Рішення № 75370478, 17.07.2018, Теофіпольський районний суд Хмельницької області

Справа № 685/824/18

Провадження № 2/685/165/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 липня 2018 року смт Теофіполь

Теофіпольський районний суд Хмельницької області

в складі головуючого Бурлак Г.І.

з участю секретаря Ковальчука О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Теофіполь

справу за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі управління Державної казначейської служби України у Теофіпольському районі, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про стягнення шкоди

встановив:

позивач звернувся в суд із позовом до відповідача про стягнення шкоди у виді утриманого податку з доходів фізичних осіб за період з 1 липня 2014 року по 28 лютого 2018 року включно в розмірі 81893,90 грн. внаслідок визнання неконституційними положень абзацу першого підпункту 169.2.19. пункту 164.2. статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування пенсій і щомісячного довічного грошового утримання.

Позивач в судове засідання не з?явився, подав заяву про підтримання позовних вимог та розгляд справи у його відсутності.

Представник відповідача, про час та місце розгляду справи повідомлений вчасно, в суд не з?явився, про причину неявки не повідомив, подав відзив на позов в якому зазначив про неналежність відповідача та відсутність правових підстав стягнення шкоди. Просив у задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи, про час та місце розгляду справи повідомлений вчасно, в суд не з?явився, про причину неявки не повідомив, подав заперечення на позов, в якому вказує, що оскільки положення Податкового кодексу в частині оподаткування пенсійних виплат визнані неконституційними та втратили чинність з моменту ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 року, то саме з цього часу припинено відрахування з грошового утримання позивача. Крім того, положення ст.1175 ЦК України підлягають застосуванню тільки у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується, у випадку, коли закони чи інші нормативно-правові акти або їх окремі положення визнаються Конституційним Судом України неконституційними та у зв’язку з цим втрачають чинність, вказана норма не підлягає застосуванню, механізм відшкодування шкоди, завданої актами та діями, що визнані неконституційними будь-яким Законом не врегульований. Оподаткування щомісячного довічного грошового утримання позивача здійснювалась в порядку встановленому чинним законодавством до 27.02.2018 року. Просив у задоволенні позову відмовити.

Суд вважає можливим проводити розгляд справи у відсутності сторін.

Вивчивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулась до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити в своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону(ч.2.ст.5 ЦПК).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій (ч.4,5ст.12 ЦПК) Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування(ч.3 ст.82 ЦПК).

ст 152 Конституції України фізичним або юридичним особам гарантоване право на відшкодування державою у встановленому законом порядку матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними.

У п. 1 і п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» роз'яснено, що відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя. Оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають грунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі коли правовідносини, що розглядаються судом, законом України не врегульовано.

Порядком виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, передбачено, що Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету на відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності (п.п. 3 п. 35).

Відповідно до вимог ст.10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

В судовому засіданні встановлено, що позивач згідно постанови Верховної Ради України від 25 вересня 2008року №598- VI, мене звільнено з посади судді Білогірського районного суду Хмельницької області у зв’язку з поданням заяви про відставку. Відповідно до положення абзацу першого підпункту 169.2.19. пункту 164.2.статті 164 Податкового кодексу України УПФ в Теофіпольському районі Хмельницької області, Білогірське об’єднане УПФ в Хмельницькій області, Головне УПФ України в Хмельницькій області, як податкові агенти, щомісячно утримували з його щомісячного довічного грошового утримання податок з доходів фізичних осіб, за період з і липня 2014 року по 28 лютого 2018 року включно, а саме: податок - 75661.62грн. та військовий збір - 6232.28грн. Всього – 81893,90грн, що підтверджується довідкою Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №7318/04 від 30.03.2018року

ст.22 ЦК України гарантовано право особі на відшкодування збитків завданих у результаті порушення її цивільного права.

Частиною 2 цієї статті визначено, що збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Отже, поняття «збитки» передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено. Збитки позивача полягають не в його реальних втратах, яких він зазнав або зазнає, а в тих доходах, які позивач недоотримав або недоотримає внаслідок порушення його цивільного права, про що зазначив Верховний Суд України у постанові №6-237цс16 від 18 травня 2016 року.

Згідно ч.3 ст.22 ЦК України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх службових повноважень.

Відповідно до ст. 22, 1166, 1173,1175 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно з ст. 1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Вищезазначена норма є спеціальною по відношенню до положення ст. 1173 ЦК України, оскільки для її застосування необхідні певні особливі умови, а саме: завдання шкоди в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта та визнання такого нормативно-правового акту незаконним та його скасування.

Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-VII (далі - Закон № 1166) пункт 164.2 статті 164 Кодексу доповнено новим підпунктом 164.2.19, яким передбачено включення до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять тисяч гривень на місяць, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 року визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати. Положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Суд підтвердив неконституційність норми Податкового кодексу, що існувала з 2014 року, тобто мав місце факт триваючого порушення прав позивача, що припинено після 27.02.2018 року, з березня 2018 зупинено здійснення відрахувань з пенсійних виплат позивача, що підтверджується довідкою Головного управління ПФУ в Хмельницькій області від 05.04.2018.

Внаслідок відрахувань з грошового утримання на підставі Закону, який визнаний неконституційним, позивач недоотримав дохід у вигляді утриманого податку з пенсійних виплат, що, зокрема, підтверджується діями третьої особи, що перестала здійснювати відрахування податкових зобов’язань з пенсійних виплат позивача після визнання вищезазначеного акту неконституційним.

Діями відповідача, третьої особи було порушено конкретно право позивача на майно, яке розглядається як автономне поняття в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та полягає в правомірному очікуванні. Мається на увазі, що набувши право на відставку, позивач мав право очікувати отримання пенсійних виплат у розмірі визначеному законодавством на дату виникнення такого права. Зміни в законодавстві нівелюють право позивача на майно, можливість правомірного очікування доходу.

Суб'єктом відшкодування завданої шкоди є держава і шкода відшкодовується за рахунок державного бюджету. Статтею 25 Бюджетного кодексу України передбачено, що казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом. Держава Україна в особі управління Державної казначейської служби у Теофіпольському районі правильно визначена відповідачем у справі, враховуючи Положення про Державну казначейську службу України, та правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 10.01.2018 року справа № 454/1642/16-ц.

Оскільки рішення Конституційного суду України №1-р/2018 ухвалене 27.02.2018, суд вважає, що саме з цього числа позивачу стало відомо про порушення його прав, тому посилання третьої особи на пропуск строку позовної давності є безпідставними.

Оцінюючи докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що внаслідок прийняття Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-VII , який визнаний неконституційним, третя особа здійснила відрахування з грошового утримання позивача за період з 1 липня 2014 року по 28 лютого 2018 року включно, чим позивачу завдано шкоду, що оцінюється в грошовому виразі, виходячи із сукупної суми відрахувань в розмірі 81893,90 грн. Таким чином в даному випадку наявні всі елементи складу цивільного правопорушення, а саме : факт наявності незаконного рішення, незаконної дії , шкідливого результату такої поведінки (шкоди), причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою, тому недоотриманий розмір грошового утримання підлягає стягненню в примусовому порядку .

Виходячи з наведеного, керуючись ст. 8, 19, 22, 56, 152 Конституції України, ст. ст.16, 22, 1166, 1173, 1175 ЦК України, статтями 5, 10, 11, 12, 81, 83, 137, 259, 263, 354 ЦПК України, районний суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до держави Україна в особі управління Державної казначейської служби України у Теофіпольському районі, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про стягнення шкоди задовольнити .

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( , РНОКПП НОМЕР_1, смт Теофіполь вул Берегова 10) шляхом списання з рахунку Державної Казначейської служби України 81893,90 грн (вісімдесят одну тисячу вісімсот дев?яносто три грн 90 коп) шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Хмельницької області шляхом подання апеляційної скарги через Теофіпольський районний суд Хмельницької області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 статті 358 цього Кодексу.

Головуючий