Вирок № 75394153, 19.07.2018, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/19302/17

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" липня 2018 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Бірси О.В.,

секретаря судових засідань Ярмак І.В.,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора Семененка Б.В.,

представників потерпілого ОСОБА_2, ОСОБА_3,

захисників Дрюк О.М., Яремчук Р.Л.,

обвинувачених ОСОБА_6, ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26.10.2017 за № 12017100040014550 за обвинуваченням

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Києва, громадянина України, не одруженого, з середньо-спеціальною освітою, не працюючого, не одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого, та

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця м. Києва, громадянина України, не одруженого, з середньо-спеціальною освітою, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, раніше неодноразово судимого, зокрема, востаннє

12.02.2018 Дарницьким районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 185 КК України, з урахуванням норм ст. 71 того ж Кодексу, до позбавлення волі на строк 5 років 2 місяці, кожного окремо,

у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України,

в с т а н о в и в :

Судом визнано доведеним, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 26.10.2017, близько 02 год. 30 хв., знаходились біля будинку № 8 по вул. Харківське Шосе у м. Києві, де побачили відкритий колодязь з кабельними лініями зв'язку та в цей час у них виник спільний злочинний умисел, спрямований на протиправне заволодіння майном, яке знаходилося у вказаному колодязі, реалізуючи який вони спустилися до цього колодязя, де діючи спільно, з корисливих мотивів за допомогою спеціального інструменту, а саме плоскогубців, пошкодили цілісність кабелю ТЗГ 7х4х1,2, що належить ГУУЗ «Держспецзв'язок», розділивши його на частини, загальною довжиною 85 метрів, вартість якого складає 1486, 65 грн., таким чином, підготувавши його для викрадення, однак, виконавши всі дії, які вважали необхідними для доведення злочину до кінця, останній закінчити не змогли, з причин, які не залежали від їх волі, оскільки були затримані на місці вчинення злочину співробітниками поліції, які прибули за викликом.

Вказаних висновків суд дійшов провівши судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Так, допитані, у судовому засіданні обвинувачені ОСОБА_6 та ОСОБА_7, кожен окремо, пояснили, що, у цій ситуації, вони дійсно 26.10.2017, близько 02 год. 30 хв., знаходились біля будинку № 8 по вул. Харківське Шосе у м. Києві, де побачили відкритий колодязь з кабельними лініями зв'язку та вирішили спуститись до цього колодязя, у своїх привтаних справах та цілях.

Коли спустились в середину там помітили уже пошкоджений кабель ТЗГ 7х4х1,2, що належить ГУУЗ «Держспецзв'язок», який був розділений на частини.

Також там же були плоскогубці.

У певний момент, після того, як вони були уже в середині колодязя прибули співробітниками поліції, які їх і затримали.

Спускаючись до колодязя умислу на заволодіння майном не мали.

Разом з тим, з досліджених судом, у порядку ст. 358 КПК України, у судовому засіданні, документів, тобто спеціально створених з метою збереження інформації матеріальних об'єктів, які містять зафіксовані за допомогою письмових знаків, зображення тощо відомостей, судовим слідством було встановлено наступне.

Згідно протоколу про прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 26.10.2017 та протоколу про попередження про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину ОСОБА_8, як представник юридичної особи, вказав, що 26.10.2017 близько 03:00 за адресою: м. Київ, Х.Ш., 8 невідомі заволоділи майном ГУУЗ «Держспецзв'язок», а саме кабелем з каналізаційного люку.

Як наслідок, суд враховує, що цими відомостями підтверджується місце вчинення злочину, його орієнтовний час.

З протоколу огляду місця події із фототаблицею від 26.10.2017 складеного слідчим Дніпровського УП ГУ НП в м. Києві ОСОБА_9 в присутності понятих, в період часу з 04:20 до 04:30, слідує, що було оглянуто ділянку місцевості за адресою: м. Київ, Х.Ш., 8, де знаходиться шахта телефонного колодязя.

У ході огляду установлено, що сама шахта відкрита, а люк знаходиться з права у трьох метрах.

В самій шахті знаходяться телефоні дроти, там же, але у самому низу, перебувають бухти кабеля (частини від єдиного), загальною довжиною 85 метрів.

Там же було виявлено громадян ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Також під час огляду там же виявлено та вилучено бухти кабелю, загальною довжиною 85 метрів, допоміжні пристрої для поділу самого кабелю на частини.

