Ухвала суду № 75380161, 19.07.2018, Луганський окружний адміністративний суд

3.7.2

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про закриття провадження у справi

19 липня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 812/1217/18

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Секірської А.Г.,

за участі секретаря – Карча В.М.,

представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, посвідчення № 043157 від 06.05.2016,

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність від 27.06.2018 № 9,

від третьої особи: не прибув,

розглянувши в судовому засіданні справу за адміністративним позовом керівника Лисичанської місцевої прокуратури Луганської області до Товариства з додатковою відповідальністю “Лисичанський желатиновий завод”, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – Державна служба України з безпеки на транспорті про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом,

ВСТАНОВИВ:

25 квітня 2018 року на адресу Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов керівника Лисичанської місцевої прокуратури Луганської області (далі - позивач) до Товариства з додатковою відповідальністю “Лисичанський желатиновий завод” (далі – відповідач або ТДВ «Лисичанський желатиновий завод») в якому позивач просить суд стягнути з відповідача на користь Державного бюджету України плату за проїзд великоваговим та/або великогабаритним транспортним засобом у сумі 9633,00 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що посадовими особами управління Укртрансбезпеки у Рівненській області 01.10.2017 здійснено габаритно-ваговий контроль автомобіля, який належить ТДВ «Лисичанський желатиновий завод», за результатами вказаного контролю складено акт про перевищення транспортним засобом нормативно-вагових параметрів, яким зафіксоване порушення вимог ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт». До вказаного акту проведений розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних засобів автомобільними дорогами загального користування та нарахована плата за проїзд – 308,4 євро (за офіційним курсом НБУ станом на 01.10.2017 становить 9633 грн). 21.12.2017 на адресу відповідача спрямовано вимогу про сплату за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом у розмірі 9633 грн. Станом на день пред’явлення позову зазначена сума не сплачена.

Ухвалою суду від 27.04.2018 справу прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; визнано поважними причини пропуску звернення до суду із позовом та поновлено позивачу строк звернення до суду; залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_3 службу України з безпеки на транспорті; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження (арк. спр. 1-3).

Ухвалою суду від 06.06.2018 закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні (арк. спр. 76).

Ухвалою суду від 27.06.2018 провадження у справі зупинено, з наданням сторонам строку для можливого примирення до 19.07.2018 (арк. спр. 84).

Ухвалою суду від 19.07.2018 провадження у справі поновлено (арк. спр. 98).

У судовому засіданні 19.07.2018 поставлено питання про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, у зв'язку з наявністю постанови ОСОБА_4 Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 820/1203/17.

Представник позивача просив розглянути справу по суті.

Представник відповідача не заперечував проти закриття провадження у справі.

Представник третьої особи у судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи без його участі (арк. спр. 9).

При вирішенні питання щодо закриття провадження у справі суд виходить з такого.

Судом установлено, що 01.10.2017 при проведенні посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Рівненській області габаритно-ваговий контроль вантажного автомобіля марки DAF, модель FT XF 105.410, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить відповідачу, за результатами якого складено акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 01.10.2017 № 0023538 та довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 01.10.2017, в яких зафіксовано перевезення вантажу із перевищенням встановленого осьового навантаження (арк. спр. 24).

На підставі вказаних документів було складено розрахунок плати за проїзд великовагового та (або) великогабаритного транспортного засобу, згідно якого за перевищення нормативних параметрів відповідач повинен сплатити кошти в сумі 308,40 євро (арк. спр. 25).

На підтвердженні законності проведеної перевірки позивачем надано наказ від 21.09.2017 № 925 про затвердження щотижневого графіка проведення рейдових перевірок, які здійснюються територіальними органами Державної служби України з безпеки на транспорті (арк.спр. 27) та свідоцтво про державну метрологічну атестацію вимірювальної техніки № 187 від 13.10.2009 (арк.спр. 27).

Згідно з відомостями, наданими на запит позивача ОСОБА_5 сервісним центром № 4444 Регіонального сервісного центру в Луганській області МВС від 15.02.2018 № 31/12/4444-465, відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру МВС автомобіль марки DAF, модель FT XF 105.410, 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, дата реєстрації 02.10.2015, власник ТДВ «Лисичанський желатиновий завод», код ЄДРПОУ 00418030 (арк.спр. 45).

21.12.2017 управління Укртрансбезпеки у Рівненській області надіслало на адресу відповідача лист № 33/2116-17 яким останнього повідомлено про необхідність внесення плати за проїзд та надіслати належним чином завірену копію платіжного документа на адресу управління (арк. спр. 35-36).

В постанові ОСОБА_4 Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 820/1203/17 (провадження № 11-491апп18).

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту першого частини другої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Між тим, оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірного майна має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції.

Суд вважає за необхідне зазначити, що при визначенні юрисдикції справи, необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач.

Відповідно до абз. 4 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» утворено Укртрансбезпеки, реорганізувавши шляхом злиття Державної інспекції з безпеки на морському та річковому транспорті та Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті (далі - Укртрансінспекція).

Так, п. 1 Положення про ОСОБА_3 службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 103, Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Згідно з пп. 15, 27 п. 5 зазначеного Положення Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює: габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.

З наведеного вбачається, що Укртрансбезпека виконує функції габаритно-вагового контролю транспортних засобів та нараховує відповідну плату за перевищення нормативів допустимої ваги транспортного засобу.

Отже, нормами чинного законодавства визначені повноваження Укртрансбезпеки щодо контролю за рухом транспортних засобів з перевищенням габаритно-вагових параметрів, а також порядок здійснення такого контролю.

Разом з тим, повноваження Укртрансбезпеки щодо плати за проїзд великовагових транспортних засобів обмежуються лише нарахуванням такої плати.

При цьому за своєю правовою природою плата за проїзд великоваговим транспортним засобом є не штрафною санкцією, а сумою відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування.

Як вбачається із матеріалів справи керівник Лисичанської місцевої прокуратури звернувся до суду в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та статті частини четвертої статті 53 КАС України в інтересах держави з позовом до ТДВ «Лисичанський желатиновий завод» про стягнення коштів.

Звернення до суду із даним позовом обґрунтоване тим, що законодавець не надав ОСОБА_3 службі України з безпеки на транспорті повноважень на звернення до суду з даного питання, а отже остання не має адміністративно-процесуальної дієздатності для подання позову.

Частиною дугою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 4 ст. 56 КАС України, громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об’єднання, юридичні особи, які не є суб’єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб’єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об’єднання; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об’єднання; 3) про затримання іноземця або особи без громадянства чи примусове видворення за межі території України; 4) про встановлення обмежень щодо реалізації права на свободу мирних зібрань (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, коли право звернення до суду надано суб’єкту владних повноважень законом.

У цій нормі процесуального права наведено вичерпний перелік випадків, у яких фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами в адміністративному процесі за позовами суб'єктів владних повноважень. До компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб'єкта владних повноважень, у яких одночасно можуть бути відповідачами фізичні особи, в чітко визначених законами України випадках.

Проте ані Конституцією України, ані законами України Укртрансбезпеку (а в даному випадку керівника Лисичанської місцевої прокуратури Луганської області в інтересах держави) не наділено правом звернення саме до адміністративного суду щодо стягнення грошових коштів за проїзд транспортного засобу з перевищенням нормативних вагових параметрів.

Приписами частини другої статті 21 КАС України встановлено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб’єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб’єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Аналіз припису наведеної норми дає підстави для однозначного висновку про те, що адміністративними судами можуть розглядатися вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватись шкоди, завданої лише суб'єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднанні з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

В іншому випадку, спірні відносини з приводу відшкодування шкоди (стягнення збитків, в тому числі й на користь держави) носять приватно-правовий характер та, як наслідок, не можуть бути предметом справи, віднесеної до адміністративної юрисдикції.

Аналогічну позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 26.10.2016 у справі № 813/4972/13-а.

Суд зауважує, що відповідно до частини п’ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз’яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв’язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору (стаття 239 КАС України).

Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з частиною першою статті другої, частини першої статті 4 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Аналіз зазначених вище правових норм та суб'єктний склад сторін свідчить про те, що спір за позовом керівника Лисичанської місцевої прокуратури Луганської області до Товариства з додатковою відповідальністю “Лисичанський желатиновий завод”, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – ОСОБА_3 служба України з безпеки на транспорті про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом в дохід Державного бюджету України підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов'язаний з вирішенням питання щодо стягнення коштів (відшкодування шкоди).

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що зазначена категорія спорів не належить до юрисдикції адміністративних судів, і вважає за необхідне закрити провадження в цій справі з підстав, передбачених пунктом першим частини першої статті 238 КАС України.

Керуючись статтями 2, 19, 21, 56, 238, 239, 242, 248, 256 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Провадження у справі № 812/1217/18 за позовом керівника Лисичанської місцевої прокуратури Луганської області до Товариства з додатковою відповідальністю “Лисичанський желатиновий завод”, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – ОСОБА_3 служба України з безпеки на транспорті про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом закрити.

Роз’яснити позивачеві право звернення з даними позовними вимогами в порядку господарського судочинства до господарського суду Луганської області.

Повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст ухвали складено 19 липня 2018 року.

Суддя ОСОБА_6