Постанова № 75374584, 17.07.2018, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №296/3938/17 Головуючий у 1-й інст. Галасюк Р. А.

Категорія 53 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2018 року

Апеляційний суд Житомирської області у складі:

головуючого Павицької Т. М.,

суддів Трояновської Г. С., Миніч Т. І.,

секретаря Ковальської Я. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №296/3938/17 за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Житомирторф» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку, індексу інфляції та відсотків, моральної шкоди, зобов'язання видати трудову книжку за апеляційною скаргою державного підприємства «Житомирторф» на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 20 лютого 2018 року, ухвалене під головуванням судді Галасюка Р.А. в м. Житомирі,

в с т а н о в и в :

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, 08.02.2018 збільшивши свої позовні вимоги просив стягнути із відповідача заборгованість по заробітній платі з липня 2014 року по січень 2016 року у розмірі 93358 грн 95 коп., заборгованість про розрахунках із підзвітною особою (заборгованість по відрядженнях) у розмірі 14962 грн 40 коп., середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з січня 2016 по 05.02.2018 у сумі 218692 грн 45 коп., індекс інфляції за весь час прострочення (виконання рішення суду) у сумі 75172 грн 81 коп. та три проценти річних в сумі 7955 грн 49 коп., а всього - 83128 грн 30 коп., моральну шкоду у розмірі 20000,00 грн., зобов'язати відповідача заплатити ЄСВ за весь період роботи позивача, зобов'язати видати трудову книжку. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що з серпня 2012 року він перебував на посаді виконуючого обов'язки директора державного підприємства «Житомирторф». Наказом МЕВ України №37-к/к від 01.04.2013 він був звільнений із займаної посади, а наказом №4-к від 03.04.2014 - призначений першим заступником директора. 15 січня 2016 року його було звільнено із скороченням штату. Станом на день звільнення, роботодавцем було нараховано за фактично відпрацьований час заробітну плату у розмірі 93358 грн 95 коп. На момент звільнення підприємство не виконало вимоги ст. 47, 116-117 КЗпП України, а саме не здійснило повний фактичний розрахунок та не повернуло трудову книжку. Зазначає, що рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 25.09.2014 було стягнуто із відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі, заборгованість по відрядженнях, середній заробіток за час вимушеного прогулу, проте судове рішення не було виконане, що дає підстави для стягнення із ДП «Житомирторф» індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання рішення. Позивач також стверджував, що за весь час роботи на підприємстві не здійснювалися відрахування до бюджету щодо сплати єдиного соціального внеску, враховуючи вищезазначене, триваючою бездіяльністю відповідача йому було завдано моральну шкода.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 20 лютого 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто із державного підприємства «Житомирторф» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній сплаті з липня 2014 року по січень 2016 року у розмірі 68358 грн 95 коп., середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з січня 2016 по 05.02.2018 у сумі 218692 грн 45 коп., індекс інфляції за весь час прострочення (виконання рішення суду) в сумі 75172 грн 81 коп. та три відсотки річних в сумі 7955 грн 49 коп., а всього - 83128 грн 30 коп., моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн. Зобов'язано ДП «Житомирторф» повернути трудову книжку ОСОБА_1 У задоволенні вимог про стягнення заборгованості по розрахунках із підзвітною особою (заборгованість по відрядженнях) та зобов'язання відповідача сплатити ЄСВ відмовлено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 4100 грн 51 коп. судового збору.

