Рішення № 75394460, 19.07.2018, Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 636/3640/17

Провадження № 2/636/249/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2018 року Чугуївський міський суд Харківської області

у складі: головуючого судді - Гуменного З.І.,

за участю секретаря судового засідання - Шикової К.Р.,

представника позивача - ОСОБА_1,

відповідача - ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чугуєві справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_4 звернулася до суду з даним позовом, в якому просить позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно його доньки - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_4 посилається на те, що перебувала у шлюбі з відповідачем, від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась спільна дитина - ОСОБА_5 Відповідач не проявляє уваги до доньки, не займається її вихованням, відмовляється від виконання батьківських обов'язків, не забезпечує доньку матеріально та жодним іншим способом не проявляє батьківського піклування. Позивач зі свого боку будь-яких перешкод відповідачу щодо спілкування з донькою не чинить, неодноразово намагалась переконати відповідача у необхідності прояву уваги до доньки, участі у її вихованні та розвитку, що не призводило до результату. Відповідач добровільно відмовляється спілкуватися з дитиною та позивачем з питань виховання та утримання дитини.

У зв'язку з цим ОСОБА_4 вважає, що відповідач не повинен мати прав, які основані на спорідненості з дитиною, та не може у майбутньому розраховувати на майнові права, пов'язані з його батьківством.

ОСОБА_2 з позовом не погодився та надав суду заперечення, в яких відповідач стверджує, що, незважаючи на розірвання шлюбу з ОСОБА_4 та проживання окремо від дитини, він добровільно надає матеріальну допомогу на утримання останньої, постійно проявляє інтерес до виховання, навчання, здоров'я та розвитку ОСОБА_5. Проте, позивач чинить перешкоди відповідачу у спілкуванні з донькою, намагається виїхати за кордон, позбавивши цим ОСОБА_2 можливості приймати участь в житті дитини. Крім того, позивач наголошує на тому, що він працевлаштований, має стабільний заробіток, не зловживає спиртними напоями, не притягувався до кримінальної відповідальності. На думку ОСОБА_2, позовні вимоги ОСОБА_4 не підтверджуються жодним доказом, є безпідставними та не підлягають задоволенню.

05.03.2018 ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4, третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, в якому просить суд зобов'язати ОСОБА_4 не перешкоджати у спілкуванні з дитиною за місцем його проживання з 10:00 год. до 20:00 год. безперервно на кожній перший та третій неділі кожного місяця; не чинити перешкод у виїзді разом із донькою на відпочинок у період літніх канікул на строк не менше 30 днів, та у спілкуванні з ОСОБА_5 в період новорічних свят з 31 грудня по 3 січня один раз у два роки за місцем проживання ОСОБА_2

Дані позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовує тим, що ОСОБА_4 постійно чинить йому перешкоди у спілкуванні з донькою, в участі у її вихованні, розвитку, у зв'язку з чим ОСОБА_2 не має можливості в повній мірі здійснювати піклування та догляд за своєю донькою, слідкувати за її здоров'ям, навчанням, надавати необхідну допомогу та підтримку. На думку позивача за зустрічним позовом, своїми діями ОСОБА_4 порушує принципи рівності батьків у вихованні дитини, а також права дитини на спілкування зі своїм батьком. При цьому, ОСОБА_2 зазначає, що завжди проявляв турботу та інтерес до життя ОСОБА_5, надавав матеріальну допомогу на її розвиток та ніколи не відмовлявся від своїх батьківських обов'язків. На підставі цього ОСОБА_2 просить суд задовольнити позовні вимоги за зустрічним позовом, відмовивши у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 за позовом про позбавлення його батьківських прав.

Від позивача за первісним позовом надійшла заява про підтримання позовних вимог розгляд справи без її участі.

Представника позивача за первісним позовом в судовому засіданні підтримав заявлені вимоги ОСОБА_4, проти задоволення позовних вимог ОСОБА_2 заперечував у зв'язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю.

