Рішення № 75389050, 12.07.2018, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/8094/15-ц

Провадження № 2/645/38/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2018 року місто Харків

Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Горпинич О.В.,

секретар судових засідань ОСОБА_1

за участю: представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства ОСОБА_5 «ПриватБанк» про визнання кредитно-заставного договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства ОСОБА_5 "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") про визнання кредитно-заставного договору № DN81AR100030155 від 18 січня 2008 року недійсним.

Позов мотивований тим, що 18 січня 2008 року між позивачем та ПАТ КБ "ПриватБанк" укладено кредитно-заставний договір № DN81AR100030155 (далі - Договір), за умовами якого відповідач зобов'язався надати позивачу кредит у розмірі 56387,00 грн. на умовах, встановлених договором, а позивач зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом, а також інші платежі відповідно до умов договору. Проте, позивач вважає, що вказаний договір, який є договором споживчого кредиту, не відповідає вимогам ЗУ "Про захист прав споживачів". Так, позивач вважає, що наданий відповідачем розрахунок "Загальної вартості кредиту" не відповідає умовам, які викладені відповідачем в наданому для підпису договорі, в розрахунку "Загальна вартість кредиту", не вказано повної орієнтовної вартості кредиту, вказаний розрахунок "Загальна вартість кредиту" були надані позивачу під час укладення та підписання Договору, а не перед цим, тому позивач не мав часу детально ознайомитись з умовами договору. Також, позивач зазначає, що п. 17.1.9. Договору, яким передбачена сплата інших платежів на користь Банку, а саме: винагорода за надання фінансового інструменту в розмірі 4136,00 грн., що сплачується в момент видачі кредиту; винагорода за надання фінансового інструменту, яка сплачується щомісяця в період сплати в розмірі 0,50% від суми виданого кредиту; винагорода за проведення фінансового моніторингу, яка сплачується відповідно до ст. 16.9; винагорода за резервування ресурсів у розмірі 0,00% річних від суми зарезервованих ресурсів, не відповідає вимог п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року. Крім того, позивач зазначає, що п. 16.9 Договору, яким передбачено, що в разі невиконання позичальником умов Договору, банк зобов'язаний здійснити додатковий моніторинг погашення кредиту по транзитному рахунку, при цьому позичальник сплачує Банку винагороду, що дорівнює сумі залишку коштів між сплаченим позичальником на день здійснення моніторингу коштами і нарахованими Банком на останній термін сплати, що суперечить положенням ч. 5 ст. 11, 18 ЗУ "Про захист прав споживачів" та умовам Договору, оскільки в Договорі плата за обслуговування кредиту визначена за формулою зі змінними величинами, в той час, як боржник повинен сплачувати щомісяця фіксовану суму, де розмір щомісячної плати за обслуговування кредиту на весь період дії договору дорівнює нулю. Проте, п.16.9 Договору не містить ні суми, ні відсотків, що підлягають сплаті, а також надана Банком Загальна вартість кредиту містить розділ "Разова винагорода за надання фінансового інструменту, % від суми наданого кредиту, що дорівнює - 8,00, що дорівнює - 4136,00 грн., які були сплачені в момент видачі кредиту, натомість відповідач включає їх в розрахунок щомісячного платежу при розрахунку Загальної вартості кредиту. Відповідач в п. 4.3, а також в п.п. 17.1.9, 16.9 Договору включив положення, які відповідно до ст.ст. 11, 18 ЗУ "Про захист прав споживачів" є несправедливими, так як містять умови про зміни у витратах та нарахування платежів на користь банку. Також позивач вказує, що відповідач не надав позивачу, як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування, в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладанням кредитного договору, не надав графік погашення кредиту, чим порушив вимоги чинного законодавства. Крім того позивачем зазначено, що із умов Договору вбачається, що в їх змісті відсутні встановлені законодавства обов'язкові умови, необхідні для укладання договору, такі як: детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням реальної процентної ставки, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, зазначені у договорі відомості є неповними та суперечливими. Таким чином, оскільки було порушено право позичальника як споживача фінансових послуг, позивач вважає, що є підстави для визнання кредитного договору недійсним.

