Рішення № 75383923, 17.07.2018, Розівський районний суд Запорізької області

РОЗІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________

Справа № 327/287/18

Провадження № 2/327/120/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.07.2018 року смт. Розівка

Розівський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді – Завіновської А.П.

за участю секретаря судового засідання – Пригінської О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за № 327/287/18 за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» (далі – ПАТ «Запоріжжяобленерго») про стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати,

в с т а н о в и в:

11.06.2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із наведеним вище позовом до ПАТ «Запоріжжяобленерго», в обґрунтування якого зазначала наступне.

Згідно наказу № 115 від 26.03.1996 року вона з 27.03.1996 року була прийнята на посаду контролера енергонагляду І групи в Розівському РЕМ Запорізьких східних електричних мереж ДАЕК «Запоріжжяобленерго», яке в подальшому було перейменовано у ВАТ «Запоріжжяобленерго», а з 01.02.2017 року в ПАТ «Запоріжжяобленерго».

11.05.2018 року відповідно до наказу № 1948-к від 10.05.2018 року вона звільнилася з вказаного підприємства за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, при цьому на час її звільнення відповідач відповідний розрахунок з нею не провів і має перед нею заборгованість по заробітній платі в сумі 47 122, 69 грн. Не проведено розрахунок з нею і на даний час.

З огляду на зазначене, позивачка просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі у сумі 47 122, 69 грн. та середній заробіток за затримку розрахунку за 19 робочих днів у сумі 4 975, 34 грн., а всього 52 098, 03 грн.

У відзиві на позов повноважний представник відповідача заперечуючи проти позовних вимог в частині виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, посилався на відсутність вини підприємства в затримці розрахунку з позивачкою через тяжку фінансову ситуацію, яка з липня 2017 року спричинила затримку своєчасної виплати заробітної плати працівникам. Також зазначав, що у разі задоволення позову в частині стягнення середнього заробітку, він має бути зменшений на суму обов’язкових платежів утриманих з позивача при виплаті заробітної плати, а саме: ПДФО -18% та військовий збір - 1,5% (а.с. 20-22).

В судове засідання позивачка ОСОБА_1 не з’явилася, подала клопотання про розгляд справи у її відсутність. Крім того зазначила, що відзив відповідача отримала та наполягає на стягненні на її користь нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в сумі, яка вказана в позовній заяві, а саме 47 122, 69 грн. та середнього заробітку за затримку розрахунку за 19 робочих днів у сумі 4 975, 34 грн.

В дане судове засідання представник відповідача не з’явився, подав клопотання про подальший розгляд справи у його відсутність.

Виходячи з вищевикладеного, а також положень ч. 3 ст. 211 ЦПК України, суд вважає можливим судове засідання здійснювати у відсутність учасників справи за наявними у суду матеріалами.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось через неявку у судове засідання всіх учасників справи.

Дослідивши надані сторонами докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Згідно із ст. 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, ратифікованого Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII від 19.10.1973 р., держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожного на справедливі і сприятливі умови праці.

Статтею 1 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Нормами ст. 47 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.

Згідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Статтею 233 КЗпП України визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В розумінні Європейського Суду з прав людини мирне володіння своїм майном включає не тільки «класичне» право власності, яке розглядається в Україні, а й, до прикладу, виплати за трудовим договором та інші виплати.

Судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до наказу № 115 від 26.03.1996 року позивачка ОСОБА_1 з 27.03.1996 року була прийнята до Запорізьких східних електричних мереж ДАЕК «Запоріжжяобленерго» на посаду контролера енергонагляду І групи в Розівському районі електричних мереж, яке в подальшому було перейменовано у ВАТ «Запоріжжяобленерго», а з 01.02.2017 року в ПАТ «Запоріжжяобленерго» (а.с. 5).

11 травня 2018 року позивачка була звільнена з займаної посади в ПАТ «Запоріжжяобленерго» згідно до наказу № 1948-к від 10.05.2018 року на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України (а.с. 6).

Згідно довідки № 446 від 11.05.2018 року виданої ПАТ «Запоріжжяобленерго» заборгованість перед позивачкою по нарахованій, але невиплаченій заробітній платі за період з листопада 2017 року по травень 2018 року склала 47 122, 69 грн., а саме: листопад 2017 року – 5 191, 13 грн., грудень 2017 року – 4 381, 50 грн., січень 2018 року – 4 608, 54 грн., лютий 2018 року – 1 852, 13 грн., березень 2018 року – 5 139, 30 грн., квітень 2018 року – 5 858, 83 грн., травень – 20 091, 26 грн. (а.с. 7).

Відповідно довідки № 1120 від 26.06.2018 року виданої ПАТ «Запоріжжяобленерго» та доданої до відзиву на позовну заяву заборгованість перед позивачкою по нарахованій, але невиплаченій заробітній платі за період з листопада 2017 року по травень 2018 року склала – 47 134, 69 грн. (а.с. 22).