Відомості установлені у ході цього огляду кореспондуються у повній мірі з даними протоколу огляду речей - частин кабелю від 06.12.2017 складеного слідчим Дніпровського УП ГУ НП в м. Києві Жужа О.В., в період часу з 10:00 до 10:30.

Та даними указаними у протоколах затримання обвинувачених від 26.10.2017, згідно яких їх було затримано з підстави передбаченої ч. 1 ст. 208 КПК України.

Порушень вимог ст.ст. 104-106, 223, 228, 237 КПК України судом не встановлено.

Відповідно до довідки начальника ГУУЗ «Держспецзв'язок» Опаленика П.І. загальна сума збитків складає 12 786, 65 грн. унаслідок пошкодження кабелю 26.10.2017 за адресою: Х.Ш., 8 у м. Києві.

Ці дані були підтверджені у судовому засіданні у ході розгляду провадження представниками ГУУЗ «Держспецзв'язок» ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Загалом, на переконання суду, вказані обставини відображені у зазначених доказах у своїй сукупності підтверджують обставини визначені ст. 91 КПК України, як-то: дату, спосіб вчинення злочину та його наслідки.

Також, суд акцентує увагу на тому, що обвинувачених було виявлено на місці події, як і наявні допоміжні пристрої для поділу самого кабелю на частини, що свідчить про їх попереднє підготовку до злочину, та спростовує версію останніх, про те, що вони на місці події у колодязі перебували у інших приватних справах.

Адже, згідно положень ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом . Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.

Відповідно до ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

Тож, у судовому засіданні прокурором було заявлено клопотання про відмову від допиту свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_8, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, яке ухвалою суду, постановленою у порядку ч. 4 ст. 371 та ч. 2 ст. 372 КПК України, за згодою сторін кримінального провадження, а саме з боку обвинувачення та захисту, з урахуванням положень ст.ст. 22, 26 КПК України, задоволено.

Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та захисту, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб передбачених КПК України, враховуючи, що суд зберігаючи об'єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, надано не було.

А тому, суд, враховуючи вищевикладені докази, які були надані суду у ході розгляду провадження та визнанні належними і допустимими, вважає висловлені стороною захисту доводи та докази в частині перебігу подій зі слів обвинувачених, враховуючи, зокрема, надані показання потерпілого, свідків та дані досліджених протоколів, сумнівними з вищезазначених у судовому рішенні підстав, а наявність сумнівів не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», так, як їх доводи не випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.

При цьому, суд в черговий раз наголошує на тому, що будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та захисту, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб передбачений КПК України, суду надано не було.

За таких обставин, враховуючи вищезазначене, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України, за обставин, встановлених судом.

З урахуванням того, що Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 05.04.2018 в справі № 658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.

У ППВСУ «Про судову практику у справах про злочини проти власності» предметом злочинів проти власності є майно, яке має певну вартість і є чужим для винної особи: речі (рухомі й нерухомі), грошові кошти, цінні метали, цінні папери тощо.

Крадіжка (таємне викрадення чужого майна) - це викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб.

Крадіжку потрібно вважати закінченою з моменту, коли винна особа вилучила майно і мала реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним. Якщо особа, котра протиправно заволоділа майном, такої реальної можливості не мала, її дії слід розглядати залежно від обставин справи як закінчений чи незакінчений замах на вчинення відповідного злочину. Закінченим замахом на крадіжку є дії особи, яка викрала майно, але одразу була викрита.

Згідно з ч. 1 ст. 15 КК замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово висловлював правову позицію, яка віднайшла своє відображення у постанові Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 337/3557/15-к про те, що замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення і наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату. Наслідки, які не настали, інкримінуються особі в тому разі, якщо вони були включені в ціль її діяння і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, вона не могла й вчиняти замаху на їх досягнення.

Також, слід урахувати, що злочин визначається вчиненим за попередньою змовою групою осіб у разі його вчинення декількома (двома і більше) суб'єктами цього злочину, які заздалегідь домовилися про його спільне вчинення. Учасники вчинення злочину групою осіб діють узгоджено, зі спільним умислом, і кожен із них безпосередньо виконує діяння, що повністю чи частково утворює об'єктивну сторону складу злочину. При цьому можливий розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль у вчиненні злочину.

Відповідно до статті 26 КК співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

Також, з п. 3 ППВСУ «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки», слідує, що для повторності не має значення, чи було особу засуджено за раніше вчинений злочин.

Як наслідок, суд кваліфікує дії ОСОБА_7та ОСОБА_6, кожного окремо, за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України, оскільки кожен із них скоїв закінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), повторно, за попередньою змовою групою осіб.

Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченим суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (злочину), особу винних та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Так, обставин, що пом'якшують покарання або ж обтяжують покарання ОСОБА_7 та ОСОБА_6, згідно ст. 66, 67 КК України, суд не убачає.

Також, суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_7 на обліку у лікаря-психіатра не перебуває, але знаходиться на обліку у лікаря-нарколога з 11.05.1998 з діагнозом розлади психіки і поведінки внаслідок вживання опіоїдів, синдром залежності, має постійне місце реєстрації та проживання, стан здоров'я, невстановленість судом наявності зв'язків з антигромадськими елементами, спосіб життя (не працює, раніше судимий, не одружений), що свідчить про те, що оточуюча його обстановка у сім'ї та побуті, виражає допустимі соціальні зв'язки; позицію прокурора у справі, щодо необхідної міри покарання; ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (злочину), а саме: його класифікацію за ст. 12 КК України, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; його поведінку під час та після вчинення злочинних дій та вважає за необхідне призначити покарання у межах санкції статті 185 КК України у виді позбавлення волі, із визначенням остаточного покарання, ураховуючи наявність вироку Дарницького районного суду м. Києва від 12.02.2018, у порядку ст. 70 даного Кодексу.

Поряд з цим, суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_6 на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, має постійне місце реєстрації та проживання, стан здоров'я, невстановленість судом наявності зв'язків з антигромадськими елементами, спосіб життя (не працює, раніше не судимий, не одружений), що свідчить про те, що оточуюча його обстановка у сім'ї та побуті, виражає допустимі соціальні зв'язки; позицію прокурора у справі, щодо необхідної міри покарання; ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (злочину), а саме: його класифікацію за ст. 12 КК України, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; його поведінку під час та після вчинення злочинних дій та вважає за необхідне призначити покарання у межах санкції статті 185 КК України у виді позбавлення волі.

Підстав для звільнення від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст. 75 КК України, або ж застосування ст. 69 КК України, чи норм ст. 69-1 КК України до обвинувачених, суд не знаходить, у зв'язку з відсутністю передумов за яких дані правові норми мають змогу бути застосовані, та оскільки суд однозначно переконаний в тому, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, визначена даним вироком міра покарання, а саме у виді позбавлення волі є достатньою для виправлення обвинувачених та попередження нових злочинів (кримінальних правопорушень).

Дане остаточне покарання (позбавлення волі), на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

При вирішенні цивільного позову Головного управління урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України до ОСОБА_7 та ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної шкоди завданої кримінальним правопорушенням, суд виходить з наступного.

Позов умотивований позивачем ГУУЗ «Держспецзв'язок» в частині матеріальної шкоди безпосередньо завданими матеріальними збитками унаслідок вчинення злочину відповідачами на суму 12 786, 65 грн.

Дану суму збитків позивач обгрунтовує тим, що кабельні лінії втратили функціональну придатність та потребували ремонту, зі зміною відповідного кабелю, тож 26.10.2017 підрядником ТОВ «Спецінфосистемс», згідно договору із позивачем на аварійно-відновлювальні роботи кабельних ліній у 2017 року, було проведено відповідний відновлювальний ремонт, вартість якого, згідно акту за жовтень 2017 року № 13, складає 11300 грн., та сама балансова вартість кабелю - 1486, 65 грн.

У судовому засіданні представники позивача ГУУЗ «Держспецзв'язок» ОСОБА_3 та ОСОБА_2 даний позов підтримали, просили задовольнити з наведених у ньому передумов.

Цивільні відповідачі/обвинувачені та їх захисники цей цивільний позов щодо відшкодування матеріальної шкоди не визнали так, як вони цього злочину не вчиняли, а тому, у розумінні ст. 1166, 1177 ЦК України, не є належним відповідачем у справі. Однак, в подальшому змінили свою позицію щодо визнання.

Тож, суд, заслухавши думку учасників процесу, дослідивши надані ними доказами з точки зору належності і допустимості, та розглянувши сам спір у кримінальному провадженні, на підставі ч. 5 ст. 128 КПК України, за правилами, встановленими цим Кодексом та в частині процесуальних відносин, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, які цим Кодексом не врегульовані, застосувавши норми Цивільного процесуального кодексу України в частині, що не суперечать засадам кримінального судочинства, вважає за необхідне зазначити про таке.

Згідно з ч. 1 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має прав пред'явити цивільний позов до обвинуваченого.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст.11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.

У цьому випадку судом визнано доведеним, що цивільними відповідачами/обвинуваченими 26.10.2017 було пошкоджено кабельні лінії урядового зв'язку ТЗГ 7*4*1,2, а саме 85 метрів кабелю за адресою: м. Київ, Х.Ш., 8.

З метою відновлення ліній зв'язку цивільний позивач уклав відповідний договір на аварійно-відновлювальні роботи кабельних ліній зв'язку у 2017 році із ТОВ «Спецінфосистемс».

Згідно довідки ГУУЗ «Держспецзв'язок», вартість відновлювального ремонту 11300 грн., а балансова вартість кабелю 1486, 65 грн., тобто загальна сума збитку 12786, 65 грн.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України, що кореспондується з нормами ст. 1177 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ст. 1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим (ч. 1 ст. 1190 ЦК України).

Відповідно до абз. 1 п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року N 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності», розмір майна, яким заволоділа винна особа в результаті вчинення відповідного злочину, визначається лише вартістю цього майна, яка виражається у грошовій оцінці. Вартість викраденого майна визначається за роздрібними (закупівельними) цінами, що існували на момент вчинення злочину, а розмір відшкодування завданих злочином збитків - за відповідними цінами на час вирішення справи в суді.

З огляду на наведене, суду вважає, що до даний цивільний позов підлягає до задоволення у повному обсязі, так як цивільним позивачем було надано у розумінні ст.ст. 76, 80 ЦПК України, належні та допустимі докази понесеної ним матеріальної шкоди та вартості відновлювального ремонту, а з цивільних відповідачів має бути стягнуто солідарно 12786, 65 грн.

Запобіжний захід, як захід забезпечення кримінального провадження, обвинуваченому ОСОБА_6 у вигляді утримання під вартою, враховуючи вимоги ст.ст. 131-132, 177, 178 КПК України, та даних про його особу, слід залишити без змін до набрання вироком законної сили.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України суд вважає за необхідне зарахувати в строк відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_6 термін його попереднього ув'язнення, а саме з 26.10.2017 по день набрання вироком законної сили, а ОСОБА_7 з 26.10.2017 до 27.10.2017.

Також, у світлі норм ч. 4 ст. 70 КК України, яка регламентує, що, при застосуванні цієї статі Кодексу, у цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу, слід зарахувати частково відбуте покарання ОСОБА_7 за поперднім вироком, а саме з 19.04.2018 (часу затримання).

Питання речових доказів у кримінальному проваджені вирішено, згідно положень ст. 100 КПК України.

Керуючись ст. ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд

у х в а л и в :

ОСОБА_6 визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у вигляді тримання під вартою вважати продовженим до набрання вироком законної сили.

Строк відбування покарання ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, відраховувати з 26.10.2017.

ОСОБА_7 визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання за цим вироком більш суворим, призначеним вироком Дарницького районного суду м. Києва від 12.02.2018, остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років 2 (два) місяці.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України у строк відбування покарання ОСОБА_7 зарахувати відбуте частково покарання за вироком Дарницького районного суду м. Києва від 12.02.2018 за правилами, передбаченими в статті 72 КК України, з безпосереднім відрахуванням такого строку з 19.04.2018. та термін попереднього ув"язнення з 26.10.2017 по 27.10.2017.

Цивільний позов Головного управління урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України до ОСОБА_7 та ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної шкоди завданої кримінальним правопорушенням, задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_6 (ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса реєстрації: АДРЕСА_1 (на цей час утримується під вартою у ДУ «Київський слідчий ізолятор»), паспорт громадянина України НОМЕР_1) та ОСОБА_7 (ІНФОРМАЦІЯ_5, адреса реєстрації: м. АДРЕСА_2 (на цей час утримується під вартою у ДУ «Київський слідчий ізолятор»), паспорт громадянина України НОМЕР_2) на користь Головного управління урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку (код ЄДРПОУ 34794089, МФО 820172, адреса: 03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 13, р/р № 35217053012416, відкритий у Державній казначейській службі України), 12 786 (дванадцять тисяч сімсот вісімдесят шість) гривень 65 грн. матеріальної шкоди.

Речові докази: 85 метрів кабелю, передані на зберігання ГУУЗ «Держспецзв'язок» залишити у його володінні, пласкогубці та садові ножиці, знищити.

Вирок може бути оскаржено протягом 30 днів з дня проголошення до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва.

Копію судового рішення негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору, іншим учасникам судового провадження та не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

С у д д я : О.В. Бірса