Рішення № 75397919, 27.06.2018, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.06.2018р. Справа №914/3037/15

Господарський суд Львівської області у складі головуючої судді Іванчук С.В., суддів Рим Т.Я. та Пазичев В.М., при секретарі судового засідання Дубенюк Н.А., розглянувши матеріали справи за позовом: Заступника військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі позивача-1: Міністерства оборони України, м. Київ

позивача-2: Державного підприємства Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій", м. Львів

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Львів

про розірвання договору оренди та зобов'язання повернути виробничу площадку.

За участю представників сторін:

від прокуратури: Бучко Р.В. - прокурор;

від позивача-1: Гудима В.О. - представник;

від позивача-2: Баліцький О.Й., Олинців-Раду Н.І. - представники;

від відповідача: ОСОБА_6 - представник.

Заяв про відвід не поступало, та в судових засіданнях учасниками справи не заявлено.

Суть спору: На розгляд господарського суду Львівської області поступив позов Заступника військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Державного підприємства Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про розірвання договору від 3 вересня 2007р. №173-п про передачу в тимчасове користування виробничої площадки площею 193,35 м.кв. по АДРЕСА_2, укладений між Державним підприємством Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" та суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою - ОСОБА_1 та зобов'язання суб'єкта підприємницької діяльності - фізичну особу ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні Державного підприємства Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" виробничої площадки площею 193,35 м.кв., яка розташована по АДРЕСА_2 та знаходиться у володінні Державного підприємства Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій".

Позовні вимоги обґрунтовані таким. 03.09.2007р. між Державним підприємством "Львівський завод збірних конструкцій" (виконавець) та Суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_1 (замовник) укладено договір № 173-п (надалі - договір) про передачу в тимчасове користування виробничу площадку площею 193,35 м2, яка знаходиться у володінні Державного підприємства "Львівський завод збірних конструкцій" по АДРЕСА_2. Згідно п. 4.1 договору, відповідач зобов'язується використовувати виробничу площадку для виробничих потреб. За умовами п. 5.2. договору відповідач має право з письмового дозволу позивача - 2 здійснювати забудову, технічне переоснащення та поліпшення виробничої площадки. При цьому, позивач - 2 не відшкодовує ці витрати. Пунктом 7.2 договору передбачено, що позивач - 2 має право виступити з ініціативою щодо розірвання договору в разі погіршення стану виробничої площадки або в наслідок неналежного використання чи не виконання умов договору відповідачем.

Прокурор у позовній заяві стверджує, що на даний час відповідачем на спірній виробничій площадці без будь-яких дозволів чи погоджень позивача -2 здійснено самочинне будівництво, чим порушено умови договору. Факт самочинного будівництва, як зазначає прокурор у позовній заяві, досліджувався та знайшов підтвердження в судовому рішенні Апеляційного суду Львівської області по справі №462/1878/14 від 02.12.2014р., яке на даний час не оскаржено та набрало законної сили.

Прокурор зазначає, що 20.04.2015р. позивач -2, в зв'язку з порушенням визначеного договором порядку використання виробничої площадки, звернувся до відповідача з пропозицією розірвати договір від 3 вересня 2007р. №173-п, з метою використання виробничої площадки для власних потреб та 14.05.2015р. відповідач відмовив у прийнятті даної пропозиції.

Прокурор у заяві №03-568вих-18 від 12.02.2018р. (вх.№366/18 від 13.02.2018р.) зазначає, що відповідно до пунктів 2.3., 4.3., 10.5. спірного договору наслідком розірвання договору оренди є повернення (здача) об'єкта оренди - виробничої площадки від орендаря на користь ДП МО України "Львівський завод збірних конструкцій" за актом здачі приймання (аналогічна норма міститься у ст.785 ЦК України). Тому, враховуючи, що відповідачем порушено зобов'язання стосовно використання за цільовим призначенням виробничої площадки площею 193,35 м.кв. по АДРЕСА_2, договір від 3 вересня 2007р. №173-п підлягає достроковому розірванню, та просить суд з посиланням на ст.783 ЦК України розірвати договір від 3 вересня 2007р. №173-п про передачу в тимчасове користування виробничої площадки площею 193,35 м.кв. по АДРЕСА_2, укладений між Державним підприємством Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" та суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 та з посиланням на ст.785 ЦК України зобов'язати суб'єкта підприємницької діяльності - фізичну особу ОСОБА_1 повернути Державному підприємству Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" виробничу площадку площею 193,35 м.кв., яка знаходиться по АДРЕСА_2.

