Рішення № 75389526, 04.06.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/5260/18

Провадження № 2/522/5850/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2018 року Приморський районний суд м. Одеси

у складі: головуючого судді Бойчука А.Ю.,

за участю секретаря Іскрич В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про визнання розрахунку по кредитному договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ :

27.03.2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про визнання розрахунку по кредитному договору недійсним, вказуючи, що підписана нею анкета про приєднання до банківських послуг ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» і отримано платіжну картку 03.10.2012 року з пільгом періодом 55 днів льготного періоду з кредитним лімітом у 1 300,00 грн. Після спливу одного року, було збільшено кредитний ліміт на 2000,00 грн., а саме 31.10.2013 року. У позовній заяві вказує,що нею було виплачено заборгованість за користування кредитом 12 831,00 грн., у березні 2014 року була заблокована картка, остання сума внесена 29.05.2014 року в розмірі 400,00 грн. Вказує,що коштами банку не користувалась з березня 2014 року, але після спливу 3 років після виплати коштів, банк звернувся з позовом про стягнення з неї заборгованості у розмірі 30 260, 19 грн.

Крім того, у порушення вимог ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» вказує, що в оспорюваному кредитному договорі відсутні відомості про загальну вартість кредиту та умови, передбачені п. п. 3.2., 3.4. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного Банку України від 10 травня 2007 року N 168, які є обов'язковими. Вказує,що банк не надав окремий письмовий документ з детальним розписом загальної вартості кредиту для споживача.

Пунктами 2.1.1.7.6. 2.1.1.12.7.4. 2.1.1.8.1. 2.1.1.15.1. 2.1.112.6.2. 2.1.1.12.16.1. 2.1.1.12.6.4. 2.1.1.12.7.2. 2.1.112.8. Умов і Правил надання банківських послуг передбачено сплату пені, штрафу, комісії за зняття коштів, але ці умови позивач не підписувала.

ОСОБА_1 отримала картку в 2012 році, а щодо оформлення та укладання між сторонами та відповідно отримання Пам’ятки Клієнта, Умов та правил надання банківських послуг і Тарифів, щоб у сукупності із Заявою, свідчило про укладений у належній формі договору між сторонами про надання банківських послуг, та пакету вона не отримувала.

Вважає, що ці умови договору відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав спживачів» є несправедливими, оскільки містять положення, згідно з якими передбачаються зміни будь-яких витратах за договором.

Вважає, що кредитний договір обов'язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його нікчемністю.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала та просила суд його задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовму засіданні позов не визнала, просила суд у його задоволенні відмовити в повному обсязі з підстав передбачених у відзиві до позову.

У письмовому відзиві до позову представник ПАТ КБ «ПРИВАТ БАНК» зазначив, що з грудня 2013 року ОСОБА_1 почала допускати незначні порушення графіку погашення отриманого кредитного ліміту – частково непогашеним залишилося тіло кредиту в розмірі 29,00 гривень. Однак, станом на червень 2014 року погашення прострочених сум проведено, кредитна заборгованість стає поточною. З серпня 2014 року за ОСОБА_1 почала обліковуватися кредитна заборговансть, яка складається з простроченого сальдо по кредиту в розмірі 337,15 гривень та поточного сальдо по кредиту в розмірі 1900,96 гривень. Також зазначив, що погашення по кредиту позивач перестала проводити 29.05.2014 року – коли востаннє внесла 400,00 гривень і на той час у неї ще існувала заборгованість у розмірі 2238,14 гривень поточної заборгованості.

Тобто, проводячи останнє на її думку погашення кредиту в розмірі 400,00 гривень, позивач залишила поза увагою наяаний залишок боргу по кредиту в розмірі 2238,14 гривень, ця сума залишається непогашеною і до сьогодні, на неї нараховуються суми процентів у розмірі 43,2% річних, як передбачено Умовами і првилами надання банківських послуг.

