Рішення № 75379766, 18.07.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

18 липня 2018 р. № 820/3634/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Бадюкова Ю.В., розглянувши в приміщенні суду в м. Харкові в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за адміністративним позовом громадянки ОСОБА_1 Республіки ОСОБА_2 Фам ОСОБА_3 Нгок до Головного управління Державної міграційної служби України в Київській області, третя особа – Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Громадянка ОСОБА_1 Республіки ОСОБА_2 Фам ОСОБА_3 Нгок (далі по тексту – позивач, Фам ОСОБА_3 Нгок) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Київській області (далі по тексту – відповідач, Управління, ГУДМС в Київській області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (третя особа, ГУ ДМС У в Харківській області), в якому просить суд скасувати наказ Головного управління державної міграційної служби України в Київській області від 10.01.2018 року № 18 стосовно громадянки ОСОБА_1 Республіки ОСОБА_2 Фам ОСОБА_3 Нгок, ІНФОРМАЦІЯ_1

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 14.06.2005 року позивач звернулася відповідного органу ДМС з клопотанням про отримання дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про імміграцію", як особа, яка є матір'ю іммігрантки та її неповнолітня донька має право на набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України "Про громадянство України".

На підставі вказаної заяви позивача, і прийнято рішення щодо надання їй дозволу на імміграцію відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про імміграцію" та документовано посвідкою на постійне проживання серії ХР № 17773 від 03.03.2008 року на підставі висновку від 02.08.2005 року.

Зазначає, що при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні суб'єкт владних повноважень проводив перевірку законності залишення на постійне проживання на території України позивача та керуючись ЗУ "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію позивачу не було виявлено, у зв'язку з чим надано тимчасову посвідку на постійне проживання в Україні.

Вважає, що 10.01.2018 року відповідачем незаконно було прийнято оскаржуване рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україні на підставі висновку перевірки законності надання дозволу на імміграцію громадянці ОСОБА_1 Республіки ОСОБА_2 Фам ОСОБА_3 Нгок від 10.01.2018 р.

Вважає рішення відповідача протиправним, незаконним і необґрунтованим та таким, що порушує права, свободи і законні інтереси іноземця та його право на постійне проживання в Україні на законних підставах у зв’язку з чим підлягає скасуванню.

Ухвала про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття спрощеного провадження у справі надсилалась на адресу відповідача та отримано повноважним представником (а.с. 25).

Відповідач, у встановлений судом строк, надав відзив на позовну заяву, просив відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Приймаючи рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 02.08.2005 року відповідач діяв на підставі і у межах повноважень та у спосіб визначений діючим законодавством.

Свої заперечення проти позову у відзиві обґрунтовує тим, що у ході перевірки встановлено, що громадянка СРВ ОСОБА_3 Нгок, ІНФОРМАЦІЯ_2, 14.06.2005 року звернулася до Фастівського МРВ ГУ МВС України в Київській області з клопотанням про отримання дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію», як особа, яка є матір'ю іммігранта та її неповнолітній син ОСОБА_4 Зуй Зіанг, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_4, має право на набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України «Про громадянство України».

Керівництвом ВГІРФО ГУМВС України в Київській області 02.08.2005 року на підставі заяви громадянки ОСОБА_2 ОСОБА_3 Нгок було прийнято рішення щодо надання їй дозволу на імміграцію відповідно до п. 6 частини 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» та документовано посвідкою на постійне місце проживання серії КВ № 10064/53130.

Як вказує відповідач, вказане рішення суперечить вимогам імміграційного законодавства у зв'язку з тим, що для того щоб неповнолітній ОСОБА_4 Зуй Зіанг, ІНФОРМАЦІЯ_3, набув статусу іммігранта, він повинен був отримати дозвіл на імміграцію за клопотанням батьків на підставі п. 3 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію», як особа, яка має право на набуття громадянства України за територіальним походженням. Виконання даної вимоги суперечить законодавству України, оскільки відповідно до ст. 1 Закону України «Про імміграцію», імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. Відповідно до ч. 4 ст. 29 Цивільного кодексу України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10 років, є місцем проживання її батьків.

Отже, неповнолітній син позивачки ОСОБА_4 Зуй Зіанг міг отримати дозвіл на імміграцію лише разом з батьками (як було зазначено вище отримання дозволу на імміграцію є визначальним критерієм, для набуття статусу іммігранта).