Відповідачем подано відзиви від 25.01.2016р. (вх.№2582/16 від 25.01.2016р.), від 02.10.2017р. (вх.№33242/17 від 02.10.2017р.) та від 20.02.2018р. (вх.№6901/18 від 26.02.2018р.) на позовну заяву, в яких відповідач позовні вимоги заперечив, просить у задоволенні позовних вимог відмовити. Обґрунтовує свої заперечення таким: представник відповідача зазначив, що позивач-1 Міністерство оборони України не є орендодавцем майна згідно договору оренди, відтак не може ставити питання як про дострокове розірвання цього договору, так й про усунення перешкод у користуванні майном, яке передано в оренду за цим договором, оскільки не є стороною та не перебуває в договірних відносинах з відповідачем.

У відзиві на позов, відповідач зазначає, що 01.06.2002р. між ФОП ОСОБА_1 (орендар) та Державним підприємством "Львівський завод збірних конструкцій" (орендодавець) було укладено договір №67 оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності. Відповідно до п. п. 1.1 та 10.1 цього договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення в побутовому блоці гаражу, загальною площею 73,5 кв. м., яке розміщене за адресою: АДРЕСА_2 терміном на один рік з 01.06.2002р. по 31.05.2003р. Додатком від 22.12.2003 р. до вищевказаного договору оренди його сторони погодились продовжити термін дії цього договору на 17 років та внесли зміни до п.10.1 договору шляхом викладення цього пункту в новій редакції, а саме: "Цей договір діє з 01 червня 2002р. по 31 травня 2020р.". Пунктом 6.2 вказаного договору передбачено, що орендар з письмового дозволу орендодавця має право проводити реконструкцію, технічне переозброєння та поліпшення орендованого майна, що зумовлює підвищення його вартості. Листом від 23.05.2008р. № 424 Державне підприємство "Львівський завод збірних конструкцій" надав відповідачу дозвіл щодо проведення власним коштом капітального ремонту приміщення, загальною площею 73,5 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, наданого в оренду за договором оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності від 01.06.2002 р. № 67.

Відповідач у відзиві на позовну заяву стверджує, що в результаті проведеної реконструкції (капітального ремонту) орендовані ОСОБА_1 згідно договору оренди від 01.06.2002р. № 67 нежитлові приміщення за адресою АДРЕСА_2 були відремонтовані, а також на виробничій площадці, яка перебувала у користуванні ОСОБА_1 на підставі договору від 03.09.2007 р. №173-п на час дії договору було зведено тимчасові допоміжні приміщення до орендованих, згідно договору № 67 оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності від 01.06.2007р. Вказане підтверджується актом обміру площі, яка використовується СПД ФОП ОСОБА_1 від березня 2009р., підписаного з одного боку представником ДП МОУ "ЛЗЗК", а з другого боку СПД ФОП ОСОБА_1, в якому зазначено, що на виробничій площадці СПД ФОП ОСОБА_1 спорудила самостійно за свій рахунок тимчасову споруду, яку зобов'язується по закінченню дії договору розібрати за свої кошти або залишити в користуванні ДП МОУ "Львівський завод збірних конструкцій", а нежитлові приміщення і виробничу площадку передати заводу в стані не гіршому, ніж на час передачі їх від ДП "ЛЗЗК" до СПД ФОП ОСОБА_1 по вищевказаних договорах. Оскільки, як зазначає відповідач, встановлені відповідачем на виробничій площадці тимчасові допоміжні приміщення до орендованих за договором оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності від 01.06.2002р. №67, використовується для виробничих потреб відповідача, як заклад громадського харчування, то порушення умов договору від 03.09.2007 р. №173-п в частині нецільового використання виробничої площадки, про що зазначає в своїй позовній заяві заступник військового прокурора, не вбачаються.

Рішенням господарського суду Львівської області від 14.03.2016р., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.06.2016р., у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.12.2016р. касаційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" задоволено частково, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.06.2016р. та рішення господарського суду Львівської області від 14.03.2016р. у справі №914/3037/15, скасовано повністю, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Львівської області в іншому складі суду.

Ухвалою суду від 05.01.2017р. порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 25.01.2017р. З метою повного і всестороннього з'ясування всіх обставин спору, для надання можливості учасникам судового процесу надати письмові пояснення до справи та виконати вимоги попередньої ухвали суду, а також враховуючи усне клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, ухвалою суду від 25.01.2017р. розгляд справи відкладався на 21.02.2017р. У зв'язку з тимчасовою втратою працездатності судді Іванчук С.В., судове засідання призначене на 21.02.2017р. не відбулося та ухвалою суду від 22.02.2017р. розгляд справи призначено 06.03.2017р. Ухвалами суду від 06.03.2017р. продовжено строк розгляду спору та зупинено провадження у справі №914/3037/15 до набрання рішенням законної сили у справі №914/295/17 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державного підприємства Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" про тлумачення змісту договору.

Ухвалою суду від 20.09.2017р. враховуючи заяву позивача-2 про поновлення провадження у справі №914/3037/15 та те, що підстава зупинення відпала, провадження у справі №914/3037/15 поновлено та справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 03.10.2017р.

Ухвалою суду від 03.10.2017р. провадження у справі №914/3037/15 зупинено до розгляду касаційної скарги ФОП ОСОБА_1 у справі №914/295/17 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державного підприємства Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" про тлумачення змісту договору.

Враховуючи заяву позивача-2 про поновлення провадження у справі №914/3037/15, та те, що підстава зупинення відпала, у зв'язку із закінченням строків розгляду спору, у зв'язку із необхідністю подання доказів у справі, які мають значення для розгляду спору по суті, а також враховуючи ту обставину, що справа є складною, потребує додаткового дослідження та оцінки доказів по справі, з метою повного і всестороннього з'ясування усіх обставин спору, ухвалами суду від 07.12.2017р. провадження у справі №914/3037/15 поновлено та призначено колегіальний розгляд справи №914/3037/15 у складі трьох суддів. На підставі розпорядження керівника апарату господарського суду Львівської області та згідно із протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 07.12.2017р., проведено автоматизований розподіл та визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Іванчук С.В., суддя Рим Т.Я. та суддя Бортник О.Ю. Ухвалою суду від 08.12.2017р. прийнято справу №914/3037/15 до розгляду колегіально у складі суддів: головуючий суддя Іванчук С.В., суддя Рим Т.Я. та суддя Бортник О.Ю. та справу призначено до розгляду колегіально на 24.01.2018р.

15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017 №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції.

Пунктом 9 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147VІІІ, чинної з 15.12.2017, передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою суду від 24.01.2018р. вирішено проводити розгляд спору в загальному позовному провадженні та відкладено підготовче засідання на 28.02.2018р. В судовому засіданні 28.02.2018р. оголошено перерву по розгляду справи у підготовчому судовому засіданні до 14.03.2018р.

13.02.2018р. через канцелярію суду за вх.№366/18 прокурором подано заяву №03-568вих-18 від 12.02.2018р. про зміну позовних вимог, в якій прокурор зазначає, що відповідно до пунктів 2.3., 4.3., 10.5. спірного договору наслідком розірвання договору оренди є повернення (здача) об'єкту оренди - виробничої площадки від орендаря на користь ДП МО України "Львівський завод збірних конструкцій" за актом здачі приймання (аналогічна норма міститься у ст.785 ЦК України). Таким чином, як зазначає прокурор друга позовна вимога сформульована некоректно, підлягає уточненню (зміні) та викладенню відповідно до умов договору та чинного законодавства, тому керуючись ст. 46 ГПК України просить суд зодоволити позовні вимоги у даній справі в наступній редакції: розірвати договір від 3 вересня 2007р. №173-п про передачу в тимчасове користування виробничої площадки площею 193,35 м.кв. по АДРЕСА_2, укладений між Державним підприємством Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" та суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 та зобов'язати суб'єкта підприємницької діяльності - фізичну особу ОСОБА_1 повернути Державному підприємству Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" виробничу площадку площею 193,35 м.кв., яка знаходиться по АДРЕСА_2. В судовому засіданні 25.04.2018р. колегією суддів заяву про зміну позовних вимог розглянуто та з огляду на вимоги ст. 46 ГПК України прийнято і розгляд справи проводиться із врахуванням позовних вимог, визначених у заяві про зміну позовних вимог.

В зв'язку із тимчасовою втратою працездатності судді Бортник О.Ю., 14.03.2018р. за розпорядженням керівника апарату господарського суду Львівської області протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів було проведено автоматичну зміну складу колегії суддів у справі №914/3037/15, в результаті якого визначено суддю Пазичева В.М. Ухвалою суду від 14.03.2018р. відкладено підготовче засідання на 25.04.2018р.

У зв'язку із заявленим клопотанням відповідача про продовження строку розгляду підготовчого провадження та відкладення підготовчого засідання, для надання можливості представнику відповідача подати письмові пояснення на заяву про зміну предмету позову, з метою повного і всестороннього з'ясування та дослідження всіх обставин спору, ухвалою суду від 25.04.2018р. продовжено строк розгляду підготовчого провадження та підготовче засідання відкладено на 23.05.2018р.

Ухвалою суду від 23.05.2018р. закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні на 11.06.2018 р.

У зв'язку з відрядженням суддів Рима Т.Я. та Пазичева В.М., судове засідання 11.06.2018 року не відбулося про що, повідомлено усіх учасників справи та про необхідність та можливість призначення справи за участю визначених членів колегії в межах строків розгляду справи. Ухвалою суду від 14.06.2018р. розгляд справи призначено на 27.06.2018 р.

В судове засідання 27.06.2018р. прокурор та представники позивачів 1,2 явку повноважних представників забезпечили, позовні вимоги з врахуванням заяви про зміну позовних вимог підтримали з підстав, викладених у позовній заяві та поясненнях за вх.№5028/18 від 12.02.2018р. і просять суд позов задоволити. В поясненнях за вх.№5028/18 від 12.02.2018р. прокурор зазначає, що ДП «Львівський завод збірних конструкцій» листом від 20 квітня 2015 року скерувало відповідну пропозицію в порядку ст. 188 Господарського кодексу України про розірвання договору. Зазначений документ особисто отримала ОСОБА_1 21 квітня 2015 року, про що є відповідний підпис. Іншим беззаперечним доказом повідомлення є зворотній лист -відповідь ОСОБА_1 від 14 травня 2015 року. Також, прокурор зауважує, що суд касаційної інстанції цілком обґрунтовано зазначив про недоречність застосування позовної давності до правовідносин, які тривають. З приводу зауважень Вищого господарського суду України щодо правового режиму майна та дотримання процедури передачі майна в оренду, то прокурор зазначає, що спірне майно є державним майном, органом управління стосовно цього майна та органом, який наділений повноваженнями власника від імені держави є Міністерство оборони України. Майно перебуває у повному господарському віданні державного підприємства «Львівський завод збірних конструкцій» та розташоване на земельній ділянці, наданій вказаному підприємству у постійне користування на підставі державного акту № 1- ЛВ№003438 від 8 червня 1999 року. Також прокурор зазначає, що ФОП ОСОБА_1 порушено положення пунктів 1.1., 2.1., 4.1., 5.2. договору оренди, які стали підставою для його розірвання з боку позивача-2 порушення, а саме: порушення предмету договору - використання виробничої площадки не для виробничих потреб, а для будівництва капітальної споруди (1.1., 4.1.); намагання привласнити об'єкт оренди разом із самочинно збудованою капітальною спорудою - рішення Залізничного районного суду м. Львова від 14 липня 2014 року скасоване рішенням Апеляційного суду Львівської області від 2 грудня 2014 року (2.1.); здійснення забудови без письмового дозволу орендодавця (5.2.). Зазначені порушення в силу положень пункту 7.2. договору на думку прокурора дають підстави для ініціювання його розірвання.

В судове засідання 27.06.2018р. представник відповідача явку забезпечив, позовні вимоги заперечив з підстав викладених у відзивах від 25.01.2016р. (вх.№2582/16 від 25.01.2016р.), від 02.10.2017р. (вх.№33242/17 від 02.10.2017р.) та від 20.02.2018р. (вх.№6901/18 від 26.02.2018р.) на позовну заяву та просить суд в задоволенні позову відмовити.

Дослідивши подані суду документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд Львівської області,

в с т а н о в и в:

03.09.2007р. між Державним підприємством "Львівський завод збірних конструкцій" (виконавець) та суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_1 (замовник) укладено договір № 173-п (надалі - договір). Відповідно до п.1 договору, виконавець передає, а замовник приймає в тимчасове користування виробничу площадку площею 193,35 м2, яка знаходиться у володінні Державного підприємства "Львівський завод збірних конструкцій", АДРЕСА_2, виробнича площадка надається для виробничих потреб замовника.

Виробнича площадка площею 193,35 м2 розташована на земельній ділянці наданій Державному підприємству Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" в постійне користування, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею від 08.06.1999 серія НОМЕР_2. Вказана виробнича площадка обліковується на балансі Державного підприємства Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" як споруди «Бетонні площадки» за інвентарним номером 17009, що підтверджується інвентарною карткою обліку основних засобів від 11.05.2005р.

Пунктами 2.1, 2.2 договору №173-п від 03.09.2007р. передбачено, що передача виробничої площадки в користування не спричиняє передачу замовнику права власності на цю площадку. Власником виробничої площадки залишається виконавець, а замовник користується нею протягом дії цього договору. Замовник вступає у строкове користування виробничою площадкою з дати підписання договору та акту приймання-передачі, який є невід'ємною частиною договору.

03.09.2007р. актом приймання-передачі в користування виробничої площадки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, позивачем - 2 передано у користування відповідача зазначений вище об'єкт, про що свідчать підписи керівника позивача - 2 та відповідача, скріплені відтисками печаток сторін.

Згідно із п. 4.1 договору №173-п від 03.09.2007р., відповідач зобов'язується використовувати виробничу площадку для виробничих потреб.

Замовник має право з письмового дозволу виконавця здійснювати забудову, технічне переоснащення та поліпшення виробничої площадки. Виконавець не відшкодовує ці витрати (п. 5.2. договору №173-п від 03.09.2007р.).

Пунктом 7.2 договору №173-п від 03.09.2007р. передбачено, що виконавець має право виступити з ініціативою щодо внесення змін у договір користування виробничої площадки або його розірвання в разі погіршення стану виробничої площадки, внаслідок неналежного використання або невиконання умов договору.

Відповідно до п.10.1 договору №173-п від 03.09.2007р. цей договір діє з 03 вересня 2007р. по 25 серпня 2008р.

Як вбачається з матеріалів справи, Додатковою угодою від 17.07.2008р. сторонами внесено зміни до п.10.1 договору №173-п від 03.09.2007р. шляхом викладення його в наступній редакції у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору після закінчення строку його дії протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

До матеріалів справи долучено копію заяви позивача -2 № 709 від 27.08.2015 р., адресованої відповідачеві, про припинення дії договору від 03.09.2007р. № 173-п. Однак, витребуваних ухвалами суду доказів про її надіслання засобами поштового зв'язку чи вручення відповідачу наручно, прокурором та позивачами не представлено.

Відтак, враховуючи положення п.10.1 договору №173-п від 03.09.2007р. договір вважається пролонгованим, що визнається обома сторонами.

21.04.2015р. позивач-2 в порядку ст.188 ГК України в зв'язку з порушенням визначеного договором порядку використання виробничої площадки, звертався до відповідача з пропозицією №319 від 20.04.2015р. розірвати договір від 03.09.2007р. №173-п, що підтверджується долученою до матеріалів справи копією пропозиції №319 від 20.04.2015р. із відміткою ОСОБА_1 про її отримання. У відповідь на пропозицію позивача-2 №319 від 20.04.2015р. відповідач листом №14 від 14.05.2015р. повідомив про неможливість прийняття пропозиції про дострокове розірвання договору №173-П від 03.09.2007р.

Доказів в підтвердження наявності заборгованості з орендної плати на підставі укладеного договору суду не представлено.

