Постанова № 75368746, 17.07.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2018 р. м. ХарківСправа № 818/909/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: П'янової Я.В.

суддів: Чалого І.С. , Курило Л.В.

за участю секретаря судового засідання Струкової Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.04.2018 (головуючий суддя Л.М. Опімах, м. Суми, повний текст складено 20.04.18 р.) по справі № 818/909/18

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області

про зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач), звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Сумській області, відповідач), в якому просив:

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Сумській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2.0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Новослобідської сільської ради Путивльського району Сумської області за межами населеного пункту.

- стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Сумській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 704 грн. 80 коп. в рахунок відшкодування судових витрат по оплаті судового збору.

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Сумській області подати до суду звіт про виконання судового рішення у строк десять днів з дня набрання законної сили даним рішенням.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 12.04.2017 р. адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, яка полягає у неприйнятті рішення за заявою ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Новослобідської сільської ради Путивльського району Сумської області за межами населеного пункту.

Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Сумській області прийняти рішення за заявою ОСОБА_1 від 27.07.2017 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Новослобідської сільської ради Путивльського району Сумської області за межами населеного пункту, у відповідності до ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Сумській області на користь ОСОБА_1 704,80 грн. в рахунок відшкодування судових витрат.

Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Сумській області подати до суду звіт про виконання судового рішення протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня набрання законної сили даним рішенням.

Не погодившись з прийнятим рішенням в частині задоволених позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в зазначеній частині та ухвалити нову постанову - про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що відповідно до рішення колегії Держземагентства України від 14.10.2014 р. № 2/1 начальникам головних управлінь Держземагентства в областях за зверненнями юридичних та фізичних осіб щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які не перебувають у їхньому користуванні з 15 жовтня 2014 року, забезпечити обов'язкове направлення на розгляд місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності на етапі надання згоди на розроблення відповідної документації із землеустрою.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 01 квітня 2014 року №333-р , від 22.09.2016 року №688-р передбачається розширення повноважень органів місцевого самоврядування з розпорядження земельними ділянками, у тому числі за межами населених пунктів.

Рішенням № 165 від 06.02.2018 р. Новослобідської сільської ради Путивльського району Сумської області «Про погодження/непогодження надання згоди на передачу земель сільськогосподарського призначення у приватну власність», не погоджено надання дозволу на розробку проекту землеустрою в т.ч. ОСОБА_1, однак це рішення судом першої інстанції при розгляді справи не прийнято до уваги.

Також, в суді першої інстанції при розгляді справи повідомлено про наявність Розпорядження КМУ від 31 січня 2018 №60-р «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об'єднаних територіальних громад», яким Держгеокадастру доручено розпочати з 1 лютого 2018 року передачу усіх земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в комунальну власність відповідних об'єднаних територіальних громад, крім тих земельних ділянок, які не можуть бути передані у комунальну власність.

Однак, зазначене Розпорядження і Рішення №165 від 06.02.18 р. Новослобідської сільської ради Путивльського району Сумської області судом першої інстанції не враховано.

Враховуючи вищевикладене та з урахуванням прийнятого урядом рішення щодо питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність ОТГ, наявного рішення громади, Головне управління не може одноосібно приймати рішення щодо відведення земельних ділянок державної власності сільськогосподарського призначення у власність громадян без погодження з ОТГ.

Також, Головне управління не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині визнання протиправною бездіяльності Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, яка полягає у неприйнятті рішення за заявою позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, оскільки позивач звернувся з позовною вимогою «зобов'язати вчинити дії», а не визнати протиправною бездіяльність Головного управління, тобто предметом позову не було вимоги про визнання бездіяльності протиправною, а суд в рішенні не зазначив, що в даній справі вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, відповідно до КАС України.

Окрім того, повноваження відповідача щодо прийняття відповідних рішень, в тому числі про надання дозволу на розробку проекту землеустрою про відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, за своєю правовою природою є дискреційними повноваженнями та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Таким чином, зобов'язання прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є втручанням в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання, призначеного на 17.07.2018 року, за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що ОСОБА_1 звертався із заявою від 27.07.2017 р. до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, загальною (орієнтовною) площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Новослобідської сільської ради Путивльського району Сумської області за межами населеного пункту (а.с.11), на що 30.08.2017 р. отримав відмову (а.с.12).

Вищезазначену відмову ОСОБА_1 оскаржив до суду.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 07.12.2017 р. відмова Головного управління Держгеокадастру у Сумській області скасована, як безпідставна, та зобов'язано відповідача повторно розглянути заяву (а.с.13-15).

