Постанова № 75395972, 10.07.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 464/944/17 Головуючий у 1 інстанції: Крамар О.В.

Провадження № 22-ц/783/1185/18 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1А.

Категорія:59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Струс Л.Б., Шандри М.М.,

секретар: Бадівська О.О.,

за участі в судовому засіданні представника відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргоюОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області в складі судді Крамара О.В. від 20 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання правочину удаваним та відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а :

ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20 лютого 2018 року заяву ОСОБА_4 про забезпечення позову - задоволено. Накладено арешт на майно а саме: будівлю виробничого корпусу № 28, загальною площею 4103 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, будинок, 73, реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна 281696546101, що належить ОСОБА_2 на підставі договору дарування, укладеного 30 грудня 2004 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за №7969, та Рішення Апеляційного суду Львівської області від 07 листопада 2016 року. До набрання чинності рішенням суду у справі № 464/944/17 заборонено будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії стосовно наступного майна: будівлі виробничого корпусу № 28, загальною площею 4103 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, будинок, 73, реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна 281696546101, що належить ОСОБА_2 на підставі договору дарування, укладеного 30 грудня 2004 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за №7969, та рішення Апеляційного суду Львівської області від 07 листопада 2 016 року.

Вказану ухвалу оскаржив ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2

В апеляційній скарзі просить ухвалу скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_4 про забезпечення позову. Вважає, що висновки суду ґрунтуються на неповному з’ясуванні судом усіх обставин справи, які мали істотний вплив на вирішення питання про забезпечення позову, порушено норми матеріального та процесуального права. Зазначає, що позивачем не представлено суду жодних доказів обґрунтованості позовних вимог та не доведено того, що в разі невжиття заходів забезпечення позову можливе утруднення виконання рішення суду. Вказує на те, що судом, в межах іншого спору за позовом ОСОБА_4, вже обтяжено арештом спірне у даній справі майно та вказані заходи забезпечення є чинними. Також, зазначає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами фактів ухилення ОСОБА_2 від відповідальності за пред’явленими до неї позовами. Також, вказує на те, що вжиті судом заходи є неспівмірні із заявленими позовними вимогами, оскільки ринкова вартість об’єкта нерухомості на який накладено арешт в 27 разів перевищує розмір заявлених ОСОБА_7 позовних вимог. Також, вказує, що судом в порушення приписів процесуального закону не вирішено питання зустрічного забезпечення. Також, зазначає, що майно, на яке накладено арешт належить ОСОБА_5, яка не бере участі у даній справі.

В судове засідання окрім представника відповідача решта учасників справи не з’явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності (відсутності їх представників), зважаючи на те, що учасники справи повідомлялися про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки (неявки представників) суду представлено суду не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Клопотання позивача про відкладення розгляду справи із посиланням на пізнє отримання судового повідомлення про судове засідання (а саме про отримання такого 6.07.2018 року), а також певну ділову поїздку у м.Київ, колегія суддів вважала необґрунтованим. Так, доводи клопотання про отримання повідомлення про судове засідання 10.07.2018 року – 6.07.2018 року спростовуються повідомлення про вручення поштового відправлення позивачу, а саме судової повістки-повідомлення про судове засідання, а конкретно така була вручена позивачу 29.06.2018 року, тобто задовго до судового засідання (а.с. 238). Крім цього, сам факт наявності у особи певних зайнятостей не слід вважати обставиною, що унеможливлює участь у розгляді справи у суді апеляційної інстанції (особисто або через представника), з врахуванням завчасного повідомлення учасника про судове засідання суду апеляційної інстанції, участь у якому не є обов’язковою, за винятком доведеності того, що такі зайнятості (обставини) об’єктивно унеможливлюють явку особи чи її представника у судове засідання, а також є пріоритетнішими по відношенню до розгляду справи, з врахуванням і того, що особа вжила всіх можливих заходів для забезпечення участі судовому розгляді. Крім цього, як вбачається із виділених матеріалів справи вбачається, що між позивачем та Адвокатським об’єднанням “Апріорі груп» 4.04.2017 року укладено договір про надання правової допомоги, який на даний час є чинним та один із адвокатів вказаного об’єднання ОСОБА_8 брала участь у розгляді справи у суді першої інстанції як представник позивача. Однак позивачем знову ж жодним чином не вказано про те у чому полягає неможливість участі адвокатів об’єднання, із яким він уклав відповідний договір у судовому засіданні суду апеляційної інстанції та поважність таких причин.

Що стосується клопотання першого заступника генерального директора ТзОВ «ПЛГ «Міст Груп» про відкладення розгляду справи з підстав того, що їм не відомо чому їх було викликано у судове засідання, зважаючи на те, що вони не є учасниками справи на даний час, оскільки частина вимог де вони є учасниками виділено у окреме провадження, то таке колегія суддів вважала теж таким, що не свідчить про необхідність його задоволення. Так, дійсно ТзОВ «ПЛГ «Міст Груп» учасником даної справи не є та таке товариство викликано у судове засідання помилково, а тому підстав для надання їм часу для ознайомлення із матеріалами справи та відкладення у зв’язку з цим судового засідання – немає.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача на підтримання апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, оцінивши мотиви осіб, що беруть участь у справі в межах доводів позовної зави, заяви про збільшення позовних вимог, заяви про забезпечення позову та апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Так, як вбачається із змісту оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції посилаючись на ч.1 ст.ст. 149-153, 157, 260, 261 ЦПК України, Постанову Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22.12.2006р. та задовольняючи заяву про забезпечення позову, виходив з того, що зважаючи на наведені заявником у заяві обставини, а також на значний розмір ціни позову, з врахуванням того, що відповідач може розпорядитися наявним у неї нерухомим майном та відчужити його, що ускладнить або навіть зробить неможливим виконання рішення суду, мотиви забезпечення позову, зазначені у заяві та матеріалах справи, дають підстави припускати, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду, а тому заява про забезпечення позову підлягає задоволенню.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції зроблені без повного та всебічного з’ясування всіх обставин, що мають значення, обставинам, що мають значення та вимогам закону не відповідають, обставини, які суд вважав встановленими – не доведені.

Згідно ч.1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч.2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб;

2) забороною вчиняти певні дії;

3) встановленням обов’язку вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов’язання;

5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту;

6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;

7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на заробітну плату, пенсію та стипендію, допомогу по загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню, яка виплачується у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю (включаючи догляд за хворою дитиною), вагітністю та пологами, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на допомогу, яка виплачується касами взаємодопомоги, благодійними організаціями, а також на вихідну допомогу, допомогу по безробіттю, на майно або грошові кошти неплатоспроможного банку, а також на майно або грошові кошти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Ця вимога не поширюється на позови про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, про відшкодування збитків, заподіяних злочином. Не може бути накладено арешт на предмети, що швидко псуються. Не допускається забезпечення позову шляхом зупинення тимчасової адміністрації або ліквідації банку, заборони або встановлення обов’язку вчиняти певні дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб при здійсненні тимчасової адміністрації чи ліквідації банку. Не допускається забезпечення позову шляхом зупинення рішень, актів Національного банку України, а також встановлення для Національного банку України заборони або обов’язку вчиняти певні дії. Не допускається забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти певні дії за позовами власників або кредиторів неплатоспроможного банку до такого банку або Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Майно або грошові суми клієнта неплатоспроможного банку, на які судом накладено арешт до дня віднесення банку до категорії неплатоспроможних, можуть бути передані приймаючому або перехідному банку чи спеціалізованій установі, утвореній Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, у встановленому законодавством про систему гарантування вкладів фізичних осіб порядку з письмовим повідомленням Фондом гарантування вкладів фізичних осіб особи, в інтересах якої накладено арешт. При цьому передані майно або грошові суми залишаються обтяженими відповідно до ухвали суду про накладення арешту. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Згідно ст. 151 ЦПК України, заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові - для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв’язку та адресу електронної пошти, за наявності;

3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову;

4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності;

5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник;

6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення;

7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Якщо заява про забезпечення позову подається до відкриття провадження у справі, в такій заяві додатково зазначаються повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) (для фізичних осіб) інших осіб, які можуть отримати статус учасника справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України, відомі номери засобів зв’язку та адреси електронної пошти. Реєстраційний номер облікової картки платника податків або паспортні дані інших сторін - фізичних осіб, які не є підприємцями, вказуються у випадку, якщо вони відомі заявнику.

Заява про забезпечення позову у вигляді арешту морського судна подається в письмовій формі і повинна містити:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) повне найменування - для юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові (за наявності) - для фізичної особи - підприємця, яка є відповідальною за морською вимогою;

3) розмір та суть морської вимоги, що є підставою для арешту судна;

4) найменування судна, щодо якого подається заява про арешт, інші відомості про судно, якщо вони відомі заявнику.

У заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів. До заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі. До заяви про забезпечення позову у справі, яка передана на розгляд міжнародного комерційного арбітражу, третейського суду додаються:

1) копія позовної заяви до міжнародного комерційного арбітражу, третейського суду або іншого документа, подання якого започатковує процедуру міжнародного комерційного арбітражу, третейського розгляду згідно з відповідним регламентом (правилами) арбітражу, або третейського суду або законодавством за місцем арбітражу;

2) документ, що підтверджує подання такої позовної заяви або іншого аналогічного документа згідно з відповідним регламентом (правилами) арбітражу, третейського суду або законодавством за місцем арбітражу;

3) копія відповідної арбітражної угоди чи угоди про передачу спору на вирішення третейського суду.

За ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду). Заява про забезпечення позову у вигляді арешту на морське судно розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження після її подання без повідомлення особи, яка подала заяву, та особи, яка є відповідальною за морською вимогою. Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з’ясування питань, пов’язаних із зустрічним забезпеченням. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову. Якщо на момент постановлення ухвали про арешт судна позов по суті морської вимоги до особи, яка є відповідальною за морською вимогою, не поданий, в ухвалі про арешт судна суд зазначає строк, протягом якого особа, яка подала заяву про арешт морського судна, зобов’язана подати такий позов та надати відповідне підтвердження суду. Суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 151 цього Кодексу, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу. Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи. Оскарження ухвали про скасування забезпечення позову або про заміну одного виду забезпечення іншим зупиняє виконання цієї ухвали.

Крім цього, відповідно до ст. 154 ЦПК України, суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову.

Суд зобов’язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо:

1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або

2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

Зустрічне забезпечення, як правило, здійснюється шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі, визначеному судом. Якщо позивач з поважних причин не має можливості внести відповідну суму, зустрічне забезпечення також може бути здійснено шляхом:

1) надання гарантії банку, поруки або іншого фінансового забезпечення на визначену судом суму та від погодженої судом особи, щодо фінансової спроможності якої суд не має сумнівів;

2) вчинення інших визначених судом дій для усунення потенційних збитків та інших ризиків відповідача, пов’язаних із забезпеченням позову.

Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв’язку із забезпеченням позову. Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання. Копія ухвали про зустрічне забезпечення направляється учасникам справи не пізніше наступного дня після її постановлення. В ухвалі про забезпечення позову або про зустрічне забезпечення зазначаються розмір зустрічного забезпечення або інші дії, що повинен вчинити заявник у порядку зустрічного забезпечення. Строк надання зустрічного забезпечення визначається судом та не може перевищувати десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову або ухвали про зустрічне забезпечення, якщо інше не випливає зі змісту заходів зустрічного забезпечення. Особа, за заявою якої застосовані заходи забезпечення позову із застосуванням зустрічного забезпечення, протягом визначеного судом строку має надати суду документи, що підтверджують надання зустрічного забезпечення. Якщо особа, за заявою якої застосовані заходи забезпечення позову, не виконує вимоги суду щодо зустрічного забезпечення у визначений судом строк, суд скасовує ухвалу про забезпечення позову та про зустрічне забезпечення. Ухвала про зустрічне забезпечення може бути оскаржена разом із ухвалою про забезпечення позову або окремо.