Крім того, позивач зазначає, що не надання Банком позичальнику відомостей, які потрібні клієнту при укладенні договору, є по суті примусом останнього до сплати платежів на незаконних підставах, що є несправедливими умовами, а включення таким умов до Договору є нечесною підприємницькою практикою. Приховування важливої, об'єктивної інформації від позичальника перед підписанням договору та невідповідність встановлених між сторонами у договорі умов до фактично встановлених з метою встановлення завищених процентів за користування кредитом та отримання прихованого прибутку, може свідчити про наявність умислу в діях відповідача. А отже, кредитний договір був укладений в наслідок оману зі сторони відповідача, який не виконав обов'язку про надання позивачу повної та достовірної інформації про умови кредиту перед укладанням, а під час укладання договору відповідачем не було дотримано істотних умов, встановлених законодавством та встановлено несправедливі умови договору.

Посилаючись на вищевикладене, позивач просить суд визнати недійсним кредитно-заставний договір № DN81AR100030155 від 18 січня 2008 року.

З 15 вересня 2015 року по 13 березня 2017 року цивільна справа за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства ОСОБА_5 «ПриватБанк» про визнання кредитно-заставного договору недійсним перебувала в провадженні судді Фрунзенського районного суду м. Харкова Шевченко Г.С.

13 березня 2017 року на підставі проведення повторного автоматизованого розподілу справа надійшла в провадження судді Горпинич О.В. та призначена до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Ухвалою суду від 15 травня 2017 року задоволено клопотання представника позивача та витребувано у ПАТ КБ "ПриватБанк" документи, пов'язані із наданням та обслуговуванням кредиту відповідно до кредитно-заставного договору № DN81AR100030155 від 18 січня 2008 року.

Ухвалою суду від 03 серпня 2017 року задоволено клопотання представника позивача та призначено по цивільній справі судову економічну експертизу, проведення якої доручено експертам ХНДІСЕ ім. засл. проф. ОСОБА_6 та на час проведення експертизи провадження по справі зупинено.

04.12.2017 року на виконання ухвали суду надійшов висновок судової економічної експертизи № 15368 від 09 листопада 2017 року та провадження по справі відновлено.

15.12.2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017 року, котрим ЦПК України викладено в новій редакції.

Згідно з пп. 9 п. 1 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України в новій редакції справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон який встановлює нові обовязки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

З огляду на вищевикладене, подальший розгляд цієї справи відбувався за правилами, що передбачені новою редакцією ЦПК України, в частині, у якій вони не встановлюють нових обовязків, не скасовують чи не звужують прав, що належні учасникам судового процесу, чи не обмежують їх використання, за правилами загального позовного провадження.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 підтримала заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просила суд визнати кредитно-заставний договір № DN81AR100030155 від 18 січня 2008 року недійсним, з підстав вказаних у позовній заяві, а також наголошувала, що при укладання договору ОСОБА_5 ввів позичальника в оману щодо реального розміру відсоткової ставки, не надав повної інформації про істотні умови кредитування, що підтверджується висновком проведеної судової експертизи, та що порушило права позичальника як споживача фінансових послуг.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечувала проти заявлених позовних вимог в повному обсязі та вказувала, що з часу укладення спірного договору до звернення позивач до суду про визнання його недійсним минуло шість років, за цей час в рахунок погашення заборгованості за кредитно-заставним договором № DN81AR100030155 від 18 січня 2008 року позивачем в 2009 році було передано заставний автомобіль ОСОБА_7 банку, який був реалізований та кошти були направлені на погашення заборгованості за кредитом, крім того рішенням суду від 25 червня 2012 року було стягнуто заборгованість за спірним договором, те що весь цей час позивач виконував умовами договору та погоджувався з його умовами, свідчить, що волевиявлення сторін на час укладення правочину було вільним і направленим на отримання реальних наслідків договору. Позивач ознайомився перед підписанням з кредитно-заставним договором № DN81AR100030155 від 18 січня 2008 року, погодився з його умовами та підписав його, чим підтвердив, що йому відомі валюта кредитування, відсоткова ставка, винагороди, розмір платежів, відповідальність, права та обов'язки сторін по договору. Ознайомившись з умовами кредитування до підписання договору, звіривши їх з положеннями договору, позивач отримав повну інформацію про умови кредитування, а отже посилання представника позивача на введення позивачу в оману під час укладення договору не відповідають дійсності. Стосовно не приєднання Банком графіку платежів до договору, представник відповідача зазначає, що банком надавався кредит у розмірі 56387,00 грн., частина кредиту у розмірі 51700,00 грн. надавалась для придбання автомобілю, 2895,20 грн. для оплати перших страхових платежів за договором. Кредит надавався до 16.05.2015 року за процентною ставкою 9,60 річних з періодом сплати з 18 по 22 число кожного місяця, а отже позичальник повинен був сплачувати щомісячний платіж в розмірі 1210,28 грн. для погашення заборгованості за кредитом, винагороди та процентів. Тобто усі складові договору та дати внесення щомісячних платежів були вказані у договорі, та не було потреби в укладенні графіку платежів. Крім того, представник позивача вказував, що спірний договір був укладений в 2008 році, до суду позивач звернувся в 2015 року, тобто з пропуском позовної давності. Враховуючи все викладене, представник відповідача просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, вислухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.

Згідно з вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судовим розглядом встановлені наступні факти та відповідним ним правовідносини.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 18 січня 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_4, укладений кредитно-заставний договір № DN81AR100030155.

Відповідно до умов вказаного договору (п.п. 17.1.1-17.1.7) ОСОБА_5 надав позичальнику кредит в розмірі 56387,00 грн. Частина кредиту в розмірі 51700,00 грн. надавалась з метою придбання позичальником автомобіля; частина кредиту в розмірі 2895,20 грн. надавалась з метою оплати перших страхових платежів за договорами страхування на перший рік дії кредиту; частина кредиту в розмірі 34,00 грн. надавалась з метою оплати коштів за реєстрацію предмета застави; частина кредиту в розмірі 4136,00 грн. надавалась з метою з метою оплати винагороди за надання фінансового інструменту, що сплачується в момент видачі кредиту. Кредит видавався 18.01.2018 року до 16.01.2015 року. Згідно умов договору, за користування кредитом була встановлена процентна ставка у розмірі 9,60 річних.

Відповідно до п. 17.8 умов договору, щомісячно в період сплати позичальник зобов'язаний сплатити щомісячний платіж в розмірі 1210,28 грн. для погашення заборгованості за кредитом, винагородою та процентами за користування кредитом.

Кредиті кошти надавались на особисті потреби позичальника - придбання автомобіля Daewoo Lanos TF 69Y, рік випуску 200, тип транспортного засобу - легк. автомобілі (до 1500 см. куб), кузов SUPTF69YD8W386436, об'єм двигуна 1,5, державний номер НОМЕР_1.

Кредитно-заставний договір № DN81AR100030155 від 18.01.2008 року ОСОБА_8 був підписаний на кожній сторінці, він з його змістом ознайомлений.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 цієї статті передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Як зазначено в абзаці 1 пункту 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 6 листопада 2009 р., відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до ст. ст. 1049, 1050, 1054ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Таким чином, кредитний договір кваліфікується як двосторонній, консенсуальний та оплатний.

Сторонами виконані умови договору, про що свідчить надання відповідачем позивачу кредитних коштів на купівлю автомобіля, придбання позивачем вказаного у договорі автомобіля та передання його в заставу як забезпечення виконання оспорюваного договору, а також виконання позивачем умов договору щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування ними.

Звертаючись з позовом, ОСОБА_4 посилається на те, що оспорюваний ним кредитний договір є недійсним в силу положень ст. ст. 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки укладений під впливом обману з боку позивача щодо суттєвих умов договору, а саме його ціни та вартості.