У зв’язку із неналежним виконанням взятих на себе обовязків в частині повноти та своєчасності погашенян кредиту, станом на 31.03.2017 року у позивача навна кредитна заборгованість у розмірі 2238,11 гривень, заборгованість по процентах – 23308,17 гривень, комісії – 3225,33 гривень, штраф – 1488,58 гривень.

Дослідивши матеріали справи, вивчивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, а також докази, якими вони підтверджуються, з урахуванням пояснень осіб, які брали участь у справі, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 підписано анкету про приєднання до банківських послуг ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» і отримано платіжну картку 03.10.2012 року з пільговим періодом 55 днів льготного періоду з кредитним лімітом у 1300,00 гривень.

Позивач пояснила, що 31.10.2013 року, після того, як позивач користувалася платіжною карткою рік, їй було збільшено кредитний ліміт на 2000,00 гривень. Нею за користування кредитом було виплачено 12 381,00 гривень та вона звернулася до відділення ПАТ КБ «ПРИВАТ БАНК» у березні 2014 року для остаточного закриття карткового рахунку.

Також, пояснила, що співробітник банку рекомендував щоб вона частково погашала суму коштів, яку він скаже на свою картку та останню суму на картку позивач внесла 29.05.2014 року в розмірі 400,00 гривень.

Після вищенаведеного коштами банку позивач не користувалася, до неї не було ніяких претензій, проте після спливу 3-х років після блокування картки, банк звернувся з позовом про стягнення з позивача заборгованості в розмірі 30 260,19 гривень.

Вважає, що заборгованість вона сплатила в повному обсязі, незважаючи на те, що співробітник банку помилився та не повідомив позивача про несплачений залишок у розмірі 24,00 гривні, у звязку з чим вважає необгрунтованою та безпідставною заборгованість у розмірі 30 260,19 гривень.

З розрахунку ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» вбачається, що у 2014 році, після блокування картки у березні сплачено 25.03.2014 року 1000,00 грн. при залишку кредиту в розмірі 1793,67 грн, але через 10 днів, без користування коштами кредиту,05.04.2014 року кредит збільшився на суму 2448 грн. 23 коп. і позивачем сплачено 2000,00 грн. 25.04.2014 року , проте сума в розмірі 2000,00 грн, яка сплачена не знайшла відображення в колонці надання кредитних коштів у день оплати 2000,00 грн, залишок залишився 1035,26 грн., останній платіж 29.05.2014 року було зроблено в розмірі 400,00 грн, але сума кредиту збільшилась на 2238,00 грн. без зарахування коштів і без користування кредитними коштами.

ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» визнає, що залишок за кредитом залишився в розмірі 29,00 грн., при тому що позивачем сплачувались суми тільки з нулями наприкінці.

Твердження ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», що в червні було здійснено проплату не відповідає дійсності по наданому розрахунку заборгованості, що є в матеріалах справи.

Отже, вимоги банку про стягнення з позивача непогашеної суми кредиту, заборгованості зі сплати 23 308,17 гривень за процентами за користування кредитом є не обґрунтованими.

Суд зазначає, що вимога банку про стягнення штрафу (процентна складова – 1438,00 грн.) задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі N 6-2003цс15.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов до висновку, що банком не доведено обгрунтованості розрахунку, відповідно до якого з позивача підлгає стягненню заборгованість у розмірі 30 260, 19 гривень та вважає за можливе захистити права позивача шляхом визнання розрахунку – недійсним.

Відповідно до ч.ч.1,5,6 ст.81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст.89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На підставі викладеного та керуючись: ст. ст. 2, 4, 13, 76-81, 95, 258-259, 263 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов – задовольнити.

Визнати розрахунок заборгованості від 15.05.2017 року в розмірі 30 260,17 гривень, згідно укладеного договору від 03.10.2012 року – недійсним.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (п.15.5 Розділу XII Перехідні положення ЦПК України).

Повний текст рішення суду складений 14.06.2018 року.

Суддя: Бойчук А.Ю.

04.06.2018