Постанова № 75376991, 09.07.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/10628/15-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

09 липня 2018 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі:

головуючого - судді Куштана Б.П. (доповідача),

суддів: Кондора Р.Ю. і Мацунича М.В., за участю секретаря Волощук В.І,,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Коваленка Олександра Миколайовича в інтересах ОСОБА_3 на заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду від 12 січня 2018 року (у складі судді Фазикош О.В.) за позовною заявою публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення і за позовною заявою третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Надра» та ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Селехман Олександр Анатолійович, про визнання недійсним договору іпотеки, -

ВСТАНОВИВ:

ПАТ КБ «Надра» (надалі - Банк) звернувся до суду з цим позовом у серпні 2015 р.

Просив:

-стягнути зі ОСОБА_4 на свою користь заборгованість за кредитним договором №810/12-2005 від 22.12.2005 р. і додатковим договором № 810/12-2005/1 від 21.10.2014 р. у розмірі 951033,25 грн., із яких: 375324,27 грн. - заборгованість за кредитом, у т. ч. прострочена; 356610,91 грн. - заборгованість зі сплати відсотків, у т. ч. прострочена; 1003,75 грн. - заборгованість зі сплати пені за прострочення сплати кредиту; 218094,31 грн. - заборгованість зі сплати реструктуризованої пені;

-у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 у розмірі 951033,25 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1,загальною площею 86,40 м. кв., шляхом продажу вказаного предмета іпотеки через прилюдні торги в межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну продажу - суму, еквівалентну 47654,65 доларів США, згідно з офіційним курсом валют НБУ на момент продажу;

-виселити ОСОБА_4 із квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення;

-вирішити питання розподілу судових витрат.

На обґрунтування позовних вимог указав, що 22.12.2005 р. між Банком і ОСОБА_4 було укладено кредитний договір №810/12-2005, згідно з умовами якого Банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 30 000 доларів США терміном до 19.12.2025 р. зі сплатою 10% річних. Позичальник зобов'язувався повертати кредит і нараховані відсотки щомісячно в розмірі мінімально необхідного платежу - 420 доларів США, щомісячно, до 20 числа поточного місяця, із урахуванням комісії у розмірі 0,50 % від залишку кредиту.

Виконання умов кредитного договору було забезпечено іпотекою -квартирою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Договором іпотеки від 22.12.2005 р., укладеним між Банком і ОСОБА_4, було передбачено, що в разі невиконання зобов'язань за кредитним договором іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки, вимагати дострокового виконання зобов'язань, а в разі його невиконання - отримати задоволення своїх вимог з вартості предмету іпотеки.

Позичальник належним чином узятих на себе зобов'язань не виконував, унаслідок чого для урегулювання заборгованості, що виникла у позичальника перед Банком, 21.10.2014 р. між Банком і ОСОБА_4 було укладено додатковий договір про внесення змін і доповнень №810/12-2005/1 до кредитного договору №810/12-2005 від 22.12.2005 р. Зокрема, сторони конвертували наявну валютну заборгованість із доларів США у національну валюту - гривню, змінили розмір відсоткової ставки на період із 21.10.2014 р. по 21.10.2016 р. у розмірі 3,99 % річних при умові належного виконання позичальником кредитних зобов'язань, продовжили строк кредитування до 19.12.2035 р., погодили графік платежів.

Однак, позичальник умови укладеного додаткового договору №810/12-2005/1 від 21.10.2014 р. про внесення змін і доповнень до кредитного договору №810/12-2005 від 22.12.2005 р. також належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 12.08.2015 р. її загальна заборгованість перед Банком у гривневому еквіваленті склала 951033,25 грн.

Банк звертався до відповідача з відповідним претензійним листом із пропозицією добровільно сплатити суму заборгованості, але заходів по погашенню заборгованості відповідачем вжито не було.

У березні 2016 р. адвокат Коваленко О.М, який діє в інтересах ОСОБА_5 і ОСОБА_3 (треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет позову) також звернувся до суду з позовом (том №1, а.с.71-74).

Просив визнати недійсним договір іпотеки від 22.12.2015 р., укладений між Банком і ОСОБА_4

На обґрунтування позовних вимог указав, що при укладенні договору іпотеки були порушені права ОСОБА_5 як чоловіка ОСОБА_4 (відповідач), оскільки предметом іпотеки за оскаржуваним договором іпотеки є квартира, яка є спільною власністю подружжя, однак ОСОБА_5 дозволу на передачу квартири в іпотеку не надавав. Крім того, ОСОБА_3 (син відповідача) на момент укладення оспорюваного договору був неповнолітнім і постійно проживав у вказаній квартирі. Проте, в порушення ст.ст.17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», ст.177 СК України договір іпотеки був укладений без дозволу органу опіки та піклування.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 26 грудня 2016 р. (том №1, а.с.102-103) залучено ОСОБА_5 і ОСОБА_3 до участі у справі за позовом Банку до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки в якості третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору. Прийнято позов ОСОБА_5 і ОСОБА_3 до спільного розгляду з позовом Банку до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Позовні вимоги за позовом третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, об'єднано в одне провадження із первісним позовом.

Заочним рішення Ужгородського міськрайонного суду від 12 січня 2018 р. позов Банку задоволено частково:стягнуто зі ОСОБА_4 на користь Банку заборгованість за кредитним договором №810/12-2005 від 22.12.2005 р. і додатковим договором №810/12-2005/1 від 21.10.2014 р. загалом на суму 951 033,25 грн. Стягнуто зі ОСОБА_4 3654 грн. у відшкодування судового збору на користь держави. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У задоволенні позовної заяви третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_5 і ОСОБА_3, відмовлено.

