Рішення № 75379486, 16.07.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

справа №813/1991/18

16 липня 2018 року

зал судових засідань №9

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Лунь З.І.,

секретар судового засідання Магиревич Ю.Д.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у судовому провадженні адміністративну справу за позовом Іноземного підприємства «АІС-Захід» до Головного управління Держпраці у Львівській області про скасування постанови,-

в с т а н о в и в :

Іноземне підприємство «АІС-Захід» (місцезнаходження: 79031, м.Львів, вул.Стрийська, 202) звернулося до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області (місцезнаходження: 79005, м. Львів, пл.Міцкевича, 8), в якому просить суд скасувати постанову відповідача №ЛВ272/589/АВ/ФС від 04.05.2018 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами.

Ухвалою від 15.05.2018 суддя відкрив провадження у справі.

Ухвалою від 18.06.2018 суд закінчив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду на 16.07.2018 о 09:00год.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що посадовими особами Головного управління Держпраці у Львівській області відповідно до ст.259 КЗпП У, ч.3 ст.34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», п.п.19, 31 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 у присутності директора ОСОБА_3 проведено інспекційне відвідування у ІП «АІС-Захід». За результатами перевірки складено акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю від 12.04.2018 № ЛВ272/589/АВ, у якому зафіксовані порушення законодавства про працю. Згодом було винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 04.05.2018 №ЛВ272/589/АВ/ФС, справу щодо накладення штрафу відповідач розглянув за відсутності позивача, оскільки належним чином не повідомив останнього про її розгляд. Щодо суті порушення позивач зазначав, що відповідач застосував штрафні санкції за відсутності достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування порушення підприємством законодавства про працю. На думку позивача, порушення вимог трудового законодавства, встановлені відповідачем є безпідставними та необґрунтованими, оскільки охоронник ОСОБА_4 був працевлаштований на підприємстві з 26.09.2016 по 04.04.2017 та не був працівником, який залучався до виконання обов’язків, передбачених законами України «Про військовий обов’язок і військову службу», «Про альтернативу (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Тому, вважає, що накладення на підприємство штрафу на підставі ч.2 ст.265 КЗпП України є безпідставним та неправомірним, оскільки порушення щодо невиплати заробітної плати у подвійному розмірі за роботу у святкові і неробочі дні, яке було встановлене відповідачем є відмінним від порушення щодо недотримання встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов’язків, передбачених законами України «Про військовий обов’язок і військову службу», «Про альтернативу (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Таким чином, позивач вважає, що жодних дій, які би становили склад будь-якого правопорушення, ним не допущено.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Відзив обґрунтований тим, що згідно з Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складається акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення, та згідно з Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення затвердженого постановою КМ України від 17.07.2013 №509 - штрафи можуть бути накладені на підставі акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю. що підставою для проведення інспекційного відвідування був аналіз інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством. Відповідач зазначає, що відповідно до інформації ГУПФ України у Львівській області про можливі порушення законодавства про працю на підприємстві, наказу ГУ Держпраці у Львівській області від 10.04.2018 №0683-П та направлення від 10.04.2018 №0628 було проведено у період з 11.04.2018 по 12.04.2018 інспекційне відвідування підприємства. Вважає, що відповідачем дотримано порядок проведення інспекційного відвідування, оформлення його результатів, додержано вимоги «Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №509 від 17.07.2013 та повідомлення про дату та час розгляду справи надіслано позивачу в строк, передбачений законодавством. Також додатково наголошує на те, що ч.1 ст.4 Порядку №295 встановлено, що порядок складання та форми акта, довідки, припису, вимоги визначаються Мінсоцполітики. На думку відповідача, оскаржена постанова винесена на підставі акта затвердженої Мінсоцполітики форми, відповідно до процедури здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю встановленого Порядком №295. Просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Представник позивача подав до суду відповідь на відзив на позовну заяву, в якому просить суд позов задовольнити в повному обсязі. Оскільки, відповідач не звернув увагу на те, що у позовній заяві позивач не зазначає про наявність порушень самої форми постанови та натомість зазначає про те, що у постанові не визначено один з обов’язкових реквізитів постанови, а саме не визначив один з двох бюджетів до якого необхідно сплатити штраф. Вважає, що зазначена обставина унеможливлює оплату штрафу, чи то до Державного бюджету України чи то до бюджету Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Тому, доводи відповідача наведені у відзиву на позовну заяву є необґрунтованими та безпідставними, а постанова така що підлягає скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила з підстав, викладених в запереченнях на позовну заяву. Просила суд в задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши вступне слово представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити повністю, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач - Іноземне підприємство «АІС-Захід» зареєстроване як юридична особа 11.07.2006, включене до ЄДРПОУ за номером 34419119, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

29.09.2017 на адресу Головного управління Держпраці у Львівській області надійшло повідомлення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області за вх.№11093/07-74 про можливі порушення законодавства про працю на підприємстві.

Наказом Головного управління Держпраці у Львівській області від 10.04.2018№0683-П інспектору праці – головному державному інспектору відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно правових актів у м. Львові ОСОБА_5 на підставі пп.6 п.5 Порядку за листом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області за вх.№11093/07-74 від 29.09.2017, в термін з 10.04.2018 по 11.04.2018 провести інспекційне відвідування на предмет додержання вимог законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин з найманим працівником, тривалості робочого часу, часу відпочинку, оплати праці, праці неповнолітніх, гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов’язків у ІП «АІС-Захід» (місцезнаходження: 79031, м.Львів, вул.Стрийська, 202).

10.04.2018 для здійснення інспекційного відвідування у ІП «АІС-Захід» Головним управлінням Держпраці у Львівській області було видано направлення №0628 на здійснення інспекційного відвідування у період з 10.04.2018 по 11.04.2018.

12.04.2018 уповноваженою посадовою особою Головного управління Держпраці у Львівській області головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно правових актів у м. Львові ОСОБА_5, службове посвідчення №589, відповідно до ст.259 КЗпП У, ч.3 ст.34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», п.п.19, 31 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295, проведено інспекційне відвідування з питань додержання суб’єктами господарювання законодавства про працю у ІП «АІС-Захід», за результатами якого складено акт №ЛВ272/589/АВ.

Згідно з актом перевірки, у зв'язку з недотриманням позивачем норм трудового законодавства з ОСОБА_4, Головне управління Держпраці у Львівській області дійшло висновку про порушення ІП «АІС-Захід» ч.2 ст.53, ч.ч.1, 2 ст.107, ч.ч.1, 2 ст.115, ч.1 ст.24 Кодексу законів про працю України, а саме згідно з табелем обліку використання робочого часу за січень 2017року охоронника ОСОБА_4 було залучено до роботи 01.01.2017, 07.01.2017, проте оплату у подвійному розмірі за роботу у ці дні проведено не було, що позивачем не оскаржується та заперечується.

У зв'язку з викладеним у акті перевірки порушенням 12.04.2018 винесено відповідний припис №ЛВ272/589/АВ-П та надано термін на його виконання протягом до 27.04.2018.

Зазначені акт та припис було направлено на адресу позивача та отримано останнім.

Позивачем 25.04.2018 вих. №7 було направлено відповідачу пояснення, щодо працівника ОСОБА_4, який є працевлаштованим на ІП «АІС-Захід».

Відповідно до ст. 265 КЗпП України, п. 6 Порядку 509 накладення штрафів за порушення законодавства про зайнятість населення 26.04.2018 відповідачем було складено повідомлення про розгляд справи про накладення штрафу на ІП «АІС-Захід», в якому зазначено, що розгляд зазначеної справи відбудеться за адресою Головного управління Держпраці у Львівській області: 79000, м.Львів, пл.Міцкевича, 8, 04.05.2018 о 15:00. Зазначене повідомлення надіслано на адресу позивача, та отримано останнім.

Представник ІП «АІС-Захід» на розгляд справи не прибув, оскільки повідомлення про розгляд справи отримав невчасно 07.05.2018, що підтверджується інформацією про відстеження посилок Укрпошти.

Керуючись п.п. 54 п. 4 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96, уповноваженою особою ОСОБА_6 було розглянуто справу та винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 04.05.2018 №ЛВ272/589/АВ/ФС, якою за порушення законодавства про працю, на підставі абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, на ІП «АІС-Захід» накладено штраф у розмірі 37230,00грн.

Вказана постанова була скерована на адресу підприємства рекомендованим листом.

Позивач, не погодившись з правомірністю притягнення до відповідальності на підставі абз.4 ч.2 ст. 265 КЗпП України, звернувся з даним позовом до суду.

Суд при вирішенні спору виходив з такого.

Відповідно до ст.43 Конституції України держава створює умови для здійснення громадянами права на працю. Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю є важливими способами захисту трудових прав працівників, гарантією забезпечення законності в трудових відносинах.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю визначається постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації ст.259 Кодексу законів про працю України та ст.34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 26.04.2017 №295, якою, зокрема, затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок № 295).

