Постанова № 75371743, 18.07.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний № 310/6606/17 Головуючий у 1 інстанції: Вірченко О.М.

провадження № 22-ц/778/2204/18 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Маловічко С.В.

суддів: Гончар М.С.

Кочеткової І.В.

розглянувши у порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справиапеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03 квітня 2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідно до укладеного договору б/н від 26 жовтня 2011 року ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 15 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 20,40 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач надала свою згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється банком, і вона дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт.

ОСОБА_3 належним чином не виконала взятих на себе зобов'язань, у зв'язку із чим станом на 31 серпня 2017 року у неї утворилась заборгованість в розмірі 67 436,57 грн., яка складається із наступного: 7 587,49 грн. - заборгованість за кредитом, 52 764,11 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 3 397,51 - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 3 187,46 грн. - штраф (процентна складова), яку позивач просить стягнути з відповідача.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03 квітня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ПАТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність у зв»язку з неповним, не- всебічним та необ'єктивним дослідженням обставин справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідачем у відповідності до вимог ч. 7 ст. 278 ЦПК України було надано заперечення на апеляційну скаргу, які за своїм змістом є відзивом на апеляційну скаргу.

У відзиві Д»яченко Л.М. зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, оскільки при звернені до суду ПАТ КБ «ПриватБанк» пропустило строк позовної давності, що є підставою для відмови у позові, про застосування якої вона як відповідач надавала заяву до ухвалення судом рішення по суті вирішення спору.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Судом встановлено, що відповідно до укладеного із ПАТ КБ «ПриватБанк» договору б/н від 26 жовтня 2011 року ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 15 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 20,40 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Тарифами і Умовами та правилами надання банківських послуг встановлено, що погашення кредиту та нарахованих відсотків відбувається шляхом внесення позичальником щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за розрахунком, у розмірі 7 % від заборгованості ( але не менше 50 грн.).

Позивач свої зобов'язання виконав у повному обсязі, надавши відповідачу картку та кредитні кошти. Але відповідач не сплачувала банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими нарахуваннями відповідно до умов кредитного договору, що підтверджується розрахунком заборгованості за договором.

Оскільки відповідачем допущені порушення зобов'язань за кредитним договором, станом на 31 серпня 2017 року вона має заборгованість в розмірі 63 749,11 грн., яка складається із наступного:

7 587,49 грн. - заборгованість за кредитом,

52 764,11 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом,

3 397,51 - заборгованість за пенею та комісією,

500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 3 187,46 грн. - штраф (процентна складова).

Відмовляючи в задоволенні позову в частині штрафів, суд виходив із того, що за одні й ті ж самі порушення щодо строків здійснення платежів банк нараховував відповідачу одночасно пеню та штрафи, що є подвійною відповідальністю, а тому вважав, що має бути залишена лише неустойка у вигляді пені. Проте і в її стягненні разом з основною заборгованості по тілу кредиту та відсоткам було відмовлено у зв»язку із пропуском строку позовної давності. При цьому, судом були відкинуті положення Умов та Правил надання банківських послуг в частині збільшення позовної давності між сторонами до 50 років, оскільки така домовленість не була оформлена в установленому законом порядку - шляхом підписання окремої угоди.

В апеляційній скарзі банк наголошує на тому, що судом неправильно застосовані норми матеріального права, якими врегульовано позовну давність, зокрема, неправильно визначено момент, з якого слід відраховувати початок її спливу, що призвело до помилкового висновку про його пропуск позивачем.

Стаття 367 ЦПК України визначає межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 зазначеної норми суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

У відповідності до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України).

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 259 ЦК

України).

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Звертаючись до суду, ПАТ КБ «ПриватБанк» зазначив, що відповідач Д»яченко Л.М. підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг складає між ними договір, що підтверджується її підписом у заяві.

