Постанова № 75379427, 11.07.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 352/1968/15-ц

Провадження № 22-ц/779/669/2018

Категорія 47

Головуючий у 1 інстанції Хоминець М. М.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої Томин О.О.

суддів: Пнівчук О.В., Мелінишин Г.П.

за участю секретаря Петріва Д.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Підлузької сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Відділу державної реєстрації Тисменицької РДА Івано-Франківської області про визнання недійсними рішень ради, скасування свідоцтв про право власності на земельну ділянку та державної реєстрації права власності на земельні ділянки, за апеляційною скаргою ОСОБА_3, до якої приєдналася ОСОБА_4, на рішення Тисменицького районного суду, ухвалене суддею Хоминець М.М. 22 березня 2018 року в м. Івано-Франківськ, -

в с т а н о в и в:

У жовтні 2015 року ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до відповідачів - Підлузької сільської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_5 (у подальшому змінила прізвище на ОСОБА_5), ОСОБА_6 про визнання недійсним рішення Підлузької сільської ради №115 від 28.05.2009 року в частині надання земель у власність, скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки.

Свої вимоги мотивував тим, що на підставі рішень Підлузької сільської ради він з 1991 року користується земельною ділянкою для ведення особистого підсобного господарства площею 0,0952 га в масиві «Ксьондзові городи» в с. Підлужжя Тисменицького району Івано-Франківської області. Цю земельну ділянку йому надано відповідно до діючого на той час земельного законодавства, а саме на підставі ухвал Підлузької сільської ради від 27.03.1991 року №21 та від 23.12.1993 року №10.

31.08.2006 року він звернувся з письмовою заявою до Підлуської сільської ради про приватизацію цієї земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, заява належно зареєстрована у сільській раді, однак не розглянута. Протиправна бездіяльність відповідача призвела до порушення його прав та виникнення спору.

Йому стало відомо, що сільська рада своїм рішенням від 23.12.2005 року №107 незаконно вилучила спірну земельну ділянку з його користування без його відома та згоди як землекористувача, а оскаржуваним рішенням від 28.05.2009 року №115 сільська рада надала відповідачам ОСОБА_3, ОСОБА_5 земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в урочищі «Ксьондзові городи», які накладаються на його земельну ділянку. Вказані неправомірні дії відповідача він оскаржив до суду. Постановою Тисменицького районного суду від 20.03.2014 року, яка набрала законної сили згідно ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2015 року, визнано неправомірним рішення відповідача №107 від 23.12.2005 року у частині вилучення у позивача вказаної земельної ділянки. Вказаними судовими рішеннями, про які відповідачам було відомо, підтверджено і відновлено його законне право користувача спірної земельної ділянки. Однак, із листа Підлузької сільської ради йому стало відомо, що спірну земельну ділянку було передано відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_5 у приватну власність.

10.12.2015 року позивач уточнив, а 20.04.2016 року збільшив позовні вимоги. Визначив відповідачем також Реєстраційну службу Тисменицького РУЮ.

Вказав, що Підлузька сільська рада, оскарживши постанову суду від 20.03.2014 року в апеляційному порядку, протягом часу з відкриття апеляційного провадження до його завершення своїми рішеннями від 12.06.2014 року №649-20/2014 та від 04.11.2014 року №710-22/2014 затвердила відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_5 проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в урочищі «Ксьондзові городи» та передала відповідачам земельні ділянки у приватну власність. Вказані рішення вважає незаконними, такими, що суперечать вимогам ч. 5 ст. 116 ЗК України, оскільки земельна ділянка знаходилась у його законному користуванні та була передана відповідачам без припинення його права користування у порядку, визначеному законом.

ОСОБА_3 17.06.2014 року отримала свідоцтво про право власності на присадибну земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 та зареєструвала право власності на неї у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а ОСОБА_5 20.11.2014 року отримала свідоцтво про право власності на присадибну земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 та зареєструвала право власності на неї у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Вказує, що оспорювані свідоцтва про право власності та державна реєстрація права власності на земельні ділянки за відповідачами порушують його права належного землекористувача.

