Рішення № 75381319, 04.07.2018, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/13087/16-ц 2/335/106/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 липня 2018 р. Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя в складі:

головуючого судді Шалагінової А.В.,

за участю секретаря судового засідання Войтович Г.В.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 6 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 107Б, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 обласної ради про визнання дій незаконними, визнання недійсними умов контракту,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 обласної ради про визнання дій незаконними, визнання недійсними умов контракту, який в процесі розгляду справи уточнив (т. 1 а.с. 167-172).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 12.02.1990 працював на посаді директора ОСОБА_4 обласної школи вищої спортивної майстерності. 22.07.2013 між ним та ОСОБА_4 обласною радою за ініціативою її голови ОСОБА_5 було укладено контракт терміном дії 1 рік до 22.07.2014. Дію контракту було продовжено ще на 1 рік шляхом укладання додаткової угоди № 1 від 22.07.2014. Укладення контракту в частині визначення строку позивач вважає незаконним, оскільки відповідачем порушено умови Закону України «Про освіту», рішення Конституційного Суду України від 09.07.1998 № 12-рп/98, Галузевої угоди між Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України та ЦК Профспілки працівників освіти і науки України на 2011-2015 рр., норми міжнародного права, оскільки встановлено строки контракту всупереч волевиявленню позивача. Зазначив, що педагогічні працівники в установах та закладах освіти здійснюють свої професійні обов’язки на постійній основі, умови їх роботи носять довготривалий характер, оскільки пов’язані із здійсненням безперервного навчально-виховного процесу, і немає передумов вважати такий процес обмеженим в часі. Максимальна межа дії строку трудового договору, укладеного на невизначений строк, не встановлюється. Примушування працівника, який працює на умовах безстрокового трудового договору, до укладання контракту з обмеженим строком його дії, є погіршенням його становища та є підставою для визнання такого контракту недійсним. Про порушення своїх прав позивач дізнався після здійснення консультацій із профспілковим органом у жовтні 2016 р. В період з 10.08.2016 по 30.08.2016, з 12.09.2016 по 29.09.2016, з 10.10.2016 по 31.10.2016 позивач проходив лікування, що є поважними причинами пропуску строку, визначеного ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

Просив поновити строк на звернення до суду як такий, що пропущено з поважної причини, визнати незаконними дії ОСОБА_4 обласної ради в особі голови ради ОСОБА_5 в частині укладення з директором КЗ «ОСОБА_4 обласна школа вищої спортивної майстерності» трудового договору, обмеженого певним строком, визнати незаконними умови контракту, укладеного ОСОБА_4 обласною радою в особі голови ради ОСОБА_5 і директором КЗ «ОСОБА_4 обласна школа вищої спортивної майстерності» ОСОБА_1 22 липня 2013 р. в частині визначення строку дії контракту, а саме підпункт 5.2.1 пункту 5.2, пункт 5.5, пункт 6.1.

