Рішення № 75380494, 16.07.2018, Енергодарський міський суд Запорізької області

Справа № 316/1957/15-ц

Провадження № 2/316/10/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" липня 2018 р. м.Енергодар

Енергодарський міський суд Запорізької області, у складі:

головуючого судді Вільямовської Н.О.

секретар судового засідання Рябуха О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Енергодарі Запорізької області цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «ДельтаБанк» до ОСОБА_1, про звернення стягнення на предмет іпотеки,-

ВСТАНОВИВ:

26.08.2015 року Позивач - Публічне акціонерне товариство «ДельтаБанк» (далі – ПАТ «ДельтаБанк») в особі представника ОСОБА_2, яка діє на підставі письмової довіреності виданої особою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «ДельтаБанк» (а.с.67 т.1), звернувся до Енергодарського міського суду з позовом до Відповідача - ОСОБА_1, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності, у спосіб захисту визначений ст.16 ЦК України.

В обґрунтування позову, зазначено, що 20 березня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 0709/0308/45-014 (далі - Договір), згідно з умовами якого Банк надав Позичальнику кредитні кошти у розмірі 31500,00 дол. США з розрахунку 11,9 % річних за користування кредитом на строк з 20.03.2008 року по 20.03.2023 рік. Банк свої зобов'язання за Кредитним договором повністю виконав, надавши Відповідачу кредит, в розмірі та строки передбачені кредитним договором.

25 травня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» (далі – ПАТ «Сведбанк») та ПАТ «Дельта Банк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги відповідно до якого, в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним Договором, ПАТ «Сведбанк» передає (відступає) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінює ПАТ «Сведбанк» як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях, а внаслідок передачі від ПАТ «Сведбанк» до ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до ПАТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимоги (замість ПАТ «Сведбанк») від боржників повного, належного реального виконання обов’язків за кредитним та забезпечувальними договорами (зареєстрований за №1306,1307 від 25 травня 2012 року приватним нотаріусом ОСОБА_3

Таким чином, керуючись Договором купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, АТ «Дельта Банк» набуло статусу Нового кредитора згідно ст.ст. 512, 513, 514, 516, 517 ЦК України та відповідно всіх процесуальних прав та обов'язків Нового Кредитора. Отже, відповідно до вищевказаного Договору про передачу активів та кредитних зобов'язань АТ «Дельта Банк» набув права вимоги по даному кредитному договору .

Відповідно до п. 3.1. Договору, позичальник зобов'язується погасити заборгованість за кредитом, щомісяця, через касу Банку згідно додатку №1, що є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно п. 3.2. Договору, проценти за користування Кредитом нараховуються виходячи з фактичної кількості днів користування кредитом, на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом, починаючи з дати видачі кредиту до моменту його повернення.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним Договором кредиту № 0709/0308/45-014 від 20.03.2008 року іпотекодавець ОСОБА_1 за договором іпотеки №0709/0308/45-014-2-1 від 20.03.2008 року передав в іпотеку нерухоме майно: квартиру №71, яка знаходиться за адресою: місто Енергодар, проспект Будівельників, будинок 43. Предмет Іпотеки належить Іпотекодавцеві на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого 20 березня 2008 року приватним нотаріусом Енергодарського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за №1661. Предмет іпотеки має загальну площу 50,8 кв.м.

Позичальник умови Кредитного договору належним чином не виконує, про що неодноразово повідомлявся у тому числі й шляхом направлення письмової вимоги про виконання зобов'язань згідно умов кредитного договору.

Однак зобов'язання не виконані, у зв'язку з чим, станом на 28.07.2015 року за Відповідачем наявна заборгованість в сумі: 542493,10 грн. з яких: 511901,33 грн. - тіло кредиту; 30591,78 грн. – відсотки. Посилаючи на ст.ст. 509, 526 ЦК України зазначає, що новий кредитор ПАТ «ОСОБА_3 банк» має право вимагати виконання зобов'язання на свою користь. Та в рахунок виконання основного зобов'язання Позивач має право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття (передачі) предмету іпотеки у власність згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі у порядку, передбаченому ст.ст. 36, 37 Закону України «Про іпотеку». Зазначає, що є всі підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі предмету іпотеки у власність іпотеко держателю враховуючи також невизнання та порушення прав іпотекодержателя, при цьому, задоволення вимог здійснюється шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет Іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Також зазначає, що судовий збір не було сплачено при зверненні до суду, оскільки даний позов подано від імені уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у справі, пов'язаній із проведення заходів щодо повернення заборгованості позичальників перед банком під час запровадження тимчасової адміністрації в банку.

