Рішення № 75371873, 19.07.2018, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 липня 2018 р. Справа № 903/440/18

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Сердюкової Аліни Олегівни

та за присутності представників сторін:

від позивача: не з’явились

від відповідача: ОСОБА_1-представник (довіреність від 16.07.2018р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні господарського суду Волинської області в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий альянс", м. Київ

до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Луцькавтодор", м. Луцьк

про стягнення 11 466,89 грн. збитків в порядку регресу

Встановив: Приватне акціонерне товариство "Європейський страховий альянс" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Луцькавтодор" 11 466,89 грн. збитків в порядку регресу.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на підставі Договору страхування автотранспортних засобів №1041441 від 31.03.2014р., внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, позивачем виплачено відшкодування власнику пошкодженого застрахованого ним автомобіля марки SKODA OCTAVIA, реєстраційний номер AC 0782АМ, а тому, відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування", ст.ст. 993, 1166, 1172, 1191 Цивільного кодексу України, позивач отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.

Ухвалою суду від 23.06.2018р. за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження із повідомленням сторін про день, час та місце проведення судового засідання, розгляд справи по суті призначено на 19.07.2018р., запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали, явку повноважних представників сторін в судове засідання визначено на їх розсуд.

13.07.2018р. на адресу суду від відповідача надійшов відзив від 13.07.2018р. вих.№103 на позовну заяву з доказами в підтвердження направлення останнього на адресу позивача, в якому останній посилаючись на ст. ст. 253, 256, 258, 261 ЦК України просить суд застосувати до спірних правовідносин позовну давність, з огляду на те, що у даному випадку після здійснення позивачем виплати відшкодування власнику пошкодженого застрахованого ним автомобіля марки SKODA OCTAVIA, реєстраційний номер НОМЕР_1, позивач, відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування", ст. ст. 993, 1166, 1172, 1191 Цивільного кодексу України, отримав право зворотної вимоги (регресу) до особи, відповідальної за завдану шкоду. Своє основне зобов'язання з виплати відшкодування, яке надало йому право зворотної вимоги, позивач виконав 12 червня 2015 року, що стверджується доданим ним платіжним дорученням № 03967 від 12.06.2015р. на суму 43 590,00 гривень. Таким чином, на переконання відповідача, в даному випадку перебіг позовної давності починається з 12.06.2015р. (день виконання основного зобов’язання) і закінчився 12.06.2018р. зі спливом трьох років (загальної позовної давності). У свою чергу позов пред’явлено не раніше 19.06.2018р.-дата вихідної реєстрації позовної заяви.

16 липня 2018 року на адресу суду від Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий альянс" надійшло клопотання №2247/8 від 13.07.2018р., в якому заявник просив суд забезпечити його участь в судовому засіданні 19.07.2018р. о 10:30 год. в режимі відеоконференції та визначити суд, що відповідатиме за проведення відеоконференції під час судового засідання, а саме: Господарський суд міста Києва (01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44Б).

Ухвалою суду від 16.07.2018р. у задоволенні клопотання ПрАТ "Європейський страховий альянс" №2247/8 від 13.07.2018р. про проведення судового засідання у справі №903/440/18 в режимі відеоконференції було відмовлено.

19.07.2018р. на адресу суду від позивача надійшла відповідь вих.№2307/8 на відзив відповідача з документами в обґрунтування останньої та доказами її направлення на адресу відповідача, в якій позивач вказує, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

При цьому, посилаючись на ст. ст. 257, 261, ч.ч.2, 3 ст. 264, 1194 ЦК України, ст. 27 ЗУ "Про страхування" засвідчує, що на виконання умов договору страхування автотранспортних засобів №1041441 від 31.03.2014р. страховик 12.06.2015 року виплатив страхувальнику суму страхового відшкодування у розмірі 43 590,00 грн.

22.06.2015р. ПрАТ "Європейський страховий альянс" звернулось до ПрАТ "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна ОСОБА_2" про виплату страхового відшкодування (в порядку регресу).

Однак, 11.08.2015р. ПрАТ "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна ОСОБА_2" здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 32 123,11грн., тобто сплата страхового відшкодування відбулась частково.

