Постанова № 75382354, 12.07.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2018 р. м. ХарківСправа № 818/1922/17

Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Мінаєвої О.М.

суддів: Донець Л.О. , Макаренко Я.М.

за участю секретаря судового засідання Шалаєвої І.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту захисту економіки Національної поліції України на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.03.2018 по справі № 818/1922/17, суддя І.Г. Шевченко, м. Суми

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту захисту економіки Національної поліції України

про сягнення грошової компенсації, грошового забезпечення та середнього заробітку,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом до Департаменту захисту економіки Національної поліції України, в якому просив суд стягнути грошову компенсацію за невикористані 17 діб відпустки за 2016 рік у розмірі 8646,25грн., суму недовиплаченого грошового забезпечення за період з 27.04.2017 по 13.11.2017 у розмірі 2012,50грн., суму недовиплаченого грошового забезпечення за червень 2017 року у розмірі 599,40грн., грошову компенсацію за затримку розрахунку при звільненні на одну добу у розмірі 579,20грн., середній заробіток за весь час затримки розрахунку, починаючи з 14.11.2017.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 12.03.2018 позов задоволено частково.

Стягнуто з Департаменту захисту економіки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 58617,55 грн, з яких: 8646,25 грн. грошової компенсації за невикористані 17 діб відпустки за 2016 р., 2012,50 грн. суми недовиплаченого грошового забезпечення за роботу в умовах режимних обмежень за період травень 2017р. -листопад 2017р., 464,40 грн. суми недовиплаченого грошового забезпечення (премії) за червень 2017р., 579,20 грн. грошової компенсації за затримку розрахунку при звільненні на одну добу, 46915 грн. 20коп. середнього заробітку за весь час затримки розрахунку із звільненим працівником, починаючи з 14.11.2017.

В іншій частині позову відмовлено.

Відповідач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позову, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції оскаржуване рішення скасувати та прийняти постанову, якою в позові відмовити в повному обсязі.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив доводи щодо безпідставності стягнення грошової компенсації за невикористані 17 діб відпустки за 2016р., суми недовиплаченого грошового забезпечення за роботу в умовах режимних обмежень за період травень 2017р. - листопад 2017р., суми недовиплаченого грошового забезпечення (премії) за червень 2017р., грошової компенсації за затримку розрахунку при звільненні на одну добу.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач в 2016 році відповідно до наказів від 15.08.2016 №195 о/с та від 06.09.2016 №214 о/с у період з 01 по 30 вересня 2016 року перебував у черговій оплачуваній відпустці за 2016 рік та додатковій оплачуваній відпустці за 2016 рік у період з 01 по 12 жовтня 2016 року.

Під час перебування у додатковій оплачуваній відпустці за 2016 рік у період з 03.10.2016 по 12.10.2016 (включно) позивач проходив курс амбулаторного лікування за місцем свого тимчасового перебування (у м. Охтирці Сумської області).

04.10.2016 керівництву Управління захисту економіки в Сумській області Департаменту захисту економіки Національної поліції України (надалі УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України) позивачем був поданий письмовий рапорт, що підтверджується витягом з журналу вхідних документів, в якому ОСОБА_1 повідомляв про перебування на лікуванні та бажання продовжити відпустку на кількість невикористаних днів. При цьому, згідно з довідкою, наданою відповідачем, листком непрацездатності, наказом від 06.09.2016 №212 о/с «По особовому складу», на день подачі позивачем рапорту 04.10.2016, начальник УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України перебував на лікарняному, а його заступник - у відпустці, і тому саме заступник начальника УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України ОСОБА_2 (якому і був поданий рапорт), згідно функціональних обов'язків та положення про УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України, затвердженого наказом ДЗЕ Національної поліції України від 16.11.2015 №3, виконував обов'язки начальника УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України.

Після виходу на службу листок тимчасової непрацездатності серії АГФ № 147672 на ім'я ОСОБА_1, 13.10.2016 був зданий позивачем працівникам кадрів УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції, що підтверджується підписом начальника сектора УЗЕ в Сумській області ОСОБА_3 та відміткою заступника начальника УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України ОСОБА_2 «приступив до роботи 13.10.2016».