Просить суд: в рахунок погашення заборгованості в сумі 542493,10 грн., з яких 511901,33 грн.– тіло кредиту, 30592,78 грн.– відсотки за кредитним договором №0709/0308/45-014 від 20.03.2008 року звернути стягнення на предмет іпотеки, який належить Іпотекодавцеві - ОСОБА_1, на підставі Договору купівлі-продажу посвідченому 20 березня 2008 року приватним нотаріусом Енергодарського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за №1661, загальною площею 50,8 кв.м., а саме: на квартиру №71, що знаходиться за адресою: місто Енергодар, проспект Будівельників, будинок 43, шляхом визнання на неї права власності за Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (код ЄДРПОУ 34047020); Всі судові витрати по справі покласти на Відповідача.

Ухвалою суду від 09.11.2016 року, після розгляду в апеляційній інстанції, справу прийнято до провадження суддею Вільямовською Н.О., провадження по справі було відкрито (а.с.201 т.1).

Ухвалою суду від 22.12.2017 року розгляд справи продовжено у порядку загального позовного провадження згідно норм редакції ЦПК від 15.12.2017 року (а.с.106 т.2)

В судове засідання учасники справи не з’явились.

Представник Позивача ПАТ «Дельта Банк» - ОСОБА_5, який діє на підставі письмової довіреності від 18.09.2017 року (а.с.113 т.2), в судове засідання не з’явився, надавши раніше пояснення, відповідно яких заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

В судове засідання відповідач – ОСОБА_1 та його представник – адвокат ОСОБА_6, який діє на підставі письмової угоди від 24.02.2016 р. (а.с.2-4), в судове засідання не з’явились, надали до суду письмову заяву про розгляд справи 16.07.2018 року у їх відсутності, позовні вимоги не визнають з підстав зазначених у клопотанні від 16.07.2018 року, просять відмовити в задоволенні позову (а.с.223 т.2). В клопотанні щодо незгоди з позовом зазначають на те, що у відповідності до ч.1 ст.1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме майно, яке вважається предметом застави згідно із ст.4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об’єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме майно.

Враховуючи, що учасниками справи надано суду письмові заяви про розгляд справи у їх відсутності, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи на підставі наданих учасниками справи раніше пояснень та документів, які містяться в матеріалах справи.

У зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі ч.2 ст.247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі виходячи з наступних підстав:

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно частин 1, 2, 3, 4 ст.10 ЦПК України, суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права

Згідно приписів ст.13 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог, на підставі доказів, поданих учасниками і витребуваних судом, збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частин 1 та 6 ст.36 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом та забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Згідно ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 4 ст.12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно приписів ч.2 та ч.3 ст.83 ЦПК України, позивач та відповідач повинен подати суду докази. Отже, надання доказів є не правом, а обов’язком сторін по справі. При цьому, надані сторонами докази повинні відповідати критеріям належності, допустимості, достовірності, достатності (ст.77-80 ЦПК України).

Крім того, згідно частин 1, 2, 4, 5 ст.95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, які подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Згідно ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Пунктом 1 ч.2 ст.11 ЦК України, визначено, що однією з підстав виникнення цивільних прав і обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст.1054 ЦПК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 статтею 208 ЦК України передбачено випадки, коли правочини мають вчинятися в певній формі, в залежності від виду правовідносин.

Відповідно до ч.1 ст.1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).

Позивач зазначає, що 20.03.2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі – ВАТ «Сведбанк») та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №0709/0308/45-014 (далі – Кредитний договір), при цьому надаючи до позовної заяви копію зазначеного Кредитного договору (а.с.7-15 т.1), копію Додатоку № 1 до Кредитного договору (а.с.16-21 т.1), копія Додатку №2 до Кредитного договору (а.с.22-27 т.1), копію Додаткової угоди від 30.04.2010 р. до Кредитного договору (а.с.28- т.2), копію Іпотечного договору 0709/0308/45-014-Z-1 від 20 березня 2008 року (а.с.29-34 т.1), які є письмовими доказами в розумінні ст.95 ЦПК України, а отже повинні подаватися до суду в оригіналі або в належним чином засвідчених копіях, якщо інше не передбачено цим Кодексом (ч.2 ст.95 ЦПК України).

