньо для сплати боргу за кредитним договором.

В судовому засіданні було досліджено рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18.03.2013 р., за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договорами позики. Суд вважає цей доказ допустимим з точки зору підтвердження наявності певних правовідносин між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 з приводу позики грошей, а також наявності певної довіри між ними.

З даного рішення вбачається, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 існували договірні відносини з приводу позики грошей певний період після надання ОСОБА_6 позики ОСОБА_3 30.03.2009 та 25.10.2009. Частина таких правовідносин була врегульована сторонами самостійно, частина вирішувалася в судовому порядку.

Вказане спростовує версію обвинувачення про те, що саме обіцянка ОСОБА_3 передати автомобіль в заставу і спонукала потерпілого повірити ОСОБА_3 та була обманом, який створив в потерпілого хибну уяву про дійсність намірів ОСОБА_3 в момент передачі грошей та про наявність в ОСОБА_3 злочинного умислу на незаконне заволодіння грошима потерпілого шахрайським шляхом.

Таким чином наданими сторонами доказами підтверджується факт того, що між потерпілим ОСОБА_6 та ОСОБА_3 існували договірні правовідносини, які лежать в площині цивільного права та регулюються відповідними нормами цивільного законодавства України. Проте жодного доказу, який би вказував на наявність умислу в ОСОБА_3 в момент отримання грошей від ОСОБА_6 їх привласнити та в подальшому не повертати, а також причинного зв’язку між діями обвинуваченого та хибним уявленням потерпілого про фактичні обставини, суду надано не було.

За таких обставин суд вважає, що за ч. 3 ст. 190 КК України ОСОБА_3 слід виправдати за відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.

Суд вважає, що відповідно до ч. 3 ст. 129 КПК України цивільний позов потерпілого ОСОБА_6 до ОСОБА_3 слід залишити без розгляду, а процесуальні витрати на проведення експертизи віднести на рахунок держави.

Також, враховуючи, що цивільний позов ОСОБА_6 залишено без розгляду, суд вважає за необхідне скасувати арешт, накладений з метою забезпечення цивільного позову на майно ОСОБА_3 ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 03.07.2015 р.

Речові докази, які містяться в матеріалах кримінального провадження, суд вважає за доцільне залишити там же.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3 ст. 129, ст. ст. 368, 370, 374 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 визнати винним за ч. 1 ст. 383 КК України та призначити йому покарання у вигляді одного року позбавлення волі.

Відповідно до ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання в зв’язку із закінченням строків давності.

ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 191 КК України виправдати в зв’язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.

Речові докази, що зберігаються в матеріалах кримінального провадження – залишити там же.

Процесуальні витрати по проведенню експертизи віднести на рахунок держави.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - залишити без розгляду.

Скасувати арешт, накладений на майно ОСОБА_3 на загальну суму сто п’ятдесят п’ять тисяч п’ятсот двадцять п’ять гривень ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 03.07.2015 року.

Вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду Вінницької області протягом тридцяти діб з моменту його проголошення.

Суддя :