Дійсно у заяві від 25.10.2011р., скріпленої підписами сторін, зокрема, підписаною відповідачем, зазначено, що вона, Д»яченко Л.М., згодна, що ця заява із Пам»яткою клієнта та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між собою договір про надання банківських послуг, після ознайомлення з якими, вона погодилась з ними. Також погодилась виконувати їх та регулярно ознайомлюватись з їх змінами, які викладаються на банківському сайті ( а.с. 6).

Між тим, суд вірно зазначив, що Умови та правила надання банківських послуг, затверджені наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256, пунктом 1.1.7.31 яких установлено, що строк позовної давності за вимогами банку по поверненню кредиту, оплати відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки, пені, штрафів, витрат банку складає 50 років, не містять підпису відповідачки, а тому не може вважатись погодженим такий збільшений строк між сторонами, оскільки це буде суперечити приписам ч. 1 ст. 259 ЦК України.

Отже, на вимоги позивача розповсюджується загальний строк позовної давності щодо основного боргу та річний строк щодо неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов»язку.

В цих договірних відносинах строк виконання зобов»язання в цілому припадає на останній день строку дії картки.

З наданої банком довідки вбачається, що строк дії картки № 4149437105634628, виданої на підставі заяви від 26.10.2011р., визначено 10/14, тобто вона діє до 31.10.2014р. Тому днем виконання зобов»язання з повернення кредиту та припинення кредитування є 31.10.2014р.

З долученої до апеляційної скарги Виписки про рух коштів по кредитному рахунку відповідача вбачається, що Д»яченко Л.М. активно користувалась кредитними коштами, а також періодично сплачувала обов»язковий щомісячний платіж, що відображено у розрахунку заборгованості, складеному на підставі Виписки. Тобто весь час перериваючи сплив строку позовної давності здійсненням чергових платежів.

У відповідності із наданим позивачем розрахунком заборгованості за договором б/н від 26 жовтня 2011 року останній платіж за вказаним договором ОСОБА_3 було сплачено 31 грудня 2014 року.

Як вбачається з листа ПАТ КБ «ПриватБанк» від 02 квітня 2018 року № 36967-ВБ та

Виписки по картрахунку відповідача, 31 грудня 2014 року було здійснено автоматичне пога-

шення заборгованості на суму 102,49 грн.

Але суд, попри заперечення банку, правильно відкинув таке списання, здійснене позивачем в автоматичному режимі 31 грудня 2014 року, оскільки це не є добровільним платежем відповідача, вчиненим особисто боржником, як унормовано ч. 1 ст. 264 ЦК України. А тому такий платіж не перериває спливу строку позовної давності.

Останній добровільний платіж відповідачем був здійснений 26 серпня 2014 року в сумі 400 грн. ( а.с. 4-зворот).

Суд першої інстанції вважав, що, звернувшись до суду із даним позовом 25 вересня 2017 року, позивач пропустив строк звернення до суду, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк». При цьому, суд вважав, що відлік позовної давності слід здійснювати з наступного за вказаним платежем дня - 27.08.2017р., тому строк позовної давності сплив 27.08.2017р.

Натомість, банк в апеляційній скарзі вказував та з цим погоджується апеляційний суд, що після сплати 400,00 грн. 26.08.2014 року відповідач наступний платіж повинен внести до 25.09.2014 року, оскільки строк повернення кредиту ще не настав, тому відповідач мав продовжувати здійснювати щомісячні платежі. Проте відповідач не сплатив 25.09.2014р. наступного платежу, тому строк позовної давності розпочався з 26.09.2014 року та мав закінчитись 26.09.2017р., а позовна заява банком до суду направлена поштою 20.09.2017 року, тобто в межах строку позовної давності.

Таким чином, порушення прав кредитора відбулося у зв'язку з несплатою чергового платежу, а саме з 26.09.2014 року, оскільки строк кредитування продовжувався, а тому діяли правила повернення кредиту, визначені Тарифами, тобто сплата до 25 числі кожного місяця на погашення кредиту та відсотків обов»язкового платежу у розмірі 7 % від заборгованості.

