Рішення № 75392421, 11.07.2018, Соснівський районний суд м. Черкас

Провадження 2/712/988/18

Справа № 712/1929/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 липня 2018 року Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді – ПИРОЖЕНКО С.А.

при секретарі – ТІТОВА О.І.

з участю адвоката – ОСОБА_1

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Черкаської міської ради про визнання угоди недійсною,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася з позовом до Черкаської міської ради про визнання угоди недійсною, посилаючись на те, що вона є власником нежитлових приміщень за адресою: м. Черкаси, бул. Шевченка 320. За наполяганням відповідача, змушена була укласти Угоду про справляння плати за користування частиною прибудинкової території від 16.07.2010 року №743. Як ій було розяснено представниками відповідача, без укладення такої Угоди неможливо оформити та зареєструвати право власності на нежитлові приміщення. Згідно з п.1.1 Угоди, її об'єктом є частина прибудинкової території за адресою: м. Черкаси, бул. Шевченка 320, яку використовує землекористувач маючи у власності нежитлове приміщення.

Відповідно до п. 2.1. Угоди, термін її дії встановлено до 01.07.2013 року. Разом з тим, п. 2.3. Угоди передбачено, що у разі, якщо землекористувач продовжує використовувати частину прибудинкової території після закінчення строку дії цієї Угоди, то за відсутності письмових заперечень землевласника протягом одного місяця після закінчення строку дії Угоди, ця Угода вважається продовженою на той самий термін на тих самих умовах, які були передбачені Угодою. У зв'язку з цим, Угода вважалася продовженою у 2013 році ще на 3 роки, до 01 липня 2016 року.

Пунктом 3.1. Угоди встановлено, що за користування частиною прибудинкової території землекористувач сплачує плату у грошовій формі у розмірі, визначеному згідно рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради від 21.06.2005 року № 793. Вважає дану Угоду такою, що суперечить чинному законодавству та має бути визнана судом недійсною, оскільки в порушення вимог чинного законодавства, Черкаською міською радою було фактично встановлено на території міста Черкаси новий вид плати за користування землею, тобто плату (яка не є земельним податком) за землю на підставі «строкових угод про справляння плати за користування частиною прибудинкової території». До того ж, такий вид плати за користування землею, встановлений Черкаською міською радою, не є і орендною платою, оскільки відповідні земельні ділянки не передавалися в оренду. Такого виду плати за користування земельними ділянками державної чи комунальної власності, як визначено в Угоді, не передбачає і чинне законодавство. Тому просить визнати недійсною Угоду про справляння плати за користування частиною прибудинкової території від 16 липня 2010 року № 743, укладеною між Черкаською міською радою та ОСОБА_2.

В судовому засіданні адвокат ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник Черкаської міської ради в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, заперечував проти їх задоволення, посилаючись на те, що Угода про справляння плати за користування частиною прибудинкової території була укладена з позивачем на підставі рішення Черкаської міської ради від 13 травня 2010 року № 5-569 «Про міський бюджет на 2010 рік», рішення Черкаської міської ради від 04 жовтня 2007 року № 4-11 «Про доручення Черкаської міської ради» та рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради від 21 червня 2005 року № 793 «Про справляння плати за користування прибудинковою територією», які на даний час є чинними, та на підставі її особистого волевиявлення, у звязку з чим, вказана угода не може суперечити вимогам чинного законодавства. Крім того, зазначив, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду, тому просив застосувати строк позовної давності та відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини, які регулюються нормами цивільного та земельного законодавства.

Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_2 є власником нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: м. Черкаси, бул. Шевченка 320 на підставі договору купівлі-продажу від 08 липня 2008 року, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17 квітня 2018 року.

16 липня 2010 року між Черкаською міською радою та ОСОБА_2 укладено Угоду про справляння плати за користування частиною прибудинкової території №743.

Згідно з п.1.1 Угоди, її об'єктом є частина прибудинкової території за адресою: м. Черкаси, бул. Шевченка 320, яку використовує землекористувач (позивач) маючи у власності нежитлове приміщення.