Також відповідно до змісту п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», якою роз’яснено судом касаційної інстанції схожі правовідносини, – «забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого ч.4 ст.151 ЦПК), якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.».

Відповідно до змісту п. 3 Постанови, – згідно з п.1ч.1 ст. 152 ЦПК України позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачу і знаходяться у нього або в інших осіб.

Згідно змісту п.4 згаданої ж Постанови, – розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що:

-між сторонами дійсно виник спір та

-існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову;

-з’ясувати обсяг позовних вимог,

-дані про особу відповідача, а також

-відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв’язку із застосуванням відповідних заходів.

Колегія суддів, відповідно до вказаних вище вимог закону та роз’яснень схожих правовідносин судом касаційної інтенції, перевіряючи: чи дійсно між сторонами виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; обсяг позовних вимог; дані про особу відповідача; відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам, а також беручи до уваги інтереси інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв’язку із застосуванням відповідних заходів вважає, що підстав для вжиття заходів забезпечення у суду першої інстанції не було.

Як вбачається із виділених матеріалів цивільної справи, що надійшли на розгляд до апеляційного суду, ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом (з врахуванням ухвали про роз’єднання вимог та направлення справи для розгляду до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області та заяви про збільшення позовних вимог) до ОСОБА_2, в якому просив: визнати розписку про отримання позики позикодавцем від 1.11.2006р. удаваним правочином, вчиненим з метою приховання іншого правочину, спрямованого на припинення договору про спільну діяльність; стягнути з відповідача ОСОБА_2 на його користь моральну шкоду у розмірі 2 млн. грн.

Крім цього, ОСОБА_4 подано заяву про забезпечення позову, у якій такий просив про: накладення арешту на майно, а саме: будівлю виробничого корпусу № 28, загальною площею 4103 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, будинок, 73, що належить ОСОБА_2 на підставі договору дарування, укладеного 30 грудня 2004 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за №7969, та Рішення Апеляційного суду Львівської області від 07 листопада 2016 року та заборони будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії стосовно вищевказаного майна до набрання чинності рішенням суду у справі № 464/944/17.