З огляду на викладене, позивач набув право вимоги до ПрАТ "Луцькавтодор" 11.08.2015р. (день отримання позивачем суми часткової оплати боргу ПрАТ "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна ОСОБА_2"), а отже строк позовної давності, на думку позивача, ним не пропущено.

Присутній в судовому засіданні 19.07.2018р. представник відповідача стосовно задоволення судом позовних вимог заперечив з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.

При цьому засвідчив, що частиною 6 статті 261 ЦК України передбачено, що за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

Своє основне зобов'язання з виплати відшкодування, яке надало позивачу право зворотної вимоги, останній виконав 12 червня 2015 року, що стверджується платіжним дорученням № 03967 від 12.06.2015р. на суму 43 590,00 гривень. Таким чином, на переконання відповідача, в даному випадку перебіг позовної давності починається з 12.06.2015р. (день виконання основного зобов’язання) і закінчився 12.06.2018р. зі спливом трьох років (загальної позовної давності). У свою чергу позов пред’явлено не раніше 19.06.2018р.-дата вихідної реєстрації позовної заяви.

Вказав, що позивач не був позбавлений можливості пред’явити позов до відповідача у даній справі ще з 12.06.2015р.

У визначений судом день та час позивач уповноваженого представника в судове засідання не направив, причину неявки представника суд не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином (ухвала суду від 23.06.2018р., згідно поштового повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, була вручена ПрАТ "Європейський страховий альянс" 27 червня 2018 року).

Суд зауважує, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 15.03.2010р. №01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальним правами у господарському судочинстві").

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянути впродовж розумного строку.

В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.

Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ст.3 ГПК України.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997 дана Конвенція та Протоколи до неї № 2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Критерій розумності строку розгляду справи також наведений в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 18.11.2003 р. №01-8/1427 (зі змінами та доповненнями, внесеними в останнє інформаційним листом ВГСУ від 24.07.2008р. №01-8/451). У цьому листі зазначено: "Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є складність справи, поведінка учасників процесу і поведінка державних органів (суду), важливість справи для заявника".

Визначаючи ці критерії, ВГСУ посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красношапка проти України" № 23786/02 від 30.11.2006 р. (§ 51).

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумності строку розгляду справи можна застосовувати, коли стороною у спорі є орган державної влади.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Проаналізувавши подані сторонами на обґрунтування позовних вимог та заперечень докази, беручи до уваги те, що позивач належним чином був повідомлений про дату, час та місце проведення розгляду даної справи по суті, господарський суд вважає за можливе в даному судовому засіданні розглянути справу по суті, за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника відповідача, господарський суд, оцінюючи подані сторонами докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що пред’явлений позивачем до відповідача позов не підлягає до задоволення.

Викладена позиція суду пов’язана з наступними встановленими в судовому засіданні обставинами:

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 31 березня 2014 року між Приватним акціонерним товариством "Європейський страховий альянс" та Виробничо-комерційною фірмою у формі товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТА-АВТО" було укладено договір страхування автотранспортних засобів за №1041441 (а.с. 9-14) у відповідності до котрого страховою компанією було застраховано майнові інтереси ВКФ у формі ТОВ "ВІТА-АВТО", пов’язані з експлуатацією наземного транспортного засобу –автомобіля SKODA OCTAVIA, державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

Як вбачається з довідки УДАІ УМВС України у Волинській області (а.с. 22) та постанови Млинівського районного суду Рівненської області від 30.12.2014р. по справі №566/1773/14-п (а.с. 23) 03 грудня 2014 року о 16 годині 40 хвилин в м. Луцьк по вул. Козанова ОСОБА_3, який є водієм ПрАТ "Луцькавтодор" керував автомобілем ГАЗ 5314, номерний знак 47 09 ВНМ, наближаючись до перехрестя нерівнозначних доріг (вул. Московська - вул. Козанова), рухаючись по другорядній дорозі, не надав дорогу автомобілю НОМЕР_2, який наближався до даного перехрестя по головній дорозі (вул. Московській), в результаті чого відбулося зіткнення, після чого автомобіль скоїв наїзд на огорожу біля будинку. Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження. Своїми діями ОСОБА_3 скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП.