Листом від 24.01.2018 р. № 31-18-0.6-947/2-18 відповідач повідомив позивача про повторний розгляд заяви та вказав про наявність підстав, що ускладнюють отримання земельної ділянки, посилаючись на рішення колегії Держземагентства України від 14.10.2014 № 2/1 "Про обов'язкове направлення на розгляд до місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності", Розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.04.2014 р. № 333-р та від 22.09.2016 № 688-р, відсутність погодження сільської ради (а.с.16).

Не погоджуючись з такими діями відповідача, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з приписів ч. 2 ст. 9 КАС України, зазначивши, що відповідачем рішення фактично не прийняте, що свідчить про його протиправну бездіяльність, а відтак порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Сумській області прийняти рішення за заявою ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою відповідно до ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України. При цьому, за наявності судового рішення, яким відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою вже визнана протиправною, рішення суб'єкта владних повноважень має бути прийняте з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Згідно з ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Отже, виходячи з положень вказаної норми законодавства, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель урегульовано Земельним кодексом України (далі по тексту - ЗК України).

Відповідно до ст.116 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться в разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Відповідно до частини четвертої статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно з ч.6 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

За приписами ч.7 ст.118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Отже, законодавцем встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких заявникові може бути відмовлено в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. У такому випадку відмова може бути визнана обґрунтованою лише тоді, коли компетентним суб'єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування об'єкта вимогам, зазначеним у ЗК Україні, які повинні бути затверджені у встановленому законом порядку, або вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко - економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно - територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, з огляду на вищезазначені норми законодавства, колегія суддів зауважує, що за наслідками розгляду заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою відповідач зобов'язаний прийняти рішення про надання дозволу або про відмову в його наданні з наведенням мотивів відмови.

Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Тобто, рішення Головного управління Держгеокадастру про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою чи відмова у його наданні є актом індивідуальної дії, відповідно, має виражати волю суб'єкта владних повноважень, його владні приписи, повинне мати офіційний характер, обов'язковий до виконання, має регулювати певні суспільні відносини, спричиняти правові наслідки, повинне бути юридично оформлене у визначеній формі.

В свою чергу, лист відповідача від 24.01.2018 р. (фактично відмова) на заяву про надання дозволу взагалі не вирішує зазначене у заяві питання, цей документ не містить чіткого припису органу влади стосовно порушеного питання.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З огляду на вищезазначену норму законодавства, суд наділений правом вийти за межі позовних вимог для повного захисту прав та інтересів позивача.

Оскільки відповідачем, в порушення вимог ч.7 ст.118 ЗК України, відповідне рішення фактично не прийняте, суд першої інстанції, з метою належного відновлення прав позивача, дійшов правомірного висновку про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, яка полягає у неприйнятті рішення за заявою ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Новослобідської сільської ради Путивльського району Сумської області за межами населеного пункту.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач звернувся з позовною вимогою «зобов'язати вчинити дії», а не визнати протиправною бездіяльність Головного управління, тобто предметом позову не було вимоги про визнання бездіяльності протиправною, а суд в рішенні не зазначив, що в даній справі вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, відповідно до КАС України, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні чітко зазначено про ч. 2 ст. 9 КАС України, яка передбачає право суду вийти за межі позовних вимог.

Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про зобов'язання Головне управління Держгеокадастру у Сумській області прийняти рішення за заявою ОСОБА_1 від 27.07.2017 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Новослобідської сільської ради Путивльського району Сумської області за межами населеного пункту, у відповідності до ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Так, враховуючи приписи п. б ч.1 ст. 121 ЗК України, якими унормовано право громадян України на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара, та беручи до уваги, що заявлений позивачем розмір земельної ділянки відповідає вказаному, водночас, при розгляді заяви позивача відповідне рішення фактично не прийняте, а крім того, наявне судове рішення, яким відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою вже визнана протиправною, колегія суддів дійшла висновку про те, що у відповідача не було законних підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що Рішенням № 165 від 06.02.2018 р. Новослобідської сільської ради Путивльського району Сумської області «Про погодження/непогодження надання згоди на передачу земель сільськогосподарського призначення у приватну власність», не погоджено надання дозволу на розробку проекту землеустрою, в т.ч. ОСОБА_1

Також, повідомлено про наявність Розпорядження КМУ від 31 січня 2018 №60-р «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об'єднаних територіальних громад», яким Держгеокадастру доручено розпочати з 1 лютого 2018 року передачу усіх земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в комунальну власність відповідних об'єднаних територіальних громад, крім тих земельних ділянок, які не можуть бути передані у комунальну власність.

Враховуючи вищевикладене та з урахуванням прийнятого урядом рішення щодо питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність ОТГ, та наявного рішення громади, на думку відповідача, Головне управління не може одноосібно приймати рішення щодо відведення земельних ділянок державної власності сільськогосподарського призначення у власність громадян без погодження з ОТГ.

Щодо вищезазначених доводів відповідача колегія суддів зауважує, що предметом розгляду даної справи є виключно питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а не вилучення спірної земельної ділянки із комунальної власності об'єднаної територіальної громади, а тому її права жодним чином не порушені.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 8, ч. 1 ст. 58 Конституції України та Рішення Конституційного суду України від 09.02.1999№ 1-рп/99 відповідач при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність зобов'язаний керуватись виключно положеннями тих законів та нормативно-правових актів, які діяли станом на момент подання позивачем 27.07.2017 року заяви про надання такого дозволу, а також відповідач при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зобов'язаний враховувати виключно ті обставини, які існували станом на момент подання позивачем відповідної заяви, а тому посилання відповідача на Розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 р. № 60-р «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об'єднаних територіальних громад» та Рішення № 165 від 06.02.2018 р. Новослобідської сільської ради Путивльського району Сумської області «Про погодження/непогодження надання згоди на передачу земель сільськогосподарського призначення у приватну власність», є безпідставними та необґрунтованими, оскільки спірні правовідносини виникли ще до прийняття вищезазначених Розпорядження та Рішення.

Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що лист відповідача від 24.01.2018 р. № 31-18-0.6-947/2-18 про повторний розгляд заяви позивача також прийнятий ще до прийняття вищезазначених Розпорядження та Рішення.

В апеляційній скарзі відповідач також посилається на те, що зобов'язання прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є втручанням в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Колегія суддів не приймає до уваги вказані доводи відповідача з огляду на таке.

Згідно ч.2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначається, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 19 Конвенції передбачено, що для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами, однією з яких є Україна, їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї, створюється Європейський суд з прав людини. Він функціонує на постійній основі. Статтею 46 Конвенції передбачено, що Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Верховний проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Розкриваючи критерій ефективності способу захисту порушеного права платника, ОСОБА_3 Суд України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна" до Південної митниці Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів зазначив, що "спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення".

Відповідно до ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивач оскаржує протиправні дії чи бездіяльність відповідача, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.

У випадку, коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення, чи зробити ту чи іншу дію, суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача є саме зобов'язання відповідача Головне управління Держгеокадастру у Сумській області прийняти рішення за заявою ОСОБА_1 від 27.07.2017 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

До того ж, виключність повноважень, на яку посилається відповідач в апеляційній скарзі, з огляду на положення статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, жодним чином не впливає на можливість оскарження відповідних рішень, дій чи бездіяльності в порядку адміністративного судочинства.

Як вбачається з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, всупереч наведеним положенням, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність його дій, що оскаржуються.

Виходячи з вищезазначеного, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують з підстав, наведених вище.

Щодо здійснення судового контролю за виконанням судового рішення колегія суддів зауважує на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу вказаної норми вбачається, що питання про надання звіту про виконання постанови вирішує суд, який прийняв судове рішення по суті спору не на користь суб'єкта владних повноважень.

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може під час прийняття рішення у справі.

Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.

У Рішенні від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури.

Згідно з ч. 2 п. 10 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 7 "Про судове рішення в адміністративній справі" резолютивна частина судового рішення, за загальним правилом, повинна містити: висновок суду про задоволення позову (клопотання, подання), апеляційної чи касаційної скарги повністю або частково чи відмову в його (її) задоволенні повністю або частково, чи залишення його (її) без задоволення; висновок суду по суті вимог; розподіл судових витрат; інших правових наслідків ухваленого рішення; строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили та його оскарження; встановлений судом строк для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду першої інстанції звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій.

Відповідно до приписів ст. 7 та ст. 8 КАС України Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У справі "Серков проти України" Європейський суд з прав людини наголошує про застосування підходу, який був би сприятливішим для заявника.

З огляду на вищезазначені норми законодавства, практику Європейського суду з прав людини та той факт, що позивач вже вдруге звертається до суду за захистом своїх прав, порушення яких встановлені в ході розгляду судових справ, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, п.1 ч.1 ст. 315, 316, 321, 322, 325, 326 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Сумській області залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.04.2018 по справі № 818/909/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Я.В. П'яноваСудді І.С. Чалий Л.В. Курило Повний текст постанови складено 18.07.2018.