Адвокат Коваленко О.М. в інтересах ОСОБА_3 просить постановити рішення, яким частково скасувати рішення суду першої інстанції (у частині відмови в задоволенні позову третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору) та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовтретіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_5 і ОСОБА_3, задовольнити. Доводить про порушення норм матеріального права. Указує, що підставою для визнання договору іпотеки недійсним є недотримання у момент укладення договору вимог п.1 ч.2 ст.177 СК України та ч.3 ст.17 Закону України «Про охорону дитинства». Зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність порушення права ОСОБА_3 як користувача жилого приміщення у зв'язку з відсутністю в останнього права власності на це житло.

Решта учасників справи судове рішення не оскаржили, відзиву на скаргу не подали.

Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення - залишенню без змін, із таких мотивів.

Згідно з положеннями ст. 367 ч.1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Тобто, рішення суду першої інстанції переглядається лише в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_3 як третьої особи, яка заявляє самостійній вимоги на предмет позову.

Суд першої інтонації виходив із необґрунтованості й недоведеності вимог ОСОБА_3

Апеляційний суд погоджується із таким висновком через його відповідність обставинам справи, письмовим доказам, нормам матеріального та процесуального.

Судом першої інстанції установлено, що 22 грудня 2005 р. між Банком і ОСОБА_4 було укладено кредитний договір №810/12-2005, згідно з яким Банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання грошові кошти (кредит) в сумі 30 000 доларів США строком на 240 місяців - до 19.12.2025 р., зі сплатою за його користування 10,0 % річних (том № 1, а.с.11-12).

Із метою забезпечення належного виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором між Банком і ОСОБА_4 був також укладений договір іпотеки від 22.12.2015 р., згідно з умовами якого іпотекодавець передала в іпотеку іпотекодержателю (Банку) квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. (том № 1,а.с.13-14).

Для врегулювання заборгованості, яка виникла у позичальника перед Банком 21.10.2014 р., між Банком і ОСОБА_4 було укладено Додатковий договір про внесення змін і доповнень №810/12-2005/1 до Кредитного договору №810/12-2005 від 22.12.2005 р. (том № 1,а.с.15-23).

21.10.2014 р. між Банком і ОСОБА_4 було укладено додатковий договір про внесення змін і доповнень до договору іпотеки від 22.12.2005 р. згідно з умовами якого ОСОБА_4 ствердила, що при підписанні цього договору права дитини - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, не порушенні і не обмеженні (том № 1, а.с.42-46).

Фактично доводи апеляційної скарги зводяться до відсутності на момент укладення договору іпотеки згоди органу опіки та піклування на укладення такого договору, чим порушені права дитини на право володіння і користування житлом.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Згідно з положеннями ч.ч.4,5 ст.177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.

За таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте, сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред'явлений позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з положеннями ст. 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували право членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

За вимогами ч.1 ст.405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_3 (син іпотекодавця) був зареєстрований у предметі іпотеки з 23.09.2003 р., що підтверджується копією паспорта серія НОМЕР_1 (том №1, а.с.80) і довідкою про склад сім'ї від 18.10.2005 р. № 3066 (том №1, а.с.81).

Договір іпотеки був укладений 22 грудня 2005 р.

Колегія суддів апеляційного суду Закарпатської області зауважує, що як на час укладення ОСОБА_4 договору іпотеки, так і дотепер ОСОБА_3 не мав і не має права власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Договір іпотеки хоч і був укладений без попереднього дозволу органу опіки та піклування, проте це не призвело до звуження обсягу, зменшення чи обмеження існуючого права ОСОБА_3 на користування цим житлом.

Так, під час укладення договору іпотеки ОСОБА_4 (матір'ю апелянта) жодних застережень із боку іпотекодавця щодо наявності в предметі іпотеки зареєстрованих неповнолітніх дітей не надходило. Так само як і ОСОБА_5 (батько ОСОБА_3.) під час укладення договору іпотеки не заявив про наявність зареєстрованої неповнолітньої дитини в предметі іпотеки, а навпаки подав заяву приватному нотаріусу про згоду заставити квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Таким чином, при укладенні договору іпотеки як ОСОБА_3 (іпотекодавцю), так і ОСОБА_5 (чоловіку) було достеменно відомо про те, що в квартирі, яку вони передають у заставу Банку, прописаний (зареєстрований) їх неповнолітній син.

Тобто, сторони мали можливість на момент укладення договору іпотеки належним чином повідомити Банк про наявність у предметі іпотеки зареєстрованої неповнолітньої дитини.

Колегія суддів констатує, що укладаючи договір іпотеки, ОСОБА_4 як власник предмету іпотекита ОСОБА_5 як надавач згоди на вчинення такого правочину діяли не лише у власних інтересах, але і в інтересах неповнолітньої дитини. На момент укладення договору іпотеки вказані особи про порушення або обмеження прав своєї неповнолітньої дитини не заявляли.

Окрім того, ОСОБА_3 набув права користування і користувався житлом як дитина та член сім'ї власника відповідно до ст. 405 ЦК України і ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», та зберігає це право протягом часу перебування квартири в іпотеці.

За таких обставин немає підстав стверджувати про порушення житлових прав апелянта як дитини на момент укладення договору іпотеки.

Доводи апеляційної скарги, які зводяться лише до відсутності на момент укладення договору іпотеки згоди органу опіки та піклування, не заслуговують на увагу як суперечні обставинами справи, письмовим доказам і нормам матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги та відповідно до вимог ст. 375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення в оскарженій частині - без змін, оскільки вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу адвоката Коваленка Олександра Миколайовича в інтересах ОСОБА_3 залишити без задоволення. 2.Заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду від 12 січня 2018 року залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. 4.Повне судове рішення складено 19 липня 2018 року.

Судді: