Постанова № 75379857, 04.07.2018, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

04 липня 2018 року справа № 808/4182/17

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дурасової Ю.В.,

суддів: Лукманової О.М. Божко Л.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29 березня 2018 р. (головуючий суддя Конишева О.В.)

у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Василівської районної державної адміністрації Запорізької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинення певних дій,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до Управління соціального захисту населення Василівської районної державної адміністрації Запорізької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинення певних дій.

Позов обґрунтовано тим, що позивач має статус ветерана війни - учасника бойових дій та перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Василівської районної державної адміністрації Запорізької області. У 2017 році йому була проведена виплата щорічної разової грошової допомоги як учаснику бойових дій до 5 травня 2017 року у розмірі 1200 грн. в порушення діючого законодавства та без врахування вимог зазначених в рішенні Конституційного Суду України від 22 травня 2008. Вважає, що в силу ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічна разова грошова допомога учасникам бойових дій повинна виплачуватися в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 29 березня 2018 р. у задоволенні позову - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтована тим, що щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2017 рік нараховано та виплачено позивачу у розмірі 1200 грн. відповідно до положень розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2017 року №223 «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань».

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем (ОСОБА_1) подано апеляційну скаргу, згідно якою просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що посилання органів державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, не може прийматися до уваги. Також вказує, що при прийнятті нових законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав. Вважає, що посилання суду першої інстанції на рішення Конституційного суду від 26.12.2011 року №20-рп/2011, є недоречним відносно даної справи.

Матеріали справи містять відзив на апеляційну скаргу, згідно якого відповідач вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено у відповідності до норм законодавства України, тому не підлягає скасуванню. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Посилається на те, що позивач має статус учасника бойових дій. Як учаснику бойових дій йому була нарахована та виплачена в 2017 році щорічна грошова допомога до 5 травня в розмірі 1200грн. На даний час, в силу пп. 5 п.22 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» розмір щорічної грошової допомоги визначається КМУ в межах бюджетних призначень, встановлених ЗУ «Про Державний бюджет України». Згідно постанови КМУ від 05.04.2017 року №223 щорічна одноразова грошова допомога до 5 травня учасникам бойових дій становить 1200грн.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, позивач має статус ветерана війни - учасника бойових дій і має право на пільги, встановлені ст.12 Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Управлінням соціального захисту населення Василівської районної державної адміністрації Запорізької області позивачеві виплачена щорічна грошова разова допомога до 5 травня в 2017 р. відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2017 р. №223 в розмірі 1200 грн.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції до даних правовідносин правильно застосував норми Конституції України, Бюджетного кодексу України, Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. При цьому, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19).

Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини.

Так, відповідно до частини 5 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

Згідно з пунктом 26 розділу VІ «Прикінцеві і перехідні положення» Бюджетного кодексу України (в редакції Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року №79-VІІІ) встановлено, що норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15, 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

У відповідності до частини 2 статті 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що у рішенні Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 визначено, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений, що є загальновизнаним правилом. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України.

Водночас, у рішенні Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 зазначено, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності.

Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

На думку колегії суддів апеляційної інстанції суд першої інстанції правильно зазначив, що Постановою Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2017 року №223 «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»» з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» встановлено, що у 2017 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій, які через відділення зв'язку або через установи банків перераховують їх на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання), у такому розміру: учасникам бойових дій та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1200 гривень.

Таким чином, відповідна норма встановлює розмір щорічної разової допомоги учасникам бойових дій на рівні 1200грн.

Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям, зазначеним в КАС України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що призначаючи та виплачуючи позивачу грошову допомогу у розмірах, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2017 року №223, відповідач діяв на підставі та у спосіб, що передбачений чинним законодавством України, а тому підстави для задоволення позову про зобов'язання відповідача здійснити відповідні нарахування та стягнення недоплаченої грошової допомоги за 2017 рік на користь позивача відсутні.

Отже, виходячи з викладених доводів, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог.

Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи позивача спростовуються нормами законодавства та доводами, викладеними відповідачем.

На думку колегії суддів апеляційної інстанції, виходячи з обставин справи та норм законодавства України, що регулює дані правовідносини, права, свободи та інтереси позивача не були порушені.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст.ст. 241-245, 250, 315, 316, 321, 322 КАС України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29 березня 2018 р. - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду згідно ч.2 ст. 325 КАС України набирає законної сили з моменту підписання суддями (09.07.2018) та відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України оскарженню не підлягає, оскільки в силу п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС дана справа є справою незначної складності.

В силу п. 2 частини 5 ст. 328 КАС постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів в порядку та строки, встановлені ст. 328, 329 КАС України.

Повний текст постанови складено 09.07.2018.

Головуючий суддя: Ю.В. Дурасова

Суддя: О.М. Лукманова

Суддя: Л.А. Божко