Відповідно до п.2 цього Порядку, державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів.

У підп.6 п.5 Порядку №295 передбачено, що інспекційні відвідування проводяться, зокрема, за інформацією ПФ України та її територіальних органів про невідповідність кількості працівників роботодавця обсягам виробництва (виконаних робіт, наданих послуг) до середніх показників за відповідним видом економічної діяльності.

Згідно з п.27 Порядку №295 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об’єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

Як вбачається з наказу ГУ Держпраці у Львівській області від 10.04.2018 №0683-П та направлення для проведення інспекційного відвідування від 10.04.2018 №0628, проведено інспекційне відвідування ІП «АІС-Захід» на підставі інформації Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області, викладеної у листі №11093/07-74 від 29.09.2017, що свідчить про підставність її проведення відповідачем. За результатами цієї перевірки відповідач склав акт №ЛВ272/589/АВ від 12.04.18, виніс припис про усунення виявлених порушень №ЛВ272/589/АВ-П та оскаржувану постанову.

Даючи оцінку постанові про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 04.05.2018 №ЛВ272/589/АВ/ФС, згідно з якою на позивача за порушення вимог абз.4 ч. 2 ст.265 КЗпП України накладено штраф в розмірі 37230,00грн., суд враховує таке.

Судом встановлено, що правовою підставою для винесення постанови про накладення штрафу є, зокрема, встановлення того, що згідно з табелем обліку використання робочого часу за січень 2017року у святковий день 01.01.2017 та 07.01.2017, тривалість роботи охоронника ОСОБА_4 становила 11год., згідно з розрахунковою відомістю за січень 2017року та відомостей розподілу виплат через установу ПАТ КБ «Приватбанк» від 07.02.2017 та 20.01.2017 ОСОБА_4 за роботу у святкові дні не проводилась оплата у подвійному розмірі.

Таким чином, встановлено порушення ч.2 ст.53, ч.ч.1-2 ст.107, ч.ч.1-2 ст.115 КЗпП України, ч.1 ст.24 Закону України «Про оплату праці».

Судом встановлено, що ІП «АІС-Захід» листом від 25.04.2017 вих.№7 надано пояснення ГУ Держпраці у Львівській області про усунення виявлених порушень, а саме, що напередодні святкових та неробочих днів тривалість роботи працівників, які працюють на умовах не повного робочого часу не скорочуються на одну годину, оскільки підприємство в даному питанні керується листом Міністерства соціальної політики України №395/13/116-14 від 28.08.2014 «Про надання роз’яснення щодо тривалості робочого часу»; оплату за роботу у святкові і неробочі дні на підприємстві проводять у подвійному розмірі, лиш один раз допущено помилку і в січні 2017року охороннику ОСОБА_4 за святкові дні оплату здійснено як оплату у звичайні дні; виплата заробітної плати працівникам підприємства проводиться двічі на місяць з проміжком, що не перевищує 16 календарних днів, лиш у першій половині квітня 2018року цей проміжок одноразово порушено, який становив 19днів, в подальшому підприємство виплачуватиме заробітну плату працівникам не порушуючи даного проміжку.

Представник позивача в судовому засіданні не заперечував, що підприємством, інтереси якого він представляє, було порушено вимоги трудового законодавства в частині порушення ч.2 ст.53, ч.ч.1-2 ст.107, ч.ч.1-2 ст.115 КЗпП України, ч.1 ст.24 Закону України «Про оплату праці», які згодом були усунені на виконання припису.

Водночас, як видно з матеріалів справи та зазначено представником позивача у судовому засіданні, основною підставою для обґрунтування позовних вимог є винесення оскаржуваної постанови на підставі абзацу 4 ч.2 ст.265 КЗпП України, який, як уважає представник позивача, слід читати як «недотримання встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов’язків, передбачених законами України "Про військовий обов’язок і військову службу", "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення», а оскільки працівник ОСОБА_4 не був працівником, який залучався до виконання обов’язків, передбачених законами України «Про військовий обов’язок і військову службу», «Про альтернативу (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відтак, вважає, що накладення на підприємство штрафу на підставі норми абзацу 4 ч.2 ст.265 КЗпП України є безпідставним та неправомірним, оскільки порушення щодо невиплати заробітної плати у подвійному розмірі за роботу у святкові і неробочі дні, яке було встановлене відповідачем є відмінним від порушення щодо недотримання встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов’язків, передбачених законами України «Про військовий обов’язок і військову службу», «Про альтернативу (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Суд не погоджується з таким трактуванням представником позивача норми абзацу 4 ч.2 ст.265 КЗпП України з огляду на особливість структури статті 265 КЗпП України та поєднання цієї структури з її змістом. Таким чином, абзац 4 частини 2 статті 265 слід читати як «недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення».