Не погоджуючись із вимогами позову, представником відповідача ОСОБА_4 обласної ради ОСОБА_3 подано відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що є недоречним звернення із вимогами до ОСОБА_4 обласної ради в особі голови ради ОСОБА_5, оскільки він припинив свої повноваження 03.12.2015. Вважала, що в даному випадку між сторонами наявний публічно-правовий спір, оскільки відповідачем є суб’єкт владних повноважень, а його дії позивач просить визнати незаконними в частині укладення трудового договору, тому в частині визнання дій відповідача протиправними справа має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Зауважила, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом, оскільки позивач знав про строкові обмеження трудових відносин ще 22.07.2013, тобто під час укладення із ним контракту. 22.05.2014 позивач звернувся до голови ОСОБА_4 обласної ради ОСОБА_5 із заявою про продовження терміну дії контракту із ним. 22.07.2014 між сторонами було укладено Додаткову угоду № 1 до контракту, згідно з якою строк дії контракту продовжено до 22.07.2015. 21.07.2015 головою ОСОБА_4 обласної ради видано розпорядження № 141-св «Про звільнення директора комунального закладу «ОСОБА_4 обласна школа вищої спортивної майстерності» ОСОБА_4 обласної ради, за яким позивача звільнено із займаної посади 22.07.2015 у зв’язку із закінченням строку дії контракту (трудового договору) за п. 2 ст. 36 КЗпП України. 27.08.2015 дане розпорядження затверджене рішенням ОСОБА_4 обласної ради № 1. Отже, трудові відносини з позивачем фактично припинені 22.07.2015, а дія контракту як акта індивідуальної дії, що був обмежений певним строком, завершена шляхом його виконання. Тому вважає, що відсутній предмет спору. Також позивач раніше вже порушував дане питання у справі № 335/7838/15-ц за його позовом до ОСОБА_4 обласної ради в особі голови ради ОСОБА_5, третя особа – КЗ «ОСОБА_4 обласна школа вищої спортивної майстерності» ОСОБА_4 обласної ради, про визнання припинення дії контракту незаконним, поновлення на посаді та стягнення оплати за час вимушеного прогулу. Крім того, зазначила, що ОСОБА_1 своєю заявою від 16.07.2013 надав згоду на укладення контракту, та надалі подав заяву від 22.05.2014 про продовження строку його дії, чим висловив своє волевиявлення. Позивач не надав доказів, що контракт підписувався ним під впливом примусу з боку відповідача. Також він не звертався до голови ради з будь-якими заявами щодо внесення змін до контракту, зокрема щодо йог строку. З наведених підстав просила в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю (т. 2 а.с. 16-22).

Позивач ОСОБА_1, не погоджуючись із доводами, викладеними у відзиві представника відповідача на позов, подав до суду заперечення (відповідь) на відзив, в яких зазначив, що з боку ОСОБА_4 обласної ради мала місце фальсифікація документа, тобто підробка заяви позивача від 2015 р. про його нібито існуюче бажання продовжити дію контракту на тих самих умовах, з боку позивача відсутня пасивна поведінка, оскільки він у серпні 2015 р. звертався до суду із першим позовом до обласної ради, в якому висловив незгоду зі звільненням з причин довільного та незаконного тлумачення роботодавцем свого права на нав’язування несправедливих і незаконних умов укладення трудових відносин. Оскільки з боку позивача відсутні ознаки зловживання правом, тому в суду наявні достатні підстави для поновлення пропущеного строку, що буде відповідати принципам цивільного судочинства. Щодо відсутності предмета спору, то судом не було застосовано до заяви позивача правил пп. 2 ч. 1 ст. 186 ЦПК України. Відповідач посилається на заяву позивача від 22.05.2014 в якості доказу по справі. Проте, в матеріалах справи наявна заява від 12.05.2014, що є підробленою, підтвердженням чого є висновок експертизи. Отже, у травні 2014 р. строкові умови були нав’язані позивачеві шляхом підробки його підпису. Вважає також безпідставними посилання представника відповідача на судову практику, а також роз’яснення Пленуму Верховного Суду України. Відповідач не довів, що характер або умови виконання роботи на посаді директора вказаного закладу потребує укладення контракту на визначений строк (т. 2 а.с. 49-52).

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10.08.2017 у цій справі задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 про призначення судової почеркознавчої експертизи та витребування доказів, а саме призначено вказану експертизу у справі, на вирішення якої поставлені такі питання: 1) чи виконаний текст заяви, написаної від імені ОСОБА_1, адресованої голові ОСОБА_4 обласної ради і датованої 22.05.2014 власноруч ОСОБА_1 або іншою особою? 2) чи виконаний підпис на заяві, написаної від імені ОСОБА_1, адресованої голові ОСОБА_4 обласної ради і датованої 22.05.2014, власноруч ОСОБА_1 або іншою особою? Проведення експертизи доручено експертам ОСОБА_4 науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України. Цією ж ухвалою витребувано у відповідача оригінал заяви від 22.05.2014 про продовження строку дії контракту. Провадження в справі зупинене до отримання висновку експертизи (т. 1 а.с. 202).

