Рішення № 75379136, 13.07.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2018 року м.Київ справа № 810/839/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини – А2167 про визнання неправомірною бездіяльності та стягнення компенсації за невикористану відпустку,

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі – позивач або ОСОБА_1О.) з позовом до Військової частини – А2167 (далі – відповідач, в/ч А2167), в якому позивач, просить суд:

- визнати бездіяльність Військової частини – А2167, яка полягає у невиплаті грошового забезпечення, компенсації за невикористану відпустку та грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення неправомірною;

- стягнути з Військової частини – А2167, код 08267926, на користь ОСОБА_1 недоотриманий оклад в сумі 1800,00 грн., компенсацію за невикористану відпустку в сумі

12406,45 грн. та грошову допомогу на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення в сумі 8507,32 грн. Всього: 22713,77 грн (двадцять дві тисячі сімсот тринадцять гривень 77 коп.).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 03 липня 2007 року між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі ТВО командира в/ч А2167 було укладено контракт про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України. На підставі контракту він проходив службу у в/ч А2167.

05 січня 2018 року наказом командира №4-РС він був звільнений у запас за пунктом «і» ч.8 ст. 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу». 09 січня 2018 року він був виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Однак, позивач зазначає, що при звільненні йому не виплачено грошове забезпечення за січень 2018 року в розмірі 1800,00 грн. та компенсацію за невиплачену відпустку за 2017 рік.

Відповідач відзиву на позовну заяву не надав.

У судовому засіданні по справі 22.03.2018, 13.04.2018 та 24.05.2018 позивач підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити.

При цьому, 24 травня 2018 року позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог, в якій позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність Військової частини А2167, яка полягає у невиплаті компенсації за невикористану відпустку за 2017 рік у сумі 8393,84 грн. (вісім тисяч триста дев’яноста три гривні дев’яносто чотири копійки). Зазначив, що розрахунок проводив з урахуванням заробітку за останні шість місяців, розділив на 184 дні, та помножив на 30 днів відпустки.

24 травня 2018 року позивач подав письмове клопотання про продовження розгляду справи №810/839/18 у порядку письмового провадження.

Присутні у судових засіданнях 22.03.2018, 13.04.2018 та 24.05.2018 представники відповідача позовні вимоги не визнали та просили суд відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні 24.05.2018 суд за письмовим клопотанням представника позивача поставив на обговорення сторін питання про можливість продовжити розгляд справи у порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.3 ст.194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Протокольною ухвалою суду від 24.05.2018 постановлено здійснювати подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії СК №267877, виданим Міським відділом №1 Білоцерківського МВ ГУ МВС України в Київській області 25.10.1996 (том 1, а.с. 4).

Відповідно до посвідчення серії АБ №535713 від 20 травня 2015 року, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (том 1, а.с. 6).

Cудом встановлено, що 03 липня 2007 року між позивачем та Міністерством оборони України в особі ТВО командира в/ч А 2167 було укладено Контракт про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України (том 1, а.с. 38-39).

Відповідно до довідки військової частини А2167 Міністерства оборони України від 09.01.2018 №113, ОСОБА_1 у період з 23 березня 2015 року по 11 травня 2015 року, з 01 червня 2015 року по 31 жовтня 2015 року, з 11 листопада 2015 року по 22 лютого 2016 року, з 04 березня 2016 року по 31 травня 2016 року, з 06 червня 2016 року по 23 березня 2016 року, з 20 жовтня 2016 року по 31 жовтня 2017 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Донецької області (том 1, а.с. 7).

На підставі наказу ТВО командира 72 окремої механізованої бригади від 05.01.2018 № 4-РС, старшину ОСОБА_1, головного сержанта механізованої роти механізованого батальйону було звільнено з військової служби у запас за пунктом "і" частини восьмої статті 26 Закону України "Про військовий обов’язок і військову службу" (які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) (а.с.37).

Згідно з наказом ТВО командира в/ч А 2167 від 09.01.2018 №7, ОСОБА_1 з 09 січня 2018 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Крім того, наказано виплатити позивачу щомісячну премію у розмірі 455% від посадового окладу, надбавку за виконання особливо важливих завдань у розмірі 50% посадового окладу з урахуванням посадового окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років за період з 01 по 09 січня 2018 року. Виплатити додаткову грошову винагороду у розмірі 60 відсотків місячного грошового забезпечення за період з 01 по 09 січня 2018 року, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 №161. Вказано, що щорічну основну відпустку за 2018 рік не використав, кошти на оздоровлення не отримав (том 1, а.с. 34).

