Рішення № 75381036, 18.07.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код 34390710

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2018 р. Справа № 820/4478/18

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Шевченко О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Богодухівської міської ради Харківської області про скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1, з адміністративним позовом до Богодухівської міської ради Харківської області, в якому з урахуванням уточнень, просить суд:

- скасувати рішення Богодухівської міської ради Харківської області від 18.04.2018 року № 02-38с-105 про відмову у реєстрації місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1;

- зобов'язати Богодухівську міську раду Харківської області здійснити реєстрацію місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 за місцем проживання матері ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 29 березня 2018 року він звернувся до відділу реєстрації місця проживання Богодухівької міської ради з приводу реєстрації місця проживання своєї малолітньої доньки ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 на яке 18 квітня 2018 року отримав відмову в реєстрації у зв'язку з тим, що відповідно до п. 18 Правил, у реєстрації місця проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).

Позивач також зазначив, що дозволу на реєстрацію отримати від батька дитини немає можливості, оскільки батько дитини ОСОБА_3 з 2016 року з ними не проживає, наразі вони не спілкуються, за місцем реєстрації (АДРЕСА_4) він не проживає. Наскільки відомо позивачу, наразі він проживає в Ізраїлі, долею доньки батько дитини не цікавиться, тим самим усунувши себе від виконання обов'язків, передбачених статтею 150 Сімейного кодексу України, що унеможливлює отримання позивачем письмової згоди батька на реєстрацію дитини за місцем проживання матері. Відсутність реєстрації місця проживання малолітніх дітей суперечить їх інтересам та суттєво обмежує реалізацію їх прав і свобод. Тому відсутність письмової згоди одного з батьків (якщо її неможливо отримати з будь-яких причин) не повинна бути перешкодою для здійснення реєстрації місця проживання дітей за адресою іншого з батьків. Відсутність реєстрації місця проживання малолітніх дітей за місцем їх фактичного приживання суперечить інтересам дітей та суттєво обмежує реалізацію їх прав, які гарантовані Конституцією України та законами України, зокрема права на свободу і пресування та вільний вибір місця проживання, право на освіту, охорону здоров'я та соціальний захист. Вважаючи протиправним оскаржуване рішення про відмову у реєстрації місця проживання малолітньої дитини, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2018 року відкрито спрощене провадження по даній справі в порядку, передбаченому ст. 262 КАС України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Копія вказаної ухвали була надіслана та вручена представнику відповідача, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

У встановлений строк представник відповідача не надав відзив на позов зазначивши в наданих до суду заяві від 13.07.2018 року (Вх. №01-26/33761/18), що не заперечує проти задоволення позовних вимог.

Позивач та його уповноважений представник у судове засідання не прибули, про дату час та місце якого повідомлялися належним чином у відповідності до вимог ст. 126 КАС України. Позивач надав до суду (Вх. № 01-26/33848/18 від 09.07.2018 року) клопотання про розгляд справи за його відсутності у зв'язку з неможливістю прибуття у судове засідання. Також зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Представники відповідача у судове засідання також не з'явився, про дату час та місце якого повідомлялися належним чином у відповідності до вимог ст. 126 КАС України. Надав заяву від 13.07.2018 року (Вх. № 01-26/33761/18), в якій просив суд розглядати справу без його участі.

Відповідно до ч.1 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Таким чином, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Оцінивши повідомлені позивачем обставини, дослідивши матеріали адміністративної справи, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Згідно копії Свідоцтва про народження Серії НОМЕР_2, виданого Богодухівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області 02.07.2013 року, у ОСОБА_1 (матір дитини) та ОСОБА_3 (батько дитини) ІНФОРМАЦІЯ_4 року народилася донька, ОСОБА_4, про що складено актовий запис № 94 (а.с. 12).

Згідно копії будинкової книги (розділ ІІІ "Прописка") та довідки виконавчого комітету Богодухівської міської ради Харківської області від 19.04.2018 року № 1344 ОСОБА_1 (мати дитини) з 25.10.2007 року проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1. Разом з нею за вказаною адресою проживає її малолітня донька ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка за вказаною адресою не зареєстрована (а.с. 11, 13 - 14).