Після уточнення та збільшення позовних вимог позивач просив: 1) поновити строк позовної давності; 2) визнати недійсним рішення Підлузької сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 28.05.2009 року №115 у частині надання відповідачам ОСОБА_3, ОСОБА_5 земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в урочищі «Ксьондзові городи»; 3) визнати недійсним рішення Підлузької сільської ради від 12.06.2014 року №649-20/2014 про надання земельної ділянки ОСОБА_3; 4) визнати недійсним рішення Підлузької сільської ради від 04.11.2014 року №710/22/2014 про надання земельної ділянки ОСОБА_5; 5) скасувати свідоцтво про право власності на земельну ділянку серії та номер 23085489, видане реєстраційною службою Тисменицького РУЮ 17.06.2014 року на ім'я ОСОБА_3, та державну реєстрацію права власності останньої на земельну ділянку; 6) скасувати свідоцтво про право власності на земельну ділянку серії та номер 29768741, видане реєстраційною службою Тисменицького РУЮ 20.11.2014 року на ім'я ОСОБА_5, та державну реєстрацію права власності останньої на земельну ділянку.

Ухвалою Тисменицького районного суду від 08.06.2016 року залишено без розгляду позов ОСОБА_2 у частині позовних вимог до ОСОБА_6 у зв'язку із поданою позивачем заявою.

Ухвалою Тисменицького районного суду від 12.12.2017 року до участі у справі залучено правонаступника відповідача Реєстраційної служби Тисменицького РУЮ - Відділ державної реєстрації Тисменицької РДА Івано-Франківської області.

Рішенням Тисменицького районного суду від 22 березня 2018 року позов задоволено. Визнано недійсними рішення Підлузької сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області: - від 28 травня 2009 р. №115-15/2009 у частині погодження місця розташування земельних ділянок під будівництво житлового будинку, господарських будівель і споруд в урочищі «Ксьондзові городи» ОСОБА_3 та ОСОБА_5; - від 12 червня 2014 р. №649-20/2014 про затвердження ОСОБА_3 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу їй у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0800 га з кадастровим номером НОМЕР_1 в урочищі «Ксьондзові городи» с. Підлужжя Тисменицького району Івано-Франківської області; - від 04 листопада 2014 р. №710-22/2014 про затвердження ОСОБА_5 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу їй у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0801 га з кадастровим номером НОМЕР_2 в урочищі «Ксьондзові городи» с. Підлужжя Тисменицького району Івано-Франківської області. Скасовано свідоцтво про право власності на земельну ділянку індексний номер 23085489, видане 17 червня 2014 р. реєстраційною службою Тисменицького районного управління юстиції Івано-Франківської області на ім'я ОСОБА_3 та державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,08 га з кадастровим номером НОМЕР_1 в урочищі «Ксьондзові городи» с. Підлужжя Тисменицького району Івано-Франківської області. Скасовано свідоцтво про право власності на земельну ділянку індексний номер 29768741, видане 20 листопада 2014 р. реєстраційною службою Тисменицького районного управління юстиції Івано-Франківської області на ім'я ОСОБА_5 та державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0801 га з кадастровим номером НОМЕР_2 в урочищі «Ксьондзові городи» с. Підлужжя Тисменицького району Івано-Франківської області.

Додатковим рішенням Тисменицького районного суду від 02 квітня 2018 року вирішено питання судових витрат по справі.

На рішення Тисменицького районного суду від 22 березня 2018 року ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовані обставини, що мають значення для вирішення справи.

На її думку, суд без жодної поважної причини поновив строк на оскарження рішення Підлузької сільської ради від 28.05.2009 року №115, незважаючи на те, що під час розгляду даної справи відповідачі неодноразово звертали на це увагу суду.