В апеляційній скарзі державне підприємство «Житомирторф» просить змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості по заробітній платі - відмовити, в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити в сумі 51177 грн 90 коп., в решті відмовити, в частині стягнення індексу інфляції та три відсотки річних, моральної шкоди та повернення трудової книжки - відмовити. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Вказує, що на час подання апеляційної скарги заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_1 за період з липня 2014 року по січень 2016 погашено у повному обсязі. Щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то працівник окремо не звертався до підприємства з вимогою провести виплати, днем пред'явлення вважається день звернення працівника до суду - 16.05.2017, таким чином період затримки виплати починається із 17.05.2017 по лютий 2018 року та складає 186 днів. Загальний розмір середнього заробітку становить 51177 грн 90 коп., решта позовних вимог не підлягають задоволенню. Державне підприємство «Житомирторф» зазначає, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання, відтак не підлягає стягненню індекс інфляції за весь час прострочення виконання судового рішення та трьох відсотків річних від простроченої суми. Щодо повернення трудової книжки, то підприємство неодноразово пропонувало ОСОБА_1 отримати її, однак останній відмовлявся, таким чином зобов'язувати ДП «Житомирторф» повернути трудову книжку позивачу немає необхідності, оскільки підприємство в першу чергу зацікавлене в цьому, також немає і підстав для стягнення моральної шкоди.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що із серпня 2012 року ОСОБА_1 перебував на посаді виконуючого обов'язки директора державного підприємства «Житомирторф». Наказом МЕВ України №37-к/к від 01.04.2013 ОСОБА_1 було звільнено з даної посади, а наказом №4-к від 03.04.2014 призначено першим заступником директора ДП «Житомирторф». 15 січня 2016 року ОСОБА_1 було звільнено з посади першого заступника директора ДП «Житомирторф» у зв'язку із скороченням штату.

У статті 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошову виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до вимог ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв'язку із положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.

Згідно довідки ДП «Житомирторф» від 29.09.2017 за даними бухгалтерського обліку обліковується заборгованість перед ОСОБА_1 по заробітній платі в сумі 93358 грн 95 коп., з яких 71 847 грн 96 коп. за період роботи з вересня 2014 року по січень 2016 року, та 21 510 грн 99 коп. заборгованість згідно виконавчого провадження №46392554.

Зазначені обставини підтверджуються довідкою відповідача №16/1-65 від 16 липня 2018 року.

Таким чином, заборгованість по заробітній платі позивача становила 71 847 грн 96 коп., а не 93 358 грн 95 коп., як зазначив суд першої інстанції. Заборгованість по заробітній платі в сумі 21 510 грн 99 коп. стягнута з відповідача на користь позивача судовим рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 25 вересня 2014 року та не підлягає повторному стягненню.

За період з жовтня по грудень 2017 року відповідач частково виплатив ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 29 759 грн 68 коп.

Відтак, на час ухвалення судового рішення судом першої інстанції розмір заборгованості по заробітній платі відповідача перед позивачем становив 42 088 грн 28 коп. ( 71 847 грн 96 коп. - 29 759 грн 68 коп.).

Згідно відомості від 16.03.2018 ОСОБА_1 виплачена заробітна плата в сумі 58 599 грн 27 коп.

В апеляційній інстанції представник відповідача пояснила, що в суму 58 599 грн 27 коп. входить заборгованість по заробітній платі в розмірі 42 088 грн 28 коп. та частково заборгованість за виконавчим провадження.

Враховуючи те, що відповідач повністю виплатив ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 71 847 грн 96 коп. тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового - про відмову в задоволенні цих вимог.

Підлягає зміні також рішення суду і в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку на користь ОСОБА_1

Задовольняючи вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд першої інстанції за один і той же період стягнув середній заробіток за час затримки розрахунку та середній заробіток за час видачі трудової книжки.

Згідно із ч.2 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Встановши, що в день звільнення з роботи ОСОБА_1 з ним не був проведений повний розрахунок, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що він має право на компенсацію середнього заробітку за час затримки розрахунку.

За змістом ст. 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

За порушення трудових прав працівника при одному звільненні не можливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за ст.117 КЗпП України так і за ст.235 КЗпП України, оскільки це буде подвійне стягнення середнього заробітку та буде не співмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100(далі - Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема, абзацу третього пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час затримки розрахунку обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пункту 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 Порядку).

Згідно довідки відповідача №16/1-65 від 16 липня 2018 року заробітна плата позивача перед звільненням становила в листопаді 2015 року - 5906 грн 67 коп., грудень - 6 200 грн. Кількість робочих днів - 44. Середньоденна заробітна плата становить ( 5 906 грн 67 коп.+ 6 200 грн) : 44 р.д.) = 275 грн. 15 коп.

Період затримки виплати становить з 18 січня 2016 року по 05 лютого 2018 року ( дата зазначена позивачем).

Відповідно до листів Міністерства соціальної політики про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 - 2018 роки, кількість робочих днів за цей період становить 514 робочих днів.