Розрахунок при звільненні позивача включав вислугу 10%, премію 455%, оклад за військовим званням – 55,00 грн., посадовий оклад – 760,00 грн., надбавка за вислугу років – 81,50 грн., 50% - 448,25 грн., премія – 3458,00 грн., ЩГВ – 60%, загалом до видачі – 2197,49 грн. (том 1, а.с 35).

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті компенсації за невикористану відпустку за 2017 рік, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII; в редакції, чинній на момент звільнення позивача).

Статтею 1 Закону №2011-XII передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону №2011-XII).

Розділом II Закону №2011-XII встановлені права військовослужбовців, зокрема, щодо використання щорічних основних відпусток та отримання відповідної компенсації при звільненні у разі невикористання вказаної відпустки.

Так, пунктом 1 статті 10-1 Закону №2011-XII встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів. Час для проїзду до місця проведення зазначеної відпустки і назад не надається. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.

Щорічна основна відпустка надається протягом календарного року. В особливих випадках з дозволу прямого начальника, уповноваженого Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, керівниками правоохоронних органів та керівниками розвідувальних органів України, щорічна основна відпустка за минулий рік надається в першому кварталі наступного року, якщо раніше її не було надано (абзац 1 пункт 2 статті 10-1 Закону №2011-XII).

Відповідно до абзацу 1 пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті (абзац 2 пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ).

Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ визначено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.

Виходячи з аналізу даних норм суд вважає, що позивачу під час звільнення зі служби в січня 2018 року у разі невикористання ним щорічної основної за 2017 рік належала до виплати грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за 2017 рік.

Суд зазначає, що відповідно до абзацу 3 пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ єдиними умовами отримання грошової компенсації за всі дні невикористаної відпустки є сам факт наявності невикористаної відпустки безвідносно до причин чи підстав, які зумовили невикористання такої відпустки та факт звільнення військовослужбовця.

Закон №2011-ХІІ не висуває будь-яких додаткових умов отримання грошової компенсації за всі дні невикористаної відпустки, як-то звернення з відповідною заявою, або оформлення такого волевиявлення в іншій формі та не передбачає будь-якої свободи розсуду уповноваженої особи у питанні виплати такої грошової компенсації під час звільнення військовослужбовця.

Державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи визначає Закон України від 15.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон №504/96-ВР).

Згідно з частиною першою статті 24 Закону №504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Це положення дублюється у частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України.

Наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 липня 2008 року за №638/15329, затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Інструкція).

У пункті 1.3 Інструкції зазначено, що грошове забезпечення згідно з цією Інструкцією виплачується: 1.3.1. Військовослужбовцям, які займають посади, передбачені штатами та штатними розписами (далі - штати) у апараті Міністерства оборони України, Генеральному штабі Збройних Сил України, органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини); 1.3.2. Військовослужбовцям, які навчаються у вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів (далі - військові навчальні заклади); 1.3.3. Особам, які навчаються у військових ліцеях та ліцеях з посиленою військово-фізичною підготовкою, а також проходять підготовку у військових оркестрах; 1.3.4. Військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні відповідних командирів (начальників) (далі - перебувають у розпорядженні), а також які звільнені від посад без зарахування у розпорядження, у тому числі у зв'язку зі скороченням штатних посад (далі - звільнені від посад).

Пунктом 1.10 Інструкції передбачено, що грошове забезпечення, що належить військовослужбовцю і своєчасно не виплачене йому або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.

Виплата одноразових додаткових видів грошового забезпечення здійснюється, якщо звернення про їх отримання надійшли до закінчення трьох років із дня виникнення права на їх отримання.

Згідно з пунктом 37.9 Інструкції особам офіцерського складу та особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які щорічну основну відпустку за поточний рік не використали, у разі, якщо їм не надавалася відпустка з подальшим виключенням зі списків особового складу, виплачується грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки з розрахунку: тим, які мають вислугу до 10 календарних років, - за 30 календарних днів; тим, які мають вислугу від 10 до 15 календарних років, - за 35 календарних днів; тим, які мають вислугу від 15 до 20 календарних років, - за 40 календарних днів; тим, які мають вислугу 20 і більше календарних років, - за 45 календарних днів.