09.11.2017 до суду надійшов висновок експерта від 27.10.2017 № 4-339, за яким рукописний текст заяви, написаної від імені ОСОБА_1, адресованої голові ОСОБА_4 обласної ради і датованої 22.05.2014, виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою; підпис в заяві, написаної від імені ОСОБА_1, адресованої голові ОСОБА_4 обласної ради і датованої 22.05.2014, виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою (т. 1 а.с. 213-220).

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10.11.2017 справу прийнято до провадження суддею Шалагіновою А.В., провадження у справі відновлене (т. 1 а.с. 224).

15.12.2017 набрав чинності Закон України № 2147-VIII від 03.10.2017, за яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі – ЦПК України) викладено у новій редакції.

Відповідно до пп. 9 п. 1 Перехідних положень ЦПК України, справи у судах першої інстанції, провадження в яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07.03.2018 розгляд даної справи продовжено за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого судового засідання, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи (т. 2 а.с. 15).

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13.04.2018 закрито підготовче провадження у справі та справу призначено до розгляду по суті (т. 2 а.с. 47).

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали та просили позов задовольнити з підстав, викладених у ньому.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила в позові відмовити повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах позовних вимог, суд встановив такі фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

Позивач ОСОБА_1 відповідно до записів у його трудовій книжці з 12 лютого 1990 р. працював на посаді директора комунального закладу «ОСОБА_4 обласна школа вищої спортивної майстерності» ОСОБА_4 обласної ради (т. 1 а.с. 118–121).

16 липня 2013 р. ОСОБА_1 звернувся до голови ОСОБА_4 обласної ради із заявою про згоду на перехід на контрактну форму трудових відносин та підписання контракту, з запропонованими умовами контракту ознайомлений без заперечень. Просив укласти відповідний контракт (т. 1 а.с. 89).

22 липня 2013 р. між позивачем та ОСОБА_4 обласною радою було укладено контракт з директором комунального закладу «ОСОБА_4 обласна школа вищої спортивної майстерності», що є об’єктом спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Запорізької області б/н (далі за текстом – Контракт) (т. 1 а.с. 111–115).

Відповідно до умов п. 5.1 Контракту, внесення змін та доповнень до нього здійснюється шляхом підписання додаткових угод.

П.п. 5.2.1 п. 5.2 Контракту передбачено, що він припиняється після закінчення терміну його дії.

Відповідно до п. 5.5 Контракту, за два місяці до закінчення терміну дії контракту він може бути продовжений за згодою сторін або укладений на новий чи інший термін.

Пунктом 6.1 Контракту встановлено термін його дії з 22 липня 2013 р. по 22 липня 2014 р.

22 травня 2014 р. від імені ОСОБА_1 на ім’я голови ОСОБА_4 обласної ради подана заява про продовження терміну дії Контракту (т. 1 а.с. 90).

22 липня 2014 р. між сторонами було укладено Додаткову угоду № 1 до Контракту, відповідно до п. 1 якої у зв’язку із закінченням терміну дії Контракту від 22 липня 2013 р., враховуючи лист управління молоді, фізичної культури та спорту ОСОБА_4 обласної державної адміністрації від 21 липня 2014 р. № 01-15/0628, п.п. 5.1 п. 5 Контракту, сторони вирішили продовжити його дію по 22 липня 2015 р. включно та п. 6.1 п. 6 Контракту викладено у новій редакції, а саме – термін дії Контракту встановлено з 22 липня 2013 р. по 22 липня 2015 р. включно (т. 1 а.с. 116).