Прокурор та представники позивачів обгрунтовують свої позовні вимоги тим, що відповідачем порушено зобов'язання щодо використання за цільовим призначенням виробничої площадки на АДРЕСА_2, та тим, що на виробничій площадці здійснено самочинне будівництво, що є порушенням умов договору, у зв'язку з чим, просять договір від 03.09.2007р. №173-п розірвати та зобов'язати суб'єкта підприємницької діяльності - фізичну особу ОСОБА_1 повернути Державному підприємству Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" виробничу площадку площею 193,35 м.кв., яка знаходиться по АДРЕСА_2.

В силу положень ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до вимог ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитор) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, платити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. п. 1, 2 ст. 284 ГК України істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу. Оцінка об'єкта оренди здійснюється за відновною вартістю. Умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору, а також у разі якщо після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря.

Згідно із ст. 291 ГК України одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об'єкта оренди; ліквідації суб'єкта господарювання-орендаря; загибелі (знищення) об'єкта оренди. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Зазначене цілком кореспондується зі ст. 651 ЦК України, відповідно до якої зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. При чому, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ст. 653 ЦК України у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Згідно із ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Статтею 773 Цивільного кодексу України визначено, що наймач зобов'язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору. Якщо наймач користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків. Наймач має право змінювати стан речі, переданої йому у найм, лише за згодою наймодавця.

Статтею 783 ЦК України передбачені підстави для дострокового розірвання договору, а саме якщо: наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, що відповідач - ФОП ОСОБА_1 звертався до Залізничного районного суду м.Львова із зустрічним позовом про визнання права власності на нежитлові приміщення прибудови загальною площею 291,4кв.м., розміщені на спірній виробничій площадці. Рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 14.07.2014р. у справі №462/1878/14-ц, зокрема, зустрічний позов ФОП ОСОБА_1 задоволено, визнано за ФОП ОСОБА_1 право власності на нежитлові приміщення прибудови загальною площею 291,4кв.м.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 02.12.2014р. у справі №462/1878/14 апеляційну скаргу державного підприємства Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" задоволено. Скасовано рішення Залізничного районного суду м.Львова від 14.07.2014 р. в частині задоволення зустрічного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання права власності на нежитлові приміщення прибудови загальною площею 291, 4 кв.м. Апеляційний суд Львівської області у своєму рішенні зазначив, що ФОП ОСОБА_1 уклала договір оренди з державним підприємством Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" про тимчасове користування виробничої площадки на території заводу, на якій у 2008 році здійснила самочинне будівництво споруди (нежитлових приміщень). Споруджена прибудова до державного нерухомого майна заводу площею 73,5 кв.м. була здійснена замість погодженого капітального ремонту нежитлового приміщення, що належить до державної власності, на торговій площадці заводу без дозволу чи погодження. А відтак, апеляційний суд Львівської області дійшов висновку, що задовольняючи зустрічну позовну вимогу та визнаючи право власності на нежитлове приміщення, суд першої інстанції не врахував положення ч. 2 ст. 376 ЦК України, відповідно до якої особа, яка здійснює чи здійснила самовільне будівництво, не набуває права власності на нього.

Рішенням господарського суду Львівської області від 15.11.2011 р. у справі № 5015/5379/11, яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.02.2012р., відмовлено у задоволенні позовних вимог заступника військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі державного підприємства Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" до ФОП ОСОБА_1 про визнання договору від 03.09.2007р. № 173-П недійсним, знесення самовільно збудованого приміщення та витребування майна з чужого незаконного володіння. Даним рішенням встановлено, що виробнича площадка за адресою: АДРЕСА_2 є інженерною спорудою та не може вважатись земельною ділянкою, а тому відповідно за договором №173-п від 03.09.2007р. позивач передав відповідачу в найм (оренду) інженерну споруду, а не земельну ділянку. Також рішенням встановлено, що відповідач не порушив вимог договору щодо цільового використання виробничої площадки, що підтверджується листом відповідача від 25.12.2007р., оскільки виробнича площадка з усіма покращеннями використовується виключно для здійснення господарської діяльності відповідача. Окрім цього, суд зазначив, що факт спорудження на вказаній виробничій площадці тимчасових чи допоміжних приміщень для здійснення відповідачем господарської діяльності не є підставою для визнання оспорюваного договору недійсним, оскільки такі підстави не передбачені ст. 215 ЦК України. В свою чергу здійснення відповідачем покращень виробничої площадки з дозволу позивача чи без такого тягне за собою інші правові наслідки, а ніж визнання договору недійсним, а застосування у даній справі до спірних правовідносин правових наслідків, передбачених ст. 376 ЦК України є безпідставним. Крім цього, у позові відмовлено з мотивів пропуску позовної давності.