З 26.09.2014р. відповідач взагалі припинила платежі з повернення кредиту, тому саме з цієї дати позивачу стало відомо про порушення та виникнення у нього права звернутися до суду за його захистом.

Отже, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту у повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки.

Позивач вказував, що кредитна картка для відповідача була перевипущена, надавши довідку про інші три картки, наявні у відповідача. Але апеляційний суд не приймає в якості доказу продовження кредитних відносин за заявою відповідача від 26.10.2011р. довідку про картки, видані Д»яченко Л.М., оскільки датами їх видачі є 23.10.2007р, 07.11.2012р. та 07.11.2012р. ( а.с. 126), тобто ще до дати закінчення строку дії кредитної картки «Універсальна» (10/14), яка видана саме на підставі вказаної заяви.

Як зазначено в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 провадження №14-10цс18, оскільки договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то, незалежно від визначення у договорі строку кредитування, право банку вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Враховуючи вказану позицію Верховного Суду та вище наведені обставини, встановлені у цій справі, коли за умовами договору відповідач повинен робитищомісячні платежі до 25 числа місяця, наступного за розрахунковим, впродовж строку кредитування (строку дії картки), останній платіж відповідачем було зроблено 26 серпня 2014 року, а тому наступний платіж відповідач повинен був зробити не пізніше 25 вересня 2014 року, то з цієї дати прострочення відповідачем чергового платежу день - 26 вересня 2014 року є початком перебігу строку позовної давності на звернення позивача до суду. Позивач звернувся до суду 20 вересня 2017 року, тобто у межах строку позовної давності.

У зв'язку з зазначеним, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що позивачем було пропущено строк позовної давності за всією заборгованістю, про стягнення якої просив банк.

Тому позов банку підлягає частковому задоволенню за наступними обставини.

Щодо стягнення 7 587,49 грн. - заборгованість за кредитом, 52 764,11 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 3 397,51 - заборгованість за пенею та комісією, колегія суддів апеляційного суду вважає необхідним зазначити наступне.

Заборгованість за кредитом у розмірі 7 587,49 грн. повністю підтверджується розрахунком заборгованості за договором № б/н від 26.10.2011р., тому підлягає стягненню з відповідача.

Що стосується відсотків, то вони розраховані банком, починаючи з початку надання кредитного ліміту до 31.08.2017р., тобто частина відсотків нараховувалась банком після закінчення строку кредитування та настання строку виконання зобов»язання з повернення кредиту в повному обсягу.

Так, з»ясовано, що строк дії кредитної картки «Універсальна», яка була видана ОСОБА_3 26.10.2011 року після підписання кредитного договору, встановлено до 10/14.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № б/н від 26.10.2011 року, укладеним між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3, остання здійснювала платежі на погашення кредиту, тим самим перериваючи позовну давність щодо стягнення заборгованості. Останній платіж на погашення заборгованості по кредиту був зроблений 26 серпня 2014 року.

Як вбачається з виписки по картрахунку ОСОБА_3, яка була долучена ПАТ КБ «Приватбанк» до апеляційної скарги, до закінчення дії картки відповідач дуже часто використовувала картку для розрахунків. Проте, після того, як закінчився строк дії картки, а саме, з 01.11.2014 року жодних транзакцій ОСОБА_3 не здійснювала. З виписки вбачається, що банком лише нараховувався штраф за прострочку по кредиту, пеня за прострочку по кредиту, проценти за використання кредитного ліміту.

З зазначених обставин випливає, що навіть, якщо після закінчення строку дії картка була перевипущена, то ОСОБА_3 нею не користувалась, а доказів того, що вона була видана останній, банк не надав.

З правової позиції, яка міститься в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 провадження №14-10цс18 слідує, що зі спливом строку кредитування припиняється право позивача (банку) нараховувати проценти за кредитом, передбачені кредитним договором, але останній набуває права на застосування до боржника відповідальності, яка передбачена положеннями ст. 625 ЦК України.

