Постанова № 75392803, 17.07.2018, Апеляційний суд Хмельницької області

Копія

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________

Справа № 688/747/17

Провадження № 22-ц/792/861/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2018 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Хмельницької області в складі:

головуючого судді - Гринчука Р.С.,

суддів: Грох Л.М., Ярмолюка О.І.,

секретар – Шевчук Ю.Г.,

з участю представника апелянта, позивача,

розглянула у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Шепетівське лісове господарство» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з апеляційною скаргою Державного підприємства «Шепетівське лісове господарство» на рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 30 березня 2018 року та ухвалу Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 23 квітня 2018 року, постановлених суддею Березовою І.О.,

встановила:

В березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ДП «Шепетівське лісове господарство» (далі – підприємство) зі зменшеними під час розгляду справи в суді позовними вимогами про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що його звільнення за прогул з 01.12.2014 року було незаконним, оскільки фактично він не допустив прогулу. Після демобілізації з військової служби, яку проходив в зоні АТО 30.11.2014 року він мав намір продовжити роботу у ДП «Шепетівське лісове господарство» на попередній посаді, укладальника пиломатеріалів, деталей та виробів з деревини 2 розряду лісокомплексу підприємства. Однак відповідач не допустив його до роботи та повідомив про необхідність надання підтверджуючого документу із зазначенням дати закінчення військової служби, тобто демобілізації. Після отримання відповідної довідки 29.01.2015 року, 03.02.2015 року його повторно призвали на військову службу, яку проходив в зоні проведення АТО до 20.02.2016 року. 22.06.2016 року він звернувся до відповідача про виплату заробітної плати, однак отримав трудову книжку із записом про звільнення з роботи за прогули на підставі наказу від 30.01.2015 року.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 30.03.2018 року позов було задоволено. Стягнуто з ДП «Шепетівське лісове господарство» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у період з 01.12.2014 року по 25.05.2016 року в розмірі 34010,40 грн., прийнято відмову позивача від позову в частині поновлення на роботі, провадження в цій частині в справі закрито.

Ухвалою суду від 23.04.2018 року було виправлено описку в рішенні суду, другий абзац резолютивної частини рішення викладено в наступній редакції: «Стягнути з ДП «Шепетівське лісове господарство» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за робочі дні у період з 01.12.2014 року по 25.05.2016 року в сумі 31896 грн. 24 коп.».

В апеляційній скарзі ДП «Шепетівське лісове господарство» просило скасувати рішення та ухвалу суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначив, що судом неповно встановлені дійсні обставини справи, помилково проведена оцінка доказів, не враховано висновків, які містяться в ухвалі суду касаційної інстанції, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, судом не було враховано тієї обставини, що ОСОБА_1 допустив прогули на роботі, починаючи з 01.12.2014 року, оскільки був демобілізований з військової служби 30.11.2014 року. Факт прогулів підтверджується доповідними посадових осіб підприємства та актами, складними за їх участі. Не мало місце в даному випадку також і порушення порядку вирішення питання про звільнення позивача, оскільки його звільнення відбулося з дозволу профспілкового органу, при повторному розгляді цього питання на засіданні профспілки. При цьому підприємством було вжито всіх можливих заходів для встановлення місця проживання ОСОБА_1 та його виклику на засідання профкому.

В суді представник апелянта підтримала доводи апеляційної скарги.

Позивач в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив, повністю погодився з оскаржуваним рішенням суду.

Заслухавши учасників справи та перевіривши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом вірно з’ясовані фактичні обставини справи та дана їм належна оцінка, а його висновки підтверджуються матеріалами справи і ґрунтуються на нормах діючого законодавства.

Встановлено, що з 22.04.2014 року ОСОБА_1 працює в ДП «Шепетівське лісове господарство» на посаді укладальника пиломатеріалів, деталей та виробів із деревини дільниці по розпилюванню деревини лісокомплексу.

Відповідно до наказу директора підприємства №60-к від 29.07.2014 року ОСОБА_1 було увільнено від роботи з 31.07.2014 року у зв’язку з призовом на військову службу під час мобілізації із збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на особливий період, але не більше одного року.

Наказом першого заступника МО України від 15.11.2014 року, №62-РС позивача звільнено з військової служби у запас, а наказом командира військової частини А 1056, №168 від 30.11.2014 року його виключено зі списків особового складу військової частини.

28.12.2014 року наказом ДП «Шепетівський лісгосп» ОСОБА_1 припинено нарахування та виплату середнього заробітку з 01.12.2014 року до з’ясування причин його відсутності на роботі або документального підтвердження ним дати його демобілізації.

На підставі наказу директора підприємства від 30.01.2015 року, №10-к ОСОБА_1 було звільнено з роботи з 01.12.2014 року за прогули згідно з п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 25.05.2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 22.07.2016 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ №10-к від 30.01.2015 року про звільнення з роботи. Поновлено ОСОБА_1 на посаді укладальника пиломатеріалів, деталей та виробів із деревини дільниці по розпилюванню лісокомплексу з 01.12.2014 року. Стягнуто з ДП «Шепетівський лісове господарство» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.12.2014 року по день постановлення судового рішення в розмірі 43478,16 грн. та 250 грн. судових витрат. Допущене негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 а також виплати середнього заробітку в розмірі 2114,16 грн., вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.12.2016 року частково задоволено касаційну скаргу ДП «Шепетівське лісове господарство». Рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 25.05.2016 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 22.07.2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Наказом №32-к від 25.05.2016 року директора ДП «Шепетівське лісове господарство» було скасовано наказ від 30.01.2015 року, №10-к про звільнення ОСОБА_1, поновлено позивача на попередній роботі та виплачено середній заробіток за грудень 2014 року.

Наказом №36-к від 13.06.2016 року ОСОБА_1 було звільнено з роботи з посади укладальника пиломатеріалів з 13.06.2016 року за угодою сторін, п. 1 ст. 36 КЗпП України, внесено відповідний запис до трудової книжки працівника.

Як пояснили в судовому засіданні сторони вищевказані накази є чинними і фактично виконані ними.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

У п. 18 постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначено про те, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з’ясовувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевіряти їх відповідність законові.

Суд не в праві визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов’язували звільнення.

Відповідно до п. 22 вказаної вище постанови, у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п. 1 ст. 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Пунктом 24 цієї ж постанови визначено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» від 25.03.1992 року закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з ч. 11 ст. 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» особи, звільнені з військової служби, зобов’язані у п’ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.

Як було правильно встановлено судом, після демобілізації з військової служби, в кінці листопада 2014 року ОСОБА_1 з’явився у відділ кадрів ДП «Шепетівський лісгосп» та повідомив про намір звільнитися з роботи у зв’язку з переїздом на інше місце проживання. Однак заяви про звільнення позивач в той день не подав, оскільки працівник відділу кадрів ОСОБА_2 вказала на необхідність надання ним документу, який би підтвердив дату демобілізації з військової служби. За таких обставин ОСОБА_1 не було допущено до виконання своїх трудових обов’язків а також від нього не було відібрано заяву про звільнення. Ці обставини в суді підтвердили обидві сторони, зокрема, свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які іншими доказами спростовано не було.

Незважаючи на те, що вищевказана норма Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» безпосередньо не регулює питання строку, протягом якого особа, звільнена з військової служби повинна з’явитися на роботу, однак, враховуючи конкретні обставини справи, час, необхідний демобілізованому для прибуття до місця роботи, керуючись принципом аналогії закону, суд першої інстанції правильно виходив зі змісту вищевказаної норми, обґрунтовуючи свої висновки в оскаржуваному рішенні.

З 03.02.2015 року позивач знову був призваний на військову службу, з якої був демобілізований 20.02.2016 року, а 22.02.2016 року отримав у відповідача трудову книжку із записом про звільнення.

26.01.2015 року підприємство отримало відповідь на свій запит від 30.12.2014 року від Шепетівсько - Полонського об’єднаного військового комісаріату, в якій вказано про звільнення позивача з військової служби 30.11.2014 року, тобто саме з 26.01.2015 року підприємству достовірно стало відомо про дату звільнення позивача з військової служби, а 30.01.2015 року відповідач видав наказ про звільнення ОСОБА_1 з роботи за прогули.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.12.2014 року, 09.12.2014 року, 30.12.2014 року 05.01.2015 року та 29.01.2015 року посадовими особами ДП «Шепетівський лісгосп» було складено доповідні записки та акти про відсутність на роботі ОСОБА_1, які і стали підставою для його звільнення 30.01.2015 року. При цьому причини його відсутності встановлені не були, а лише зазначено про неповідомлення ним таких причин. У вищевказані дні у табелі виходу на роботу працівників ДП «Шепетівський лісгосп» в ОСОБА_1 рахується прогул (а.с. 60, 62, т. 1).

Відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» подання роботодавця має розглядатися у присутності працівника, щодо якого воно подано. Розгляд подання за відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. У разі нез'явлення працівника або його представника на засідання розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах терміну, визначеного частиною першою цієї статті. При повторному нез'явленні працівника без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

Як вбачається з матеріалів справи ДП «Шепетівський лісгосп» двічі зверталося до профспілкового комітету підприємства з поданням про тримання згоди на звільнення ОСОБА_1 з роботи в зв’язку з прогулом: 09.12.2014 року за період з 01.12.2014 року по 09.12.2014 року та 26.01.2015 року за прогул з 01.12.2014 року по 26.01.2015 року.