Враховуючи зміст порушення, зазначеного в оскаржуваній постанові, суд вважає його кваліфікацію такою, що відповідає абзацу 4 ч.2 ст.265 КЗпП України.

Щодо покликання представника позивача на те, що постанова винесена на підставі акта інспекційного відвідування, який не входить до виключного переліку підстав накладення штрафу, передбачених порядком №295, суд зазначає наступне.

Дійсно, відповідно до п.28 Порядку №295 у разі виконання припису в установлений у ньому строк, заходи до притягнення об’єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються. Судом встановлено, що припис про усунення виявлених порушень №ЛВ272/589/АВ-П від 12.04.2018 позивачем було виконано.

Втім, з огляду на те, що вчинене позивачем порушення згідно з ч.1 ст.12 Закону України «Про оплату праці» відноситься до мінімальних державних гарантій праці, то правомірним є застосування відповідачем п.29 Порядку №295, відповідно до якого заходи до притягнення об’єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Щодо покликання представника позивача на те, що він не був вчасно повідомлений про розгляд його справи про накладення штрафу, то суд зазначає таке.

Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених ч.2 ст.265 КЗпП України та ч.ч.2 – 7 ст.53 Закону України «Про зайнятість населення» (далі - штрафи) визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 (далі Порядок №509).

Пунктом 6 Порядку №509 передбачено письмове повідомлення суб’єктів господарювання та роботодавців не пізніше, ніж за 5 днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Судом встановлено, що згідно з штампом підприємства зв’язку 27.04.2018 було скеровано на адресу позивача виклик на розгляд справи від 26.04.2018 №121/2/11-37, в якому повідомлено про розгляд справи 04.05.2018, тобто у строк визначений п.6 Порядку №509. Фактичне неотримання цього виклику позивачем до 04.05.2017 не залежить від відправника та не може свідчити про протиправність оскаржуваного рішення. Таку ж правову позицію викладено у рішенні Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №809/1198/17.

Щодо правової позиції позивача про невідповідність оскаржуваної постанови встановленій формі, то суд зазначає про відсутність таких порушень з боку відповідача, оскільки ним додержано вимог наказу Мінсоцполітики України від 18.08.2017 №1338.

Щодо покликання представника позивача на недотримання відповідачем 10-денного строку для вирішення питання про призначення справи до розгляду, передбаченого п.3 Порядку №509, то суд вважає, що дата виклику на розгляд справи – 26.04.2018, а не 23.04.2018 не порушує жодні права позивача, оскільки ні вказаним Порядком, ні іншими нормативно-правовим актами не передбачено відповідальності за порушення зазначеного строку.

Щодо покликання представника позивача на те, що при винесенні оскаржуваної постанови відповідач керувався ч.3 ст.34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», то таке не є підставою для визнання оскаржуваної постанови протиправною, оскільки не порушує прав позивача у тій сфері правових відносин, які є предметом спору у даній справі.

Суд також звертає увагу на те, що такі підстави позову як прийняття постанови на підставі акта інспекційного відвідування, який не входить до вичерпного переліку підстав накладення штрафу; невчасне повідомлення позивача про розгляд відповідачем справи;пропуск відповідачем строку для прийняття рішення про розгляд справи про накладення штрафу; що при винесенні оскаржуваної постанови відповідач керувався ч.3 ст.34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»; постанова не відповідає формі, затвердженій наказом Мінсоцполітики України від 18.08.2017 №1338, самим представником позивача визнано у відзиві на позовну заяву другорядними (додатковими до основної підстави).

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Проте, п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що постанова від 04.05.2018 №ЛВ272/589/АВ/ФС винесена Головним управлінням Держпраці у Львівській області, є законною та відповідає нормам чинного законодавства, відтак відсутні підстави для визнання її протиправною та скасування.

Таким чином, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про те, що у задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити.

Щодо судового збору, то відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки у задоволенні позову відмовлено, сплачений позивачем судовий збір поверненню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 73-76, 242, 244, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду із врахуванням п.п.15.5 п.15 Розділу VII Перехідних положень КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 19.07.2018.

Суддя Лунь З.І.