Постанова № 75374045, 16.07.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" липня 2018 р. Справа№ 925/1055/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Смірнової Л.Г.

Дідиченко М.А.

при секретарі судового засідання Мовчан А.Б.,

за участю представників:

від позивача - Ручко О.М., адвокат, довіреність № б/н від 18.08.2017;

від відповідача - представник не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "УкрАгро НПК" на рішення Господарського суду Черкаської області від 30.03.2018 у справі №925/1055/17 (суддя Васянович А.В., м. Черкаси, повний текст складено - 30.03.2018) за первісним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Трайгон-Експорт" до приватного акціонерного товариства "УкрАгро НПК" про стягнення 6 301 792 грн. 02 коп. та за зустрічним позовом приватного акціонерного товариства "УкрАгро НПК" до товариства з обмеженою відповідальністю "Трайгон-Експорт" про стягнення 6 300 грн. 00 коп.

ВСТАНОВИВ наступне.

До Господарського суду Черкаської області з позовом звернулося товариство з обмеженою відповідальністю "Трайгон-Експорт" до приватного акціонерного товариства "УкрАгро НПК" про стягнення попередньої оплати, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки від 13 грудня 2016 року за №ТЕ11/13.12.16 в розмірі 5 631 760 грн. 00 коп., а також, 160 704 грн. 90 коп. неустойки за порушення строків поставки товару та 509 327 грн. 12 коп. неустойки за порушення строків повернення суми попередньої оплати.

В свою чергу, від приватного акціонерного товариства "УкрАгро НПК" надійшла зустрічна позовна заява до товариства з обмеженою відповідальністю "Трайгон-Експорт" про стягнення 6 300 грн. 00 коп. штрафу за порушення умов договору поставки від 13 грудня 2016 року за №11/13.12.16.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 10 жовтня 2017 року прийнято вказану зустрічну позовну заяву для спільного розгляду з первісним позовом.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 30.03.2018 у справі №925/1055/17 первісний позов задоволено частково; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 5 631 760 грн. 00 коп. - попередньої оплати, 145 284 грн. 59 коп. неустойки за порушення строків поставки товару, 500 686 грн. 61 коп. неустойки за порушення строків повернення попередньої оплати та 94 167 грн. 68 коп. витрат на сплату судового збору; в решті вимог первісного позову - відмовлено; провадження у справі №925/1055/17 за зустрічним позовом - закрито.

При задоволенні первісних позовних вимог суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем факту порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині як не поставки товару, так і не повернення суми попередньої оплати в передбачені договором строки.

Щодо вимог зустрічного позову, то провадження у справі №925/1055/17 за ним було закрито судом першої інстанції, з огляду на відмову позивача за зустрічним позовом від нього та її прийняття судом.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач за первісним позовом звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні первісного позову відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що відповідачем було зупинено виконання свого обов'язку з поставки товару у зв'язку з ненаданням позивачем доказів повноважень директора на підписання договору поставки у визначені строки.

Також, скаржник не погоджується із висновками суду першої інстанції в частині відмови у наданні відстрочки виконання рішення відповідачу та у зменшенні розміру штрафних санкцій.

В ході здійснення апеляційного провадження до Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшла заява про заміну приватного акціонерного товариства "УкрАгро НПК" як неналежного відповідача по справі №925/1055/17 на належного відповідача - ТОВ "НФ ТРЕЙДІНГ УКРАЇНА".

В обґрунтування вказаної заяви заявник посилається на укладення 25.06.2018 року між ТОВ "НФ ТРЕЙДІНГ УКРАЇНА", як новим боржником, та ПрАТ "УкрАгро НПК", як первісним боржником, договору про переведення боргу №25/6-18, за умовами якого новий боржник прийняв до виконання зобов'язання первісного боржника за договором поставки за №ТЕ 11/13.12.16 від 13.12.2016 на загальну суму 6 301 792,02 грн.

Колегія суддів, розглянувши подане клопотання дійшла висновку про відмову у його задоволенні, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Після спливу строків, зазначених в частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (ч.3 вказаної статті).

Отже, заміна неналежного відповідача допускається лише за клопотанням позивача, яке у даному випадку відсутнє.

При цьому, слід зазначити, що позивач заперечує проти задоволення вказаної заяви відповідача.

