Рішення № 75377856, 18.07.2018, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 липня 2018 року м. Кропивницький Справа № 811/1819/18

Кіровоградський окружний адміністративний суд, у складі судді Хилько Л.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом:

ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1; адреса: АДРЕСА_1, 28006)

до відповідача:

Олександрійського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 37015274; адреса: вул. 6-го Грудня, 138, м. Олександрія, 28000)

про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_2О.) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Олександрійського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області (далі – відповідач, Олександрійський МВ ДВС ГТУЮ у Кіровоградській області) в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Олександрійського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області щодо не зняття арешту та заборони відчуження, що накладені на майно ОСОБА_1 постановою Відділу державної виконавчої служби Олександрійського міського управління юстиції від 18.11.2003 року;

- звільнити належне ОСОБА_1 на праві власності рухоме та нерухоме майно з під арешту та заборони відчуження, що накладені постановою відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області від 18.11.2003 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження при примусовому виконанні постанови Олександрійського міськрайонного суду №3-1030 від 05.10.2001 року.

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Олександрійського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області у зв'язку із тим, що підстави для перебування його майна під арештом, накладним постановою державного виконавця, відсутні, однак за його звернення до відповідача арешт не скасовано через знищення виконавчого провадження за закінченням терміну зберігання.

Відповідачем надіслано суду відзив на позовну заяву, в якому наголошено на відмові в задоволенні адміністративного позову та наголошено на правомірності дій посадових осіб Олександрійського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області (а.с.29-30).

11.07.2018 року відповідною ухвалою суду керуючись приписами статті 183 КАС України подальший розгляд справи судом вирішено здійснити у порядку письмового провадження на підставі відповідного клопотання сторін.

Письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (пункт 10 частини першої статті 4 КАС України).

Дослідивши подані представниками сторін документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, є власником транспортного засобу мотоциклу JAWA 638, державний номерний знак НОМЕР_2, 1986 року випуску, що підтверджується відповідним технічним паспортом серії МЦ №200280, виданим 04.04.1987 року Олександрійським МРЕО Кіровоградської області (а.с.6).

При звернення до територіального сервісного центру 3542 Регіонального сервісного центру МВС в Кіровоградській області стосовно наявності арештів на вищевказаний транспортний засіб, позивачу стало відомо, що згідно бази даних НАІС Єдиного державного реєстру МВС України та АІС «Автомобіль» Компан-України станом на 12.06.2018 року на вищевказаний мотоцикл накладено арешт за постановою державного виконавця Данилко Л.С. від 26.12.2003 року №3-1030 від 05.10.2001 року Олександрійським м/с стягнення штрафу на користь держави (а.с.11).

06 червня 2018 року позивач надіслав заяву на ім'я начальника Олександрійського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, у якій просив зняти даний арешт (а.с.10).

Однак, за наслідками розгляду цієї заяви відповідач листом про надання інформації від 07.06.2018 року за № 13.17.-24/10265 відмовив позивачу у знятті арешту з мотоцикла, та вказав про те, що згідно Закону України "Про виконавче провадження" арешт з майна може бути знято за рішенням суду. Разом з тим, позивачу повідомлено, що згідно журналів обліку виконавчих проваджень, переданих державним виконавцем, та даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень (спецрозділ), журналів вхідної, вихідної кореспонденції за 2015-2018 роки, виконавчі документи, де боржником виступає власник мотоцикла – ОСОБА_1, до Олександрійського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ у Кіровоградській області на виконання не надходили, а матеріали закінчених виконавчих проваджень знищено у зв'язку із спливом строку їх зберігання (а.с.8-9).

Не погоджуючись з правомірністю дій та бездіяльністю відповідача, які полягають у відмові зняти арешт з довіреного позивачу транспортного засобу, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір та надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

За змістом положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права в зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав. Порушення вимог Закону рішенням чи діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (ч.1 ст. 5 КАС України).

Тобто, виходячи з аналізу вищезазначеної правової норми, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цією дією.

Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти повинні відповідати їй (ст. 8). На ці обставини неодноразово вказував Конституційний Суд України у своїх рішеннях, зокрема, рішенні №7-рп/2003 від 10.04.2003 року, рішенні №9-рп/2004 від 07.04.2004 року, рішенні №1-рп/2007, рішенні №19-рп/2008 від 02.10.2008 року.

При прийнятті рішення по цій справі суд керується принципами адміністративного судочинства, зокрема принципом офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого суд не обмежується тільки документами та заявами про докази, які внесені сторонами, а також здійснює дослідження обставин у справі за власною ініціативою, у т.ч. з метою реалізації завдань адміністративного судочинства.

Відповідно до частини 2 статті 6 та частини 2 статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до частини п'ятої статті 124 і частини третьої статті 129 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України, а обов'язковість рішень суду визнається однією з основних засад судочинства.

Згідно з ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Частиною 1 ст. 368 ЦК України передбачено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року №606-XIV (чинного на час виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом, зокрема, винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети.

Згідно з частиною другою статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу ( посадовій особі ), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Випадки зняття арешту з майна визначені у статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" (чинного на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частин першої - четвертої статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований, у разі наявності письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника.

Згідно з частиною п'ятою статті 60 зазначеного Закону у всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження (інших, ніж зазначені в цій нормі) арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

При цьому, відповідно до ч. ч. 1-2 ст.50 Закону України "Про виконавче провадження" арешт, накладений на майно боржника знімається державним виконавцем у разі закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав у випадках, передбачених цим Законом.

Тобто, в разі закінчення виконавчого провадження, закон зобов'язує державного виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, та скасувати інші вжиті ним заходи.

Аналіз наведених норм Закону свідчить, що метою накладення арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення. Закон також зобов'язував державного виконавця у разі накладення арешту на майно боржника у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, зазначити про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Разом з тим, відповідно до відомостей з бази даних НАІС Єдиного державного реєстру МВС України та АІС «Автомобіль» Компан-України станом на 12.06.2018 року на транспортний засіб мотоцикл JAWA 638, державний номерний знак НОМЕР_2, 1986 року випуску, власником якого є ОСОБА_1 наявний арешт за постановою державного виконавця Данилко Л.С. від 26.12.2003 року №3-1030 від 05.10.2001 року Олександрійським м/с стягнення штрафу на користь держави (а.с.11).

Таким чином, наявність арешту майна позивача, враховуючи відсутність законних підстав для обмеження права власності позивача та обов'язок державного виконавця зняти арешт при закінченні виконавчого провадження, суперечить вимогам Закону України "Про виконавче провадження".

Так, відповідач у своєму листі від 07.06.2018 року №13.17.-24/10265 підтвердив факт відсутності на примусовому виконанні будь-яких виконавчих проваджень, де боржником виступає ОСОБА_3, та в межах яких можливе звернення стягнення на його майно, в тому числі і шляхом арешту такого майна, для забезпечення реального виконання рішення, яке належить виконувати.

Отже, враховуючи встановлені судом обставини, а також враховуючи те, що на даний час перебування належного позивачу транспортного засобу під арештом та забороною відчуження є неправомірним, та водночас порушує права позивача, суд дійшов висновку про наявність протиправної бездіяльності відповідача, яка полягає у не скасуванні арешту та заборони відчуження рухомого майна (мотоциклу).

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак, враховуючи вищевикладене та встановлені судом обставини, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення.

Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

За змістом частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У зв’язку зі звільненням позивача від сплати судового збору, судові витрати відповідно до статті 139 КАС України розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 242 – 246, 250, 251, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Олександрійського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії- задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Олександрійського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області щодо не зняття арешту та заборони відчуження, що накладені на майно ОСОБА_1 постановою Відділу державної виконавчої служби Олександрійського міського управління юстиції від 18.11.2003 року;

Звільнити належне ОСОБА_1 на праві власності рухоме та нерухоме майно з під арешту та заборони відчуження, що накладені постановою відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області від 18.11.2003 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження при примусовому виконанні постанови Олександрійського міськрайонного суду №3-1030 від 05.10.2001 року.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржене до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 30-денний строк з дня отримання його копії.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду ОСОБА_4