У відповідності до постанови Млинівського районного суду Рівненської області від 30.12.2014р. по справі №566/1773/14-п водій ОСОБА_3 був притягнутий до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу.

На підставі повідомлення про подію з транспортним засобом від 02.01.2015р. (а.с. 21) Приватне акціонерне товариство "Європейський страховий альянс" визнало дорожньо-транспортну пригоду, котра трапилась 03.12.2014р., страховим випадком і 18 лютого 2015 року склала відповідний страховий акт за №1941/14/50/ТР25/00/2 з додатком –розрахунок страхового відшкодування (а.с. 16-17) в сумі 43 590,00 грн.

Приватне акціонерне товариство "Європейський страховий альянс", виконуючи свої договірні зобов’язання перед страхувальником – ВКФ у формі ТОВ "ВІТА-АВТО", виплатила останньому страхове відшкодування згідно страхового акта №1941/14/50/ТР25/00/2 за договором №1041441 від 31.03.2014р. в сумі 43 590,00 грн. (платіжне доручення №03967 від 12.06.2015р. –а.с. 44).

Цивільно - правова відповідальність власника автомобіля ГАЗ 5314, номерний знак 47 09 ВНМ, водій якого спричинив ДТП, згідно полісу обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності власника транспортного засобу №АС/8027799 застрахована у ПрАТ "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна ОСОБА_2".

22.06.2015р. ПрАТ "Європейський страховий альянс" звернулось до ПрАТ "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна ОСОБА_2" із заявою №1474/8 про виплату страхового відшкодування (в порядку регресу).

На підставі зазначеного полісу ПрАТ "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна ОСОБА_2" 11.08.2015р. в межах ліміту відповідальності виплатило страхове відшкодування в порядку регресу в розмірі 32 123,11 грн.

Різницю в сумі 11 466,89грн. між виплаченою страхувальнику сумою страхового відшкодування, яка становить 43 590 грн. та виплаченого ПрАТ "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна ОСОБА_2" в порядку регресу страхового відшкодування в розмірі 32 123,11 грн. позивач просить стягнути з відповідача.

Як встановлено судом та вбачається з постанови Млинівського районного суду Рівненської області від 30.12.2014р. по справі №566/1773/14-п водій ОСОБА_3, під час вчинення ДТП знаходився в трудових відносинах з Приватним акціонерним товариством "Луцькавтодор".

19.10.2015р. позивачем направлялась на адресу відповідача претензія №1524/8 з вимогами перерахувати на рахунок ПрАТ "Європейський страховий альянс" у порядку регресу 11 466,89грн. завданих збитків, яка була залишена відповідачем без відповіді та належного реагування.

Згідно із ст. 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування – це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про страхування" страхування – це вид цивільно правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до положень частини другої статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно із ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Зазначені норми законодавства вказують на те, що договірні відносини виникають між Страховиком і Страхувальником з моменту підписання договору страхування, проте сам обов’язок Страховика відшкодувати Страхувальнику шкоду виникає з моменту настання страхового випадку.

Відповідно до статті 993 цього Кодексу, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Перехід до страховика прав страхувальника щодо особи, відповідальної за заподіяні збитки унормований і статтею 27 Закону України "Про страхування". Зазначеною статтею Закону визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 1194 Цивільного кодексу України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

У відповідності до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно ч.1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Оскільки, водій ОСОБА_3, під час вчинення ДТП знаходився в трудових відносинах з ПрАТ "Луцькавтодор" та виконував свої трудові, службові обов'язки, то в даному випадку, необхідно застосувати вимоги ст. 1172 ЦК України, згідно якої юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27.03.1992 року № 6 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» встановлено, що відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації.

Отже, в даному випадку позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 11 466,89 грн. збитків в порядку регресу є підставними та такими, що відповідають наявним в матеріалах справи документам та фактичним обставинам справи.

Водночас, як вбачається з відзиву відповідача №103 від 13.07.2018р. на позовну заяву, останній містить заяву, в якій відповідач просить суд до спірних вимог застосувати позовну давність.