Вказані подання були розглянуті на спільному засіданні профспілкового комітету і адміністрації ДП «Шепетівський лісгосп» без присутності позивача або його представника, за відсутності даних щодо його належного повідомлення про засідання та без з’ясування причин відсутності ОСОБА_1 на засіданні профкому.

23.12.2014 року профком не надав згоди на звільнення ОСОБА_1, оскільки він не з’явився на засідання, відсутні письмові пояснення про причини неявки на роботі та з метою надання йому можливості для адаптації після мобілізації.

30.01.2015 року члени профкому проголосували за надання згоди на звільнення позивача з роботи за прогули. При цьому обставини, які стали причиною для відмови у звільненні ОСОБА_1 на попередньому засіданні профкому, 23.12.2014 року залишилися незмінними і на час розгляду подання 30.01.2015 року, оскільки позивач також був відсутній на засіданні профкому, причини його відсутності не були відомі членам профкому, даних щодо повідомлення працівника про час та місце розгляду питання про звільнення були відсутні.

При розгляді справи судом першої інстанції в 2016 році суд надав можливість підприємству усунути вказаний недолік, провести повторне засідання профкому для розгляду спірного питання, однак відповідач не скористався цією можливістю.

Таким чином в даному випадку має місце порушення процедури розгляду профспілковим комітетом подання про звільнення позивача з роботи за прогули.

Крім того, в змісті наказу від 30.01.2015 року, №10-к вказано про звільнення позивача з роботи з 01.12.2014 року за прогули, однак не визначено конкретні дні прогулів, хоча саме відсутність на роботі у визначені дні стали підставою для звільнення позивача за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Така обставина перешкоджає встановленню дійсних обставин звільнення та можливості оскарження цього наказу, який є єдиною підставою для звільнення. Інформація про дати прогулів, яка міститься в доповідних та актах про відсутність на роботі ОСОБА_1, складених посадовими особами відповідача не може підмінити собою наказ про звільнення , і не є додатками останнього.

При цьому, як пояснила в судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник апелянта прогулами в даному випадку визнано дні, починаючи з 01.12.2014 року і по 30.01.2015 року, коли ОСОБА_1 був відсутній на роботі. Однак, як вбачається зі змісту наказу №10-к від 30.01.2015 року, позивач був звільнений з роботи за прогул, який мав місце виключно за період з 30.11.2014 року по 01.12.2014 року, хоча об’єктивних даних про прогули у ці дні справа не містить.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв’язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про випалу працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Необхідно звернути увагу також на ту обставину, що спірний наказ від 30.01.2015 року, №10-к про звільнення ОСОБА_1 є нечинним у зв’язку з його скасуванням наказом директора ДП «Шепетівський лісгосп» №32-к від 25.05.2016 року «Про поновлення на роботі ОСОБА_1П.», який, в свою чергу, є чинним.

Наказом №36-к від 13.06.2016 року ОСОБА_1 було звільнено з роботи з посади укладальника пиломатеріалів з 13.06.2016 року за згодою сторін, п. 1 ст. 36 КЗпП України, внесено відповідний запис до трудової книжки працівника.

Таким чином фактичні обставини справи вказують на те, що сторони погодили між собою питання щодо поновлення позивача на роботі та його подальше звільнення. Тому слід визнати необґрунтованими доводи представника апелянта про правомірність звільнення ОСОБА_1 за прогули та відсутність правових підстав для нарахування йому середнього заробітку за період з 01.12.2014 року по 25.05.2016 року, хоча докази в справі свідчать про те, що за вказаний період працівнику не проводилася оплаті праці, однак при цьому він був поновлений на роботі і звільнений 13.06.2016 року не з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, а відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

За вказаних обставин судом правильно було прийнято рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 31896,24 грн. середнього заробітку за період з 01.12.2014 року по 25.05.2016 року з урахуванням раніше виплаченої позивачу суми в розмірі 2114,16 грн. на виконання рішення Полонського районного суду від 25.05.2016 року. Проведений судом розрахунок відповідає вимогам КЗпП України та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою КМУ №100 від 08.02.1995 року.

Посилання апелянта на те, що судом при розгляді справи не було дотримано вимог процесуального закону в частині необхідності врахування висновків суду касаційної інстанції при повторному розгляді даної справи, які викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.12.2016 року, є безпідставним. У відповідності з вимогами ч. 5 ст. 411 ЦПК України суд врахував висновки суду касаційної інстанції, перевірив обставини, на які звернуто увагу в ухвалі та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність задоволення позовних вимог.

Не спростовують висновків суду першої інстанції й інші доводи апеляційної скарги.

Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,

постановила:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Шепетівське лісове господарство» залишити без задоволення.

Рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 30 березня 2018 року та ухвалу Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 23 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 18.07.2018 року.

Головуючий /підпис/ Судді /підписи/

Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду Р.С. Гринчук

Головуючий у першій інстанції – ОСОБА_4 Доповідач – Гринчук Р.С.

Категорія 53