Крім того, як вказує відповідач, для осіб зазначених п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» подається документ про те, що іммігрант не заперечує проти імміграції родичів та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні, не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні, а відповідно до законодавства України лише повнолітня дитина (з 18-ти річного віку) може нести фінансові зобов'язання перед батьками. Отже, на його думку, вимога п. 6 ч. 7 ст. 9 Закону України «Про імміграцію» при наданні дозволу на імміграцію взагалі не може бути виконана.

Третя особа, у встановлений судом строк правом надати пояснення не скористалась.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст. 229 КАС України.

Згідно положень ст. ст. 12, 257 КАС України даний спір віднесено до категорії справ, що підлягають розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, а тому суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що відповідача та третю особу повідомлено належним чином про наявність позову щодо оскаржуваного рішення.

Згідно ч. 5 ст. 262 КАСУ суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з наявних у матеріалах справи документів, не заперечується учасниками справи до УДМС України в Київській області 06.12.2017 р. надійшов запит з ГУ ДМС України в Харківській області № 04/30700 від 24.11.2017 р. щодо перевірки законності надання дозволу на імміграцію громадянці СРВ ОСОБА_3 Нгок, яка звернулась із заявою про обмін посвідки на постійне проживання в Україні оскільки діюча є непридатною для використання.

УДМС України в Київській області була проведена перевірка матеріалів особової справи № 53130, щодо законності надання дозволу на імміграцію громадянину СРВ ОСОБА_3 Нгок.

У ході перевірки встановлено, що громадянка СРВ ОСОБА_3 Нгок, ІНФОРМАЦІЯ_2, 14.06.2005 року звернулася до Фастівського МРВ ГУ МВС України в Київській області з клопотанням про отримання дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію», як особа, яка є матір'ю іммігранта - неповнолітнього ОСОБА_4 Зуй Зіанг, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_4, який має право на набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України «Про громадянство України».

02.08.2005 року на підставі заяви громадянки ОСОБА_2 ОСОБА_3 Нгок ВГІРФО ГУМВС України в Київській області було прийнято рішення щодо надання їй дозволу на імміграцію відповідно до п. 6 частини 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» та документовано посвідкою на постійне місце проживання серії КВ № 10064/53130.

УГІРФО ГУ МВС України в Харківській області позивача було документовано посвідкою на постійне проживання серії ХР № 17773 від 03.03.2008 року на підставі висновку від 02.08.2005 року.

Як вбачається з Висновку перевірки законності надання дозволу на імміграцію громадянці ОСОБА_1 Республіки ОСОБА_2 Фам ОСОБА_3 Нгок, затвердженого начальником Управління ДМС у Київській області 10.01.2018 року ОСОБА_5, головний спеціаліст Управління ДМС України в Київській області ОСОБА_6 вважала би за доцільне, зокрема, скасувати повністю рішення ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області від 02.08.2005 про надання дозволу на імміграцію громадянці СРВ Фам ОСОБА_3 Нгок, ІНФОРМАЦІЯ_2, визнати недійсною видану на підставі цього дозволу посвідку на постійне проживання КВ № 10064/53130 від 01.08.2005 та видану УГІРФО ГУ МВС України в Харківській області посвідку ХР № 17773 від 03.03.2008 р. та вжити заходів щодо вилучення останньої.

Підставами для скасування рішення ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області від 02.08.2005 про надання дозволу на імміграцію, визнання недійсними посвідки на постійне проживання КВ № 10064/53130 від 01.08.2005 та посвідки ХР № 17773 від 03.03.2008 р. головний спеціаліст Управління ДМС України в Київській області ОСОБА_6 у Висновку від 10.01.2018 року зазначає те, що неповнолітній ОСОБА_4 Зуй Зіанг, ІНФОРМАЦІЯ_3, на момент прийняття документів у його матері, не мав дозволу на імміграцію, а також не було підтверджено йому належність до громадянства України те, що отримати дозвіл на імміграцію в Україну особа віком до 10 років могла тільки спільно з батьками, а не самостійно, через що громадянка СРВ Фам ОСОБА_3 Нгок не могла бути визнана як мати іммігранта.