Позивач, у відповіді вих.№2307/8 на відзив відповідача проти застосування судом до спірних правовідносин строків позовної давності заперечив, оскільки на його думку, позивач набув право вимоги до ПрАТ "Луцькавтодор" 11.08.2015р., тобто в день отримання позивачем суми часткової оплати боргу ПрАТ "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна ОСОБА_2".

Розглянувши доводи відповідача викладені ним у відзиві на позовну заяву та позивача у відповіді на відзив, суд вважає, що твердження, які були покладені позивачем в обґрунтування відповіді на відзив є безпідставними та такими, що не відповідають матеріалам та фактичним обставинам справи, а до спірних правовідносин слід застосувати позовну давність з огляду на наступне.

В даному випадку, за змістом статті 1191 ЦК України, суд вважає, що позивач набув право звернення з регресною вимогою саме з моменту здійснення ним виплат потерпілому 12 червня 2015 року, з цього ж моменту для позивача починає обчислюватись строк для пред’явлення регресного позову.

З матеріалів справи вбачається, що шкода була завдана Страхувальнику внаслідок дорожньо-транспортної пригоди 13 грудня 2014 року, відповідні відшкодування Страхувальнику грошових сум було здійснено Страховиком 12 червня 2015 року (платіжне доручення №03967 від 12.06.2015р.), відтак суд вважає, що саме з цього моменту (12 червня 2015 року) в Страховика-позивача виникло право позовної вимоги до відповідача в порядку регресу. І саме з цього часу позивач не був позбавлений права звернутись до відповідача у даній справі з вимогами про відшкодування збитків у порядку регресу.

У відповідності до ст. ст. 256, 257 Цивільного кодексу України, строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права –позовна давність, встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

Таким чином суд, враховуючи положення ст. 261 ЦК України, вважає, що в даному випадку строк позовної давності для позивача закінчився 12 червня 2018 року.

Судом при цьому встановлено, що відповідна позовна заява Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий альянс" була подана до господарського суду Волинської області 20 червня 2018 року шляхом направлення позовних матеріалів поштовим зв’язком, про що свідчить відмітка штемпеля поштового відділення зв’язку № 38 міста Києва на конверті кореспонденції (а.с. 58) та в описі вмісту цінного листа відправленого на адресу господарського суду Волинської області 20.06.2018р. (а.с. 57).

Таким чином, враховуючи положення статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування", суд дійшов висновку, що позивачем при зверненні до суду з відповідним позовом було пропущено строк позовної давності щодо його вимог про стягнення з відповідача в порядку регресу різниці страхового відшкодування в розмірі 11 466,89 грн.

У відповідності до частин 3 та 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В матеріалах справи міститься відзив №103 від 13.07.2018р. відповідача - Приватного акціонерного товариства "Луцькавтодор", в якому заявлено про застосування трирічної позовної давності в якості підстави для відмови позивачу в задоволенні його позовних вимог в частині стягнення суми страхового відшкодування в порядку регресу. Обґрунтування заяви також підтверджено та підтримано представником відповідача в судовому засіданні.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з’ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі права чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв’язку зі спливом позовної давності – за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013р.)

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 ЦК України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього – у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Судом встановлено, що в даному випадку підстави для застосування позовної давності та наслідків її спливу до спірних правовідносин наявні, оскільки позовні вимоги підлягають до задоволення, про що засвідчено судом за наслідками розгляду даної справи.

За таких обставин суд застосовує позовну давність до вимог позивача про відшкодування різниці завданих збитків в порядку регресу в розмірі 11 466,89грн., що є підставою для відмови у позові.

Викладені господарським судом обставини щодо обґрунтування пропуску позивачем при зверненні до суду з позовом строків позовної давності в повному обсязі спростовують твердження позивача про протилежне, викладені ПрАТ "Європейський страховий альянс" у відповіді від 18.07.2018р. №2307/8 на відзив ПрАТ "Луцькавтодор" на позовну заяву, а відтак відхиляються судом як безпідставні.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, у суду відсутні підстави для відшкодування позивачу, понесених ним витрат, пов’язаних з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору) за рахунок відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу якого знаходиться місцевий господарський суд, протягом 20 днів з дня складення повного тексту судового рішення.

У той же час згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне судове рішення

складено

19.07.2018р.

Суддя В. А. Войціховський