Відповідно до ч.2 ст.64 ЦПК України від 18.03.2004 №1618-IV, зі змінами (в редакції яка діяла на час звернення Позивача до суду та до 15.12.2017 року) письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу. Відповідачем заявлялось клопотання про витребування, у тому числі, кредитної справи за Кредитним договором від 20.03.2008 р., а також інших письмових доказів (а.с.29-30 т.2), однак, оскільки витребування доказів є правом суду, а не обов’язком, кредитна справа судом витребувана не була.

Згідно ч.4 ст.95 ЦПК України в редакції від 15.12.2017 р. (зі змінами), копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до приписів ч.8 ст.43 ЦПК України в редакції від 15.12.2017 р. (зі змінами), у разі якщо документи подаються учасниками справи до суду в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника). Відповідно до 5.27 Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003 затверджені наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 року №55, відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії і проставляють нижче реквізиту.

Вищезазначені документи, на які посилається Позивач, не є письмовими доказами в розумінні ст.95 ЦПК України, а отже не можуть розцінюватися судом як належні та допустимі.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Стороною Позивача було надано до матеріалів справи засвідчену належним чином копію Виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 за період з 20.03.2008 р. по 25.05.2012 АТ «СведБанк» (а.с.234-245 т.1), а також завірену належним чином копію Виписки по особовим рахункам ОСОБА_1 з 29.05.2012 по 20.07.2017 АТ «Дельта Банк» (а.с. 49-67 т.2), які є первинними документами, оскільки містять відомості про операції та підтверджують їх здійснення (Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 254 від 18.06.2003 року).

Однак, зазначені Виписки по особовому рахунку, можуть враховуватися судом при вирішенні питання щодо наявності або відсутності розміру кредитної заборгованості лише у сукупності з іншими належними та допустимими доказами. Крім того, суд зауважує, що надана Позивачем копія Додатку №1 до Кредитного договору (а.с.16-21 т.1) - в загалі не містить підпису Позичальника зазначеного як ОСОБА_1

Також, Позивачем надано копію Іпотечного договору 0709/0308/45-Z-1 від 20 березня 2008 року (далі – Іпотечний договір) укладеного між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 (а.с.29-34 т.1), який також не може розцінюватися як належний та допустимий доказ, оскільки не завірений належним чином та не відповідає вимогам ст.ст.43, 95 ЦПК України. А також не відповідають вимогам до письмових доказів в розумінні ст.95 ЦПК України і Додатковий договір №2 від 05.11.2012 р. (а.с.35-36 т.1) та Додаток №1 до Додаткового договору №2 від 05.11.2012 р. до Договору про надання споживчого кредиту від 20.03.2008 р. (а.с.37-38 т.1).

Однак, під час розгляду справи судом, відповідач ОСОБА_1 та його представник не заперечували факт укладання як Кредитного договору так і Іпотечного договору між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 20.03.2008 року та не заперечувались умови зазначених договорів, з чого суд робить висновок, що зазначені Договори мали місце та були укладені з підстав та на умовах в них зазначених.

Позивачем надано до справи, засвідчену належним чином, копію Виписки з Договору купівлі-продажу прав вимоги від 25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «ДельтаБанк» (а.с.72 т.1), а також Акт приймання-передачі до Договору купівлі-продажу Прав вимоги від 25.05.2012 р. (а.с.73 т.2), відповідно до якого ПАТ «ДельтаБанк» було викуплено Кредитний договір №0709/0308/45-014 від 20.03.2008 р. укладеного з ОСОБА_1

Частиною 1 статті 55 ЦПКУкраїни передбачено процесуальне правонаступництво у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов’язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. У сі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов’язкові для нього так само, як вони були обов’язковим для особи, яку він замінив.