Таким чином при визначенні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд виходить з наступного розрахунку: 514 (кількість робочих днів за період вимушеного прогулу) х 275 грн 15 коп. (середньоденний заробіток позивача за останні два календарні місяці роботи, що передували його звільненню) = 141 427 грн 10 коп. (сума визначена без утримання податку та інших обов'язкових платежів).

З врахуванням наведених вимог закону та обставин справи рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягає зміні із зменшенням цього розміру з 218 692 грн 45 коп. до 141 427 грн 10 коп.

Що стосується вимог про відшкодування моральної шкоди, то апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом вказаного положення закону передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст.237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, з урахуванням специфіки об'єкту яких, завдана моральна шкода може бути відшкодована працівнику у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що несвоєчасне отримання позивачем при звільненні грошових коштів порушило його законні права, призвело до втрати нормальних життєвих зв'язків та вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, чим спричинено моральні страждання.

Однак, апеляційний суд вважає, що розмір моральної шкоди визначений судом без врахування роз'яснень п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Враховуючи обставини затримки розрахунку з позивачем, зважаючи на принцип розумності, виваженості та справедливості, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 у сумі 2 000 грн, вважаючи таку суму грошових коштів достатньою для компенсації моральних страждань останнього.

За наведених обставин, рішення суду першої інстанції в частині морального відшкодування підлягає зміні, із зменшенням такого відшкодування з 10 000 грн до 2 000 грн.

Не відповідає вимогам закону рішення суду в частині задоволення позову про стягнення індексу інфляції та три проценти річних з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 25.09.2014 було стягнуто із ДП «Житомирторф» на користь ОСОБА_1 - 81612 грн 24 коп., з яких: 26580 грн 99 коп. - заборгованість по заробітній платі з серпня 2012 року по червень 2014 року, 14832 грн 35 коп. - по розрахунках із підзвітною особою, 26763 грн 40 коп. - сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку із невиконанням рішення суду про поновлення на роботі за період з 25.05.2010 по 15.08.2012, 13435 грн 50 коп. - сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 20.06.2014 по 05.09.2014 року.

Згідно із частиною 2 ст. 625 ЦК України у разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Задовольняючи позов в цій частині суд першої інстанції не прийняв до уваги, що спірні правовідносини, які виникли між сторонами, є трудовими і регулюються нормами трудового законодавства, а не нормами ЦК України. Тому рішення суду першої інстанції про задоволення вимог ОСОБА_1 щодо стягнення індексу інфляції та три проценти річних підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у їх задоволенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно до пунктів 2.4, 2.5 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої наказом Мінпраці, Міністерством юстиції та Міністерством соцзахисту населення від 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція), записи в трудову книжку при звільненні вносяться власником або уповноваженим ним органом після видачі наказу; з кожним записом, який вноситься до трудової книжки на підставі наказу про звільнення, власник зобов'язаний ознайомити працівника під розписку в особовій картці, а відповідно до пункту 4 цієї Інструкції власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

За правилами п. 4.2 Інструкції, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника. Днем звільнення у такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому п. 2.10 цієї Інструкції.

Встановлено, що в день звільнення 18 січня 2016 року ОСОБА_1 був відсутній на роботі, трудова книжка йому не була видана, заяву про направлення йому трудової книжки поштою він відповідачу не направляв.

В апеляційній інстанції ОСОБА_1 пояснив, що не бажає отримувати трудову книжку до проведення відповідачем з ним повного разрахунку.

Представник відповідача пояснила, що у випадку звернення ОСОБА_1 про видачу трудової книжки йому буде видана трудова книжка.

За таких обставин, рішення суду в частині зобов'язання видати трудову книжку ОСОБА_1, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову у задоволенні цих вимог.

Керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу державного підприємства «Житомирторф» задовольнити частково.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 20 лютого 2018 року в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку зменшити з 218 692 грн 45 коп. до 141 427 грн 10 коп., моральної шкоди з 10 000 грн. до 2 000 грн.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 20 лютого 2018 року в частині задоволення позову про стягнення заборгованості по заробітній платі, індексу інфляції та три проценти річних, зобов'язання видати трудову книжку скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 19 липня 2018 року.

Головуючий

Судді