Крім того, як зазначено у Висновку, відповідно до пункту шостого частини 7 статті 9 Закону, для осіб, зазначених у пункті 6 частини другої статті 4 Закону, подається нотаріально засвідчений документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленому в Україні. Однак відповідно до законодавства України лише повнолітня дитина (з 18-ти річного віку) може нести фінансові зобов'язання перед батьками. Отже в даному випадку вимога статті 9 Закону взагалі виконана бути не може.

10.01.2018 року УДМС України в Київській області було прийнято рішення № 18 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, видане громадянці ОСОБА_1 Республіки ОСОБА_2 Фам ОСОБА_3 Нгок, ІНФОРМАЦІЯ_1, РТА 0046220 від 02.08.2005 року на підставі пункту 16 частини 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію».

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення суд зазначає, що статтею 19 Конституції України на органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб покладений обов'язок діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Стаття 26 Конституції України гарантує, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов'язки, що і громадяни України.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначені Законом України "Про імміграцію" від 07.06.2001 р. № 2491-III (далі – Закон № 2491) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Так, відповідно до ст. 1 Закону № 2491, імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Згідно з абз. 6 ст.1 Закону №2491, посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Стаття 12 Закону № 2491 передбачає, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

При цьому суд звертає увагу, що частина 1 статті 12 Закону 2491 не містить пункту 16, який ніби-то став підставою для прийняття оскаржуваного рішення.

Відповідно до п.п. 21-24 "Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень", затвердженого постановою Кабінету Міністрів № 1983 від 26.12.2002 року дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію". Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі.

Суд звертає увагу на те, що при наданні позивачу посвідки на постійне проживання в Україні УГІРФО ГУМВС України в Київській області проводив перевірку підстав залишення на постійне проживання в Україні позивача, підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію в Україну не виявив та надав позивачу посвідку на постійне проживання в Україні, як - то передбачено Законом № 2491.

Відповідачем не надано, а судом не встановлено, що за визначений проміжок часу з'явилися обставини, які б тягли за собою обґрунтоване скасування дозволу на імміграцію.

Отже, з'ясувавши обставини спірних правовідносин і перевіривши їх добутими доказами, суд доходить висновку, що суб'єктом владних повноважень не наведено жодних правових підстав, з якими законодавцем визначено перелік законних підстав для прийняття рішення про скасування рішення про надання дозволу позивачу на імміграцію та посвідок на постійне місце проживання в Україні гр. СРВ Фам ОСОБА_3 Нгок.

Юридична обставина, з якою закон пов'язує виникнення певних прав особи, зворотної дії не має. Фактична підстава, на яку посилається відповідач, мала існувати на момент первісного рішення про надання дозволу на імміграцію позивача та видачу посвідки.

Під час розгляду справи відповідачем не надано, а судом не добуто належних та допустимих, достовірних та достатніх в розумінні ст. ст. 73-76 КАСУ доказів незаконності прийнятого рішення ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області від 02.08.2005 про надання дозволу позивачу на імміграцію.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, рішення відповідача від 10.01.2018 року № 18 стосовно громадянки ОСОБА_1 Республіки ОСОБА_2 Фам ОСОБА_3 Нгок, ІНФОРМАЦІЯ_1, підлягає скасуванню.

Розподіл судових витрат здійснюється з урахуванням норм ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 14, 243-246, 263, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов громадянки ОСОБА_1 Республіки ОСОБА_2 Фам ОСОБА_3 Нгок до Головного управління Державної міграційної служби України в Київській області, третя особа – Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення - задовольнити.

Скасувати рішення Управління державної міграційної служби України в Київській області від 10.01.2018 року № 18 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці ОСОБА_1 Республіки ОСОБА_2 Фам ОСОБА_3 Нгок , ІНФОРМАЦІЯ_2.

Стягнути з Управління державної міграційної служби України в Київській області (вул. Петропавлівська, буд. 11, м. Київ, 04073, код ЄДРПОУ 37826158) за рахунок бюджетних асигнувань на користь громадянки ОСОБА_1 Республіки ОСОБА_2 Фам ОСОБА_3 Нгок (ІНФОРМАЦІЯ_2, вул. Гарібальді, б. 4, гуртожиток, м. Харків, 61000) суму сплаченого судового збору в розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 копійок).

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, передбаченому п.п. 15.5. п. 15 ч. 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення .

В разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 18 липня 2018 року.

Суддя Бадюков Ю.В.