27.10.2016, вже перебуваючи на роботі, позивач знову подав у довільній формі рапорт про надання невідбутих днів відпустки, однак, відпустка надана не була.

Позивач був звільнений з Національної поліції України на підставі наказу начальника ДЗЕ Національної поліції України від 07.11.2016 № 275 о/с з 09.11.2016. Частина додаткової відпустки в кількості 10 днів залишилась невикористаною.

Під час звільнення ДЗЕ Національної поліції України, згідно абз. 2 ч. 9 ст. 93 Закону України «Про Національну поліцію» (при звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року) за розрахунковим листом за листопад 2016 рік згідно вказаного наказу, проведено відрахування з грошового забезпечення позивача за 05 діб щорічної чергової основної відпустки та 02 доби додаткової оплачуваної відпустки за час невідпрацьованої частини календарного 2016 року в розмірі 1835грн.13коп., при цьому не зазначено в наказі та відповідно не включено в розрахунок суму компенсації за невикористані 10 діб додаткової відпустки.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду №818/1590/16 від 26.12.2016 вказаний наказ начальника ДЗЕ Національної поліції України від 07.11.2016 № 275 о/с було скасовано в частині звільнення ОСОБА_1 та поновлено позивача на службі в поліції. Вказана постанова набрала законної сили 23.03.2017.

Наказом начальника ДЗЕ Національної поліції України від 28.12.2016 №341 о/с ОСОБА_1 був поновлений на службі в поліції з 09.11.2016. При цьому у вказаному наказі не було зазначено про виплату позивачу утриманої компенсації в розмірі 1835грн. 13коп. за наказом, який в судовому порядку був скасований.

У зв'язку з цим, позивач знову звернувся до суду, однак, 02.02.2017 було винесено постанову Сумського окружного адміністративного суду у справі №818/1677/16, якою було відмовлено позивачу у задоволенні його позову про стягнення компенсації за невикористані дні відпустки за 2016 рік з тих підстав, що у позивача, який був поновлений на посаді та продовжив службу, згідно Закону України «Про Національну поліцію» є право на використання зазначених днів відпустки, оскільки трудові відносини продовжились. Дана постанова набрала законної сили 03.03.2017.

10.05.2017, позивачем після набрання постановою законної сили, позивачем в черговий раз у довільній формі було складено та подано рапорт (вх. УЗЕ в Сумській області № 433/2017 від 10.05.2017 на ім'я начальника УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України про бажання та надання можливості відбути найближчим часом 17 діб відпустки за 2016 рік (з урахуванням відрахованої компенсації за 7 діб відпустки за наказом, який був скасований в судовому порядку та 10 діб частини невідбутої додаткової відпустки у зв'язку з перебуванням на лікарняному за 2016 рік). До рапорту було долучено копію постанови суду №818/1677/16 від 03.03.2017, що набрала законної сили. Однак, УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України жодних дій на його виконання вчинено не було.

07.09.2017 ОСОБА_1 звернувся з рапортом про звільнення за власним бажанням та 09.09.2017 вже до начальника ДЗЕ Національної поліції України ОСОБА_4 подав рапорти, в яких він повідомляв про бажання та надання можливості відбути, починаючи з 19.09.2017 та з 29.09.2017, 17 діб відпустки за 2016 рік, приєднавши їх до чергової відпустки.

Однак, у задоволенні вимог позивача відповідач відмовив, надіславши на адресу ОСОБА_1 лист від 28.09.2017 №139991/39/04-2017. Свою відмову мотивував тим, що позивач під час перебування на лікарняному не звертався та не повідомляв керівництво ДЗЕ Національної поліції України про бажання продовжити відпустку, рапорт від 09.09.2017 не було погоджено керівництвом УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України та до нього не долучений лікарняний лист, який засвідчує перебування на лікарняному в 2016 році під час відпустки.

Також, судом встановлено, що 10.03.2017 наказом начальника ДЗЕ Національної поліції України №96 о/с ОСОБА_1 був призначений на посаду оперуповноваженого відділу протидії хабарництву та організованим формам злочинності у сфері економіки УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України та на підставі вказаного наказу за ним було закріплено спеціальний жетон з індивідуальним номером 0095291.