Відповідно до ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених ст.515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст.514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, з досліджених у судовому засіданні належних та допустимих доказів встановлено, що ПАТ «ДельтаБанк» набуло право вимоги з ОСОБА_1 кредитної заборгованості за Кредитним договором на свою користь, а також і права вимоги за Іпотечним договором від 20.03.2008 року, в разі невиконання або неналежного виконання умов за Кредитним договором (ст.33 Закону «Про іпотеку»), який було укладено в забезпечення виконання умов Кредитного договору.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України «Про іпотеку», за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Частиною 1 ст.12 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель вправі вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Позивачем надано суду належним чином завірену копію ОСОБА_7 повідомлення про відступлення вих..№07/06/12 від 07.06.2012 р. на ім’я ОСОБА_1 (а.с.68 т.2), яке, згідно списку рекомендованих відправлень та квитанції (а.с.70-71 т.2), було направлено позивачем відповідачу 07.07.2012 р., та встановити, що воно було отримано відповідачем, немає можливості, оскільки згідно інформаційного реєстру «Укрпошта», строк зберігання інформації 6 місяців та по зазначеному в реєстрі відправки коду поштового відправлення не можливо встановити будь-яких даних, стороною позивача не надано суду доказів отримання відповідачем зазначеного повідомлення, а факт його отримання стороною відповідача не визнається.

Також, матеріали справи містять копію Лист-вимога на ім’я відповідача від 06.08.2015 р. вих..№31.4-08/3976/15 про сплату простроченої заборгованості на користь АТ «ДельтаБанк» (а.с.40 т.1), який було направлено поштовим зв’язком 7.08.2015 відповідно до копії квитанції та реєстру (а.с.41-44 т.1), однак, зазначені копії документів, не посвідчені належним чином, а тому не є належними та допустимими письмовими доказами в розумінні ст.ст.43, 95 ЦПК України, а отже не можуть бути взяті судом до уваги.

При цьому, відповідно до Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 9 листопада 2016 року у справі № 6-2251цс16 - пред'явлення кредитором вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом змінює строк виконання зобов'язання та зумовлює перебіг позовної давності.

Після направлення відповідачу письмового повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості, Кредитний договір припиняє свою дію, а позивач, відповідно, втрачає можливість нарахування та стягнення з відповідача відсотків за кредитним договором.

Отже, направлення Листа-повідомлення відповідачу 06.08.2015 року, в якому відповідачу надано тридцяти денний строк виконання зобов’язань за Кредитним договором на користь АТ «ДельтаБанк», припинило право позивача по справі нарахування та стягнення відсотків за Кредитним договором.

Позивачем надано до суду Розрахунок заборгованості за Кредитним договором, з якого вбачається, що після направлення Листа-вимоги на ім’я відповідача, Банк продовжив нарахування відсотків за Кредитним договором (а.с.133-136 т.2)

Однак, стороною позивача не надано суду на підтвердження доказів, що зазначений Лист-вимога був отриманий відповідачем, оскільки за зазначеним в реєстрі кодом поштової відправки (а.с.43 т.1) неможливо це встановити, оскільки згідно інформаційного ресурсу «Укрпошти», строк зберігання інформації становить 6 місяців, при цьому сторона позивача заперечує факт отримання зазначеного документу.

Відповідно до ст.516, 517 ЦК України, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків, оскільки боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Постановою Верховного Суду України № 6-979цс15 від 23.09.2015 року визначено, що боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Отже, з зазначеного вище, вбачається що позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами посилань на те, що у відповідача перед позивачем наявні будь-які обов’язки визначені Кредитним договором, оскільки відсутні докази отримання відповідачем ОСОБА_7 повідомлення про відступлення вих.№07/06/12 від 07.06.2012 р. та Листа-вимоги на від 06.08.2015 р. вих..№31.4-08/3976/15 про сплату простроченої заборгованості на користь АТ «ДельтаБанк», а отже права пред’явлення вимог до відповідача саме стороною позивача.

Крім того, позивач просить суд, в рахунок погашення заборгованості в сумі 542493,10 грн. за Кредитним договором №0709/0308/45-014 від 20.03.2008 року, звернути стягнення на предмет іпотеки, який належить Іпотекодавцеві - ОСОБА_1 на підставі Договору купівлі-продажу посвідченому 20 березня 2008 року приватним нотаріусом Енергодарського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за №1661, загальною площею 50,8 кв.м., а саме: на квартиру №71, що знаходиться за адресою: місто Енергодар, проспект Будівельників, будинок 43, шляхом визнання на неї права власності за Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (код ЄДРПОУ 34047020).