Представник Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради також просила суд розглядати справу за її відсутності, вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно доньки ОСОБА_5, про що надано відповідний висновок. Підстави для розгляду Департаментом питання про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною відсутні.

Відповідач за зустрічним позовом та його представник в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог ОСОБА_4, позов про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні просили задовольнити, посилаючись на обставини і факти, викладені у письмових запереченнях та у самому позові.

Вислухавши думку сторін, оцінивши письмові докази, що містяться в матеріалах справи, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі, який рішенням Московського районного суду м. Харкова від 21.05.2015 розірвано (а.с. 10, 12-13).

Від даного шлюбу у ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась дитина - донька ОСОБА_5 (а.с. 11), яка проживає разом з матір'ю, про що надано довідку ОСББ «Злагода» м. Харкова № 133 від 12.10.2017 (а.с. 16).

Згідно з рішенням Московського районного суду м. Харкова від 10.09.2015 ОСОБА_2 зобов'язаний сплачувати аліменти на утримання доньки у розмірі ? частини заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 29.05.2015 і до повноліття дитини (а.с. 14-15).

Відповідно до розрахунку заборгованості по аліментам від 12.04.2018, ОСОБА_2 до лютого 2018 року сплачував аліменти нерегулярно та не в повному обсязі, погасивши заборгованість у березні 2018 року (а.с. 108).

Згідно з інформацією, наданою Харківською ЗОШ № 64, ОСОБА_5 навчається у 2-Б класі, батько ОСОБА_2 жодного разу не відвідував батьківські збори, до школи не з'являвся, не телефонував, успіхами доньки у навчанні не цікавився, до адміністрації школи та класного керівника дитини за час її навчання в школі ні з яких питань не звертався (а.с. 17).

Питання щодо доцільності позбавлення батьківських ОСОБА_2 відносно малолітньої дочки ОСОБА_5 було винесено та розглянуто на засіданні Комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Харківської міської ради та за результатами його розгляду, з урахуванням зібраної інформації, Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради надав висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 (а.с. 57-59).

За результатом проведеної роботи з цього питання, Департаментом служб у справах дітей Харківської міської ради встановлено, що дитина проживає з матір'ю, умови проживання добрі, наявні всі зручності, у дитини є окрема кімната з усім необхідним для проживання, розвитку та відпочинку, одяг відповідно до віку, іграшки. Заборгованість відповідача по аліментам станом на день подачі позову складала 25 977, 98 грн. ОСОБА_2 жодного разу не відвідував батьківські збори, до школи не з'являвся і не телефонував, успіхами доньки у навчанні не цікавився. ОСОБА_5 знаходиться під наглядом КЗОЗ «Харківська міська дитяча поліклініка № 7» і до поліклініки дитину супроводжує мати, рекомендації педіатра виконує. Також, дитина відвідує гурток «Цікава математика» у КЗ «Харківський палац дитячої та юнацької творчості Харківської міської ради Харківської області», протягом періоду відвідування ОСОБА_5 гуртку, усі питання, пов'язані з перебуванням дитини у Палаці, вирішує мати, а також вносить плату за навчання, відомостями щодо батька дитини адміністрація закладу не володіє, у Палаці батько не з'являвся, за інформацією про успіхи доньки не звертався.

Свідок ОСОБА_6 пояснила суду, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, аліменти почав сплачувати лише після примусового зобов'язанням за рішенням суду, дитина за батьком не сумує.

Свідок ОСОБА_7 надала свідчення, згідно з якими вона є членом батьківського комітету в школі, де навчається ОСОБА_5, крім того, їх діти товаришують. Зі школи дитину забирають завжди мати або бабуся, від ОСОБА_5 жодного разу не чула розмов про батька, ОСОБА_7 не бачила ОСОБА_2 останні два роки.