Враховуючи, що посада оперуповноваженого відділу протидії хабарництву та організованим формам злочинності у сфері економіки УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України, яку обіймав позивач, номенклатурою посад УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України віднесена до такої, що потребує доступу до таємної інформації та постійної роботи з такими документами, УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України звернулось з відповідним запитом до Управління Служби безпеки України в Сумській області, на виконання якого після проведеної перевірки розпорядженням Управління Служби безпеки України в Сумській області від 20.04.2017 №35Д ОСОБА_1 було надано допуск до державної таємниці за формою 2, що має ступінь секретності «цілком таємно» та «таємно» (ст.22 Закону України «Про державну таємницю» від 21.01.1994 №3855-ХІІ, далі - Закон України «Про державну таємницю»).

Наказом начальника УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України від 27.04.2017 №16о/с «Про надання доступу до державної таємниці» на підставі мотивованих висновків та розпоряджень Управління Служби безпеки України в Сумській області позивачу було надано доступ до роботи з інформацією, яка має ступінь секретності «цілком таємно» та «таємно».

Судом встановлено, що 09.05.2017 було подано рапорт заступника начальника відділу УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції Драновського В.А. про самовільне залишення позивачем меж Сумського гарнізону 06.05.2017.

11.05.2017 на підставі поданого рапорту дорученням начальника УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції було доручено проведення службової перевірки.

20.05.2017 за результатами протоколу оперативної наради було вирішено завершити проведення службової перевірки та у разі підтвердження факту порушення позбавити позивача премії на 10% строком на 1 місяць.

Відповідач, як на підставу позбавлення премії посилався на внесення подання та протоколу оперативної наради щодо встановлення факту порушення службової дисципліни позивачем, однак, як вбачається з матеріалів справи, оперативною нарадою 20.05.2017 такого факту встановлено ще не було.

Лише 24.05.2017 начальником сектору забезпечення діяльності УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції ОСОБА_3 було складено висновок за фактом порушення службової дисципліни працівником УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції, та за його результатами на підставі опрацьованих матеріалів та витребуваних пояснень позивача було запропоновано позбавити премії позивача на 10% строком на 1 місяць.

Крім того, судом встановлено та не заперечується відповідачем, розрахунок з ОСОБА_1, звільненого за наказом від 02.11.2017 з 13.11.2017, за сумами, які не оспорюються, був проведений 15.11.2017.

Приймаючи рішення в частині задоволення позову суд першої інстанції виходив з обгрунтованості вимог позивача.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Так, щодо задоволення позову в частині стягнення з Департаменту захисту економіки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 17 діб відпустки за 2016р., колегія суддів зазначає.

Статтею ст. 92 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.

Відповідно до ст. 93 Закону України «Про Національну поліцію» відпустка тривалістю менше 10 діб за бажанням особи рядового або керівного складу може бути надана одночасно з черговою відпусткою в наступному році. Поліцейським дозволяється, за бажанням, використовувати відпустку частинами. Одна частина відпустки має бути не менше 10 діб.

Чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року. Поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку.

Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року.

За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Як встановлено з матеріалів справи, позивач, перебуваючи у додатковій відпустці в 2016 році, перебував на лікуванні. При цьому, про бажання продовжити відпустку на кількість невикористаних днів він повідомив керівництво УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України відповідними рапортами з наданням листка непрацездатності.

Про бажання приєднати цю відпустку до чергової відпустки за 2017 рік перед звільненням, позивач повідомив відповідним рапортом начальника ДЗЕ Національної поліції України.

Отже, за приписами ст. 93 Закону України «Про Національну поліцію» позивач мав право на продовження додаткової відпустки на кількість невикористаних днів (10 днів). При цьому дана норма встановлює, що відпустка після одужання продовжується за наявності відповідного документа (листка непрацездатності).

Тобто вказана норма не передбачає права відповідача вільно обирати продовжувати таку відпустку чи ні.

Для реалізації права приєднати невикористану частину відпустки до чергової відпустки на наступний рік, позивач подав до ДЗЕ Національної поліції України відповідний рапорт.

Проте, відповідачем, всупереч ст. 93 Закону України «Про Національну поліцію», не було прийнято рішення про продовження (надання) невідбутої відпустки за 2016 рік, приєднавши її до чергової відпустки за 2017 рік та не було сплачено компенсації за невикористані дні відпустки за 2016 рік.

При цьому, доводи відповідача, що до відносин, які склались в даному випадку, підлягають застосуванню норми спеціального законодавства, а саме Закону України «Про Національну поліцію», є безпідставними, оскільки цей Закон визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Отже, нормами Закону України «Про Національну поліцію» та Порядку №260 не врегульовано питання компенсації невідбутої частини відпустки поліцейському за минулі роки.

Таким чином, при вирішенні питання щодо стягнення компенсації за невикористану частину відпустки за 2016 рік підлягають застосуванню загальні норми трудового законодавства, а саме норми Кодексу законів про працю України, Закону України «Про відпустки», Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок КМУ №100).

Так, згідно ч.1 ст. 83 Кодексу законів про працю України, ч.1 ст.24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо працівник з не залежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі ст. 238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

Враховуючи, що відповідачем за час проходження служби не було надано позивачу не використану частину відпустки за 2016 рік на підставі рапорту від 09.09.2017 про приєднання цих днів до чергової відпустки за 2017 рік, та не було сплачено компенсацію за невикористані 10 (в період перебування на лікуванні) та 7 діб відпустки за 2016 рік при звільненні в 2017 році, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.

Згідно з постановою Сумського окружного адміністративного суду № 818/1590/16 від 26.12.2016, позивач був поновлений на роботі, тобто трудові відносини між ним та Національною поліцією України не припинялись. Таким чином, позивач вважається таким, що відпрацював 2016 рік повністю, а тому мав право на використання 7 діб відпустки за 2016 рік (5 діб щорічної чергової основної оплачуваної відпустки та 2 доби додаткової оплачуваної відпустки), за які під час звільнення в 2016 році з його грошового забезпечення були вирахувані 1835,13 грн..

Таким чином, враховуючи, що відповідачем за рапортом ОСОБА_1 від 09.09.2017 у відповідності до ст. 93 Закону України «Про національну поліцію» 5 діб основної щорічної відпустки та 2 дні додаткової відпустки не були приєднані до чергової відпустки за 2017 рік, та в той же час не було сплачено компенсацію за вказані невикористані 7 днів відпустки за 2016 рік, при звільненні в 2017 році, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позовні вимоги в цій частині також є обґрунтованими

При цьому, доводи відповідача щодо відсутності бажання ОСОБА_1 продовжити відпустку на кількість календарних днів свого перебування під час відпустки на лікарняному, спростовується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, письмовим рапортом на ім'я виконуючого обов'язки на той час начальника УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України та журналом вхідної кореспонденції.

Також, колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на ст. 59 Закону України «Про Національну поліцію», наказ Міністерства внутрішніх справ України від 14.07.2016 №663 «Про затвердження номенклатури посад Національної поліції України щодо призначення, переведення, звільнення поліцейських, державних службовців та інших працівників поліції», як на підставу того, що саме начальнику ДЗЕ Національної поліції України ОСОБА_1 мав подати такий рапорт, оскільки саме керівникам міжрегіональних територіальних органів Національної поліції України надано право надавати відпустки в порядку та на умовах, визначених законодавством, виходячи з наступного.

Зазначені норми не визначають порядок подачі таких рапортів щодо перенесення відпустки, а тому позивачем, в період тимчасової непрацездатності, обґрунтовано було подано рапорт на ім'я ОСОБА_2, який, беручи до уваги функціональні обов'язки та приймаючи до уваги досліджені в судовому засіданні докази у справі, виконував обов'язки начальника УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України.

Крім того, подача рапорту на ім'я ОСОБА_2 не суперечить нормам закону України «Про Національну поліцію» та наказу Міністерства внутрішніх справ України від 14.07.2016 №663 щодо прийняття наказів керівниками міжрегіональних територіальних органів Національної поліції України та не може бути підставою для відмови у наданні відпустки, тим більше, що згодом позивачем було подано рапорт, в тому числі і на ім'я начальника ДЗЕ Національної поліції України.

Доводи відповідача про те, що рапорт від 09.09.2017 про надання відпусток не був погоджений керівництвом УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України також є безпідставним, оскільки такого погодження жодним нормативно-правовим актом не передбачено.

Посилання відповідача на неприєднання листка непрацездатності до рапорту також є безпідставним, оскільки такий листок був наданий позивачем одразу після виходу на службу після хвороби до УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України, яке відповідно до Положення про УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України є структурним підрозділом ДЗЕ Національної поліції України.

За приписами Інструкції з діловодства в системі Міністерства внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 23.08.2012 №747, після надходження листка непрацездатності та рапорту про надання відпусток у випадку необхідності УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України мало направити їх за належністю.

Згідно пункту 7 розділу IV Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 8 лютого 1995 р. №100 (надалі Порядок №100), нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Таким чином, сума компенсації за невикористані дні відпустки за 2016 рік склала: 127150грн. 70коп./250*17= 8646грн. 25коп., де: 127150грн. 70коп. - сумарний заробіток за останні 12 місяців (т.1, а.с.245, т.2, а.с.37), 250 - відповідна кількість робочих днів за рік, 17 - кількість днів невикористаної відпустки.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про стягнення на користь позивача грошової компенсації за невикористані ним 17 діб відпустки (10 діб додаткової відпустки та 7 діб, за які було утримано наказом, який згодом був скасований в судовому порядку) в загальному розмірі 8646 грн. 25коп.

Щодо позовних вимог про стягнення суми недовиплаченого грошового забезпечення за роботу в умовах режимних обмежень за період з 27.04.2017 по 13.11.2017 у розмірі 2012,50грн., колегія суддів зазначає наступне.

Наказом начальника УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України від 27.04.2017 №16о/с «Про надання доступу до державної таємниці» на підставі мотивованих висновків та розпоряджень Управління Служби безпеки України в Сумській області позивачу було надано доступ до роботи з інформацією, яка має ступінь секретності «цілком таємно» та «таємно» (т.1, а.с.65).

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про державну таємницю» надання допуску передбачає: визначення необхідності роботи громадянина із секретною інформацією; перевірку громадянина у зв'язку з допуском до державної таємниці; взяття громадянином на себе письмового зобов'язання щодо збереження державної таємниці, яка буде йому довірена; одержання у письмовій формі згоди громадянина на передбачені законом обмеження прав у зв'язку з його допуском до державної таємниці; ознайомлення громадянина з мірою відповідальності за порушення законодавства про державну таємницю.

За приписами пункту 2 Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 року №414 (Положення № 414) та пункту 7 розділу II Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 року № 260 (далі Порядок №260) (в редакції на час надання доступу до державної таємниці) передбачено, що поліцейським, які проходять службу в умовах режимних обмежень, установлюється надбавка до посадових окладів залежно від ступеня секретності інформації, а саме: зокрема, відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «цілком таємно», - 15 відсотків; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «таємно», - 10 відсотків.

Також вказаним п.7 розділу ІІ Порядку №260 (в редакції на час надання доступу до державної таємниці) було зазначено, що установлення надбавки поліцейським за службу в умовах режимних обмежень здійснюється на підставі затверджених керівниками органів поліції номенклатур посад поліцейських, що підлягають оформленню на допуск до державної таємниці.

Надбавка за службу в умовах режимних обмежень установлюється поліцейським за займаною посадою наказом по особовому складу на підставі мотивованих рапортів керівників структурних підрозділів відповідного органу поліції, погоджених з режимно-секретним підрозділом цього органу.

Надбавка за службу в умовах режимних обмежень виплачується поліцейським з дня призначення на посаду, яку включено до номенклатури посад, що підлягають оформленню на допуск до державної таємниці, але не раніше дня оформлення допуску до державної таємниці.

Таким чином, за приписами вказаних норм, підставою для виплати надбавки до посадових окладів за роботу в умовах режимних обмежень станом на момент надання доступу до державної таємниці позивачу були наступні умови: виконання такою особою професійних обов'язків (розроблення; виготовлення, облік, зберігання, використання документів) пов'язаних з відомостями, що становлять державну таємницю, до яких така особа має наданий відповідно до законодавства про державну таємницю доступ, затверджені керівниками органів поліції номенклатури посад поліцейських, що підлягають оформленню на допуск до державної таємниці та відповідний наказ по особовому складу на підставі мотивованого рапорту керівника структурного підрозділу.

Між тим, вказана надбавка нарахована та виплачена позивачу не була, що підтверджується розрахунковими листами.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на те, що у ДЗЕ Національної поліції України не було підстав для видачі наказу про встановлення надбавки через відсутність відповідного мотивованого рапорту керівника відокремленого підрозділу органу поліції та через те, що позивач не постійно працював з відомостями, що становлять державну таємницю, виходячи з наступного.

Згідно п. 5 Положення №414 такими, що постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю, вважаються особи, які за своїми функціональними обов'язками або на час виконання робіт згідно з укладеними договорами займаються розробленням, виготовленням, обліком, зберіганням, використанням документів, виробів та інших матеріальних носіїв державної таємниці, приймають рішення з цих питань або здійснюють постійний контроль за станом захисту державної таємниці.

Разом з цим, вказаним Положенням №414 та іншими нормативно-правовими актами не визначено, яка кількість документів чи інших носіїв таємної інформації повинна бути виготовлена, використана чи перебувати на зберіганні у поліцейського у той чи інший проміжок часу для отримання ним права на нарахування та виплату надбавки за роботу в умовах режимних обмежень.

При цьому з матеріалів справи, а саме: витягу з журналу № 72 обліку сховищ (сейфів, металевих шаф, спецсховищ) матеріальних носіїв секретної інформації та ключів від них УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України, довідки від 18.01.2018, встановлено, що позивач у зв'язку з виконанням обов'язків в умовах режимних обмежень було у період з 28.04.2017 по 13.11.2017 отримав сейф та ключ від нього для зберігання секретних документів та у період з 27 квітня 2017 р. по листопад 2017 р. отримав у своє користування секретні документи, які були ним виконані та підготовлені відповіді 21.06.2017 та 07.08.2017, а також 07.08.2017 ОСОБА_1 у внутрішній опис інв.№14дск, який позивач отримав у своє користування, були внесені 2 документа з грифом секретності «таємно», а саме: спецблокнот, робочий зошит, та 1 справа оперативного обліку та 4 томи справи з грифом секретності «цілком таємно».

З довідки від 09.02.2018 встановлено, що позивачем за вказаний період опрацьовано 2 секретні документа (21.06.2017, 27.06.2017) та підготовлено 7 документів (21.06.2017 №1295т, 1296т, від 07.08.2017 №1641т, 1642т,1643т, 1644т, 1645т).

Таким чином, зазначеними матеріалами підтверджується факт, що у позивача постійно перебували у користуванні матеріальні носії секретної інформації з грифом «таємно» та з 07.08.2017 - справа оперативного обліку у 4 томах з грифом «цілком таємно».

Враховуючи, що чинним законодавством не визначено, яка кількість документів чи інших носіїв таємної інформації повинна бути виготовлена, використана чи перебувати на зберіганні у поліцейського у той чи інший проміжок часу для отримання ним права на нарахування та виплату надбавки за роботу в умовах режимних обмежень, враховуючи, що позивач у період з 27.04.2017 по 07.08.2017 працював із носіями секретної інформації, що мають гриф секретності «таємно», що було підставою для виплати надбавки за вказаний період у розмірі 10% до посадового окладу та у період з 07.08.2017 по 13.11.2017 у позивача на зберіганні, у користуванні постійно цілодобово знаходились документи із грифом «цілком таємно» (справа оперативного обліку у 4 томах з грифом «цілком таємно»), що в свою чергу є підставою для виплати надбавки у розмірі 15% до посадового окладу, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог в цій частині.

Доводи про відсутність мотивованого рапорту керівника відокремленого підрозділу органу поліції, є безпідставними, оскільки приписи Положення №414 та Порядку №260 не містять такі умови.