21 липня 2015 р. головою ОСОБА_4 обласної ради прийнято розпорядження № 141-св «Про звільнення директора комунального закладу «ОСОБА_4 обласна школа вищої спортивної майстерності» ОСОБА_4 обласної ради», відповідно до якого ОСОБА_1 звільнено 22 липня 2015 р. у зв’язку із закінченням строку дії контракту (трудового договору) за п. 2 ст. 36 КЗпП України (т. 1 а.с. 117).

22 липня 2015 р. до трудової книжки позивача внесено відповідний запис про його звільнення (т. 1 а.с. 121).

Позивач, не погоджуючись із припиненням дії контракту, звернувся до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя із позовом до ОСОБА_4 обласної ради в особі голови Ради ОСОБА_5 про визнання припинення дії Контракту на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України незаконним, поновлення на посаді директора КЗ «ОСОБА_4 обласна школа вищої спортивної майстерності» ОСОБА_4 обласної ради, стягнення оплати за час вимушеного прогулу.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 1 грудня 2015 р. у справі № 335/7838/15-ц в задоволенні вказаного позову ОСОБА_1 відмовлено (т. 1 а.с. 95–99). Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 26 січня 2016 р. рішення суду першої інстанції залишене без змін (т. 1 а.с. 100–103). Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2016 р. відхилено касаційну скаргу ОСОБА_1 та рішення судів попередніх інстанції залишені без змін (т. 1 а.с. 104–106).

29 листопада 2016 р. позивач звернувся до суду із даним цивільним позовом, в якому просить визнати незаконними дії ОСОБА_4 обласної ради в особі голови ради ОСОБА_5 в частині укладення з директором КЗ «ОСОБА_4 обласна школа вищої спортивної майстерності» трудового договору, обмеженого певним строком, визнати незаконними умови Контракту, укладеного ОСОБА_4 обласною радою в особі голови ради ОСОБА_5 і директором КЗ «ОСОБА_4 обласна школа вищої спортивної майстерності» ОСОБА_1 22 липня 2013 р. в частині визначення строку дії контракту, а саме підпункт 5.2.1 пункту 5.2, пункт 5.5, пункт 6.1.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно зі ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Між сторонами справи виник спір щодо правомірності визначення відповідачем строку дії Контракту від 22 липня 2013 р., у зв’язку із чим позивач просить визнати незаконними умови контракту, якими встановлено строк його дії.

Разом із тим, за змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Встановлений частиною третьою цієї статті строк застосовується і при зверненні до суду вищестоящого органу.

Отже, строки звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано нормами КЗпП України.

Зазначені строки звернення до суду застосовуються виключно щодо спорів, які за своєю юридичною природою належать до трудового права.

Так, частина перша статті 233 КЗпП України підтверджує визнання тримісячного строку як загального строку для звернення за захистом суб'єктивних трудових прав працівників. Разом з тим виняток ця стаття встановлює для спорів про звільнення.

Установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв’язку з пропуском зазначеного строку.

Позивачем не заперечується факт пропуску строку, встановленого статтею 233 КЗпП України, для звернення до суду із даним позовом, який по суті є позовом щодо трудових правовідносин, оскільки стосується незгоди позивача із умовами Контракту (трудового договору) у частині визначення строку його дії.

Відповідачем також обставини пропуску позивачем строку не заперечуються, при цьому, відповідач у своєму відзиві на позов наполягає на застосуванні судом наслідків пропуску даного строку.

Позивач вказує, що в нього були поважні причини пропуску цього строку, оскільки про порушення своїх прав дізнався після здійснення консультацій із профспілковим органом у жовтні 2016 р. В період з 10.08.2016 по 30.08.2016, з 12.09.2016 по 29.09.2016, з 10.10.2016 по 31.10.2016 позивач проходив лікування, що є поважними причинами пропуску строку, визначеного ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

Разом із тим, суд, оцінюючи вказані твердження позивача, звертає увагу на їх суперечливість, оскільки позивач зазначає, що дізнався про порушення своїх прав у жовтні 2016 р., проте із позовом до суду звернувся у листопаді 2016 р. Водночас, позивач вказує на свою хворобу протягом серпня–жовтня 2016 р. Таким чином, якщо брати до уваги твердження позивача, що про порушене право він дізнався у жовтні 2016 р., то тримісячний строк звернення до суду в такому випадку закінчувався у січні 2017 р., тобто пізніше, ніж позивач подав даний позов до суду. Однак, позивач просить суд поновити даний строк, та врахувати як поважні причини пропуску цього строку його лікування протягом серпня–жовтня 2016 р.

Зазначені обставини надають підстави для висновку, що позивач вказує у позовній заяві недостовірні відомості стосовно періоду, з якого він дізнався про порушення своїх прав.

На користь вказаного висновку суду свідчать і ті обставини, що у первинно поданій позовній заяві в цій справі позивач зазначив, що дізнався про порушення своїх прав в листопаді 2016 р. (т. 1 а.с. 5), в подальшому в уточнених позовних заявах він вказує про цей період як жовтень 2016 р. (т. 1 а.с. 16, 171). Крім того, позивач, звертаючись до суду із позовом у 2015 році (справа № 335/7838/15-ц) вказував на неправомірність визначення строку дії контракту, і судом було роз’яснено позивачеві його право заявити вимоги про визнання недійсними умов Контракту, якими встановлені строки його дії, однак він таким правом не скористався, про що зазначено у рішенні суду в справі № 335/7838/15-ц, прийнятому ще 1 грудня 2015 р. (т. 1 а.с. 188).

Разом із тим, суд, виходячи із того, що позивач 16 липня 2013 р. звернувся до голови ОСОБА_4 обласної ради із заявою про згоду на перехід на контрактну форму трудових відносин та підписання контракту, а також, що даний Контракт був укладений між сторонами 22 липня 2013 р. (т. 1 а.с. 89, 111-115), вважає, що позивач повинен був дізнатися і фактично дізнався про порушення своїх трудових прав саме з часу укладення контракту та ознайомлення із його умовами, у т.ч. і спірними щодо його строковості, а саме з 22 липня 2013 р.

Причин, які б вказували на об’єктивну неможливість позивача одразу після укладення Контракту, звернутися до профспілкового органу за консультацією, позивачем не зазначено, так само як і не вказано причин, які перешкоджали йому звернутися до суду із даним позовом в тримісячний строк з 22 липня 2013 р. (тобто до 23 жовтня 2013 р.).

Таким чином, суд доходить висновку, що строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено позивачем без поважних причин, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у зв’язку з пропуском зазначеного строку.

Надаючи оцінку доводам сторін даного спору, суд вважає також за необхідне зазначити, що вказаний Контракт на даний час є припиненим, тобто таким, що вже вичерпав свою дію, що, на переконання суду, взагалі унеможливлює визнання недійсними окремих його пунктів.

При цьому, при вирішенні даного спору також не підлягає врахуванню той факт, що заява про продовження строку дії Контракту від 22.05.2014 була написана від імені позивача не позивачем, а іншою особою, що було встановлено висновком експертизи у цій справі, оскільки позивачем не оспорюються будь-які умови Додаткової угоди № 1 до Контракту, яка була укладена на підставі вказаної заяви.

Інші доводи сторін в даному випадку суттєвими не являються, оскільки суд дійшов висновку про відмову в позові саме через пропуск позивачем строку, визначеного ст. 233 КЗпП України та відсутність підстав для його поновлення.

Оскільки позивача звільнено від сплати судових витрат, і суд дійшов висновку про відмову у позові, тому судові витрати слід залишити за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 5, 12, 13, 19, 76–80, 89, 141, 142, 259, 265, 273, пп. 9 п. 1 Перехідних положень ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Вступна та резолютивна частини рішення постановлені в нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 4 липня 2018 р.

Повне судове рішення складене 14 липня 2018 р.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Запорізької області шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя А.В. Шалагінова