У разі, якщо військовослужбовець використав частину відпустки, а друга частина відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу не надавалася, йому виплачується компенсація за невикористані дні другої частини відпустки.

Відповідно до пункту 37.10. Інструкції особам офіцерського складу та особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, звільненим з військової служби (крім звільнених за віком, станом здоров'я, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), які щорічну основну відпустку за поточний рік не використали, у разі, якщо їм не надавалася відпустка з подальшим виключенням зі списків особового складу, виплачується грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки, яка надається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення, за кожний повний місяць служби з такого розрахунку: тим, які мають вислугу до 10 календарних років, - 2,5 календарних дня; тим, які мають вислугу від 10 до 15 календарних років, - 2,9 календарних дня; тим, які мають вислугу від 15 до 20 календарних років, - 3,3 календарних дня; тим, які мають вислугу 20 і більше календарних років, - 3,8 календарних дня.

Одержана в результаті розрахунку тривалість відпустки округлюється в бік збільшення до повного дня.

У разі, якщо військовослужбовець використав частину відпустки, а друга частина відпустки, якщо він має на неї право, з подальшим виключенням зі списків особового складу не надавалася, йому виплачується компенсація за невикористані дні другої частини відпустки.

Згідно з цією нормою Інструкції особам офіцерського складу та особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, звільненим з військової служби (крім звільнених за віком, станом здоров'я, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), які щорічну основну відпустку за поточний рік не використали, у разі, якщо їм не надавалася відпустка з подальшим виключенням зі списків особового складу, виплачується грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки, яка надається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення, за кожний повний місяць служби.

Відповідно до пункту 37.12 Інструкції виплата грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки (пункти 37.9 та 37.10 цього розділу) здійснюється одночасно з виплатою грошової допомоги для оздоровлення, якщо вона не була виплачена раніше.

Відповідно до пункту 37.13 Інструкції Розрахунок грошового забезпечення за час щорічної основної відпустки, визначеної в пунктах 37.5 та 37.6 цієї Інструкції, та грошової компенсації, визначеної в пунктах 37.9 - 37.11 цієї Інструкції, здійснюється виходячи з окладу за військовим званням, посадового окладу та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою штатною посадою, що ним займалася.

Отже, наведені положення Інструкції також підтверджують право військовослужбовця на отримання грошової компенсації за всі дні невикористаної відпустки, передбачене абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, та не містять заборон щодо виплати військовослужбовцю, який проходив військову службу за контрактом та звільняється з військової служби, грошової компенсації за всі невикористані ним дні щорічної основної відпустки протягом усього періоду служби.

При цьому суд не приймає до уваги та вважає помилковими усні доводи представника відповідача, які надані в судовому засіданні 24.05.2018, про те, що причиною невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану основну щорічну відпустку за 2017 рік стало трактування відповідачем абзацу 3 пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, з якого слідує, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.

Отже відповідач розуміє дану норму буквально і вважає, що оскільки позивач звільнявся в січні 2018 року, то й право на отримання грошової компенсації за невикористану основну щорічну відпустку за 2017 рік він втратив.

Суд вважає такі доводи необґрунтованими, адже в даному випадку відповідач неправильно трактує фразу «у рік звільнення», що не може обмежувати право позивача на отримання грошової компенсації за невикористану основну щорічну відпустку за 2017 рік. При цьому суд виходить з суті права особи на отримання грошової компенсації за невикористану основну щорічну відпустку як такого.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

В пункті 34 Рішення Європейського суду з прав людини від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав проти України» зазначено, що поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві. Питання, яке має бути розглянуто, стосується того, наскільки обставини справи, що розглядається в цілому давали заявникові право на майновий інтерес, захищений статтею 1 Першого протоколу. Тобто, майно у визначенні Першого протоколу до Конвенції охоплює як власне майно, так і майнові права - належні до виплати кошти, відповідно до національного законодавства.

З огляду на період вислуги років позивача (понад 3 роки), який підтверджується наказом командира в/ч А 2167 від 09.01.2018 №7, позивач мав право на 30 календарних днів щорічної основної відпустки за 2017 рік (том 1, а.с. 9).

Згідно з рапортом від 18.10.2017, позивач просив дозволу командира на виплату йому, старшому сержанту коштів на оздоровлення за 2017 рік без надання відпустки (том 1, а.с. 75). На даному рапорті проставлено резолюцію командира «НСТЧ в наказ».

Відповідно до довідки про доходи від 13.03.2018 №512, ОСОБА_1 було виплачено у листопаді 2017 року грошову допомогу для оздоровлення у розмірі 4786,25 грн. (том 1, а.с. 35 зворотній бік).

Позивач зазначає, що щорічну основну відпустку за 2017 рік він не використав. Вказане підтверджується і самим відповідачем в письмових поясненнях щодо заявлених позовних вимог (а.с.54).

Матеріалами справи підтверджено, що при звільненні позивачу не було виплачено компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2017 рік, сума вказаної компенсації, на час розгляду справи судом, залишається не виплаченою.

Виходячи із вищезазначеного, відповідач не виконав свого обов’язку з виплати позивачу під час звільнення грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2017 рік із розрахунку 30 календарних днів відпустки.

Абзацом 1 пункту 2 розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі – Порядок №100, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку (абз. 2 п. 2, р. ІІ Порядку №100).

Відповідно до пункту 7 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Виходячи з аналізу наведених норм розрахунок зазначеної грошової компенсації за невикористану відпустку повинен здійснюватись виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи (служби), що передують місяцю надання відпустки або за менший фактично відпрацьований період.

Щодо розрахунку суми грошової компенсації за невикористані позивачем дні щорічної основної відпустки за 2017 рік у кількості 30 календарних днів, суд зазначає таке.

Так, позивач в заяві про зменшення позовних вимог від 24.05.2018 (а.с.78) просить суд визнати протиправною бездіяльність Військової частини А2167, яка полягає у невиплаті компенсації за невикористану відпустку за 2017 рік у сумі вісім тисяч триста дев’яноста три гривні дев’яносто чотири копійки - 8393,84 грн. Позивач зазначив, що розрахунок проводив з урахуванням заробітку за останні шість місяців, розділив на 184 дні, та помножив на 30 днів відпустки.

Проте, виходячи з вищевказаних положень чинного законодавства грошова компенсація за невикористані дні відпустки повинна розраховуватися шляхом обчислення середньої заробітної плати, виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців служби, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки, а не за шість місяців, як зазначив у своїй заяві позивач.

Останні 12 календарних місяців служби, які передували звільненню позивача, це січень-грудень 2017 року.

Згідно з відомості нарахування грошового забезпечення військовослужбовцю, грошове забезпечення позивача за останні 12 календарних місяців служби, що передували звільненню (січень-грудень 2017 року), в яке увійшли такі основні та додаткові види грошового забезпечення: посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, надбавка за виконання особливо важливих завдань, премія, щомісячна додаткова грошова винагорода, складало 102902,05 грн. (8570,00 грн. + 8570,00 грн. + 8570,00 грн. + 8570,00 грн. + 8570,00 грн. + 8570,00 грн. + 8570,00 грн. + 8934,80 грн. + 8934,80 грн. + 8950,13 грн. + 8961,20 грн. + 7131,12 грн.) (том 1, а.с. 76-77).

Кількість календарних днів у 2017 році складала 365 календарних днів.

Отже, розрахунок грошової компенсації за 30 днів невикористаної щорічної відпустки за 2017 рік проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців на відповідну кількість календарних днів року, а одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки, та становить 8457,70 грн. (102902,05 грн. : 365 х 30), з урахуванням округлення.

Отже, розрахунок суми грошової компенсації за 30 днів невикористаної основної щорічної відпустки за 2017 рік, проведений позивачем неправильно, тому суд приймає до уваги розрахунок суми грошової компенсації за 30 днів невикористаної основної щорічної відпустки за 2017 рік, проведений судом.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Військової частини А2167, яка полягає у невиплаті позивачу грошової компенсації за невикористану відпустку за 2017 рік, є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а стягненню на користь позивача належить грошова компенсація за 30 днів невикористаної основної щорічної відпустки за 2017 рік у сумі 8457,70 грн.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, надано не було.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Під час звернення з даним позовом до суду, позивач судовий збір не сплачував, на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір». Таким чином, судовий збір за рахунок відповідача на користь позивача відшкодуванню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243- 246, 250, 255, 382 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А2167, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 компенсації за невикористану основну щорічну відпустку за 2017 рік у сумі 8457,70 грн. (вісім тисяч чотириста п’ятдесят сім грн. 70 коп.).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення суду складено 13.07.2018 р.

Суддя Кушнова А.О.