Постанова № 75398980, 20.06.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" червня 2018 р. Справа№ 910/20805/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Тарасенко К.В.

Іоннікової І.А.

при секретарі судового засідання Цибульському Р.М.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 20.06.2018 року

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Хромія" на рішення господарського суду міста Києва від 27.03.2018 (повний текст складено 10.04.2018)

у справі №910/20805/17 (суддя - Котков О.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Хромія"

до публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю "Ранея"

про розірвання договору поруки

встановив:

У листопаді 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю "Хромія" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про розірвання договору поруки №4Р13624И/П від 20.10.2016 з 28.10.2016.

Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поруки, а саме позивач вказує на невиконання відповідачем пункту 10 договору щодо передачі належним чином засвідчених копій документів, що на думку позивача є підставою для розірвання договору поруки в судовому порядку.

Заперечуючи проти позову, відповідач вказав, що позивач не надав доказів виконання ним умов договору поруки в повному обсязі, не звертався до відповідача з письмовою вимогою про розірвання договору в порядку встановленому статтею 118 Господарського кодексу України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.03.2018 у справі №910/20805/17 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Хромія" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 27.03.2018 у справі №910/20805/17 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Хромія" передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Хромія" на рішення господарського суду міста Києва від 27.03.2018 у справі №910/20805/17, розгляд справи призначено на 24.05.2018, запропоновано учасникам справи до 17.05.2018 подати через канцелярію суду письмові пояснення, заперечення, відзив на апеляційну скаргу та/або інші заяви/клопотання (з урахуванням вимог ст.ст. 167, 263 ГПК України).

Ухвалою від 24.05.2018 року розгляд справи № 910/20805/17 відкладено на 20.06.2018 та запропоновано публічному акціонерному товариству "Комерційний банк "Приватбанк" завчасно до початку судового засідання подати до Київського апеляційного господарського суду оригінали (для огляду в судовому засіданні) та належним чином завірені копії (для долучення до матеріалів справи) кредитних договорів від 09.10.2013 №4Р13624И; від 10.10.2013 №4Р13625И; від 18.11.2013 №4Р13738Д; від 12.12.2013 №4Р13808Д; від 24.10.2014 №4Р14331И.

Вказані вимоги суду публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Приватбанк" не виконано, копії кредитних договорів не надано. Враховуючи зазначене, та те, що суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути дану справу за наявними в ній матеріалами.

У судових засіданнях суду апеляційної інстанції 24.05.2018 року та 20.06.2018 року представник ТОВ "Хромія" надав суду свої пояснення по справі в яких, підтримав подану апеляційну скаргу на підставі доводів зазначених у ній та просив апеляційний господарський суд скаргу задовольнити рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник ПАТ "Комерційний банк "Приватбанк" у судовому засіданні суду апеляційної інстанції також надав суду свої пояснення по справі, в яких заперечив проти задоволення скарги позивача. Представник просив апеляційний господарський апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представники ТОВ "Ранея" у судове засідання не з'явились. Про час та місце розгляду справи третя особа повідомлялася належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомила.

Враховуючи викладене, заслухавши пояснення представників сторін, що з'явились у судове засідання, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч.1, п.1 ч.3 ст.202, ч.12 ст.270 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки, представники учасників справи, що не з'явились, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомили. Участь представників третьої особи, що не з'явилась, у судовому засіданні 20.06.2018 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. Такої ж правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України, зокрема, у своїй постанові від 07.07.2016 року по справі 910/21819/15.

Застосовуючи відповідно до ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Разом з тим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга ТОВ "Хромія" не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом 20 жовтня 2016 року між позивачем та відповідачем було укладено договір поруки №4Р13624И/П (далі за текстом - договір поруки).

Предметом договору поруки є надання поруки позивачем перед відповідачем за виконання ТОВ "Ранея" своїх зобов'язань за кредитними договорами №4Р13624И від 09.10.2013р., №4Р13625И від 10.10.2013р., №4Р13738Д від 18.11.2013р., №4Р13808Д від 12.12.2013р., №4Р14331И від 24.10.2014р., а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до умов відповідних кредитних договорів (п. 2 договору поруки).

Пунктом 5 договору поруки встановлено, що у випадку невиконання ТОВ "Ранея" (далі за текстом - третя особа, боржник) обов'язку пункту 1 цього договору, відповідач направляє на адресу позивача письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання.

Відповідно до пункту 6 договору поруки позивач зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмовій вимозі відповідача, впродовж 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору.

До позивача, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договором застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання (п. 8 договору поруки).

Відповідач зобов'язаний у випадку виконання позивачем обов'язку боржника за кредитним договором передати позивачу впродовж п'яти робочих днів з моменту виконання обов'язків належним чином засвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором (п. 10 договору поруки).

З матеріалів справи вбачається, що згідно з платіжних доручень №№ 2187, 2188, 2189, 2190, 2191 від 20.10.2016 позивачем було перераховано на користь відповідача 758 953 069,83 грн., а саме:

- 4 472 115,18 грн.: призначення платежу - в якості виконання зобов'язань за кредитним договором №4Р13624И від 09.10.2013р. згідно договору поруки №4Р13624И/П від 25.10.2016р.;

- 10 180 976,30 грн.: призначення платежу - в якості виконання зобов'язань за кредитним договором №4Р13625И від 10.10.2013р. згідно договору поруки №4Р13624И/П від 25.10.2016р.;

- 535 578 421,73 грн.: призначення платежу - в якості виконання зобов'язань за кредитним договором №4Р13738Д від 18.11.2013р. згідно договору поруки №4Р13624И/П від 25.10.2016р.;

- 68 743 363,29 грн.: призначення платежу - в якості виконання зобов'язань за кредитним договором №4Р14331И від 24.10.2014р. згідно договору поруки №4Р13624И/П від 25.10.2016р.;

- 139 978 193,33 грн.: призначення платежу - в якості виконання зобов'язань за кредитним договором №4Р13808Д від 12.12.2013р. згідно договору поруки №4Р13624И/П від 25.10.2016р.

Як вірно вказав місцевий господарський суд, згідно приписів статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Оскільки між сторонами по справі внаслідок укладення договору поруки склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до положень статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 531 Цивільного кодексу України передбачено право боржника виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором.

Натомість, як вірно зазначив суд першої інстанції, пунктом 6 договору поруки встановлений строк виконання позивачем зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користуванням кредиту - 5 (п'ять) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги відповідача із зазначенням порушеного зобов'язання.

Судом апеляційної інстанції перевірено та встановлено, що відповідач, як кредитор не направляв на адресу позивача, як поручителю відповідної письмової вимоги.

За таких обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що строк виконання зобов'язань у позивача перед відповідачем за договором поруки станом на 28.10.2016 не настав.

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Згідно зі ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно зі ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем.

Відповідно до ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

За приписами ч. 1 ст. 556 Цивільного кодексу України після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.

Однак, в матеріалах справи відсутні та позивачем, не було надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження дійсного розміру заборгованості за кредитними договорами №4Р13624И від 09.10.2013р., №4Р13625И від 10.10.2013р., №4Р13738Д від 18.11.2013р., №4Р13808Д від 12.12.2013р., №4Р14331И від 24.10.2014р., та того, що за рахунок коштів в загальній сумі 758 953 069,83 грн., які були сплачені позивачем було в повному обсязі погашено заборгованість за боржника по вказаних кредитних договорам.

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем не було доведено факт виконання позивачем, як поручителем зобов'язань боржника за кредитними договорами в повному обсязі.

Разом з тим, як зазначає скаржник, відповідачем не було виконано зобов'язання з передання належним чином засвідчених копій документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитними договорами. Вказані дії, на думку позивача, свідчать про існування підстав для розірвання договору поруки в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 14 договору поруки передбачено, що дострокове розірвання цього договору здійснюється за письмовою згодою сторін.

Згідно ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Як вірно вказав суд першої інстанції, зазначеною правовою нормою законодавець поділяє підстави для розірвання договору у судовому порядку на законні та договірні. Так, підставами для розірвання договору, що випливають зі змісту закону є істотне порушення договору винною стороною та інші випадки, передбачені законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України).

Отже, приписи ст. 651 Цивільного кодексу України пов'язують можливість розірвання договору у зв'язку з порушенням стороною його умов лише у разі, якщо внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення договору визначається за об'єктивними ознаками та обставинами, що вказують на значну міру позбавлення того на, що особа розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до частини першої статті 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Разом з тим, обраний особою спосіб захисту має відповідати змісту права, характеру порушення, наслідкам цього порушення тощо.

Колегія суддів погоджується, що логічним способом захисту інтересів позивача є отримання від відповідача необхідних документів (у тому числі і в примусовому порядку) для підтвердження своїх прав щодо первісного боржника за кредитними договорами. Проте, способом захисту порушеного права на отримання відповідних документів позивачем ставиться питання перед судом про розірвання договору поруки з 28.10.2016.

На переконання колегії суддів, розірвання похідного зобов'язання, яке є забезпеченням виконання обов'язків первісного боржника за кредитними договорами, у даному випадку не є належним способом захисту порушеного відповідачем права позивача на отримання документів.

За ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачем, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не було надано суду належних доказів на підтвердження істотного порушення відповідачем зобов'язань, встановлених договором поруки для його розірвання.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції позивачем не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 27.03.2018 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Хромія" слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 27.03.2018 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 129, 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Хромія" на рішення господарського суду міста Києва від 27.03.2018 по справі № 910/20805/17 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 27.03.2018 по справі № 910/20805/17 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на товариство з обмеженою відповідальністю "Хромія".

4. Матеріали справи № 910/20805/17 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді К.В. Тарасенко

І.А. Іоннікова

Дата складання повного тексту постанови 10.07.2018 року