Свідок ОСОБА_8 навпаки, пояснив суду, що ОСОБА_4 чинить перешкоди ОСОБА_2 у вихованні доньки. Відповідач надавав допомогу у лікуванні. Дана інформація йому відома зі слів ОСОБА_2

Свідок ОСОБА_9 надав свідчення, аналогічні свідченням ОСОБА_8

Свідок ОСОБА_10 розповів в судовому засіданні, що ОСОБА_2 забирав доньку зі школи, возив до зоопарку, купляв ліки. А ОСОБА_4 чинить йому перешкоди у спілкуванні з ОСОБА_5.

Свідок ОСОБА_11 також стверджує, що ОСОБА_4 чинить перешкоди ОСОБА_2 у спілкуванні з донькою.

Конвенція про права дитини, що ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27.02.1991, визнаючи, що дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння, забезпечує те, щоб дитина не розлучалася з батьками в супереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосованого закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Статтею 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до ст. 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до ст. 166 СК України, особа, позбавлена батьківських прав: втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання; перестає бути законним представником дитини; втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми; не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування); втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною, однак не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини.

У відповідності до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.

Відповідно до вимог ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до п. 2-5 ч. 1 ст. 164 СК України, підставою для позбавлення батьківських прав можуть бути: ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоке поводження з дитиною; якщо батьки є хронічними алкоголіками або наркоманами; якщо батьки вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва.

Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Перевіривши матеріали цивільної справи та надані суду докази, встановлено ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх обов'язків по вихованню ОСОБА_5 ОСОБА_2 не піклується про фізичний і духовний розвиток ОСОБА_5, її навчання, не створює умов для отримання нею освіти, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування, не спілкується з дитиною в необхідному обсязі, не надає доньці доступу до духовних цінностей.

Покази свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 були спростовані, наданими суду доказами.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що первісний позов ОСОБА_4 підлягає задоволенню.

Розглядаючи зустрічний позов ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, суд приходить до наступного.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства», контакт з дитиною це реалізація матір'ю, батьком, іншими членами сім'ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання їм інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 12 цього ж Закону, виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства», дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені в суді у порядку, встановленому законом.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Право органів державної влади на вирішення питання щодо участі у вихованні дітей того з батьків, хто проживає окремо від них передбачено ст.ст. 158-159 СК України, а тому таке втручання держави у приватне та сімейне життя особи є законним.

Вирішення питання щодо участі у вихованні дитини можливе за наявності спору між батьками з цього питання. Наявність такого спору має бути перевірена орган опіки та піклування, при чому, на думку суду, має бути з'ясовано характер взаємовідносин батька та матері, їх дій чи бездіяльності, які б вказували на наявність спору між ними щодо участі батька у вихованні дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Матеріали справи не містять доказів, поданих будь-якою зі сторін, які б вказували на наявність спору між батьками щодо виховання дитини.

Відповідно до ст. 159 СК України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Тобто, участь суду при вирішенні питання щодо способу участі батька у вихованні дитини є необхідною у випадку наявності перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, яка створюється одним з батьків іншому, зокрема, у випадку ухилення від виконання рішення органу опіки та піклування.

При розгляді справи судом встановлено, що наявність перешкод у спілкуванні з дитиною та участь у її вихованні позивачем підтверджується виключно його зверненням до суду із позовом. Жодних інших доказів суду не надано, покази свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 були спростовані під час судового розгляду.

За таких обставин суд вважає, що позивачем не надано суду належних, допустимих та достатніх доказів щодо створення йому відповідачем перешкод у спілкуванні з донькою та прийняття участі у її вихованні, які б зумовлювали необхідність захисту судом його прав як батька на вільне спілкування з дитиною. Вказане є підставою для відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2

Керуючись ст. ст. 10, 11, 209, 212, 214-215, 217, 218 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2, який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 року у м. Умань, Черкаської області, батьківських прав відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

В задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з неповнолітньою донькою ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, та її вихованні - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя -