Постанова № 75374076, 17.07.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" липня 2018 р. Справа№ 910/2384/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Тищенко О.В.

Тарасенко К.В.

за участю секретаря судового засідання Котенко О.О.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант"

на рішення господарського суду міста Києва

від 03.05.2018

у справі №910/2384/18 (суддя Мудрий С.М.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна"

до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант"

про стягнення 19524,64 грн

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ПЗУ Україна" звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" 19524,64 грн., посилаючись на те, що в силу приписів статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, у межах фактичних витрат у позивача виникло право вимоги до відповідача.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.05.2018 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" страхове відшкодування в розмірі 19524 (дев'ятнадцять тисяч п'ятсот двадцять чотири) грн.64 коп., судовий збір в розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено факту того, що шкоду транспортному засобу марки KІА, д.н. НОМЕР_1, було завдано внаслідок непереборної сили або умислу водія, та не надано доказів сплати відшкодування заподіяної шкоди на користь власника зазначеного автомобіля. При цьому, посилання відповідача на приписи підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно з яким неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування за цим Законом, визнано судом безпідставним.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду міста Києва від 03.05.2018 у справі №910/2384/18 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм процесуального та матеріального права. При цьому, скаржник вказує, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, посилаючись на положення підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", відповідно до яких неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування за цим Законом.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" на рішення господарського суду міста Києва від 03.05.2018 у справі №910/2384/18; призначено справу до розгляду на 17.07.2018.

Відповідно до ч.10 ст. 270 розгляд апеляційної скарги Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" відбувався без повідомлення (виклику) учасників справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

11.06.2016 між приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ПЗУ Україна" та ОСОБА_2 укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів серії АМ №108105, відповідно до якого застраховано автомобіль НОМЕР_2.

Згідно з ч.1 статті 16 Закону України "Про страхування", договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

З довідки №3017030452913550 про дорожньо-транспортну пригоду вбачається, що 16.01.2017 в м. Одесі сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля НОМЕР_3, під керуванням водія ОСОБА_3.

Постановою Малиновського районного суду міста Одеси №521/2110/17-п від 09.03.2017 ОСОБА_3 визнано винним у правопорушенні, яке передбачене ст. 124 КУпАП.

Відповідно до пункту 35.1 статті 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Страхувальник звернувся до страховика з заявою про виплату страхового відшкодування.

Відповідно до звіту про визначення вартості матеріального збитку №176540 від 24.01.2017, вартість відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта (0,00) фізичного зносу становить 21484,79 грн.

Як вбачається із рахунку №АП-00000182 від 31.01.2017 вартість ремонту автомобіля становить 20848,64 грн.

Страховик склав страховий акт №UA2010011600010/L01/01 від 16.02.2017 та розрахунок до нього, відповідно до яких розмір страхового відшкодування становить 20524,64 грн.

На виконання вимог договору страховик виплатив потерпілій особі страхове відшкодування в розмірі 20524,64 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1415 від 20.02.2017.

Згідно статті 20 Закону України "Про страхування", страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Відповідно до ч.1 статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Пункт 38.1.1. статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачає, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду.

З матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки Mazda, д.н. НОМЕР_4 застрахована у Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальність власників наземних транспортних засобів №АЕ/7966749, страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну становить 100000,00 грн., франшиза - 1000,00 грн.

Так, до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" у порядку регресу перейшло право на отримання від відповідача компенсації шкоди.

На підставі ст. 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Статтею 5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Згідно ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до статті 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Статтею 991 Цивільного кодексу України та статтею 26 Закону України "Про страхування" передбачено підстави для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування, зокрема, у разі несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 989 Цивільного кодексу України на страхувальника покладено обов'язок повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором.

У пункті 2 оглядового листа Вищого господарського суду України від 14.01.2014 N 01-06/15/2014 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з правовідносин страхування" зазначено, що: "Зі змісту пункту 5 частини першої статті 989, статті 991 ЦК України та статті 26 Закону України "Про страхування" вбачається, що для вирішення питання щодо виплати страхового відшкодування правове значення має факт повідомлення страховика про настання страхового випадку в строк, який дає страховику можливість дослідити обставини випадку і дійти висновку про визнання його страховим випадком чи про відмову в цьому.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження звернення Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" або безпосередньо потерпілим до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" з вимогою виплатити страхове відшкодування.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що страховик отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування за договором майнового страхування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Таке право страховика, враховуючи висновок, наведений у рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 N15-рп/2002, може бути реалізоване шляхом подання відповідного позову до суду.

Згідно з положеннями статті 11 ЦК України заподіяння внаслідок ДТП шкоди зумовлює виникнення правовідносин, у яких право потерпілого на отримання відшкодування завданої шкоди кореспондується з обов'язком винуватця відшкодувати таку шкоду, а за наявності у винуватця договору (полісу) ОСЦПВВНТЗ, яким застраховано його цивільно-правову відповідальність за завдання шкоди майну третіх осіб внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу, такий обов'язок покладається також і на страховика у визначених законодавством межах його відповідальності, адже між винуватцем та його страховиком у такому випадку існують договірні відносини, в яких останній узяв на себе зобов'язання відшкодувати у визначених межах за винуватця завдану потерпілому шкоду з настанням обумовлених страхових випадків.

У такому випадку потерпілий виступає кредитором стосовно винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, які зі свого боку є боржниками у відповідному зобов'язанні згідно з визначеними законодавством межами їх відповідальності.

Водночас, визначаючи обов'язок страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ виплатити страхове відшкодування законодавцем у положеннях статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" було передбачено випадки, з настанням яких страховик набуває правових підстав для відмови у здійсненні такої виплати, зокрема, у випадку, коли потерпілим чи особою, яка має право на отримання відшкодування, не було протягом року з моменту скоєння ДТП подано заяви про виплату страхового відшкодування.

Тобто право кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов'язань не є безумовним, а пов'язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП.

За змістом статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, установлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов'язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів статті 512 ЦК України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов'язаннях: у деліктному зобов'язанні винуватця; у зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.

В такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов'язань винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов'язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов'язанні винуватця; зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ).

Відтак, у силу приписів статі 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора (потерпілого) у відповідному зобов'язанні саме на тих умовах, які існували в останнього, що в цьому випадку полягає в набутті права отримати відшкодування завданої шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов'язань виключно за умови подання йому у визначений законодавством строк заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування) та пов'язаного з цим ризику, який полягає у можливості реалізації страховиком наданого йому положеннями підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" права на відмову у виплаті страхового відшкодування в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків.

При цьому, закріплюючи в положеннях указаної норми відповідні правові наслідки, законодавець не ставив їх настання в залежність від суб'єкта звернення із заявою до страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ про здійснення страхового відшкодування, а навпаки, презюмував те, що з відповідною заявою має звернутися потерпілий або інша особа, яка має право на отримання відшкодування, що закріплено в положеннях статті 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

З огляду на викладене вбачається, що закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" право страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про виплату страхового відшкодування не залежить від суб'єкта звернення з відповідною заявою, тобто підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданого внаслідок пошкодження належного йому транспортного збитку на підставі договору добровільного майнового страхування.

Вказані правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №910/7449/17.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на відсутність доказів на підтвердження звернення Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" з вимогою здійснення ним страхового відшкодування у встановлений Законом строк, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовна вимога Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" про стягнення страхового відшкодування в розмірі 19524,64 грн є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, крім того неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову в позові.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" задовольнити.

Рішення господарського суду міста Києва від 03.05.2018 у справі №910/2384/18 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 40, код ЄДРПОУ 20782312) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" (01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 26, код ЄДРПОУ 32382598) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2643 (дві тисячі шістсот сорок три) грн.

Видачу наказу доручити господарському суду міста Києва.

Матеріали справи №910/2384/18 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді О.В. Тищенко

К.В. Тарасенко

(повний текст постанови складено 18.07.2018)