Невиконання відповідачем приписів чинного законодавства не позбавляє позивача права отримання надбавки.

Відповідно до п.11 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення, виплачене поліцейському несвоєчасно або в меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, протягом якого поліцейський мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.

При цьому, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно, з урахуванням розміру посадового окладу оперуповноваженого УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції, визначеного у додатку № 5 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» від 11 листопада 2015 року № 988, взято до уваги, що 10 % (за роботу в умовах режимних обмежень за роботу з відомостями та їх носіями, що мають ступінь секретності «таємно») від посадового окладу позивача 2500грн. за травень - липень 2017 р. складає по 250грн. (разом 750грн.), 15% (за роботу в умовах режимних обмежень за роботу з відомостями та їх носіями, що мають ступінь секретності «цілком таємно») від посадового окладу за серпень - жовтень 2017р. по 375грн. (разом 1175грн.), та 15% від посадового окладу, виплаченого у складі грошового забезпечення в листопаді 2017 р. - 916,67грн. - 137,5грн. Разом складає 750грн.+1175грн.+137,5грн.=2012грн.50коп.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача недовиплаченого грошового забезпечення (премії) за червень 2017 року в розмірі 464грн. 40коп. суд приймає до уваги наступне.

З матеріалів справи встановлено, що як на підставу позбавлення позивача премії відповідач посилається на внесення подання та протоколу оперативної наради щодо встановлення факту порушення службової дисципліни позивачем.

Між тим, відповідно в протоколу від 20.05.2017 року оперативною нарадою такий факт встановлено не було.

24.05.2017 начальником сектору забезпечення діяльності УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції ОСОБА_3 було складено висновок за фактом порушення службової дисципліни працівником УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції, та за його результатами на підставі опрацьованих матеріалів та витребуваних пояснень позивача запропоновано позбавити премії позивача на 10% строком на 1 місяць.

Частиною 1 статті 94 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 15.11.2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, встановлені Порядком №260.

Так, відповідно до пункту 3 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять в тому числі і премії.

Відповідно до пункту 12 розділу ІІ Порядку №260 керівники органів поліції мають право преміювати поліцейських відповідно до особливостей проходження служби та особистого внеску поліцейського в загальні результати служби з урахуванням специфіки і особливостей виконання покладених на нього завдань та у межах асигнувань, затверджених на грошове забезпечення для утримання Національної поліції. Розміри премії встановлюються за рішенням керівників органів поліції відповідно до затверджених ними положень про преміювання та наявного фонду грошового забезпечення.

Виплата премій поліцейським здійснюється за наказами керівників органів поліції. У випадку допущення поліцейськими проступків, які впливають на розмір премії, до наказу вносяться відповідні зміни та проводиться перерахунок премії в наступному місяці. Накази про преміювання поліцейських видаються до 25 числа кожного місяця на підставі списків начальників структурних підрозділів органу поліції, погоджених з фінансовим підрозділом у частині розміру фонду преміювання. Виплата премії проводиться щомісяця в останній день місяця за поточний місяць разом з виплатою грошового забезпечення.

Отже, підставою для зменшення розміру премії є допущення поліцейським проступку та видання наказу уповноваженого на те керівника про накладання дисциплінарного стягнення, у якому повинні міститися відомості про зменшення розміру премії на відповідний відсоток чи позбавлення її у повному розмірі на певний період.

Між тим, з матеріалів справи встановлено, що в період з квітня по червень 2017 відсутні накази ДЗЕ Національної поліції України щодо проведення службового розслідування, та за весь час проходження служби в поліції позивача не було притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до п.п. 2,4 розділу ІV «Умови зменшення або позбавлення розміру премії» Положення про преміювання поліцейських ДЗЕ Національної поліції України, затвердженого наказом ДЗЕ Національної поліції України від 16.12.2016 №762 (т.1, а.с.83-86) (далі - Положення про преміювання) зменшення розміру премії поліцейських, які не забезпечили своєчасного виконання покладених на них обов'язків, не виконали хоча б одного з показників преміювання, передбачених у підпункті 1 розділу ІІ цього Положення, або допустили порушення службової дисципліни, зазначаються в наказі по Департаменту, який погоджується із заступником начальника Департаменту, відповідно до розподілу функціональних обов'язків. Рішення про зменшення розміру премії оформлюється наказом начальника.