В обґрунтування клопотання покликався на те, що ОСОБА_2 здійснює безпідставно та недобросовісно спробу стягнення з ОСОБА_4 суми у розмірі 1 050 000, 00 доларів США. Такі дії ОСОБА_2 призвели до виникнення значної кількості судових спорів, призвели до необхідності звернення до правоохоронних органів. Судові спори та кримінальні справи завдають позивачеві значних репутаційних втрат, моральних страждань, призводять до порушення нормальних життєвих та ділових зв'язків. З урахуванням великої ціни безпідставного та недобросовісного позову у справі № 464/3483/16-ц (1 050 000, 00 доларів США), значних репутаційних втрат позивача, значних моральних страждань, необхідності давати показання в правоохоронних органах, позивач оцінює моральну шкоду, заподіяну відповідачем у розмірі 2 000 000,00 грн. Неодноразово ОСОБА_2 чинилися спроби уникнути стягнення за позовами. Так, між Відповідачкою ОСОБА_2 та ОСОБА_4 існує спір про стягнення ОСОБА_4 заборгованості за договором позики та ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 03 грудня 2014 року у справі №464/11778/14-ц було накладено арешт на будівлю виробничого корпусу № 28, загальною площею 4103 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, будинок, 73, та станом на час прийняття відповідного рішення належала ОСОБА_2 на праві власності. Разом із тим, як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 13.04.2016 приватним нотаріусом ОСОБА_9 було прийнято незаконне рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер № 29229709 від 13.04.2016 р. стосовно передачі у приватну власність ОСОБА_5 будівлі виробничого корпусу № 28, загальною площею 4103 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, будинок, 73. Реєстрацію права власності було здійснено на підставі рішення Франківського районного суду м. Львова від 16 липня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним, яким позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково, а саме: визнано недійсним договір дарування будівлі виробничого корпусу №28 під літ. «Б-3», що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, 73, укладений 30 грудня 2004 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за №7969 та відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині зобов’язання приватного нотаріуса ЛМНО ОСОБА_6 повернути ОСОБА_5 договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, посвідченого 14.05.2013 р. за № 2697. За фактом незаконної реєстрації права власності на майно на ОСОБА_5, а саме будівлю виробничого корпусу №28 загальною площею 4103 кв.м, яке знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, 73, відкрито кримінальне провадження (витяг з кримінального провадження №12016140080001213) та Франківським відділом поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області проводиться досудове розслідування. В подальшому, 07 листопада 2016 року, Рішенням Апеляційного суду Львівської області задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_4 на Рішення Франківського районного суду м. Львовавід 16.07.2015р. у справі №465/6755/14-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, за участю третьої особи приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округуКорпало ОСОБА_10 про визнання недійсним договору дарування будівлі виробничого корпусу №28 (реєстраційний номер 810156, номер запису 1773, в книзі - 6) від 31.12.2004 року), що по вул. Гераїв УПА ,73 у м. Львові від 30 грудня 2004 року. А саме, 11.04.2016 р. ОСОБА_4 подано апеляційну скаргу на рішення Франківського районного суду м. Львовау справі №465/6755/14-ц про визнання недійсним договору дарування будівлі виробничого корпусу №28 (реєстраційний номер 810156, номер запису 1773, в книзі - 6) по вул. Героїв УПА ,73 у м. Львові (надалі - будівля). Апелянта - ОСОБА_4, не було залучено як третю особу до вищевказаної справи у першій інстанції, однак прийняте рішення Франківського районного суду м. Львовау справі №465/6755/14-ц безпосередньо порушувало його права та завдавало суттєвої шкоди, оскільки на розгляді Сихівського районного суду м. Львова знаходилася справа №464/11778/14-ц за позовом ОСОБА_4 до Відповідачів ОСОБА_2 Оксатни, ПП «Сколівські Бескиди» про стягнення заборгованості за договором позики. 03 грудня 2014 року Сихівським районним судом м. Львова було постановлено Ухвалу про вжиття заходів забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ПП «Сколівські бескиди» про стягнення заборгованості за договором позики, укладеним між ОСОБА_4 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник), та накладено арешт на будівлю виробничого корпусу №28 по вул. Героїв УПА,73 у м. Львові загальною площею 4103 кв.м., що належить ОСОБА_2. Так, зважаючи на вжиття заходів для забезпечення позову, позивачем ОСОБА_4 з 03 грудня 2014 року (від дати прийняття відповідної ухвали Сихівським районним судом м. Львова) отримано майно в розумінні Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а конкретно законні сподівання на отримання коштів при реалізації вказаного майна у випадку його реалізації через невиконання майбутнього рішення про задоволення позову. Вказане вбачається із розуміння поняття «майно» у практиці Європейського суду з прав людини у ряді справ, зокрема, у справах «Сук проти України» (Заява № 10972/05) рішення від 10 березня 2011 року п.22; справа «Кечко проти України» Заява № 63134/00), рішення від 08 листопада 2005 року п.22; «Федоренко проти України» Заява № 25921/02) рішення від 01 червня 2006 року п.21; справа «Стредч проти Сполученого королівства» (Stretchv| UnitedKingdom ( заява № 44277/98), рішення від 24.06.2003 року п.32.Практика (рішення) Європейського суду з прав людини згідно ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», застосовується українськими судами як джерело права. У подальшому представник ОСОБА_2 та представник ОСОБА_5 звернулися до суду із касаційною скаргою на Рішення Апеляційного суду Львівської області від 07 листопада 2016 року. 02.11.2017 р. Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у допуску справи до провадження Верховного Суду України було відмовлено. Також 03 листопада 2016 року Львівським окружним адміністративним судом у справі №813/1362/16 за позовом ОСОБА_4 до Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_9, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Реєстраційна служба Львівського міського управління юстиції, ОСОБА_5, ОСОБА_2, Управління державної реєстрації Львівської міської ради постановлено: визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса ОСОБА_9 №29229033 від 13.04.16р. про скасування запису про право власності ОСОБА_2 на будівлю виробничого корпусу №28, загальною площею 4103 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Львів, вул. Героїв УПА, 73, а також визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса ОСОБА_9 №29229709 від 13.04.16р. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації права власності за ОСОБА_5 на будівлю виробничого корпусу №28, загальною площею 4103 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Львів, вул. Героїв УПА, 73. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2017 року у справі № 876/9864/16 (надалі - Ухвала суду від 09.02.2017 р.) за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_9, треті особи: Реєстраційна служба Львівського міського управління юстиції, ОСОБА_5, ОСОБА_2, Управління державної реєстрації Львівської міської ради про визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора прав на нерухоме майно скасованоПостанову Львівського окружного адміністративного суду від 03.11.2016 року у справі № 813/1362/16 та провадження у справі закрито. ОСОБА_4 подано касаційну скаргу на Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2017 року у справі № 876/9864/16. 27.02.2017 р. Вищим адміністративним судом України відкрито провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 Подаючи касаційну скаргу, позивач (ОСОБА_4Ф.) просить: скасувати Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у справі № 876/9864/16 від 09.02.2017 року та залишити в силі Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03.11.2016 року у справі № 813/1362/16. При цьому Відповідач ухиляється від обов’язку здійснити реєстрацію права власності на підставі Рішення Апеляційного суду Львівської області від 07 листопада 2016 року на своє ім’я, щоб усіляко унеможливити стягнення коштів. Зважаючи на викладені обставини, існують підстави вважати, що відповідачка ОСОБА_2 в подальшому може розпоряджатися нерухомим майном, яке станом на день звернення до суду з відповідною заявою належить останній на праві власності. Вказані дії можуть здійснюватися ОСОБА_2 з метою неправомірного уникнення звернення стягнення на зазначене майно за рішенням суду, що ставить під загрозу належне виконання рішення суду у цій справі, а також впливає на права ОСОБА_4, що виступає у ній як позивач. На даний момент Позивачу відомо, що у власності Відповідача ОСОБА_2 знаходиться будівля виробничого корпусу № 28, загальною площею 4103 кв.м, що за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, будинок, 73, на підставідоговору дарування, укладеного 30 грудня 2004 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за №7969, та Рішення Апеляційного суду Львівської області від 07 листопада 2016 року.

Аналізуючи обставини, про які йшлося вище в контексті наведених позовних вимог, вимог зави про забезпечення позову, а також доводів апеляційної скарги колегією суддів зроблено такі висновки.

Із змісту позовної зави, заяви про збільшення позовних вимог, апеляційної скарги, копій ряду судових рішень у спорах між сторонами та пояснень представника відповідача у судовому засіданні вбачається, що між сторонами тривалий час існують певні конфліктні стосунки, внаслідок яких виникло ряд спорів, зокрема, і даний, які розглядалися, або і на даний час розглядаються різними судами.

Щодо обсягу позовних вимог, то, як вбачається із наведеного вище, позивачем на час розгляду заяви, фактично остаточно підтримувалось дві позовні вимоги немайнового характеру про визнання розписки удаваним правочиномта стягнення моральної шкоди. Остання вимога виражена в грошовому виразі та за останньою заявою збільшена до 2 млн. грн.

Потенційне рішення про задоволенні першої позовної вимоги (без застосування наслідків визнання правочину удаваним про що позивач у вимогах не зазначав) не слід вважати таким, що не може бути виконане або виконання такого може бути утруднене, оскільки таке рішення про встановлення певного факту окремому виконанню не підлягає, а тому відповідно така вимога забезпеченню не підлягає.