Як свідчать матеріали справи, 29.03.2018 року позивач звернувся до відділу реєстрації місця проживання Богодухівської міської ради щодо реєстрації місця проживання своєї малолітньої доньки ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3

Проте, листом Богодухівської міської ради Харківської області від 18.04.2018 року № 02-38с-105 позивачу було відмовлено в реєстрації, мотивуючи це тим, що відповідно до п. 18 Правил, у реєстрації місця проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування). Тому, зареєструвати місце проживання малолітньої доньки заявниці ОСОБА_2, міська рада не має можливості (а.с. 15).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Судом з'ясовано, що спірні відносини склалися внаслідок відмови відповідача зареєструвати місце проживання малолітньої дитини позивача за адресою її місця реєстрації та проживання. При цьому, єдиною підставою для відмови відповідача у реєстрації місця проживання малолітньої дитини позивача (матері дитини) за місцем її проживання та реєстрації є відсутність письмової згоди батька дитини, обов'язковість надання якої відповідач обґрунтовує з посиланням на п. 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 року № 207 (далі - Правила № 207).

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV (далі - Закон № 1382-IV), у разі якщо особа не може самостійно звернутися до органу реєстрації, реєстрація може бути здійснена за зверненням її законного представника або представника на підставі довіреності, посвідченої в установленому законом порядку (далі - представник). Для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг): письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження; квитанцію про сплату адміністративного збору; документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку). У разі подання заяви представником особи додатково подаються: документ, що посвідчує особу представника; документ, що підтверджує повноваження особи як представника, крім випадків, коли законними представниками є батьки (усиновлювачі). Реєстрація місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників.

Відповідно до пункту 18 Правил № 207, у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування). Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання особи інші документи.

Рішення про відмову в реєстрації / знятті з реєстрації місця проживання приймається в день звернення особи або її представника шляхом зазначення у заяві про реєстрацію / зняття з реєстрації місця проживання підстав відмови. Зазначена заява повертається особі або її представнику (пункт 11 Правил № 207).

Таким чином, відмовляючи листом від 18.04.2018 року № 02-38с-105 у здійсненні реєстрації місця проживання малолітньої дитини за місцем реєстрації та проживання її матері (позивача), відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений пунктами 11 та 18 Правил № 207.

Проте, суд також вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно зі ст. 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору України (ч.5 ст. 7 КАС України).

Статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, схваленої резолюцією 44 сесії Генеральної Асамблей ООН від 20.11.1989 р. № 44/25, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 р. № 789-XII, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до ч.2 ст. 10 Конвенції про права дитини, дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право підтримувати на регулярній основі, за виключенням особливих обставин, особисті відносини і прямі контакти з обома батьками. З цією метою і відповідно до зобов'язання Держав-учасниць за пунктом 2 статті 9 Держави-учасниці поважають право дитини та її батьків залишати будь-яку країну, включаючи власну, і повертатися в свою країну. Щодо права залишати будь-яку країну діють лише такі обмеження, які встановлені законом і необхідні для охорони державної безпеки, громадського порядку (order public), здоров'я чи моралі населення або прав і свобод інших осіб і сумісні з визнаними в цій Конвенції іншими правами.

Згідно із положеннями статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, підписаної 04.11.1950 року урядами держав - членів Ради Європи та ратифікованої Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до ч.2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини «Хабровські проти України» від 17.01.2013 року Суд зазначив, що важливою метою статті 8 Конвенції є захист особи від свавільних дій з боку державних органів. Крім того, існують позитивні обов'язки, властиві ефективному "дотриманню" права на повагу до сімейного життя. В обох контекстах треба зважати на справедливий баланс, який слід зберігати між конкуруючими інтересами особи та суспільства в цілому; та в обох контекстах держава користується певною свободою розсуду.