Відповідно до п. 2.1. Угоди, термін її дії встановлено до 01.07.2013 року. Разом з тим, п. 2.3. Угоди передбачено, що у разі, якщо землекористувач продовжує використовувати частину прибудинкової території після закінчення строку дії цієї Угоди, то за відсутності письмових заперечень землевласника протягом одного місяця після закінчення строку дії Угоди, ця Угода вважається продовженою на той самий термін на тих самих умовах, які були передбачені Угодою. У зв'язку з цим, Угода вважалася продовженою у 2013 році ще на 3 роки, до 01 липня 2016 року.

Пунктом 3.1. Угоди встановлено, що за користування частиною прибудинкової території землекористувач сплачує плату у грошовій формі у розмірі, визначеному згідно рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради від 21.06.2005 року № 793.

Статтею 206 Земельного кодексу України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Питання справляння плати за використання землі в Україні, на момент укладання Угоди, було врегульовано Законом України «Про плату за землю», в якому статтею 2 визначено, що плата за землю справляється у вигляді земельного податкуабо орендної плати,що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Відповідно до абз. 2 ст. 1 Закону України «Про плату за землю» (в редакції, чинній на момент укладення Угоди) податок - обов'язковий платіж, що справляється з юридичних і фізичних осіб за користування земельними ділянками.

Статтею 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України встановлюються податки і збори.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори, лише в порядку і розмірах, встановлених законом.

Питання сплати податків і зборів, на момент укладення Угоди, визначалися та регулювалися Законом України «Про систему оподаткування», який не передбачав такого виду податку чи збору як плата за користування прибудинковою територією, а в статті 1 названого Закону вказано, що податки і збори (обов'язкові платежі), справляння яких не передбачено цим Законом, сплаті не підлягають.

Відповідно до ч. 4 ст. 2 Закону України «Про плату за землю» (в редакції, чинній на момент укладення Угоди) за земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Відповідно до ст. ст. 15,16 Закону України «Про оренду землі» в оренду може бути передана лише земельна ділянка, межі якої визначено в натурі (на місцевості), а укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Отже, беручи до уваги те, що рішень про передачу позивачу у власність чи у користування земельної ділянки, що знаходиться за адресою бул. Шевченка 320, м. Черкаси, Черкаська міська рада не приймала, і такої земельної ділянки у власність чи у користування позивачу не передавала, відтак позивач на день укладення спірної угоди від 16 липня 2010 року не була ні власником, ні постійним користувачем, ні орендарем земельної ділянки, що знаходиться за адресою бул. Шевченка 320, м. Черкаси.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, є підставою недійсності такого правочину.

Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 42 Земельного кодексу України врегульовано правовий статус земельних ділянок багатоквартирних жилих будинків. Відповідно до ст. 42 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення Угоди), земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також нежилі до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам, організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.

Оскільки позивач являється власником нежитлового приміщення в багатоквартирному житловому будинку, який розташований за адресою: м. Черкаси, бул. Шевченка 320, відповідно до ст. 42 Земельного кодексу України, позивач не повинна оформляти окреме право на користування частиною земельної ділянки, на якій розташований цей будинок, а також на частину прибудинкової території.

До того ж, багатоквартирний житловий будинок м. Черкаси, бул. Шевченка 320 в якому знаходиться нежитлове приміщення позивача, знаходиться на балансі ОСББ «Затишок».

Тому, 01 листопада 2008 року між ОСББ «Затишок 2005» та ОСОБА_2 укладено договір № 5 на участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території. Згідно п. 1.1 вказаного договору, виконавець забезпечує обслуговування та ремонт нежитлового приміщення, за адресою: м. Черкаси, бул. Шевченка 320, а також утримання прибудинкової території із розрахунку 0,80 грн. за 1 кв.м. загальної площі приміщення. Власник приймає участь у витратах на виконання названих робіт. В подальшому між ОСББ «Затишок 2005» та ОСОБА_2 27 квітня 2015 року та 01 березня 2017 року укладено Додаткові угоди до вказаного Договору щодо зміни розміру вартості надання послуг за один місяць.