Суд вважає, що основні вимоги позивача не підлягають задоволенню також і з наступних, підстав.

Судом встановлено, що відповідно до Іпотечного договору передбачено декілька способів звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом добровільної передачі предмета іпотеки у власність іпотекодержателя та шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі, відповідно до змісту пункту 12.3.1. договору задоволення вимог Іпотекодержателя шляхом прийняття Іпотекодержателем Предмета іпотеки у власність в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»(а.с.32-33 т.1).

Як зазначено вище, позивач просить суд, в рахунок заборгованості за Кредитним договором, звернути стягнення на предмети іпотеки шляхом визнання за ним права власності на це майно, суд, враховуючи правові висновки викладені в постановах ОСОБА_8 Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі №14-38цс18, від 21 березня 2018 року у справі №760/14438/15-ц, від 05 липня 2018 року у справі №495/105/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 369/9796/15-ц, дійшов наступного висновку.

У статті 12 Закону України «Про іпотеку»(далі - Закон) визначено, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 цього Законупередбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, закономпередбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Згідно зі статтею 36 Законусторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Закономспособи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

-передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону;

-право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

Стаття 37 Закону України «Про іпотеку»не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Також, відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя в разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі.

Як зазначалось вище, матеріали справи не містять доказів отримання відповідачем письмової вимоги.

З зазначеного вище вбачається, що чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки, набутого в позасудовому порядку.

Для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 Законуможливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

Отже, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду, оскільки з урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.

Саме до такого висновку дійшла ОСОБА_8 Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року при розгляді справи № 760/14438/15-ц.

З огляду на вказаний висновок ОСОБА_8 Верховного Суду суди першої та апеляційної інстанцій правильно вирішили спір по суті, відмовивши в позові, та враховуючи на наявне в іпотечному договорі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене в пунктах4 та 5 договору іпотеки, що є виключно позасудовим способом урегулювання спору, який сторони встановили самостійно в іпотечному договорі.

Згідно статті 39 Закону України «Про іпотеку», у разі задоволення судом позову про

звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються:

-загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю

з вартості предмета іпотеки;

-опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотеко держателя;

-заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні;

-спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону;

-пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки;

-початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

В позовній заяві банк взагалі не зазначає, про початкову ціну предмету іпотеки на яке звертається стягнення.

Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону «Про іпотеку» можна дійти до висновку, що у розумінні норми статті 39 Закону «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону, тобто шляхом зазначення конкретної ціни в грошовому виразі.

Звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду передбачає обов'язкове зазначення ціни предмету іпотеки.

Вказаний правовий висновок підтверджується постановами Верховного суду України, зокрема, № 6-61цс15, 6-1561цс15, 6-449цс15 та іншими.

Позивачем не було зазначено в позовній заяві ціни продажу предмета іпотеки. Оскільки позовні вимоги, заявлені позивачем суперечать вимогам ст. 38-39 Закону України «Про іпотеку» а суд не вправі вийти за межі позовних вимог, позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволенню не підлягають.

Враховуючи зазначене вище, суд вважає передчасним вирішення питання заявлене у клопотанні стороною відповідача щодо застосування до спірних правовідносин Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а отже зазначене клопотання слід залишити без розгляду.

Згідно частин 1 та 2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Враховуючи приписи ст.141 ЦПК України, сплачений Позивачем 01.08.2016 року розмір судового збору в сумі 1378,00 грн., відповідно до платіжного доручення (а.с.173 т.1) – не підлягає стягненню з Відповідача на користь Позивача у зв’язку з відмовою суду у задоволенні позову.

На підставі викладеного, ст.ст. 4, 10, 12, 13, 43, 76-83, 95, 141, 247, 259, 263, 264, 265, 273, 279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «ДельтаБанк» до ОСОБА_1, про звернення стягнення на предмет іпотеки – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Згідно п.п.15.5 п.15 ч.1 Розділу ХІII «Перехідні положення» ЦПК України в редакції від 15.12.2017 року до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя: Н. О. Вільямовська