Крім цього, наразі дана справа перебуває на стадії розгляду апеляційної скарги по суті, тоді як заміна неналежного відповідача допускається до закінчення підготовчого провадження.

Окрім наведеного, наданий скаржником договір про переведення боргу №25/6-18 датований 25.06.2018 року, тоді як оскаржуване у даній справі рішення було прийнято судом першої інстанції ще 30.03.2018.

Відтак, відповідних обставин на час прийняття оскаржуваного рішення суду першої інстанції не існувало, а тому врахування їх наразі може призвести до перегляду справи на основі зовсім інших підстав, що є недопустимим на стадії апеляційного провадження відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.

Крім цього, слід зазначити наступне.

Згідно ст. 520 Цивільного кодексу України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

В свою чергу, позивач зазначає, що жодного погодження на заміну боржника у зобов'язанні не надавав.

Враховуючи все вищевикладене у сукупності, підстави для задоволення заяви приватного акціонерного товариства "УкрАгро НПК" про заміну неналежного відповідача, відсутні.

Представник позивача у справі в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач своїм правом на участь представника у даному судовому засіданні не скористався, проте надіслав на адресу суду заяву про відкладення розгляду даної справи, надання часу для заміни неналежного відповідача та для подання додаткових доказів.

Вказана заява мотивована укладенням договору про переведення боргу між між ТОВ "НФ ТРЕЙДІНГ УКРАЇНА", як новим боржником, та ПрАТ "УкрАгро НПК", як первісним боржником, а також тим, що представник відповідача бере участь в іншому судовому процесі.

Стосовно доводів відповідача щодо укладення договору про переведення боргу та необхідністю у зв'язку з цим часу для надання додаткових доказів, то відповідна заява ПрАТ "УкрАгро НПК" відхилена судом, отже відповідно апеляційний суд не вбачає підстав для надання апелянту часу для заміни неналежного відповідача та надання додаткових доказів.

Крім цього, колегією суддів відмовляється у задоволенні вказаної заяви, оскільки відповідачем у справі є товариство, а не окремий його представник, в свою чергу, Господарським процесуальним кодексом України передбачена участь у судовому процесі через представника, що надає можливість направити в судове засідання іншу уповноважену належним чином на те особу.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Слід також зазначити, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, чи клопотання цих осіб про відкладення розгляду справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Враховуючи наведене, апеляційна скарга розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між приватним акціонерним товариством "Украгро НПК" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Трайгон-Експорт" (покупець) 13 грудня 2016 року було укладено договір поставки за №ТЕ 11/13.12.16.

Згідно п. 1.1. та п. 1.2. договору постачальник зобов'язався поставити в обумовлені договором строки покупцеві аміачну селітру в кількості 2 176 тонн на загальну суму 15 166 720 грн. 00 коп., а покупець зобов'язався оплатити та прийняти товар.

Поставка товару здійснюється повністю чи окремими партіями за вибором постачальника в період з 15 грудня 2016 року до 01 березня 2017 року. Постачальник самостійно визначає дату поставки кожної окремої партії товару в межах періоду поставки (п. 3.3. договору).

Пунктом 4.1. договору передбачено, що поставка товару здійснюється на умовах попередньої оплати. Товар, що підлягає поставці, повинен бути повністю оплачений в строк до 14 грудня 2016 року включно.

Згідно абзацу 2 п. 5.1. договору у випадку прострочення поставки більше ніж на 15 календарних днів, покупець має право в односторонньому порядку відмовитись від поставки товару (в повному обсязі або частково). Постачальник зобов'язаний повернути покупцю всю суму попередньої оплати за товар, від поставки якого відмовився покупець, протягом 5 банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги від покупця.

На виконання умов договору позивачем 14 грудня 2016 року було сплачено 15 166 720 грн. 00 коп. попередньої оплати, що підтверджується копією платіжного доручення від 14 грудня 2016 року №3586 (т.1, а.с.41).

В свою чергу, відповідачем за період з лютого по березень 2017 року було поставлено позивачу товар лише на суму 9 534 960 грн. 00 коп., що підтверджується копіями залізничних та видаткових накладних (т.1, а.с. 13-40) і даний факт сторонами не заперечується.

Враховуючи те, що відповідач у строк, встановлений договором, а саме до 01 березня 2017 року, не здійснив поставку товару у повному обсязі, позивач, скориставшись правом, передбаченим п. п. 5.1. договору, направив йому листа від 05 квітня 2017 року №051/04 з відмовою від поставки решти товару в кількості 808 тонн по договору від 13 грудня 2016 року №11/13.12.16 та вимогою повернути позивачу до 10 квітня 2017 року попередню оплату за непоставлений товар.

Вказана вимога була отримана відповідачем 05.04.2017, про що свідчить відповідна відмітка про отримання (т.1, а.с. 43).

В подальшому, а саме 20 квітня 2017 року позивачем було надіслано відповідачу лист від 19 квітня 2017 року за №191/04, в якому покупець просив повідомити про строк повернення заборгованості.

Відповідач 21 квітня 2017 року надав відповідь (№103) на вищевказаний лист, в якій запропонував позивачу розглянути можливість внесення змін до договору поставки в частині перенесення строків виконання зобов'язань з поставки аміачної селітри після відновлення виробництва її національними виробниками або заміною аміачної селітри на інші мінеральні добрива з наступною поставкою в осінній період.

У відповіді (лист від 25 квітня 2017 року №251/04) на вищевказаний лист позивач повідомив про те, що запропонована відповідачем пропозиція є неприйнятною для товариства з обмеженою відповідальністю "Трайгон-Експорт" та просив відповідача повідомити строки, в які останній планує здійснити повернення коштів.

У листі від 26 квітня 2017 року №107 відповідач запропонував позивачу погодити термін повернення попередньої оплати в строк до 01 вересня 2017 року.

Позивач у листі від 30 червня 2017 року №301/06 просив відповідача повідомити про строк, впродовж якого приватне акціонерне товариство "УкрАгро НПК" готове повернути кошти в сумі 40 537 520 грн. 00 коп. (зокрема, по договору від 13 грудня 2016 року №11/13.12.16).

Аналогійний лист також був адресований відповідачу 19 липня 2017 року за №191/07.

У листі б/н та б/д відповідач повідомив позивача про те, що відповідач опрацьовує графік поставки непоставленої частини товару, імовірність та графік поставки повної весняної потреби холдингу, графік повернення коштів за непоставлену селітру навесні 2017 року. Відповідач зобов'язався надати позивачу відповідну інформацію до 01 серпня 2017 року.

Листом від 17 серпня 2017 року за №205 відповідач запропонував позивачу розглянути можливість укладення додаткових угод, зокрема і до договору поставки від 13 грудня 2016 року за №11/13.12.16 за встановленими в договорах умовами та на обумовлених умовах в період з грудня 2017 року по лютий 2018 року.

Проте, будь-яких додаткових угод між сторонами укладено не було, строки поставки товару та строки повернення попередньої оплати змінено не було.

Відповідач свої зобов'язання щодо поставки товару у визначені договором строки не виконав, як і не повернув позивачу кошти попередньої оплати.

Враховуючи невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення коштів в сумі 5 631 760 грн. 00 коп., які є передплатою за непоставлений товар за договором від 13 грудня 2016 року за №11/13.12.16.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Укладений між сторонами договір від 13 грудня 2016 року за №11/13.12.16 за своєю правовою природою є договором поставки.

Слід зазначити, що приватне акціонерне товариство "Украгро НПК" зверталося до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Трайгон-Експорт" про визнання вказаного договору поставки №ТЕ 11/13.12.16 від 13.12.2016 року недійсним.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2018 у справі №910/17667/17, у задоволенні позову відмовлено повністю.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 663 Цивільного кодексі України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Строки виконання обов'язку постачальника передати товар покупцю було передбачено пунктом 3.3 Договору - в період з 15 грудня 2016 року до 01 березня 2017 року.

Відповідач не виконав у повному обсязі своє зобов'язання з поставки попередньо оплаченого позивачем товару у встановлений договором строк.

Частиною другою статті 693 Цивільного кодексу України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів або пред'явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Таким чином, враховуючи те, що відповідач у встановлений договором строк товар позивачу не поставив, покупець набув права на повернення сплаченої суми попередньої оплати.

Так, позивач, скориставшись правом, передбаченим п. 5.1. договору, відмовився від поставки решти товару по договору від 13 грудня 2016 року №11/13.12.16 та вимагав повернути йому до 10 квітня 2017 року попередню оплату за непоставлений товар.

Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Згідно частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Факт наявності заявленого до стягнення боргу станом на день подачі позову до суду підтверджується матеріалами справи, та не спростовується відповідачем.

Так, як було зазначено вище позивач сплатив суми попередньої оплати, тоді як відповідач не передав товар у повному обсязі у встановлений договором строк. Враховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано застосував норму ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин та ухвалив рішення про задоволення позову.

При цьому, доводи апелянта про те, що відповідачем було зупинено виконання свого обов'язку з поставки товару у зв'язку з ненаданням позивачем доказів повноважень директора на підписання договору поставки у визначені строки, колегією суддів відхиляються, з огляду на наступне.

Пунктом 7.9. договору передбачено, що покупець зобов'язується надати постачальнику в строк до 30 грудня 2016 року засвідчену копію протоколу загальних зборів учасників покупця, що підтверджує повноваження представника покупця на укладення цього договору. В разі не надання покупцем таких документів, постачальник має право зупинити виконання свого обов'язку щодо постачання (передачі) товару, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Згідно ч. 4 ст. 612 Цивільного кодексу України прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку (ч. 1 ст. 613 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 ст. 613 Цивільного кодексу України визначено, що якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Як вже зазначалося вище, за договором купівлі-продажу обов'язок покупця полягає в прийнятті та оплаті товару, а обов'язок продавця відповідно в передачі товару.

Момент виконання обов'язку продавця передати товар врегульовано ст. 664 Цивільного кодексу України.

Не надання покупцем у строки встановлені договором документів, що підтверджують повноваження особи на укладання договору не є тією обставиною з якою закон пов'язує неможливість виконання продавцем свого основного обов'язку - своєчасної передачі товару на підставі чинного договору.

Надання стороною документів іншій стороні на підтвердження повноважень особи, що підписала договір стосується укладення самого правочину та його чинності.

Водночас, ч. 1 ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Сплативши суму попередньої оплати та прийнявши товар, поставлений відповідачем, позивач винив дії щодо схвалення правочину від 13 грудня 2016 року.

Разом з тим, відповідач також поставляв позивачу товар на виконання укладеного договору, а отже, міг виконувати свої зобов'язання без отримання від покупця вказаних документів.

Отже, у даному випадку враховуючи зміст зобов'язань, які виникають з купівлі-продажу, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ненадання копії протоколу загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю "Трайгон-Експорт" не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України, оскільки кредитор свій основний обов'язок з оплати товару виконав повністю, а відповідач міг виконати свій обов'язок з поставки товару.

Слід також зазначити, що відповідач у жодному своєму листі як на підставу не поставки товару у передбачений договором строк не посилався на ненадання покупцем вказаної копії протоколу загальних зборів учасників та більш того, продовжував здійснювати поставку товару і після спливу строку для подачі зазначеного документа. Отже, колегія суддів дійшла висновку про те, що неотримання відповідачем вказаного протоколу жодним чином не перешкоджало йому поставляти товар в подальшому.

З огляду на все вищевикладене, ненадання позивачем відповідачу копії протоколу загальних зборів учасників покупця, що підтверджує повноваження представника покупця на укладення договору, не може бути підставою для звільнення постачальника від відповідальності за несвоєчасну поставку товару, а тому доводи апелянта в наведеній частині відхиляються колегією суддів за необґрунтованістю.

Крім суми попередньої оплати, позивачем було заявлено до стягнення також 160 704 грн. 90 коп. штрафних санкцій за порушення строків поставки товару нарахованих за період з 02 березня по 05 квітня 2017 року та 509 327 грн. 12 коп. штрафних санкцій за порушення строків повернення суми попередньої оплати нарахованих за період з 11 квітня по 18 серпня 2017 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 546 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 3 вказаної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, зазначені види штрафної договірної відповідальності мають подвійну правову природу, які одночасно з тим, що стимулюють сторони дотримуватися умов договору, ще й повинні мати компенсаційний характер за порушення господарсько-правових зобов'язань.

Відповідно до ч.1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п. 5.1. договору у випадку несвоєчасної поставки товару покупцю або прострочення повернення покупцеві грошових коштів за поставлений товар неналежної якості або повернення покупцеві грошових коштів внаслідок відмови покупця від поставки товару в порядку визначеному абзацом другим цього пункту, постачальник сплачує покупцю штрафні санкції в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно поставленого товару або несвоєчасно повернених грошових коштів за кожен день прострочення.

Таким чином, умовами Договору передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов Договору у вигляді сплати штрафних санкцій.

В пункті 3 листа Вищого господарського суду України від 15 березня 2011 року № 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" зазначено, що право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною другою статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань (постанова від 22.11.2010 N 14/80-09-2056).

Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Враховуючи вищенаведене, нарахування штрафник санкцій в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно непоставленого товару та несвоєчасно повернених грошових коштів за кожен день прострочення не суперечить вимогам чинного законодавства.

З огляду на те, що відповідачем було допущено порушення строку поставки товару, а також строку повернених грошових коштів попередньої оплати та з урахуванням вірного періоду, встановленого судом першої інстанції, останній дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 145 284 грн. 59 коп. неустойки за порушення строків поставки товару, 500 686 грн. 61 коп. неустойки за порушення строків повернення попередньої оплати.

Окрім наведеного, колегія суддів погоджується із відмовою суду першої інстанції у задоволенні заяви відповідача про відстрочення виконання рішення суду строком на 1 рік та клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, з огляду на наступне.

Стосовно заяви відповідача про відстрочення виконання рішення суду, слід зазначити наступне.

У відповідності до ч. 6 ст. 238, ст. 239 Господарського процесуального кодексу України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

У своєму клопотанні відповідач зазначав, що починаючи з лютого-березня 2017 року виробництво аміачної селітри в Україні було повністю зупинене.

Відтак відповідач вказував, що зважаючи на реальну відсутність фактичної можливості у нього отримати та/або закупити у товаровиробників товар, що мав бути поставлений позивачу, а також, зважаючи на невиконання позивачем власних договірних зобов'язань, виконання відповідачем умов договору поставки було фактично неможливо.

За доводами відповідача, таке зупинення виробництва призвело не тільки до виникнення у нього кредиторської заборгованості перед безпосередніми сільгоспвиробниками, в тому числі і позивачем, а й виникненням дебіторської заборгованості товаровиробників перед відповідачем в особливо великих розмірах.

Так, відповідач вказував, що станом на кінець 2017 року дебіторська заборгованість товаровиробників перед відповідачем становить - 1 845 779 тис. грн., при тому кредиторська заборгованість на цей самий період становить - 1 294 502 тис. грн.

Як вважає відповідач, негайне виконання рішення суду по справі, з урахуванням його поточного скрутного становища, утворенням заборгованості товаровиробників перед боржником в розмірі 1 845 779 тис. грн., може мати реальну загрозу банкрутства відповідача, що призведе не тільки до неможливості виконання рішення суду, а й, фактично, порушення відповідачем інших зобов'язань щодо обслуговування та погашення поточної кредиторської заборгованості перед третіми особами.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Наприклад, відстрочка може надаватись за рішенням, у якому господарським судом визначено певний строк звільнення приміщення, повернення майна тощо.

Згідно ч. 1 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (ч. 3 вказаної статті).

Отже, відстрочка виконання судового рішення може бути встановлена судом лише за умов наявності виключних обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

При цьому, винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом перед наданням розстрочки виконання судового рішення, повинна бути підтверджена відповідними засобами доказування.

Під час розгляду даної заяви судом першої інстанції обґрунтовано враховано, що предметом спору за первісним позовом є стягнення з відповідача саме попередньої оплати, а не заборгованості за отриманий товар.

Тобто, відповідач спірні кошти на момент звернення позивача до суду від останнього вже отримав і мав змогу їх раціонально та розумно використовувати, а тому своєчасне повернення грошових коштів покупцю товару після відмови від договору не залежало від повернення дебіторської заборгованості товаровиробників (контрагентів) перед відповідачем за іншими правочинами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Аналогічна за змістом норма міститься у п.1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Положеннями ст. 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинно виконуватися у встановлений строк.

Згідно п. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Тому, вирішуючи питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансований стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів в економіці держави та інші обставини справи, які б свідчили про можливість надання відповідачу розстрочки виконання судового рішення.

Судом апеляційної інстанції враховуються матеріальні інтереси позивача, оскільки він має зобов'язання щодо здійснення різного роду виплат та неотримання грошових коштів від відповідача істотно погіршує його фінансовий стан.

Крім того, слід також враховувати, що відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідальність боржника означає можливість стягнення суми невиконаного грошового зобов'язання у тому числі із застосуванням заходів примусового характеру передбачених законодавством.

