Рішення № 75397350, 14.05.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.05.2018Справа № 910/1932/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Ковтуна С.А., секретар судового засідання Мамонтова О.О., дослідивши матеріали господарської справи

за позовом Головного територіального управління юстиції у Полтавській області

до публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц-Україна»

про стягнення 453 169,80 грн.,

Представники:

від позивача Гуртова Т.І. (за дов.), Кілічава Т.М. (ордер)

від відповідача Маяков Д.Р. (за дов.)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулося з позовом Головне територіальне управління юстиції у Полтавській області до публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц-Україна» про стягнення 453 169,80 грн..

Позовні вимоги мотивовані неправомірними, на думку позивача, відмовами відповідача прийняти до виконання платіжні вимоги (платіжну вимогу № 248 від 16.03.2016 на суму 453 169,80 грн.) про списання коштів з боржника - публічного акціонерного товариства «Лубнигаз», на рахунок Головного територіального управління юстиції у Полтавській області в рамках зведеного виконавчого провадження, яке здійснюється позивачем. Обов'язковість до виконання вимог державного виконавця встановлена Законом України «Про виконавче провадження». Внаслідок невиконання відповідачем платіжних вимог державного виконавця щодо списання коштів відбулось недоотримання грошових коштів до Державного бюджету України, а саме: виконавчого збору та витрат на здійснення виконавчого провадження. Позивач вважає, що обраний ним спосіб захисту є виконанням обов'язку в натурі.

21.03.2018 суд відкрив провадження у справі № 910/1932/18, постановив розгляд справи здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Відповідач позовні вимоги відхилив, зазначивши, що позивач не навів обставини, що свідчать про порушення відповідачем прав позивача. Банк повернув платіжну вимогу про здійснення переказу № 248 від 16.03.2016, оскільки банк не мав права під час дії тимчасової адміністрації здійснювати переказ грошових коштів, які знаходяться на рахунку клієнта банку. Вимоги публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Лубнигаз» в розмірі 304 364,91 грн. включені до Переліку (реєстру) вимог кредиторів банку до сьомої черги погашення. Всі поточні рахунки клієнтів банку закриті в процесі ліквідаційної процедури.

Крім того платіжні вимоги про примусове списання грошових коштів надходили не від органу, що наклав арешт на рахунки боржника, тобто не від відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, а від самого Головного територіального управління у Полтавській області, тому у банка були відсутні підстави виконувати вказані платіжні вимоги.

Позивач зазначив, що Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області (далі - Управління) є органом державної виконавчої служби, який входить до системи органів Міністерства юстиції України, підпорядковується Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та є структурним підрозділом Головного територіального управління юстиції у Полтавській області. До складу Управління входять: відділ примусового виконання рішень, відділ організації та контролю за виконанням рішень, сектор аналітики та статистики.

Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

В рамках зведеного виконавчого провадження № 23730576 про стягнення з публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації (далі - ПАТ) «Лубнигаз» коштів, 16.03.2016 Головним територіальним управлінням юстиції у Полтавській області було винесено платіжну вимогу № 248 про стягнення 453 169,8 грн.. Кошти підлягали перерахуванню на рахунок, відкритий у Державній казначейській службі України в порядку звернення стягнення на кошти ПАТ «Лубнигаз» як залишок боргу у розмірі 453 169,8 грн. перед публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».

Платіжна вимога повернута відповідачем без виконання з посиланням на п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Інші платіжні вимоги, надані позивачем (№ 948 від 30.11.2015, № 1000 від 08.12.2015), не стосуються коштів, які є предметом стягнення у цій справі, а тому правомірність підстав відмови у їх виконанні не оцінюються судом.

Вирішення спору щодо правомірності заявленої позивачем вимоги як вимоги, що ґрунтується на приписах ст. 16 Цивільного кодексу України і є вимогою про примусове виконання обов'язку в натурі, слід перш за все з'ясувати правову природу правовідносин, що склались між позивачем та відповідачем.

Зокрема, порядок примусового виконання рішень судів та інших органів визначається Законом України «Про виконавче провадження», який, в редакції станом на березень 2016 року, передбачав, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Закону, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб).

Статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції станом на березень 2016 року) примусове виконання рішень було покладено на державну виконавчу службу, яке здійснюють державні виконавці.

За правовим статусом працівник органу державної виконавчої служби, відповідно до Закону України від 24.03.1998 № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу», був державним службовцем.

Стягувач і боржник є сторонами виконавчого провадження (ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження»).

Основним обов'язком державного виконавця є вжиття передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів примусового виконання рішень, необхідних для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження»).

Вказане свідчить про те, що відносини, які виникають у зв'язку зі здійснення органом примусового виконання виконавчих дій, пов'язані з реалізацію владних функцій, заснованих на законодавстві. Дії органу примусового виконання рішень здійснюються ним як суб'єктом владних повноважень послідовно в чітко визначеному порядку. Зокрема, цей орган вчиняє дії, у томі числі і щодо видачі платіжних вимог, які є обов'язковими до виконання, і ці дії носять публічно-правовий порядок. Про це свідчить характер відповідальності, яка може бути застосована за невиконання вимог державного виконавця - відповідальність за вчинення правопорушення у публічних відносинах (ст.ст. 89, 90 Закону України «Про виконавче провадження»).

Водночас, характерною ознакою цивільних відносин є юридична рівність, вільне волевиявлення та майнова самостійність їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України).

Підстави виникнення цих відносин визначені ст. 11 ЦК України, серед яких:

- договори та інші правочини;

- створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

- завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

- інші юридичні факти.

Саме права, які виникають з цих відносин, можуть бути захищені у порядок і спосіб, передбачений ст. 16 ЦК України.

До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових відносин, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст.1 ЦК України).

Обов'язок відповідача виконати платіжну вимогу органу примусового виконання рішень заснований на приписах Закону України «Про виконавче провадження», який не є актом цивільного законодавства (ст. 6 ЦК України). Вказане свідчить про те, що невиконання відповідачем вказаної вище платіжної вимоги не порушує жодних цивільних прав позивача і, відповідно, унеможливлює застосування способів захисту, визначених ст. 16 ЦК України.

Кошти, які є предметом стягнення за платіжною вимогою, спрямовані на задоволення інтересів стягувача (ПАТ «НАК «Нафтогаз України»), а не позивача, що спростовує його доводи про недоотримання грошових коштів до Державного бюджету України,

Зазначені вище обставини в сукупності є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 129, 202, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову Головного територіального управління юстиції у Полтавській області до публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц-Україна» про стягнення 453 169,80 грн.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення може бути в порядку, передбаченому підпунктом 17.5 пункту 17 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 19.07.2018.

Суддя С. А. Ковтун