Отже, чинне законодавство не містить вимоги про необхідність оформлення кожним із співвласників багатоквартирного жилого будинку окремого права на користування своєю відповідною частиною земельної ділянки, на якій розташований цей багатоквартирний жилий будинок.

Згідно з текстом Угоди підставою для укладення спірної угоди, зазначено рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради від 21.06.2005 року № 793 «Про справляння плати за користування частиною при будинкової території», відповідно до якого визначалася плата за користування частиною прибудинкової території.

Разом з тим, Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2009 року у справі № 04/408а визнано незаконним та нечинним Рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради від 21.06.2005 року № 793 «Про справляння плати за користування частиною прибудинкової території». У вказаній постанові суду зазначено, що зазначеним рішенням виконавчого комітету на території міста Черкаси фактично встановлений новий вид плати за користування землею тобто плату, яка не є земельним податком, не є орендною платою, оскільки відповідні земельні ділянки не передавалися платникові в оренду.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, враховуючи те, що рішення органу місцевого самоврядування визнано нечинним, у зв'язку з цим, всі вчинені на підставі такого рішення правочини визнаються недійсними, зокрема й Угода про справляння плати за користування частиною прибудинкової території від 16.07.2010 року №743. На підставі викладеного, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Щодо посилання представника Черкаської міської ради про порушення позивачем строку позовної давності для звернення до суду, суд приходить до наступного.

Згідно з п. 28 ППВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 № 9, перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до чинного законодавства, до вимог про визнання недійсними спірних угод підлягає застосуванню встановлена статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність тривалістю три роки.

Позивач зазначає, що у травні 2016 року дізналась про те, що Угода про справляння плати за користування частиною прибудинкової території від 16.07.2010 року №743 порушує її права, є незаконною та нікчемною. На підтвердження цього, позивач 16 травня 2016 року направила відповідачу лист, в якому вказала, що зазначена Угода є незаконною, оскільки зміст угоди суперечить чинному законодавству, що в розумінні ст. 215 Цивільного кодексу України свідчить про нікчемність такої Угоди. Та з цього часу, позивач перестала сплачувати грошові кошти, передбачені Угодою, вважаючи зазначену Угоду нікчемною, оскільки згідно з ч.2 ст. 215 ЦК України визнання нікчемного правочину - недійсним судом не вимагається.

Однак, відповідач вважає, що Угода відповідає вимогам чинного законодавства.

Згідно з п. 5 ППВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 №9, у разі невизнання іншою стороною недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред'явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність в силу закону у зв'язку з оспоренням та не визнанням іншими особами.

Отже, враховуючи те, що позивачу стало відомо про порушення її прав відповідачем у травні 2016 року, та беручи до уваги те, що перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється з дня коли особа довідалася про порушення свого права, і становить три роки, зазначена позовна заява подана позивачем в межах строку позовної давності.

Таким чином, суд приходить до висновку, що строк позовної давності для звернення з позовом до суду позивачем не пропущений, позовні вимоги є обґрунтованими, а тому підлягають до задоволення та визнання Угоди про справляння плати за користування частиною прибудинкової території від 16 липня 2010 року № 743, укладену між Черкаською міською радою та ОСОБА_2 – недійсною.

Керуючись ст.ст. ст.ст.12,13,200,259,263-265,268 ЦПК України, ст.ст. 16, 328, 376, 392 ЦК України, суд –

В И Р І Ш И В:

Визнати Угоду про справляння плати за користування частиною прибудинкової території від 16 липня 2010 року № 743, укладену між Черкаською міською радою та ОСОБА_2 – недійсною.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ГОЛОВУЮЧИЙ:

Повний текст судового рішення складено 20 липня 2018 року.