Постанова № 75391607, 19.07.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа № 639/6123/17 Головуючий суддя І інстанції Єрмоленко В. Б.

Провадження № 22-ц/790/2656/18 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Спори, що виникають із трудових правовідносин про виплату заробітної плати

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2018 року м. Харків.

Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Яцини В.Б.,

суддів колегії: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «АТ Науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань» на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 20 лютого 2018 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «АТ Науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до ПАТ «АТ Науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань», в якому просив стягнути середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 03.02.2016 р. по 26.09.2017 р. в сумі 27 061,97 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у відповідача він працював з 1974 року. 25.11.2014 року його було звільнено за скороченням штату працівників на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України. В день звільнення відповідач не виплатив йому всі належні кошти, тобто не здійснив з ним остаточний розрахунок, в суму якого входить і заборгованість із заробітної плати. Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 26.02.2016 р. стягнуто з ПАТ «АТ Науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань» на користь ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі з урахуванням компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати в сумі 23 191,03, а також середній заробіток за весь час затримки розрахунку, тобто з 26.11.2014 р. по 03.02.2016 р. у розмірі 20656,77 грн., моральну шкоду-5000 грн. Рішенням апеляційного суду Харківської області від 12.07.2016 р. рішення суду першої інстанції змінено, скасовано в частині стягнення моральної шкоди та у задоволенні позову в цій частині відмовлено. Зменшено суму, що підлягала стягненню з відповідача на користь ОСОБА_3 в рахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 19022,40 грн. Судові рішення суду виконано 26.09.2017 року. Таким чином остаточний розрахунок відповідач здійснив тільки 26.09.2017 року.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 20 лютого 2018 року позов задоволено.

21.03.2018 року Публічне акціонерне товариство «АТ Науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань» звернулося з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на те, що, рішення суду винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог ОСОБА_3 відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судове рішення проголошено без участі представника відповідача, однак у рішення зазначено, що представник відповідача був присутнім у судовому засіданні.

Зазначає, що суд першої інстанції помилково посилається на ч.4 ст. 82 ЦПК України щодо обставин, які не підлягають доказуванню, оскільки відповідач ініціював проведення за власний розрахунок судової експертизи, яка б могла встановити нові обставини, які можуть слугувати підставою для перегляду за нововиявленими обставинами судових рішень, на які посилається позивач.

Вказує, що надані позивачем копії розрахункових листів свідчать про те, що на оригіналах цих листів немає ані підпису, ані печаток, які б могли підтвердити статус цих листків як документів та правильність наведених в них розрахунків.

Судом некоректно відображено суму боргу відповідача, вона містить в собі частину, яка підлягає перерахуванню на відповідні рахунки органів Державної казначейської служби для своєчасного та повного виконання відповідачем власних податкових зобов’язань.

Крім того, звертає увагу на те, що судом необґрунтовано відмовлено в задоволенні клопотання відповідача щодо призначення судової експертизи.

Учасники справи відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не подавали.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, які передбачені у ч. 1 ст. 369 ЦПК України, з огляду на зміст та ціну позову, 27061 грн. 97 коп., без повідомленням учасників справи.

Згідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до вказаних норм ЦПК України, вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Положенням п. 8 Перехідних положень до ЦПК України в редакції від 15.12.2017 передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, у даному випадку Апеляційний суд Харківської області.

У статті 263 ЦПК України визначені наступні вимоги до законності і обґрунтованість судового рішення:

1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

3. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що заочним рішенням Жовтневого районного суду м.Харкова від 26.02.2016 р. стягнуто з ПАТ «АТ Науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань» на користь ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі з урахуванням компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати в сумі 23191,03, а також середній заробіток за весь час затримки розрахунку, тобто з 26.11.2014 р. по 03.02.2016 р. у розмірі 20656,77 грн., моральну шкоду-5000 грн.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 12.07.2016 р. рішення суду першої інстанції змінено, скасовано в частині стягнення моральної шкоди та у задоволенні позову в цій частині відмовлено. Зменшено суму, що підлягала стягненню з відповідача на користь ОСОБА_3 в рахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 19022,40 грн. Як вбачається з мотивувальної частини рішення, середньомісячна заробітна плата ОСОБА_3 обчислена підприємством за останні 2 календарні місяці роботи, врахована робота в режимі дводенного робочого тижня і правильно визначено, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_3 становить 158 грн. 52 коп.

З огляду на ці обставини розрахунок середньоденної заробітної плати у розмірі 160,13 грн., проведений ОСОБА_3 у позовній заяві, є помилковим, а доводи представника відповідача про неможливість розрахувати цей показник середньої заробітної плати необгрунтованими.

На підставі виконавчого листа, Київським відділом державної виконавчої служби м.Харкова Головного територіального управління юстиції в Харківській області 12.08.2016 р. відкрито виконавче провадження. З матеріалів справи, наданих позивачем квитанцій Ощадбанку вбачається, що 26.09.2017 р. на картковий рахунок ОСОБА_3 перерахована сума заборгованості по заробітній платі та середній заробіток за затримку остаточного розрахунку за рішенням суду. Таким чином, відповідачем повністю погашена заборгованість по заробітній платі, а тому посилання представника ПАТ «АТ Науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань» на неможливість визначити заборгованість підприємства перед ОСОБА_3 по заробітній платі не відповідає позовним вимогам, в яких позивач просить стягнути виключно середній заробіток за час затримки розрахунку.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції свої висновки мотивував тим, що рішенням Жовтневого районного суду м.Харкова від 26.02.2016 р. стягнута заборгованість за затримку розрахунку за період по 03.02.2016 р., то з 04.02.2016 р. по день фактичного розрахунку по заробітній платі, тобто по 26.09.2017 р., затримка склала 169 днів, з урахуванням дводенного робочого тижня підприємства, який встановлено ще під час роботи ОСОБА_3 і на який він посилається у позові.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Так, відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Офіційне тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу Конституційний Суд України навів у рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, зокрема зазначив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв’язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства , установи організації, суми в день звільнення , коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред’явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності цьому своєї вини.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відсутність коштів у роботодавця не звільняє його від відповідальності за порушення трудових прав співробітника, оскільки це узгоджується з роз’ясненнями, наданими судам, у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».

Таким чином, вірним є висновок суду про те, що права ОСОБА_3 були порушені та підлягають судовому захисту.

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 №100 (далі – Порядок №100) у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

За правилами п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З огляду на те, що відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом, не потребує повторному встановленню розмір середньоденної та середньомісячної заробітної плати ОСОБА_3

Перевіривши правильність розрахунків, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком районного суду, що вони виконані відповідно до вимог закону.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В порушення вимог даного припису відповідачем ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не було надано документів та розрахунків, які б спростовували розрахунок позивача.

Клопотання про призначення у справі судово-бухгалтерської експертизи було відхилене як судом першої, так і судом апеляційної інстанції за його безпідставністю.

Враховуючи те, що на підприємство покладено обов’язок зі сплати податків при виплаті працівникам належних сум, то районним судом обґрунтовано було визначено розмір стягнення без відрахування належних за законом сум, оскільки це є обов’язком відповідача.

З огляду на те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з дотриманням вимог закону, суд апеляційної інстанції на підстав ст. 375 ЦПК України залишає без задоволення апеляційну скаргу, а оскаржуване рішення – без змін.

В контексті правил ст. 141 ЦПК України відсутні підстави для перерозподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 389-392 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «АТ Науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань» - залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 20 лютого 2018 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня проголошення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення виготовлений 19.07.2018 року.

Головуючий В.Б. Яцина.

Судді І.В. Бурлака.

ОСОБА_2.