Окрім цього вказує, що з даною вимогою позивач звертався 26.08.2010 року, 20.06.2011 року та 15.06.2015 року до Тисменицького районного суду. По даних справах Тисменицьким районним судом прийнято рішення, а саме 20.03.2014 року винесено постанову, якою в задоволені даної позовної вимоги було відмовлено. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2015 року рішення суду першої інстанції залишено в силі та визнано, «що при розгляді справи суди прийшли до висновку, що рішення Підлузької сільської ради від 28.05.2009 року №115-15/2009 «Про розгляд заяв громадян» відповідає вимогам закону та є правомірним». Також, ухвалою Тисменицького районного суду від 21.08.2015 року було закрито провадження у справі в частині визнання недійсним рішення сільської ради від 28.05.2009 року №115 у зв'язку із набранням законної сили постанови суду, ухваленої за результатом того самого спору. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2015 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін. Також ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19.02.2014 року про визнання недійсним рішення Підлузької сільської ради від 28.05.2009 року №115-15/2009 касаційну скаргу залишено без задоволення, а рішення Тисменицького районного суду та Львівського апеляційного адміністративного суду, якими відмовлено в задоволенні позову, залишено без змін. Відповідно до даної ухвали «суди попередньої інстанцій дійшли правильного висновку про правомірність оскаржуваного позивачем рішення, яке прийняте відповідачем у відповідності з вимогами ст. 19 Конституції України, ст. 12 Земельного кодексу України». Тобто, по даній позовній вимозі є рішення судів, які вступили в законну силу і якими визнано рішення Підлузької сільської ради від 28.05.2009 року №115 правомірним. Клопотання відповідачів про закриття даної справи з наведених підстав судом задоволено не було.

Зазначає, що згідно ст. 24 ЗК України 1990 року право тимчасового користування землею оформляється договором. Однак, жодного документу, що посвідчує таке право у позивача не було і немає.

Судом не взято до уваги, що рішенням Підлузької сільської ради ще в 2005 році землям в урочищі «Ксьондзові городи» змінено цільове призначення, їх виділено під забудову індивідуального будівництва. Згідно з Проектом детального планування масив в 2009 році переділений на відповідні земельні ділянки та наданий землекористувачам під забудову, на дані земельні ділянки виготовлені правоустановчі документи. Вважає, що земельної ділянки, якою користувався позивач, з 2009 року не існує в натурі, відповідно, така не може накладатися на їхні земельні ділянки.

Також вважає, що позивач в даному спорі об'єднав позовні вимоги, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства.

Щодо визнання недійсними рішення Підлузької сільської ради від 12 червня 2014 р. №649-20/2014 про затвердження ОСОБА_3 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу їй у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0800 га з кадастровим номером НОМЕР_1 в урочищі «Ксьондзові городи» с. Підлужжя Тисменицького району Івано-Франківської області та рішення від 04 листопада 2014 р. №710-22/2014 про затвердження ОСОБА_5 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу їй у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0801 га з кадастровим номером НОМЕР_2 в урочищі «Ксьондзові городи» с. Підлужжя Тисменицького району Івано-Франківської області, вважає, що суд знехтував поясненнями відповідачів про те, що відповідно до рішення сесії Підлузької сільської ради від 28.05.2009 року №115-15/2009 «Про розгляд заяв громадян», яке згідно з рішеннями судів, що вступили в законну силу, визнано правомірним, було вирішено клопотати перед районною комісією про погодження місця розташування земельної ділянки під будівництво житлового будинку, господарських будівель та споруд на масиві «Ксьондзові городи» для громадян, згідно з списком, в тому числі і для ОСОБА_3, ОСОБА_5 Жодних обмежень чи заборон щодо вчинення подальших дій не було. Тому, керуючись нормами статей ЗК апелянтом та ОСОБА_5 складено проекти щодо відведення земельних ділянок, а також, виготовлено правоустановчі документи на земельні ділянки - Свідоцтва на право власності. Тобто право власності ними набуте згідно з чинним законодавством України і жодного права позивача не було порушено.

Також зазначає, що в порушення процесуальних норм, суд першої інстанції без постановлення відповідної ухвали під час судових дебатів повернувся до з'ясування обставин справи, а також задовольнив клопотання про виклик свідка.

Вважає, що даним рішенням суд позбавив її непорушного права - права власності на землю, набутого у встановленому законом порядку.

На підставі наведеного апелянт просила рішення суду скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

10.05.2018 року ОСОБА_4 подала до апеляційного суду заяву про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_3 зазначила, що дану апеляційну скаргу підтримує в повному обсязі, просить рішення суду скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

На дану апеляційну скаргу ОСОБА_2 подав відзив, в якому зазначив, що не погоджується із доводами апелянта, так як суд всесторонньо, повно і об'єктивно з'ясував обставини справи, які мали суттєве значення для її вирішення. Зазначає, що строк на оскарження рішення Підлузької сільської ради №115 від 28.05.2009 року пропущений ним з поважних причин. Твердження відповідачів про те, що даний спір вже розглядався в судовому порядку не відповідають дійсності, так як із вказаним позовом звертався до суду його син ОСОБА_8 Ухвали Тисменицького районного суду від 15.11.2009 року та від 19.11.2012 року по скаргах ОСОБА_2 скасовані Львівським апеляційним адміністративним судом, а постанова Тисменицького районного суду від 20.03.2014 року у справі №352/1459/13а залишена без змін. Вказує, що спірну земельну ділянку йому було надано у встановлено порядку, земельна ділянка була належно і законно оформлена планом зовнішніх меж від 18.12.1995 року, границі меж погоджені, завірені підписами сусідами-суміжниками землекористувачами ОСОБА_9, ОСОБА_10 План зареєстрований в книзі державних актів на право власності на землю №ІФ13-23 2/094 від 18.12.1995 року і складений в двох примірниках. Твердження апелянта, що станом на 31.12.2012 року відсутні відомості про реєстрацію права власності під цим номером, вказує на фальсифікацію і підробку документів. Просить суд в задоволенні даної апеляційної скарги відмовити.

15.12.2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України. Відповідно до п. 9 ст. 1 Розділу XIII «Перехідні положення» вказаного Кодексу справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до п. 8 ст. 1 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017 року) до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_3, ОСОБА_4 та їх представник доводи апеляційної скарги підтримали.

Позивач та представник позивача заперечили проти задоволення апеляційної скарги, просили рішення суду залишити без змін.

Представники Підлузької сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, Відділу державної реєстрації Тисменицької РДА Івано-Франківської області в судове засідання не з'явилися, причини неявки суду не повідомили, повідомлялися про час та місце слухання справи належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює, у випадку необхідності, учасникам судового процесу їх процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судовому процесу їх правами та вживає заходів для виконання ними їх обов'язків.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих сторонами та іншими учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що позивач правомірно з 1991 року користується земельною ділянкою для ведення особистого підсобного господарства площею 0,0952 га в масиві «Ксьондзові городи» в с. Підлужжя Тисменицького району Івано-Франківської області. Однак, Підлузькою сільською радою було порушено права позивача як належного користувача даної земельної ділянки, яку незаконно, беж припинення його права користування у визначеному законом порядку, розподілено між відповідачами, а також приватизовано останніми.

Погодитися з такими висновками апеляційний суд не може з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 316, ч. 1 ст. 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

В силу ч.ч. 1, 2 ст. 78, ч. 1 ст. 79 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За змістом ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної або комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з пунктами а-г ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу, а також викуп земельних ділянок для суспільних потреб.

Згідно ст. 12, ч.ч. 1-3. 5 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

У відповідності з вимогами ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Частиною 3 вказаної норми передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно положень ст. 155 ч. 1 ЗК України у разі видання органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо користування належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно роз'яснень, даних у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» при розгляді справ за позовами до органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування в разі незгоди з рішеннями з питань, віднесених у галузі земельних відносин до їх компетенції (зокрема, про відмову в передачі земельної ділянки у власність чи користування, у продажі земельної ділянки, в наданні дозволу і вимог на розроблення проекту відведення земельної ділянки тощо), суд за наявності підстав для задоволення позову визнає рішення такого органу недійсним і зобов'язує його залежно від характеру спору виконати певні дії, передбачені його компетенцією (або не вчиняти чи припинити їх), на захист порушеного права, як цього вимагає законодавство, або надає право позивачеві вчинити певні дії для усунення порушень його права. Розглядаючи позови про захист прав землекористувачів земельних ділянок, суд має перевіряти законність рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки іншій особі без вилучення її в позивача в установленому порядку і за наявності для цього підстав ухвалювати рішення про його незаконність.

Судом встановлено, що Ухвалою №21 «Про розгляд заяв громадян» виконавчого комітету Підлузької сільської Ради народних депутатів від 27.03.1991 року ОСОБА_2 виділено в тимчасове користування земельну присадибну ділянку площею 0,10 га в урочищі «Ксьондзові городи» в с. Підлужжя Тисменицького району Івано-Франківської області (т. 1, а.с. 11), а Ухвалою №10 «По передачу земель у приватну власність» Підлузької сільської ради від 23.12.1993 року залишено у користуванні 0,0952 га, в тому числі ріллі - 0,0452 га (т. 1, а.с. 12).

31.08.2006 року ОСОБА_2 подав на розгляд Підлузької сільської ради заяву про винесення на розгляд сесії ради питання передачі йому у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, залишену у користування згідно Ухвалою №10 «По передачу земель у приватну власність» Підлузької сільської ради від 23.12.1993 року (т. 1, а.с. 13), та в подальшому неодноразово звертався з даним питанням.

Як вбачається з копії Рішення Підлузької сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 03.11.2006 року №31-3/2006 «Про розгляд заяв громадян» ОСОБА_2 було відмовлено у наданні дозволу на приватизацію земельної ділянки 0,0952 га у зв'язку із тим, що згідно рішення 18 сесії 4 скликання від 23.12.2005 року дана земельна ділянка вилучена із користування (т.2 , а.с. 70-72).

Однак, постановою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 20.03.2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2015 року, рішення Підлузької сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 23.12.2005 року в частині вилучення у ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,095 га в масиві «Ксьондзові городи» визнано неправомірним (т. 1, а.с. 14-16, 20-22).

Судом встановлено також, що Рішенням Підлузької сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 28.05.2009 року №115-15/2009 «Про розгляд заяв громадян» погоджено місце розташування земельних ділянок під будівництво житлового будинку, господарських будівель та споруд в урочищі «Ксьондзові городи» відповідачу ОСОБА_3 та батькові відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_11, який у подальшому передав земельну ділянку своїй дочці (т.1, а.с. 127-130).

Рішенням Підлузької сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 12.06.2014 року №649-20/2014 «Про надання земельної ділянки» затверджено ОСОБА_3 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,0800 га в ур. «Ксьондзові городи» с. Підлужжя Тисменицького району Івано-Франківської області, кадастровий номер: НОМЕР_1, та передано у приватну власність дану ділянку (т. 1, а.с. 109).

17.06.2014 року ОСОБА_3 було видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,08 га та здійснено державну реєстрацію даних прав (а.с. 110-117).

Рішенням Підлузької сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 04.11.2014 року №710-22/2014 «Про надання земельної ділянки» затверджено ОСОБА_5 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,0801 га в ур. «Ксьондзові городи» с. Підлужжя Тисменицького району Івано-Франківської області, кадастровий номер: НОМЕР_2, та передано у приватну власність дану ділянку (т. 1 , а.с. 98).

20.11.2014 року ОСОБА_5 було видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно СТА 405079 на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0801 га та здійснено державну реєстрацію даних прав (а.с. 104-105).

Апеляційний суд не може погодитися з висновками місцевого суд про те, що рішеннями Підлузької сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області про передачу у приватну власність земельних ділянок ОСОБА_3 та ОСОБА_5 порушено права позивача як належного користувача земельної ділянки площею 0,0952 га, оскільки такі твердження не доведені належними та допустимими доказами по справі.

Листом №107 від 03.06.2015 року на заяву позивача від 24.04.2015 року про передачу в оренду земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,095 га в урочищі «Ксьондзові городи» Підлузька сільська рада Тисменицького району Івано-Франківської області повідомила позивача, що в 2005 році землям, які знаходяться в даному урочищі рішенням Підлузької сільської ради змінено цільове призначення, їх виділено під забудову. Крім того, оспорювана позивачем земельна ділянка належить на праві приватної власності третім особам (т. 1 а.с. 18).

Разом з тим, доказів того, що саме земельну ділянку, якою користується позивач, було передано у власність відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_5 матеріали справи не містять.

Не представлено таких і під час розгляду справа в суді апеляційної інстанції.