Відповідно до п. п. 5.1, 6.2 договору, ФОП ОСОБА_1 має право самостійно здійснювати господарську діяльність на виробничій площадці в межах, визначених положенням суб'єкта підприємницької діяльності, чинним законодавством України та цим договором.

Згідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності 30.03.2000р. та видом її діяльності згідно коду КВЕД 56.10 є діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування (основний) та коду КВЕД 56.30 обслуговування напоями.

Згідно із п.п.1.1, 5.2. виробнича площадка надається для виробничих потреб замовника та ФОП ОСОБА_1 та з письмового дозволу ДП "Львівський завод збірних конструкцій" має право проводити реконструкцію, технічне переозброєння та поліпшення орендованого майна, що зумовлює підвищення його вартості.

Як вище зазначено, рішенням апеляційного суду Львівської області від 02.12.2014р. у справі №462/1878/14 встановлено факт самочинного будівництва ФОП ОСОБА_1 у 2008 році, а саме споруджено прибудову до державного нерухомого майна заводу площею 73,5 кв.м. на торговій площадці заводу без дозволу чи погодження. Доказів в підтвердження надання дозволу на здійснення такого будівництва, саме на спірній виробничій площадці, суду не представлено.

Згідно із п. 7.2. договору №173-п від 03.09.2007р., виконавець має право виступити з ініціативою щодо внесення змін у договір користування виробничої площадки або його розірвання в разі погіршення стану виробничої площадки, внаслідок неналежного використання або невиконання умов договору.

Відтак, вказані обставини є порушенням умов спірного договору, зокрема п.п. 1.1., 4.1., 5.1. та відповідно до п.7.2. є підставою для його розірвання.

Відповідно до ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Умовами п. 4.3 договору сторони визначили, що замовник зобов'язується у разі припиненя дії цього договору, повернути виконавцеві виробничу площадку в належному стані, не гіршому, ніж на час передачі її в користування, з врахуванням фізичного зносу.

Доказів повернення відповідачем орендованого приміщення за актом приймання-передачі станом на час розгляду справи, суду не надано.

Крім цього, відповідачем заявлено клопотання про застосування строку позовної давності у відповідності до ст. 257 ЦК України.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Відповідно до п.2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду №10 від 29.05.13р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи вищевикладене, та обставини, які зазначено в постанові Вищого господарського суду України від 06.12.2016р. у справі №914/3037/15, та те, що позивач-2 та відповідач перебувають у договірних відносинах, відтак за даних обставин, має місце триваюче правопорушення, тому відсутні правові підстави вважати пропущеним строк позовної давності.

Згідно із ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч.1 ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Статтею 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів. При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи вищевикладене, подані докази в їх сукупності, усі надані пояснення учасниками справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, не спростованими, підтвердженими належними доказами та підлягають задоволенню.

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір необхідно віднести на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 74, 76, 77, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задоволити.

Розірвати договір від 3 вересня 2007р. №173-п про передачу в тимчасове користування виробничої площадки площею 193,35 м.кв. по АДРЕСА_2, укладений між Державним підприємством Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" та суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою - ОСОБА_1.

Зобов'язати суб'єкта підприємницької діяльності - фізичну особу ОСОБА_1 повернути Державному підприємству Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" виробничу площадку площею 193,35 м.кв., яка знаходиться по АДРЕСА_2.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (79052, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) 2436,00грн. судового збору в дохід державного бюджету України.

Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення в порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повідомити учасників справи про можливість ознайомитись з електронною копією судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень за його веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Повне рішення складено 09.07.2018р.

Головуючий суддя Іванчук С.В.

суддя Рим Т.Я.

суддя Пазичев В.М.