З матеріалів справи встановлено, що рішень про позбавлення позивача премії, яке є законодавчо встановленою підставою, відповідачем не приймалось.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що список поліцейських, що подавався на преміювання за результатами роботи за червень 2017, який затверджений наказом від 22.06.2017 №654, не є рішенням начальника погодженим із заступником начальника Департаменту, у розумінні приписів п.4 Положення про преміювання.

Крім того, згідно п.4. Положення про преміювання, поліцейські позбавляються премії в повному обсязі або частково виключно за той календарний місяць, у якому вони допустили порушення (проступок) або стало відомо про порушення (проступок).

Відповідно до матеріалів справи, рапорт, доручення, висновок, протокол оперативної наради, на які посилається відповідач в підтвердження проступку позивача, складені в травні 2017 році. Позивача позбавлено премії за результатами роботи за червень 2017 рік. Таким чином, вказані дії вчинені з порушенням п.4 Положення про преміювання.

Таким чином, позбавивши позивача премії у розмірі 8%, що складає 464грн.40коп., без видання відповідного наказу про позбавлення премії та не за той місяць, у якому було вчинено та виявлено допущене порушення, відповідач діяв не у спосіб та не на підставі, що встановлено чинним законодавством, а колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення цієї частини позовних вимог.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні на 1 день та за весь час затримки розрахунку при звільненні.

З матеріалів справи встановлено, що розрахунок звільненого за наказом від 02.11.2017 ОСОБА_1 з 13.11.2017 за сумами, які не оспорюються, був проведений 15.11.2017.

Вказаний розрахунок здійснено відповідачем відповідно до норм Порядку №260.

Між тим, колегія суддів зазначає, що норми п.п.13, 15, 9 Порядку №260, на які посилається відповідач, лише визначають порядок виплат грошового забезпечення працюючим поліцейським та розмір і порядок виплати грошового забезпечення при звільненні, при цьому, вказаними нормами, як і іншими нормами, які є спеціальними у спірних правовідносинах щодо позивача, а саме: Закон України «Про Національну поліцію», постанова Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», не врегульовано питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. Разом з цим, такий порядок встановлений Кодексом законів про працю України.

Враховуючи, що питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей не врегульовано, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що при вирішенні вказаного питання, підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України.

Так, ст. 116 Кодексу законів про працю встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Відповідно до ч.1 ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що, враховуючи, що нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, застосуванню підлягають норми Порядку №100, відповідно до абзацу 3 пункту 2 якого середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Пунктом 8 розділу ІV Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів

Грошове забезпечення за два робочі місяці, які передують дню звільнення складає 24326грн. 80коп., загальна кількість робочих днів за два місяці - 42 дні, таким чином середньоденна заробітна плата за 2 останні місяці складає - 579грн. 20коп.

Отже, оскільки днем звільнення позивача є 13.11.2017, остаточний розрахунок відповідачем було здійснено 15.11.2017, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні на один робочий день у розмірі 579грн. 20коп.

Частиною 2 статті 117 Кодексу законів про працю встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку щодо правильних висновків суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про стягнення грошової компенсації за невикористані 17 діб відпустки за 2016 рік у розмірі 8646,25грн., суми недовиплаченого грошового забезпечення за період травень 2017р. - листопад 2017р. у розмірі 2012,50грн., суми недовиплаченого грошового забезпечення за червень 2017 року у розмірі 464,40грн., колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 14.11.2017 в загальному розмірі 46915грн. 20коп. (579грн. 20коп. *81 робочий день).

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що при його прийнятті суд дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту захисту економіки Національної поліції України залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.03.2018 по справі № 818/1922/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)О.М. МінаєваСудді(підпис) (підпис) Л.О. Донець Я.М. Макаренко Повний текст постанови складено 18.07.2018 р.