Тобто, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин.

Окрім того, частина 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до частини другої статті 617 Цивільного кодексу України, не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність у боржника необхідних коштів.

Тяжкий фінансовий стан заявника також не є підставою для відстрочення виконання рішення.

Такої ж правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, про що зазначено, зокрема, у постановах від 20.03.2007 р. по справі №16/242/06, від 24.03.2009р. по справі №10/1994 та багатьох інших.

Отже, скрутне фінансове становище відповідача, не звільняє його від обов'язку виконання рішення суду та відповідно підставою для відстрочення виконання рішення бути не може.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Півень проти України" від 29.06.2004 року державний орган або інша юридична особа не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням. У такому випадку не може прийматися аргумент Уряду, що визначає таку відсутність як "виняткові обставини".

Наведені відповідачем обставини не засвідчують неможливості або ускладнення виконання рішення місцевого господарського суду в даній справі і не є винятковими. Ці обставини лише вказують на те, що виконання судового рішення по даній справі негативно впливає на фінансовий стан відповідача.

З огляду на викладене, апелянтом не доведено обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, що в свою чергу унеможливлює задоволення заяви про відстрочку виконання рішення.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні заяви відповідача про відстрочення виконання рішення суду.

Стосовно клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, слід зазначити наступне.

Статтею 233 Господарського кодексу України надано суду можливість пом'якшити розмір неустойки у випадку її надмірності порівняно з наслідками порушення зобов'язання. Це є одним з правових способів, наданих законом, який направлений проти зловживання правом вільного визначення розміру неустойки, тобто по суті, направлений на реалізацію вимог ч.2 ст.13 Цивільного кодексу України, відповідно до якої при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утриматися від дій, які могли б могли порушити права інших осіб.

Застосовуючи дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення (Рішення Конституційного суду України від 11.07.13 №7-рп/2013).

Таким чином, чинне законодавство передбачає неустойку в якості засобу виконання зобов'язань й міру майнової відповідальності за їх невиконання або неналежне виконання, а правом на пом'якшення неустойки наділений суд за для усунення явної її неспіврозмірності й подальшого порушення зобов'язань.

Враховуючи комплексний характер цивільно-правової відповідальності, під співрозмірністю суми неустойки у результаті порушення зобов'язань, кодекс допускає виплату кредитору такої компенсації його втрат, які будуть адекватними й співрозмірними з порушеним інтересом.

При цьому, відповідач має надати докази явної неспіврозмірності неустойки наслідкам порушення зобов'язання, зокрема, що покладений розмір збитків кредитора, які могли виникнути у наслідок порушення зобов'язань, значно вище основного невиконаного зобов'язання.

Згідно ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про зменшення неустойки, суд повинен встановити співрозмірність неустойки невиконаному зобов'язанню відповідачем та врахувати інтереси обох сторін.

У даному випадку, нарахована позивачем неустойка є співрозмірною невиконаному відповідачем зобов'язанню, доказів протилежного апелянтом не надано.

При цьому, апеляційним судом враховуються майнові інтереси позивача, а також те, що нараховані санкції є компенсацією його втрат, та є адекватними й співрозмірними з порушеним інтересом.

Враховуючи вищевикладене, підстави для зменшення розміру штрафних санкцій у даному випадку відсутні, а доводи апелянта не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції та відповідно підставою для скасування оскаржуваного рішення бути не можуть.

Стосовно зустрічного позову, слід зазначити наступне.

Як вже було вказано, приватне акціонерне товариство "Украгро НПК" звернулося до суду із зустрічним позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Трайгон-Експорт" штрафу в розмірі 6 300 грн. 00 коп. за повернення неочищених вагонів.

В свою чергу, позивач за зустрічним позовом подав заяву про відмову від позову.

Згідно ч. 1 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.

Суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє (ч. 6 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на те, що підстави для не прийняття відмови від позову у суду першої інстанції були відсутні, колегія суддів погоджується із прийняттям цієї відмови та відповідно закриттям провадження у справі за зустрічним позовом.

Слід також зазначити, що в наведеній частині рішення суду першої інстанції відповідачем не оскаржується.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "УкрАгро НПК" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області від 30.03.2018 у справі №925/1055/17 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 19.07.2018 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді Л.Г. Смірнова

М.А. Дідиченко