Вирок № 75386492, 18.07.2018, Яворівський районний суд Львівської області

Справа № 460/2958/18

Провадження № 1-кп/460/602/18

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.07.2018 року.Яворів

Яворівський районний суд Львівської області в складі:

головуючої -судді - Швед Н.П.

з участю секретаря-Козака О.П.

прокурора – Зілінського В.Ю.

обвинуваченого- Родоновича О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, в місті Яворові кримінальне провадження відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань №42018240310000088 від 22 червня 2018 року про обвинувачення:

ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1, українця, громадянина України, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, неодруженого, військовослужбовця за контрактом військової частини В2731, раніше не судимого,-

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.407 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

14.11.2014року обвинувачений ОСОБА_1 підписав контракт з командиром військової частини А3177 за адресою: польова пошта В3177 (м.Новоград-Волинський) про проходження військової служби у Збройних Силах України, в цей же день був направлений для подальшого проходження військової служби у військову частину В2731, зарахований до списків особового складу, поставлений на всі види забезпечення та призначений на посаду механіка-водія механізованого батальйону військової частини.

Знаючи про особливий період несення військової служби та порядок проходження військової служби, обвинувачений ОСОБА_1, 28 травня 2016 року не маючи наміру назавжди ухилитись від військової служби, вибув у звільнення за межі гарнізону, згідно наказу командира військової частини та не повернувся, перебуваючи за місцем свого постійного проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5 до 22 червня 2018 року, тобто до моменту з?явлення до військової прокуратури Хмельницького гарнізону.

Таким чином, обвинувачений ОСОБА_1 як військовослужбовець військової служби 29.05.2016 року без поважних причин самовільно залишив територію військової частини В2731 та не з’явився вчасно на службу і перебував поза її межами до 22.06.2018 року, в умовах особливого періоду.

Своїми умисними діями обвинувачений ОСОБА_1 29 травня 2016 року вчинив кримінальне правопорушення передбачене ч.4 ст.407 КК України, оскільки самовільно залишив військову частину та не з'явився вчасно на військову службу без поважних причин, в умовах особливого періоду.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчиненому визнав повністю та підтвердив факт вчинення ним самовільного залишення військової частини та нез'явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинених в умовах особливого періоду, покликаючись на обставини викладені у обвинувальному акті.

Крім цього, додатково пояснив, що в цей період він знаходився за місцем свого проживання та допомогав батькам по господарству.

Як встановлено у судовому засіданні, покази ОСОБА_1 є послідовними, логічними, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_1 у повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених у обвинувальному акті, та беручи до уваги, те, що прокурор не оспорює фактичні обставини провадження, і судом встановлено, що учасники судового провадження, в тому числі обвинувачений, правильно розуміють зміст цих обставин та відсутність сумніву щодо добровільності їх позиції, роз'яснивши їм положення ч. 3 ст. 349 КПК України про те, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини провадження у апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження, в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються.

З врахуванням наведеного, суд, допитавши обвинуваченого та дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, приходить до висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_1 у самовільному залишенні місця служби та нез'явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинених в умовах особливого періоду, доведена повністю а його дії за ч.4 ст.407 КК України кваліфіковано вірно.

Відповідно до ст.65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності, шанування її державних символів є обов’язком громадян України.

Згідно п.п.1,3 ч.3 ст.24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язок військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять) чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Призначаючи міру покарання обвинуваченому ОСОБА_1 суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Обставинами, що пом’якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_1, згідно ст.66 КК України, є щире каяття та активне сприяння органам досудового розслідування та суду у розкритті злочину та відсутність заподіяної шкоди.

Обставини, що обтяжують покарання обвинуваченому згідно ст.67 КК України, судом не встановлено.

Згідно ст.50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Вчинення обвиуваченим ОСОБА_1 кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст.407 КК України відповідно до ст.12 КК України відноситься до тяжких злочинів.

З урахуванням наведеного, обвинуваченому слід обрати покарання в межах санкції ч.4 ст.407 КК України у вигляді позбавлення волі. Однак, враховуючи особу обвинуваченого, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем свого проживання, його відношення до вчиненого злочину, слід прийти до висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_1 можливе без ізоляції від суспільства, а тому відповідно до вимог ст.75 КК України його слід звільнити від відбування покарання у вигляді позбавлення волі із встановленням іспитового строку та покладенням обов’язків, передбачених ст. 76 КК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.369,371,373-374 КПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.407 КК України, та призначити йому покарання, у вигляді 3 (трьох) років позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України звільнити засудженого ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 01 (один) рік, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов’язки.

Відповідно до вимог ст.76 КК України, покласти на засудженого ОСОБА_1 обов’язки: а саме, періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду Львівської області протягом 30 діб з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Яворівський районний суд Львівської області.

Вирок виготовлено в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

СУДДЯ: Швед Н.П.