Що стосується другої вимоги про стягнення моральної шкоди у грошовому виразі, то така дійсно може бути забезпеченою, однак при вжитті заходів забезпечення такої вимоги без вирішення її обґрунтованості по суті (що на стадії вирішення заяви про забезпечення вирішене бути не може) суду слід зважати і на певну співмірність грошової суми, про стягнення якої просить позивач із доводами (мотивами) про необхідність стягнення такої суми позивача у позові, а також заходами забезпечення, про вжиття яких просить позивач та можливістю завдання шкоди такими відповідачу чи іншим особам.

Так, позовна вимога про стягнення моральної шкоди обґрунтована виникненням з вини відповідача значної кількості судових спорів, необхідності позивача звертатись до правоохоронних органів внаслідок дій відповідача. Судові спори та кримінальні справи завдають позивачеві значних репутаційних втрат, моральних страждань, призводять до порушення нормальних життєвих зв’язків. На розмір шкоди, також, впливає тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Перевіряючи співмірність такої вимоги та обґрунтування необхідності її задоволення із заходом забезпечення – накладенням арешту на нерухоме майно, що розташоване в умовно центральній частині м. Львова, площею 4103 кв.м. важко припустити потенційну можливість передання згаданого об’єкту нерухомості (умовно через проведення торгів з її реалізації) для відшкодування умовно задоволеної позовної вимоги про стягнення моральної шкоди із наведеним вище обґрунтуванням.

Додатково навіть коли лише співставити грошову оцінку позовної вимоги, що потенційно може бути задоволена та вартість майна, на яке позивач просила накласти арешт, чого судом першої інстанції зроблено не було, то слід вказати про явну умовно грошову неспіврозмірність вимоги із вартістю об’єкту. Так, згідно поданого відповідачем висновку в додатках до апеляційної скарги про вартість вказаного об’єкту нерухомості «Приватного підприємства «Компанія експерт» (а.с. 169-174) вартість вказаного майна становила станом на 25.02.2016 року – 54307300 грн., що в десятки разів перевищує розмір позовної вимоги.

Крім цього, слід вказати, що судом першої інстанції жодним чином не проаналізовано тієї обставини, що майно на яке накладається арешт в порядку забезпечення позову на даний час згідно даних реєстру речових прав на нерухоме майно належить не відповідачу а гр. ОСОБА_5, яка не є стороною по справі та судом не враховано та не умотивовано чому вжитим заходом не зачіпаються інтереси вказаної особи та вжиття такого заходу не порушуватиме її прав, чи інтересів.

В завершення щодо аналізу даних обставин слід вказати, що судом без дотримання чітких вимог закону не вирішено питання про вжиття заходів зустрічного забезпечення, яке б могло урівноважити сторін при вжитті заходів забезпечення позовних вимог.

Крім цього, судом жодним чином не обґрунтовано в чому полягає реальна загроза невиконання чи утруднення виконання потенційно можливого рішення суду про забезпечення позову.

Окрім наведеного що стосується другого заходу забезпечення, то такий не слід вважати конкретним заходом забезпечення, а заходом який викладений надзвичайно широко та може тлумачитись практично довільно щодо згаданого майна та такий вжитий без жодної мотивації щодо можливості забезпечення таким рішення суду про задоволення позову про стягнення моральної шкоди та умовно недостатності при цьому накладеного арешту на згадане майно.

Решта доводів як заяви про забезпечення, так і апеляційної скарги стосуються інших спорів між сторонами та аналізу при розгляді даної справи не підлягають.

Зважаючи на вказане доводи апеляційної скарги слід вважати обґрунтованими та саму скаргу слід задовольнити. Оскаржувану ж ухвалу слід скасувати з постановленням нової ухвали про відмову у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.2, 376 ч. 1 п.1-4 , 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 – задовольнити.

Ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20 лютого 2018 року – скасувати та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні заяви ОСОБА_4 про забезпечення позову – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 353 грн. сплаченого нею судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 19 липня 2018 року.

Головуючий : Я.А. Левик

Судді: Л.Б. Струс

ОСОБА_11