В наданій до суду заяві від 17.07.2018 року позивачка наполягала та просила стягнути з відповідача на її користь нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в сумі яка вказана в позовній заяві, а саме 47 122, 69 грн.

Частиною 2 статті 264 ЦПК України передбачено, що при ухвалені рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Таким чином, суд доходить висновку про необхідність задоволення позовних вимог позивачки ОСОБА_1 в цій частині та стягненню з ПАТ«Запоріжжяобленерго» заборгованість по нарахованій, але невиплаченій заробітній платі за період з листопада 2017 року по травень 2018 року у сумі 47 122, 69 грн.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку, у зв’язку із звільненням у розмірі 4 975, 34 грн., суд зазначає наступне.

Статтею ст. 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно п. 20 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року № 13 (далі – Постанова № 13), установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв’язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред’явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановляння рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності у цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. Не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для нього порядку.

Відповідно до п. 21 Постанови № 13, при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 (з наступними змінами і доповненнями).

Пунктом 32 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (далі – Постанова № 9), у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку у зв’язку з затримкою розрахунку, він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарних місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 р. №100.

Згідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (з наступними змінами і доповненнями) (далі - Порядок), чинність якої поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності, середній заробіток для виплати працівникові за час затримки розрахунку обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з п. 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, нарахування виплат в усіх випадках збереження середнього заробітку провадиться, виходячи з розміру середньоденної заробітної плати.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові при розгляді справи № 6-1093цс15 від 23.12.2015 року, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала на підприємстві відповідача. 11.05.2018 року згідно до наказу № 1948-к від 10.05.2018 року була звільнена з займаної посади на підставі ст. 38 п. 3 КЗпП України за власним бажанням, у зв’язку із невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору. В день звільнення виплата всіх сум, що належать позивачеві від підприємства - роботодавця, проведена не була.

Період затримки розрахунку при звільненні, за який позивачка просить стягнути середній заробіток становить з 11.05.2018 року по 08.06.2018 року - 19 робочих днів.

Так, середньоденний заробіток позивачки за два місяці перед звільненням складає: 261, 86 грн., а саме: 5 858, 83 грн. заробітна плата за квітень 2018 року + 5139, 30 грн. заробітна плата за березень 2018 року = 10 998, 13 грн. : 42 днів (21 день - кількість відпрацьованих днів за березень 2018 року + 21 кількість відпрацьованих днів за квітень 2018 року) = 261, 86 грн. Тобто, середній заробіток за час затримки розрахунку, за період з 11.05.2018 року по 08.06.2018 року, складає 4 975, 34 грн. (261, 86 грн. х 19 днів = 4 975, 34 грн.).

Таким чином, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню і в цій частині, а тому стягує з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 11.05.2018 року по 08.06.2018 року в межах заявлених вимог в сумі 4 975, 34 грн.

Доводи представника відповідача у відзиві про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку внаслідок наявності тяжкого фінансового становища на підприємстві, суд визнає безпідставними, оскільки наведені ним обставини, на переконання суду, не є поважними, та відповідно не можуть свідчити про відсутність вини підприємства у здійсненні своєчасного розрахунку.

Стосовно ж тверджень представника відповідача, що при стягненні середнього заробітку, він має бути зменшений на суму обов’язкових платежів утриманих з позивача при виплаті заробітної плати, а саме ПДФО -18% та військовий збір - 1,5%, то суд не приймає їх до уваги, у зв’язки з тим, що відповідно до абзацу 3 частини 3 Порядку, усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

За таких умов, суд доходить висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню в повному обсязі.

На підставі ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Згідно до п. 1. ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору за звернення до суду з позовними вимогами про стягнення заробітної плати, а тому суд вважає необхідним в порядку, передбаченому ст. 141 ЦПК України, стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 704, 80 грн.

Керуючись ст. ст. 47, 115, 116, 117, 233 КЗпП України, ст. ст. 4, 12, 13, 76, 81, 141, 259, 263-265, 273, 274, 430 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 до ПАТ «Запоріжжяобленерго» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, задовольнити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» (місцезнаходження: 69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, буд. 14, ЄДРПОУ 00130926) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серії СВ номер 852001, РНОКПП НОМЕР_1, проживаючої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2) заборгованість по виплаті нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з листопада 2017 по травень 2018 року в сумі 47 122, 69 грн. а саме: листопад 2017 року – 5 191, 13 грн., грудень 2017 року – 4 381, 50 грн., січень 2018 року – 4 608, 54 грн., лютий 2018 року – 1 852, 13 грн., березень 2018 року – 5 139, 30 грн., квітень 2018 року – 5 858, 83 грн., травень 2018 року – 20 091, 26 грн., та стягнути середній заробіток у сумі 4 975, 34 грн. за час затримки розрахунку при звільнені, а всього – 52 098, 03 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» в дохід держави судовий збір в розмірі 704 грн. 80 коп.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заборгованості із заробітної плати за один місяць.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції, – Розівський районний суд Запорізької області шляхом подання в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження – якщо апеляційна скарга подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: А.П. Завіновська