Постанова № 75395536, 17.07.2018, Апеляційний суд міста Києва

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 22-47 Головуючий у1-й інстанції - Сіромашенко Н.В.

Унікальний № 761/4107/16-ц Доповідач - Пікуль А.А.

17 липня 2018 року. м. Київ

Апеляційний суд міста Києва. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:

головуючого Пікуль А.А.

суддів Гаращенка Д.Р.

НевідомоїТ.О.

секретар Пузикова В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства &q?ою;ВіЕс Банк&q?о ; на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 травня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства &q?оз;ВіЕс Банк&q?о ; до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки,-

в с т а н о в и л а:

Публічне акціонерне товариство &qunt;ВіЕс Банк&quПу; (далі - ПАТ «ВіЕс Банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 9 квітня 2008 року, посвідченим ПН КМНО Слободяном В.М. та зареєстрованим в реєстрі за № 1298, - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням ОСОБА_3 обов'язку по погашенню заборгованості за кредитним договором № КF 48367 про відкриття кредитної лінії в сумі 37 000 доларів США строком на п'ять років.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16 травня 2016 року у задоволенні позовних вимог ПАТ &q?ня;ВіЕс Банк&qu з; до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, ПАТ &qunt;ВіЕс Банк&quНе; через свого представника, Шарапову Я.С., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі (а.с.73-77).

Відповідно до ч.6 ст. 147 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII &qu З;Про судоустрій і статус суддів&q?ку; у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті &q? з;Голос України&q?дя; повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 розділу XII &qufo;Прикінцеві та перехідні положення&qu р; Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII &quЗа;Про судоустрій і статус суддів&q?ку; апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Підпунктом 8) п. 1 Розділу XIII &quor; Перехідні положення&qucl; ЦПК України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017) установлено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

В суд апеляційної інстанції після відкладення розгляду справи за клопотанням сторін ОСОБА_4 та представник позивача не з'явилися, про дату, місце та час апеляційного розгляду, зокрема, позивач повідомлений належним чином, про що свідчить завірене штемпелем поштового відділення та підписом начальника відділення зв'язку зворотне повідомлення про вручення судової повістки-повідомлення уповноваженій особі ПАТ «ВіЕс Банк» 18 червня 2018 року (т.2, а.с.58).

Суд ухвалив закінчити розгляд справу у відсутність представника позивача, який приймав участь у попередніх судових засіданнях та заявляв клопотання, а також у відсутність ОСОБА_4, оскільки відповідно до положень ч.2 ст. 305 ЦПК неявка сторони, належним чином повідомленої про час і місце розгляду справи, не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Заслухавши доповідь судді Пікуль А.А., пояснення ОСОБА_3, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

В рамках даної справи сторонами не оспорюються наступні встановлені районним судом обставини.

9 квітня 2008 року між відповідачем ОСОБА_3 та ПАТ &qu:1;ВіЕс Банк&q?ня;, який є правонаступником ВАТ &q?ою;Електрон Банк&qut;;, укладено кредитний договір за №КF 48367 про відкриття кредитної лінії в сумі 37 000 доларів США строком на п'ять років.

З метою забезпечення виконання зобов'язання між позивачем та ОСОБА_4 укладено іпотечний договір від 9 квітня 2008 року, посвідчений ПН КМНО Слободяном В.М. та зареєстрований в реєстрі за № 1298.

9 квітня 2008 року, 17 червня 2008 року, 16 липня 2008 року, 22 серпня 2008 року, 24 березня 2009 року до вищевказаного кредитного договору були укладені шість додаткових угод, предметом яких є надання траншів відповідачу ОСОБА_3 за кредитним договором.

Відповідач ОСОБА_3 свої зобов'язання за кредитним договором не виконала і у неї перед позивачем станом на 29 січня 2016 року утворилася заборгованість на загальну суму 24 055,50 доларів США, що еквівалентно 605 038 грн. 38 коп. з яких: 19 514,79 доларів США - заборгованість по кредиту; 1824,51 доларів США - заборгованість по відсотках.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, керуючись положенням Закону України &q? п;Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті&q?ма;, виходив з того, що оскільки квартира АДРЕСА_2, яка є предметом іпотеки за іпотечним договором, укладеним в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 за кредитним договором, наданим в іноземній валюті використовується, як місце постійного проживання відповідачів та загальна площа житла не перевищує 250 кв. м.

Справа вже була предметом апеляційного розгляду. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 3 серпня 2016 року апеляційна скарга ПАТ &q?ій;ВіЕс Банк&quКи; була задоволена частково, суд скасував рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 травня 2016 року та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову з інших підстав.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 3 серпня 2016 року скасоване, справа передана до апеляційного суду на новий розгляд.

За правилом ч.1 ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Скасовуючи рішення Апеляційного суду м. Києва від 3 серпня 2016 року суд касаційної інстанції виходив з того, що апеляційний суд, дійшовши правильного висновку про необхідність визначення ціни продажу предмета іпотеки, помилково вважав, що така обставина, як ненадання позивачем до суду висновку суб'єкта оціночної діяльності про вартість предмета іпотеки на теперішній час, є підставою для відмови у задоволенні позову.