Позивач зазначає, що при видачі кредиту ПАТ КБ "ПриватБанк" приховав від позичальника повну, об'єктивну та достовірну інформацію щодо вартості кредиту та вказав у оспорюваному кредитному договорі занижені значення показників суттєвих умов договору, чим фактично ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку би позичальник сплатив Банку, погашаючи кредит.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Стаття 627 ЦК передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів Цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі Закон), перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Згідно із ч. 4 ст. 11 Закону, у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредит та інші умови надання кредиту; право на дострокове повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (ч. 5 ст. 18 Закону).

До договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки (ч. 5 ст. 11 Закону).

Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування (ст. 230 ЦК України).

Пунктом 6 ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

В силу ч. 6 ст. 19 Закону правочин, здійснений з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсним.

Згідно із розділом 3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Національного банку України від 10 травня 2007 р. № 168, які були чинними на час укладання сторонами кредитного договору, банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначивши таку: значення процентної ставки та порядок обчислення процентних нормативно-правових актів Національного банку; доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо; перелік і розмір інших фінансових зобов'язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору (страхові платежі під час страхування предмета застави, життя та працездатності споживача, розмір зборів до Пенсійного фонду України, комісії під час купівлі-продажу іноземної валюти для погашення кредиту та процентів за користування ним, біржові збори, послуги реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

Кредитний договір має містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до цих Правил. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом.

Банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді: а) реальної процентної ставки (у процентах річних), яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту.

Укладений між сторонами кредитно-заставний договір № DN81AR100030155 від 18.01.2008 року, не в повній мірі відповідає положенням закону та Правилам.

Так, згідно із висновком судової економічної експертизи № 15368 за матеріалами цивільної справи № 645/8094/15 від 09.11.2017 року, проведеного судовим експертом ХНДІСЕ ім. засл. проф. ОСОБА_6, згідно з умовами кредитно-заставного договору № DN81AR100030155 від 18.01.2008 року (на момент його укладення), показники сукупної вартості кредиту становлять: 1) реальна процентна ставка (у процентному значенні) - 36,78%; 2) абсолютне значення подорожчання кредиту -76597,46 грн. Розмір реальної відсоткової ставки, не відповідає розміру реальної відсоткової ставки, зазначеному у додатку до кредитно-заставного договору № DN81AR100030155 від 18.01.2008 року. Розмір абсолютного значення подорожчання кредиту в кредитно-заставному договорі № DN81AR100030155 від 18.01.2008 року не визначено.

За результатами експертизи, встановлено, що реальна процентна ставка на момент укладання кредитно-заставного договору № DN81AR100030155 від 18.01.2008 року складає 36,78%, та є вищою від визначених договором реальної процентної ставки. Розмір абсолютного подорожчання та сукупної вартості кредиту, а також графік платежів відсутні.

Заперечення відповідача щодо неправильності експертного висновку суд не приймає, оскільки висновок експертизи ці заперечення не спростовують.

Проте, хоча висновок експерта і підтверджує не відповідність договору Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Національного банку України від 10 травня 2007 р. № 168, однак не може бути підставою для визнання договору недійсним з моменту укладання в повному обсязі.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що п. 17.1.9. Договору, яким передбачена сплата інших платежів на користь Банку, а саме: винагорода за надання фінансового інструменту в розмірі 4136,00 грн., що сплачується в момент видачі кредиту; винагорода за надання фінансового інструменту, яка сплачується щомісяця в період сплати в розмірі 0,50% від суми виданого кредиту; винагорода за проведення фінансового моніторингу, яка сплачується відповідно до ст. 16.9; винагорода за резервування ресурсів у розмірі 0,00% річних від суми зарезервованих ресурсів, не відповідає вимог п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року.