ОСОБА_2 було оскаржено в апеляційному порядку постанову Тисменицького районного суду від 20.03.2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Підлузької сільської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсним рішення. Однак, ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2015 року дану постанову залишено без змін. Зазначено, що Рішення Підлузької сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 28.05.2009 року №115-15/2009 в частині надання земельної ділянки ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 не порушує прав позивача (т. 1, а.с. 52).

Відповідно до правовстановлюючих документів на земельні ділянки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 площі таких становлять 0,08 га та 0,0801 га відповідно, в той час як позивачу була передана у користування ділянка площею 0,0952 га.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_2 заявляв також вимоги про визнання недійсним рішення Підлузької сільської ради щодо надання земельної ділянки у власність та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку ОСОБА_6, якій згідно копії Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 від 29.11.2011 року (т. 1, а.с. 92) та викопіровки з Генерального плану села Підлужжя (т. 2, а.с. 196-197) на праві власності належить земельна ділянка площею 0,0800 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташована в урочищі «Ксьондзові городи» Підлузька сільська рада Тисменицького району Івано-Франківської області, що межує із земельними ділянками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Однак, ухвалою Тисменицького районного суду від 08.06.2016 року вимоги в цій частині залишено без розгляду за заявою позивача, який у судовому засіданні апеляційного суду пояснив свою позицію перебуванням у родинних відносинах зі стороною та небажанням конфлікту.

Розглядаючи вказаний спір та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що земельна ділянка площею 0,0952 га, надана у тимчасове користування позивача відповідно до Ухвали №10 Підлузької сільської ради від 23.12.1993 року та Плану зовнішніх меж земельної ділянки, не була переоформлена згідно чинного законодавства та не внесена до автоматизованої системи координат державного земельного кадастру (т. 1, а.с. 169-170).

Із листа-відповіді Державного підприємства «Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» №886 від 21.12.2016 року вбачається, що планово-картографічні матеріали на земельну ділянку ОСОБА_2 в с. Підлужжя Тисменицького району Івано-Франківської області відсутні, а тому отримання інформації щодо накладення приватних земельних ділянок громадян на земельну ділянку позивача не вбачається можливим.

Перевіряючи доводи позивача в частині того, що зовнішні межі земельної ділянки, користувачем якої він є, перекривають земельні ділянки відповідачів, апеляційний суд у відповідності до вимог ст.ст. 5, 12, 77-80 ЦПК України, з метою сприяння всебічному і повному з'ясуванню обставин справи роз'яснив сторонам їх право на заявлення клопотання про призначення у даній справі земельно-технічної експертизи щодо встановлення факту накладки (співвідношення в розмірах та в площі) земельних ділянок позивача та відповідачів у справі, однак, від проведення експертизи позивач відмовився і не надав інших належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.

Посилання позивача на пояснення свідків по справі як на підтвердження користування ним спірною земельною ділянкою суд не бере до уваги, оскільки такі не є належними доказами такого користування.

Згідно вимог ст.ст. 78, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Ст. 55 Конституції України встановлює, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Згідно ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

При цьому, Земельним кодексом України (глава 23) передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, підписаної та ратифікованої Україною, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що позивач у встановленому чинним законодавством порядку не надав суду достатніх та допустимих доказів щодо викладених ним обставин, зокрема щодо передання відповідачам земельної ділянки, яка належать позивачу, як і не надав доказів щодо того, що земельна ділянка позивача та земельні ділянки відповідачів накладаються, в яких розмірах та в яких межах.

Переглядаючи справу та перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до положень ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції не може залишатися в силі і підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» у разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Отже, додаткове рішення Тисменицького районного суду від 02 квітня 2018 року також слід скасувати.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, до якої приєдналася ОСОБА_4, задовольнити.

Рішення Тисменицького районного суду від 22 березня 2018 року та додаткове рішенням Тисменицького районного суду від 02 квітня 2018 року скасувати, ухвалити нове.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Підлузької сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Відділу державної реєстрації Тисменицької РДА Івано-Франківської області про визнання недійсними рішень ради, скасування свідоцтв про право власності на земельну ділянку та державної реєстрації права власності на земельні ділянки - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 19 липня 2018 року.

Головуюча: Томин О.О.

Судді: Пнівчук О.В.

Мелінишин Г.П.