В порушення вимог ч. 4 ст. 10, ч. 1 ст. 31, ч. 1 ст. 137, ст. ст. 303, 304 ЦПК України апеляційний суд не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, чим порушив норм процесуального та матеріального права, зокрема, не встановив усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме початкової ціни продажу предмета іпотеки.

Разом із тим поза увагою апеляційного суду залишилося те, що згідно з п.7 іпотечного договору від 9 квітня 2008 року, сторони оцінили предмет іпотеки - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, у 505 000 грн.

У зв'язку із чим під час вирішення спору суду необхідно було з'ясувати, чи погоджуються сторони з такою оцінкою станом на час розгляду справи в суді. Якщо з цього питання виник спір, то залежно від того, яка сторона оспорює оцінку, вона зобов'язана довести інший розмір, зокрема заявити клопотання про призначення та проведення відповідної судової експертизи, а суд відповідно до вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України повинен сприяти в цьому та роз'яснити сторонам їхні права.

Ураховуючи обов'язкові вказівки суду касаційної інстанції, при перевірці доводів апеляційної скарги позивача суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Встановлений рішенням районного суду розмір заборгованості станом на 29 січня 2016 року на загальну суму 24 055,50 доларів США, що еквівалентно 605 038 грн. 38 коп. з яких: 19 514,79 доларів США - заборгованість по кредиту; 1824,51 доларів США - заборгованість по відсотках, стороною відповідачів не оскаржується.

Апеляційна скарга подана позивачем. Доводи скарги стосуються неправильного застосування районним судом положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Указані доводи заслуговують на увагу та приймаються апеляційним судом у якості підстав для скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового рішення ураховуючи наступне.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частинами першою та третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

7 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Таким чином, установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності.

Разом з тим рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.

У даному випадку під час апеляційного розгляду представник позивача Большаков Д.К. не оспорив тієї обставини, що положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» розповсюджуються на дані правовідносини.

З огляду на викладене рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню на час дії цього Закону.

Таким чином, підстави для відмови у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв'язку із введенням в дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» відсутні.

За правилами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч.1-3 ст. 367 ЦПК).

Судом апеляційної інстанції в порядку, визначеному ч.3 ст. 367 ЦПК, прийняті та досліджені у якості нових доказів: укладений між ПАТ «ВіЕс Банк» та ОСОБА_3 Договір про погашення заборгованості від 14 травня 2018 року; квитанції про сплату ОСОБА_3 коштів на погашення заборгованості за кредитним договором КF48367 від 09.04.2008; витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження станом на 15.06.2018; заяви уповноваженої особи ПАТ «ВіЕс Банк» про закінчення виконавчого провадження.

Згідно з відомостями указаних письмових доказів при укладенні Договору про погашення заборгованості від 14 травня 2018 року ОСОБА_3 повністю визнала заборгованість за кредитним договором КF48367 від 09.04.2008 у розмірі 26 600, 47 доларів США, зобов'язалась здійснити погашення заборгованості у розмірі 20000 доларів США не пізніше 27 червня 2018 року, а ПАТ «ВіЕс Банк», у свою чергу, взяв на себе зобов'язання звільнити її від обов'язку погашення залишку заборгованості за кредитним договором КF48367 від 09.04.2008.

На виконання умов Договору про погашення заборгованості від 14 травня 2018 року ОСОБА_3 сплатила заборгованість у розмірі 20000 доларів США, останній платіж здійснено 15 червня 2018 року.

На підставі листа серії та номер 09-3/7774, виданого ПАТ «ВіЕс Банк» 15.06.2018 (у день здійснення останнього платежу), приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, м. Київ, Слободяном В.М. прийняте рішення індексний номер 41641842 про припинення обтяження за іпотечним договором №1297 від 09.04.2008 та рішення індексний номер 41641986 про припинення іпотеки за іпотечним договором №1297 від 09.04.2008.

Таким чином, на час апеляційного розгляду справи заборгованість за кредитним договором є КF48367 від 09.04.2008 є погашеною і ця обставина підтверджена кредитором, який з цього приводу подав лист нотаріусу, на підставі якого нотаріусом проведені реєстраційні дії по припиненню іпотеки та припиненню обтяження за іпотечним договором №1297 від 09.04.2008.

Положеннями ст. 17 Закону України «Про іпотеку» передбачено іпотека припиняється у разі, зокрема, припинення основного зобов'язання. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Ураховуючи, що на час нового апеляційного розгляду іпотека є припиненою у встановленому законом порядку, правові підстави для задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки відсутні.

З огляду на викладене, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 367-368, 374-376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства &qut';ВіЕс Банк&quUK; задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 травня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову узадоволенні позову Публічного акціонерного товариства &q? т;ВіЕс Банк&q?ве; до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 19 липня 2018 року.

Головуючий: А.А. Пікуль

Судді: Д.Р. Гаращенко

Т.О. Невідома