Постанова № 75369420, 17.07.2018, Апеляційний суд Херсонської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2018 року м. Херсон

справа № 654/1277/17

провадження № 22-ц/791/940/18

Апеляційний суд Херсонської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (суддя-доповідач)Пузанової Л.В.,суддів:Склярської І.В., Чорної Т.Г.,секретарПісоцька Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Голопристанського районного суду Херсонської області у складі судді Сіянка В.М. від 16 квітня 2018 року в справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про поділ майна,

встановив:

У травні 2017 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 про поділ майна, зазначаючи, що з 08 грудня 1968 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі.

За час шлюбу ними було побудовано будинок по АДРЕСА_1, який розташований на земельній ділянці, площею 1096 кв.м, а також придбано автомобіль марки Daewoo Sens, державний номер НОМЕР_1, 2007 року випуску.

Право власності на зазначене майно зареєстровано за відповідачем.

Посилаючись на те, що спірне майно придбано за час шлюбу, тому належить сторонам на праві спільної сумісної власності, позивач просила суд поділити в натурі у рівних частках житловий будинок з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій він розташований; автомобіль просила виділити відповідачу, стягнувши із нього на її користь 1/2 частину його вартості в сумі 40 000 грн.

В процесі розгляду справи позивач неодноразово уточнювала позовні вимоги, зазначивши, що у період шлюбу, окрім наведеного раніше майна, подружжям також було придбано гараж по АДРЕСА_1 та земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_2, та остаточно просила суд поділити між сторонами наведене майно, виділивши їй житловий будинок по АДРЕСА_1 та земельну ділянку для його обслуговування, а відповідачу - земельну ділянку по АДРЕСА_2, гараж по АДРЕСА_1 та автомобіль.

Рішенням суду від 16 квітня 2018 року позов задоволено частково та постановлено:

Поділити будинок АДРЕСА_1 з господарчими будівлями та спорудами, який перебував у спільній сумісній власності сторін наступним чином: визнати за ОСОБА_5 та за ОСОБА_6 право власності на 1/2 частку будинку АДРЕСА_1, з господарчими будівлями та спорудами, кожному в ідеальних частках.

Поділити земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовану по АДРЕСА_1, яка перебувала у спільній сумісній власності сторін наступним чином: визнати за ОСОБА_5 та за ОСОБА_6 право власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,1000 га, розташованої по АДРЕСА_1, кожному в ідеальних частках.

Поділити земельну ділянку площею 0,0977 га, розташованої по АДРЕСА_2, яка перебувала у спільній сумісній власності сторін наступним чином: визнати за ОСОБА_5 та за ОСОБА_6 право власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,0977 га, розташовану по АДРЕСА_2, кожному в ідеальних частках.

Поділити автомобіль DAEWOO T13110, реєстраційний номер НОМЕР_2, який перебував у спільній сумісній власності сторін наступним чином: визнати за ОСОБА_5 та за ОСОБА_6 право власності на 1/2 частку автомобіля DAEWOO T13110, реєстраційний номер НОМЕР_2, кожному в ідеальних частках.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Судом вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким визнати за відповідачем право власності на автомобіль DAEWOO T13110, реєстраційний номер НОМЕР_2 зі сплатою на її користь 1/2 частини вартості майна у розмірі 39 431,57 грн; визнати за нею та відповідачем право власності на майно, виділивши кожному в натурі по 1/2 частині житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами і земельної ділянки, площею 0,1000 га, які розташовані по АДРЕСА_1, земельної ділянки по АДРЕСА_2, зазначаючи, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду щодо поділу майна подружжя у визначений судом спосіб без призначення відповідної судової експертизи не відповідають обставинам справи, наданим доказам, та зроблені без врахування положень ст. 71 СК України щодо порядку поділу неподільних речей.

Письмовий відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Відповідно до ч.1 ст.351 ЦПК України судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Згідно із пунктом 8 Перехідних положень ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Враховуючи, що наразі апеляційні суди в апеляційних округах не утворені, справа підлягає перегляду в апеляційному порядку Апеляційним судом Херсонської області, у межах територіальної юрисдикції якого перебуває Голопристанський районний суд Херсонської області, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст.367 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ зробив висновок про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як вбачається із змісту апеляційної скарги та уточнено скаржником і її представником в суді апеляційної інстанції, предметом оскарження в апеляційному порядку є рішення суду в частині поділу між подружжям транспортного засобу як неподільного рухомого майна.

Висновки суду у наведеній частині мотивовано тим, що обидві сторони наполягали на виділенні автомобіля зі сплатою грошової компенсації вартості його частки, при цьому жоден із подружжя не вніс необхідну суму грошових коштів на депозит суду, що відповідно до вимог ч.5 ст.71 СК України виключає можливість присудження одному з них грошової компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на цей транспортний засіб.

В процесі розгляду справи суд встановив, що з 08 грудня 1968 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі, який на час вирішення спору про поділ майна подружжя розірвано.

В період зареєстрованого шлюбу ними, крім нерухомого майна, придбано автомобіль Daewoo Sens, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1, свідоцтво про реєстрацію якого в установленому законом порядку видано на ім'я ОСОБА_6.

Той факт, що наведений транспортний засіб належить подружжю на праві спільної сумісної власності, сторони визнають та не спростовують.

Відповідно до висновку експерта №Вс-27 судової автотоварознавчої експертизи, складеного 08 грудня 2017 року судовим експертом Єрофеєвим В.О., ринкова вартість спірного автомобіля на момент проведення експертизи визначається рівною 78 863 грн 15 коп.

Оскільки транспортний засіб є неподільної річчю, позивач просила виділити його відповідачеві з присудженням на її користь грошової компенсації у розмірі 39 431грн 57 коп.

Відповідач на виплату грошової компенсації не погодився.

Згідно зі ст.71 СК України, яка регулює питання щодо способів та порядку поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини 1,2,4,5 ст.71 СК).

Верховний Суд України, зокрема в постанові від 18 січня 2017 року у справі №6-2565цс16 висловив правову позицію щодо застосування ст.71 СК України, відповідно до якої, вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4-5 статті 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Якщо жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Отже, коли один з подружжя не вчинив передбачених частиною п'ятою статті 71 СК України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Враховуючи, що хоч позивач і висловила згоду на отримання грошової компенсації замість її частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль, однак відповідач попередньо не вніс відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду та вчиняти таку дію відмовився, колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність правових підстав для присудження цього автомобіля відповідачеві та вважає рішення суду в частині визнання ідеальних часток сторін у спірному транспортному засобі без його реального поділу із залишенням в спільній частковій власності правильним та обґрунтованим.

Висновки суду в оскарженій частині рішення відповідають обставинам справи в межах наданих сторонами та досліджених в судовому засіданні доказів та нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на законі, належних доказах і як такі, що висновки суду не спростовують, підлягають відхиленню.

Так, доводи апеляційної скарги про те, що при вирішенні спору в частині поділу автомобіля суд не врахував його статус неподільної речі та надання нею згоди отримати транспортний засіб у особисту приватну власність, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки висновки суду ґрунтуються саме на нормах права, які регулюють поділ майна подружжя, що є неподільною річчю, а заявивши про згоду отримати автомобіль у власність, позивач не виконала вимог закону щодо внесення відповідної суми для сплати відповідачеві грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на спірний транспортний засіб.

Необґрунтованим є також твердження позивача, що рішенням суду її позбавлено права користування та розпорядження майном, що є неподільною річчю та тим самим обмежено у здійсненні права власності, враховуючи, що нормами сімейного та цивільного законодавства передбачено здійснення права як спільною частковою власністю, так і спільною сумісною власністю за згодою всіх співвласників.

Питання користування та розпорядження майном, що є у спільній власності сторін, не було предметом позову у справі про поділ майна подружжя. Позивач не позбавлена можливості здійснити захист прав співвласника неподільної речі, якою є автомобіль, у випадку його порушення іншим співвласником в установленому законом, в тому числі судовому, порядку.

Рішення суду в частині поділу нерухомого майна сторонами в апеляційному порядку не оскаржено, тому його законність та обґрунтованість в цій частині судом апеляційної інстанції не перевірялися.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм процесуального права при вирішенні питання про призначення судових земельно-технічної та будівельно-технічної експертиз виходять як за межі предмета апеляційного оскарження, так і предмета заявленого ОСОБА_5 позову, який перебуває у площині поділу спільного майна подружжя та не стосується реального поділу нерухомого майна за його переліком в натурі.

Посилання позивача на усне уточнення нею позовних вимог в цій частині не узгоджується з положеннями цивільного процесуального законодавства, згідно із якими вимоги по суті спору позивач має право заявити лише шляхом подання письмової заяви на відповідній стадії процесу, що у спірних правовідносинах зроблено не було (ст.31 ЦПК України 2004 року, ст. ст. 49,174 ЦПК України 2017року).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.367, 374, 375 ЦПК У країни, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 16 квітня 2018 року залишити без змін в оскарженій частині.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Л.В. Пузанова

Судді: І.В. Склярська

Т.Г. Чорна

Повний текст постанови складено 18 липня 2018 року

Суддя Л.В. Пузанова