Крім того, позивач зазначає, що п. 16.9 Договору, яким передбачено, що в разі невиконання позичальником умов Договору, банк зобов'язаний здійснити додатковий моніторинг погашення кредиту по транзитному рахунку, при цьому позичальник сплачує Банку винагороду, що дорівнює сумі залишку коштів між сплаченим позичальником на день здійснення моніторингу коштами і нарахованими Банком на останній термін сплати, суперечить положенням ч. 5 ст. 11, 18 ЗУ "Про захист прав споживачів" та умовам Договору, оскільки в Договорі плата за обслуговування кредиту визначена за формулою зі змінними величинами, в той час, як боржник повинен сплачувати щомісяця фіксовану суму, де розмір щомісячної плати за обслуговування кредиту на весь період дії договору дорівнює нулю.

Між тим, про ці витрати позивач був обізнаний під час укладання договору, вони були йому відомі, а тому це не є доказом нечесної підприємницької практики відповідача та несправедливість умов кредитного договору.

Не можна погодитись з доводами про те, що відповідач не ознайомив позивача з інформацією про сукупну вартість кредиту та умови кредитування, оскільки в умовах кредитного договору зазначено особу та місцезнаходження кредитодавця, кредитні умови, зокрема, порядок надання кредиту та сплати заборгованості, щомісячну суму платежу та строк внесення чергового платежу, цільове використання грошових коштів, права та обов'язки сторін і їх відповідальність за невиконання умов кредитного договору.

Отже, спірний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, позивач на момент укладання договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та виконував його умови.

Крім того, виходячи з того, що відповідно до ст. 15 ЦК України та ст. 4 ЦПК України у порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, суд повинен встановити чи дійсно порушуються права позивача у зв'язку з відсутністю в Договорі умов, передбачених Законом та Правилами, а також з'ясувати у чому саме полягає порушення їхніх законних прав.

Між тим, позивачем не надано переконливих доказів, які саме права є порушеними визначеними вище обставинами, які негативні наслідки для нього настали, зокрема, що у разі відображення усієї інформації щодо супутніх послуг він відмовився від укладання договору, з огляду на те, що тривалий час позивач виконував умови кредитного договору.

Зокрема, як вбачається з матеріалів справи рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25.06.2012 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитно – заставним договором DN81AR100030155 від 18.01.2008 року в сумі 56 294 грн. 20 коп., а також судовий збір в сумі 562 грн. 94 коп. та 120 грн. витрати на інформаційно –технічне забезпечення розгляду справи.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 21.08.2012 року рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25.06.2012 року змінено, зменшено стягнення з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованості з 56 294 грн. 20 коп. до 53 375 грн. 43 коп. та судовий збір зменшено до 533 грн. 75 коп.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Спірний договір був укладений сторонами в 2008 році, тривалий час ОСОБА_4, виконував умови договору, сплачуючи кредитні кошти, до вересня 2015 року ОСОБА_4 не оскаржував спірний договір, що свідчить, що позивач не вважав його умови не справедливими.

Таким чином, відсутні підстав для визнання кредитного договору недійсним, оскільки хоча спірний договір і не в провній мірі відповідає положенням Закону України «Про захист прав споживачів», Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, про те це не призвело до порушення законних прав та інтересів позивача.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутністьобставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку про те, що позов ОСОБА_4 є безпідставним та в його задоволенні слід відмовити.

Також суд зазначає, що відповідачем заявлена вимога про застосування строку позовної давності, але, оскільки суд відмовляє у задоволенні позовних вимог по суті, наслідки спливу строку позовної давності не застосовується.

Питання щодо судових витрат суд вирішує відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, а саме, у зв'язку із відмовою в задоволенні позовних вимог, судові витрати залишаються за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 11, 18, 19 ЗУ «Про захист прав споживачів», ст.ст. 215, 526, 610, 626-628, 652, 1056, ЦК України, ст. ст. 13, 81, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства ОСОБА_5 «ПриватБанк» про визнання кредитно-заставного договору недійсним відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Фрунзенський районний суд м. Харкова.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_4, паспорт громадянина України серії МН номер 113855, виданий Фрунзенським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 21 серпня 2001 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідач – Публічне акціонерне товариство ОСОБА_5 банк «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, рах. № 29092829003111, МФО № 305299, юридична адреса: м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50.

Повний текст рішення складено 18 липня 2018 року.

Суддя О.В. Горпинич