Позитивний обов'язок держави за статтею 8 Конвенції включає в себе право батьків на доступ до засобів, що дають їм можливість возз'єднатися з їхніми дітьми, та обов'язок національних органів вживати таких засобів. Проте обов'язок національних органів вживати таких засобів не є абсолютним, оскільки возз'єднання одного з батьків із дітьми, які певний час проживали разом з іншим із батьків, може не відбутися відразу, а може вимагати підготовчих заходів. Будь-який обов'язок застосовувати примус у цій сфері повинен обмежуватися, оскільки повинні враховуватися інтереси та права і свободи усіх причетних, а конкретніше - слід чинити в найкращих інтересах дитини та з дотриманням її права за статтею 8 Конвенції.

Охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини визначено Законом України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 року № 2402-III (далі - Закон № 2402-III).

Відповідно до статті 18 Закону № 2402-III, держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Отже, у випадку наявності будь-якої правової колізій, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правовідносини, що стосуються інтересів дитини, з урахуванням положень статті 3 Конвенції "Про права дитини", пріоритети повинні надаватися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно положень ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Як встановлено статтею 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

У відповідності до ч.1 та 4 ст. 29 Цивільного кодексу України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Як визначено ч.1 ст. 160 Сімейного кодексу України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Крім того, приписами ст. 156 Житлового кодексу України передбачено право на вселення до батьків їх неповнолітніх дітей, без згоди інших співвласників житлового приміщення.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що при вирішенні питання про застосування нормативного акту у спірних відносинах, необхідно зважати також на забезпечення справедливого балансу між обмеженнями, встановленими цим законодавством, та необхідністю дотримання прав, свобод та інтересів особи.

Як вбачається з матеріалів справи, дозволу на реєстрацію отримати від батька дитини немає можливості, оскільки батько малолітньої дитини ОСОБА_3 з 2016 року з матір'ю дитини та самою дитиною не проживає, вони не спілкуються, за місцем реєстрації (АДРЕСА_4) він також не проживає. Наскільки відомо позивачу, наразі він перебуває в Ізраїлі.

Виходячи з вищевикладеного, позивач позбавлений отримати дозвіл на реєстрацію малолітньої дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3

Будь - яких обставин, які б свідчили про наявність спору між батьком та матір'ю малолітньої дитини щодо визначення їх місця реєстрації/проживання, судом не встановлено.

Таким чином, відсутність реєстрації місця проживання малолітньої дитини позивача (матері дитини) за місцем її реєстрації та фактичного проживання суперечить їх інтересам та суттєво обмежує реалізацію їх прав, гарантованих Конституцією та законами України, зокрема позбавляє її отримання соціальних благ, які тісно пов'язані з наявністю реєстрації, а саме: право на облік у медичному закладі, право на шкільну та дошкільну освіту, тощо, а рішення відповідача у спірних відносинах не може бути визнано правомірним, оскільки прийняте без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з використанням повноважень не з тією метою, з якою вони надані.

Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що відсутність письмової згоди батька дитини не повинна бути перешкодою для здійснення реєстрації місця її проживання за адресою матері.

У п. 29 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Гарнага проти України» від 16.08.2013 року зазначено, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 6 вересня 2005 року у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine), заява № 61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення у справі «Кудла проти Польщі» (&lп;…&?д;) [ВП], заява № 30210/96, п. 158, ECHR 2000-ХІ).

Таким чином, суд, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, повинен не лише вирішити позовні вимоги у відповідності до принципів верховенства права та законності, а й обрати найбільш ефективний спосіб захисту порушеного права.

Виходячи з заявлених позовних вимог, враховуючи відсутність заперечень Богодухівської міської ради Харківської області щодо задоволення позовних вимог та здійснення реєстрації місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3, за місцем проживання її матері - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Розподіл судових витрат здійснити відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 13, 14, 77, 139, 205, 242-246, 250, 255, 257-263, 293, 295, п.п.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, адреса: 62103, АДРЕСА_2) до Богодухівської міської ради Харківської області (код ЄДРПОУ 04058640, адреса: 62103, Харківська область, пл. Соборності, 2) про скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Скасувати рішення Богодухівської міської ради Харківської області від 18.04.2018 року № 02-38с-105 про відмову у реєстрації місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Зобов'язати Богодухівську міську раду Харківської області здійснити реєстрацію місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, за місцем проживання матері ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати в розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Богодухівської міської ради Харківської області (код ЄДРПОУ 04058640).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя О.В.Шевченко