Зважаючи на цю правову позицію, у правовідносинах, що виникли між сторонами у цій справі, після 31 жовтня 2014 року - дати спливу строку кредитування позивач не міг нараховувати проценти на підставі договору, а про застосування до боржника відповідальності за вимогами ст. 625 ЦК України в позові не просив.

Відтак, позовні вимоги про стягнення процентів підлягають задоволенню лише щодо заборгованості по процентам, яка нарахована станом на 31 жовтня 2014 року за наданим табличним розрахунком на цю дату в сумі 835,54 грн., та відповідно до правової позиції ВС саме ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. В стягненні решти суми процентів за кредитом, нарахованих після цієї дати, позивачеві слід відмовити.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 258 ЦК Українидо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, сума в розмірі 3 397,51 грн., яка визначена банком в позові як пеня та комісія, є фактично пенею, оскільки Тарифами сплата комісії за цим договором не передбачена.

Визначаючи розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача, враховується положення стаття 258 ЦК України, тому вона може бути стягнути лише в межах річного строку.

Так, позивач звернувся до суду 20 вересня 2017 року, здавши позовну заяву в цей день до відділення пошти, тому відповідно до п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України пеня підлягає стягненню за період з 20.09.2016 року по 20.09.2017 року, та сума за цей період відповідно до розрахунку заборгованості за договором № б/н від 26.10.2011 року, укладеним між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3, становить 1 100 грн.

Щодо штрафів, то апеляційний суд погоджується в цій частині з висновками суду першої інстанції про те, що за прострочення здійснення платежів вже нарахована пеня за кожен день прострочення, тому додаткове нарахування штрафів за таку ж прострочку, але більшу за періодом несплати, на ту ж саму заборгованість, є подвійною відповідальністю. Тому підстав для покладення такої відповідальності та стягнення штрафів апеляційній суд не вбачає.

З огляду на вище наведені встановлені в ході апеляційного розгляду обставини та згідно зі вимогами ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України, якими унормовано, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог банку, на користь якого з відповідача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором у загальній сумі 9 523,03 грн., яка складається із: 7 587,49 грн. - заборгованості за кредитом, 835,54 грн. - заборгованості по процентам за користування кредитом, 1 100 грн. - заборгованості за пенею.

Таким чином, оскаржуване рішення суду у відповідності до вимог п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, приймаючи нову постанову, апеляційний суд вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

За загальним правилом, встановленим у частині 1 вказаної статті, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" задовольняється частково, то відповідач має компенсувати позивачеві понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у частині, пропорційній до розміру задоволених вимог.

ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" сплатив судовий збір у справі: за подачу позову у сумі 1600 грн. ( а.с. 1), за подання апеляційної скарги у сумі 2 400 грн. ( а.с. 112), а разом 4 000 грн. Позовні вимоги заявлялись на суму 67 436,57 грн., а задоволені на суму 9 523,03 грн грн., тому пропорційно до задоволених вимог компенсації позивачеві за рахунок відповідача підлягає сума судового збору у розмірі: (4 000 х 9 523,03) : 67 436,57 = 564,86 грн.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03 квітня 2018 року у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1, проживає за адресою: АДРЕСА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором № б/н від 26 жовтня 2011 року станом на 31 серпня 2017 року в загальному розмірі 9 523 (дев»ять тисяч п»ятсот двадцять три) гривні 03 копійки, в тому числі: 7 587 (сім тисяч п»ятсот вісімдесят сім) гривень 49 копійок - заборгованість за кредитом, 835 (вісімсот тридцять п»ять) гривень 54 копійки - заборгованість по процентам за користування кредитом, 1 100 (одна тисяча сто) гривень - заборгованість за пенею.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір у сумі 564 (п'ятсот шістдесят чотири) гривні 86 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанова складена 18 липня 2018 року.

Головуючий:

Судді: